Частина 2

За місяць, що пройшов з того самого вечора, вони доволі зблизились. Джеймс не помітив, як почав з нетерпінням чекати їхньої зустрічі у ліфті, спільних вечорів за приставкою, суботніх сніданків у квартирі Коліна. Тепер по п’ятницях у барі кредитор сидів між інженерами і, якщо спочатку був не певен як це сприймуть в компанії, побачивши їхню байдужість, розслабився і жартував на спільні теми. Алекс розумів, що другові потрібен час, тому не розпитував, якщо той сам не починав розмову. 

Керівник техвідділу теж помітно змінився. Ніхто з підлеглих не назвав би його нечупарою або ж навпаки педантом, але останній місяць Колін все більше приділяв увагу своєму зовнішньому вигляду. Інженери навіть дивувались і потай заздрили, що той почав здаватись і виглядати молодшим, але, звісно, ніхто не посмів коментувати ці зміни. 

– Я думав ви сьогодні йдете з нами в бар, а ти одягнувся наче на побачення. – Ніхто крім Кріса, який тільки шукав вдалого моменту щоб піддражнити друга. Звісно сьогодні була звичайна робоча п’ятниця у яку Колін не мав можливості заїхати за Джеймсом бо працював до шостої, тому вражати потрібно було чимось іншим. 

Вони двоє прибували зазвичай у розпал посиденьок вриваючись в розмови або сідали десь збоку, роблячи своє замовлення. Кріс завжди вітався з своїм обліковцем, навіть якщо вони вже бачились на роботі, сідав поруч і вони вже про щось своє перекидались у пів голоса, щоб чули один одного лиш двоє. Колін, дивлячись на них, трохи заздрив, але з недавніх пір Джеймс, тільки но бачив їхню компанія на вході, махав рукою запрошуючи присісти поруч і присував до нього щойно принесений алкоголь або газовану воду. Тепер вони чергувались, хто їде додому за кермом, а кому можна розслабитись і випити пива. Хлопець виявився акуратним водієм, а на запитання, чому катається на таксі, відповів, що боїться денного трафіку. Джеймс не тримав Коліна на відстані, але інженер відчував, що той не готовий до чогось більшого, а примушувати чи наполягати було не за правилами. Тому парою їх назвати не можна було. Просто доволі близькі друзі.

Так і сьогодні, коли вони приїхали, економісти з кредиторами уже щось активно і весело обговорювали. У незмінній компанії з’явилась незнайома дівчина, яка щось захоплено розповідала, прикувавши до себе увагу всі за столом. Кріс відправив керівника присідати, сам же пішов за стійку робити замовлення. На новоприбулих ніхто не звернув увагу, тож чоловік просто сів збоку, слухаючи історію, початку якої не знав, і вирішив зачекати на друга щоб разом привітатись із компанією. Новенька розповідала смішну історію про якогось клієнта, і стало зрозуміло, що вона працює у тій же спілці, що Джеймс і Джейн.

– Кріс, привіт! – Вигукнув хтось з-за столу коли інженер підійшов уже з напоєм.

– Ти сам? – Здивовано запитав Алекс, забираючи склянку і кладучи на стіл коло себе. Кріс здивовано подивився на Коліна, і тоді уже вся компанія повернула голови в бік новоприбулого.

– Я не хотів переривати цікаву розповідь, – чоловік стиснув плечима, – всім привіт. 

Кріс також лиш стиснув плечима і присів між ним і Алексом, який сидів скраю компанії. Їхній керівник справді не любив переривати чуже спілкування або нав’язувати свою присутність, тому не був здивований, лиш присунув до нього склянку газованого напою, який передали десь з середини цієї шумної компанії.

– Я Вікторія, – представилась дівчина, піднявшись. – А ви Кріс і Колін. Багато про вас чула і дуже хотіла нарешті зустрітись. – Вона посміхнулась і на її щоках з’явились ямочки.

«Вона мила», – промайнуло в голові Коліна і десь всередині вколола ревність. 

– Це моя однокласниця і тепер працює у нашій канторці, – пояснила Джейн, – думаю, вона гарно пасуватиме нашій компанії, тож прошу любити і не ображати.

Новенька знову посміхнулась і сіла назад, намагаючись продовжити незакінчену розповідь. Усі її знову уважно слухали лиш Кріс, перекинувшись декількома словами з Алексом, обернувся до товариша по роботі. 

