Частина 2

Ранок відзначився сонячною, але прохолодною погодою. Ерен і його невгамовний товариш вийшли з корпусу, схоже, обом хотілося повернутися в теплі ліжка та далі дрімати, тому що хлопці ледь не тряслися. Єгер напружено озирався навколо, начебто на нього от-от нападе щось страшне. Це помітив Жан і якось дивно подивився на друга.

— З тобою все нормально? Чи ти зовсім з глузду з’їхав?— хлопець  відчутно зарядив ліктем в бік і майже  одразу отримав у відповідь доволі жорсткий, навіть злий погляд.

Ну що йому відповісти? “Я вчора заснув на командирі, поки виконував його ж завдання, а з ранку прикинувся в себе у кімнаті з піджаком Сміта в обіймах, і тепер біс знає, що мене чекає.”? Навіть якби юнак сказав це в голос, скоріше за все, Кірштайн би не повірив, і шатен був би анітрохи не здивований, адже звучить це все як відбірна маячня. Навіть Конні такого не городить. Він тільки тихо зітхнув і відмахнувся, перш ніж зайняти своє місце в строю.

Ервін в цей час уже був на своєму робочому місці. Як завжди, на столі його чекала гора паперів, тому командир пропустив сніданок і обійшовся міцною кавою. Мимоволі він глянув на диван і на декілька секунд відволікся на думки про вчорашній вечір.

Чоловік все ж вирішив, що не стане будити хлопця, і прийняв вкрай неочікуване рішення. Блондин відклав папери і обережно обійняв хлопчину за плечі однією рукою, а друга м’яко, майже невідчутно, з’явилася під колінами, після чого старший з легкістю підняв Ерена на руки. Той майже відразу легенько пригорнувся до сильних грудей, крізь сон відчуваючи приємне тепло. Сміту було вельми…незвично. Ні, він не сердився, у нього не було неприємного відчуття, здається, все було навпаки. Командир трішки міцніше притис до себе Єгера  і  пішов до дверей. Було б неправильно залишати юнака тут, тим паче, зранку в кабінет міг зайти Леві, у цьому випадку молодший міг отримати на горіхи. Ще гірше  – Ханджі. Вона легко може зрозуміти все не так і Ервін не раз за день помітить неоднозначні погляди. Хоча, якби в такий час хтось з командирів вийшов в коридор, то застав би дуже цікаву картину.

На щастя, ніхто нічого не побачив. Сміт тихенько увійшов до кімнати військового і підійшов до ліжка. Чоловік дуже обережно поклав хлопця на постіль, затримуючи погляд на обличчі, а через кілька секунд, тонкі пальці ніжно прибрали з щоки пасмо темного волосся. Командир помітив, як шатен міцно обіймає піджак, згодом, останній зовсім перевернувся на бік і ткнувся кінчиком носу в цупку тканину, вдихаючи запах кави та весняного цвіту. В решті решт, блондин не став чіпати річ, замість того накрив Єгера пледом і покинув кімнату. Все ж таки, вже пізно і треба відпочити. Та цієї ночі сон не прийшов до командуючого. Серце тривожило щось тепле і приємне, він розумів причину, але від цього легше не стало.

Поки блондин загруз в думках, двері його кабінету відчинилися і в середину увійшов Леві. Зазвичай, він з Ханджі працювали тут, щоб не бігати з документами туди сюди. Ервін був не проти, вони ж не заважали, та й робота йшла швидше.

— Доброго ранку.— нарешті старший відволікся та звернув увагу на військового.

— Де  ти побачив, що ранок добрий?— буркнув капітан і підійшов до журнального столика, щоб взяти план на сьогодні.

Нічого дивного в питанні не було. На вулиці прохолодно, а Аккерману стояти там з пів години точно і дивитись, щоб його спиногризи не відлинювали від вправ. Сміт задумався, чи варто казати підлеглому, що на вихідних в палаці планується свято в честь річниці корпусу і він повинен бути там зі всіма. Не секрет, що Леві не любить шумних святкувань, тим більше, коли там є алкоголь і п’яні люди.

— Я б хотів поговорити з тобою щодо річниці.— спокійно почав Сміт, — Королева бажає, щоб святкування пройшло у палаці.

— А від мене що ти хочеш?— сталевий  погляд змістився з плану на чоловіка, — Я не поїду. Цілий вечір спостерігати за зачумленими недоумками така собі розвага.

— А діти?

— Ервіне, дітям по сімнадцять років, я їм не нянька.— фиркнув Аккерман, хмурячись. Не бажаючи продовжувати розмову, капітан швидко покинув кабінет, ледь не збивши з ніг Ханджі. Жінка здивовано поправила окуляри. Сміт підпер рукою голову і тихо зітхнув.

— Побуянить і поїде, подумаєш.- махнула рукою Зої, — Тільки б малеча зараз слухалась.

Тим часом, на майданчику стало зовсім людно. Весь загін шикувався, не чекаючи капітана, адже ніхто не хотів злити командира. Враз, на вулицю буквально вилетів Конні. Схоже, він проспав і тепер біг що є сил, щоб ні в якому випадку не прийти після Аккермана.

— Я встиг…кхе…я встиг…— з задишкою заядлого курця випалив  Спрінгер, коли був уже біля своїх. Ерен і Жан посміхнулися, останній хотів пожартувати, але не судилося. На горизонті з’явився Леві, мов грозова хмара капітан сунув вбік свого загону.

— Чого стоїте як вкопані? Марш п’ять кіл навколо корпусу. Спрінгер – сім кіл.— віддав наказ капітан і всіх наче вітром здуло.

— Я думав, що….кхе…хоча б помру в битві, а не на тренуванні..— тяжко дихаючи сказав Конні, ледве наздоганяючи друзів.

— Не переживай. Судячи по настрою капітана, тебе дістануть навіть з того світу.- Ерен поплескав хлопця по плечу, ледь стримуючи смішок.