– Виглядаєш засмученим. Намагаєшся сховатись від свого об’єкту симпатії? – Спочатку співчутливий тон перейшов у насмішливий. Інженер подякував кивком офіціантці, забираючи від неї тарілку з снеками і ставлячи на стіл перед собою і другом. – Можеш так не хвилюватись, його ніхто не має на меті вкрасти. Знаю я, що ти вже собі там понавигадував. 

– Як його можуть вкрасти, якщо він нікому не належить? – Колін відпив із стакану, скривившись від неприємного холоду напою. Вони друзі, ні більше ні менше. Тому Джеймс вільний робити, що йому подобається і зустрічатись із тим, хто йому подобається.

Пів вечора економісти активно обговорювали людей і зміни в фінансових звітах, а техніки новинки комп’ютерних ігор. Кріс встиг напроситись в гості і сказати, що не прийде, бо його не пускає «дружина». Колін зміг лиш запропонувати прийти їм удвох. І тепер вони роздумували чи так буде зручно, і взагалі кожному прийдеться приносити свій джойстик, а це вже краще онлайн через комп’ютер кожен із свого дому.

– А ще, ви троє можете прийти до мене, – розмову перервав Джеймс, сідаючи поруч Коліна і майже торкаючись того плечем, – два джойстики заберемо в мого сусіда зверху, – він широко всміхнувся інженеру, – і зробимо вечір новинок. Або змагання! Було б весело. 

Алекс кивнув головою на знак згоди. Такий варіант йому точно підходив, а куди він туди і Кріс, значить рішення точно буде позитивне. Колін стиснув плечима. Він і так проводив багато вечорів двома поверхами нижче. 

– Я навіть не очікував, що ви так швидко погодитесь, – Джеймс знову засміявся. Хлопець давно думав зібрати цих трьох суботнім вечором і влаштувати ігровий чемпіонат. – До речі, ті ігри, про які ви щойно згадали, стоять в мене запаковані і чекають свого часу. Саме збирався завтра розпакувати посилки за тиждень. Тому, якщо планів немає, чекаю вечером на марафон. Будемо кожен першовідкривачами! 

Схоже ця ідея дуже запалила Джеймса, і Колін легко всміхнувся, на таку ініціативність. Хлопець уже був доволі захмелілий, але чудово тримав себе в руках, на перший погляд. Проте його надмірна емоційність видавала його і Алекс лиш похитав головою. 

– Поговоримо про це завтра. Прокинемось і вирішимо. Але ідея мені подобається, тому, хочеш чи ні, я точно буду, – обліковець по злому всміхнувся. 

– Можна рахунок? – Кріс махнув офіціантці рукою. – Погоджуюсь з тим, що вирішимо це завтра. А зараз час розходитись. – І справді, годинник показував опів на одинадцяту. Друга частина столу щось тихо обговорювала, здавалось дівчата от-от позасинають.

– Викличу таксі. Ви своєю? – Алекс запитував швидше із ввічливості і щоб піддражнити друга. 

– Як завжди, – кивнув Колін, перекидаючи свою частину рахунку на карту Кріса. Готівки чоловік не любив, тому навіть гаманця у нього не було. Джеймс потягнувся щоб поставити гроші на стіл, в останній момент втратив рівновагу і чуть не впав. 

– Хтось сьогодні випив забагато. Без нагляду свого інженера зовсім втратив контроль. – Алекс знову говорив із насмішкою, і кредитор відкрив очі, розуміючи, що його голова не зустрілась з кам’яною підлогою бару.

– Порядок? – Колін міцно тримав його за плечі, допомагаючи повернутись у сидяче положення. 

– Мені просто було некомфортно сидіти між ними так далеко від тебе, – пробурмотів собі під ніс хлопець, так щоб чув його лише сусід. Чоловік ніколи б не подумав, що той може випити зайвого просто через відчуття дискомфорту, адже усі попередні рази Джеймс дуже добре контролював ситуацію.

– Все гаразд. Якщо тобі не добре, можемо вже вийти на свіже повітря, – інженер повернувся до компанії, які якраз вставали з-за столу.

– Наше таксі також уже прибуло, – Алекс кивнув Бену і той допоміг піднятись дівчатам. – Тому, до завтра. – Він усміхнувся, беручи Кріса попід руку і притримуючи іншою рукою Вікторію, після чого вони разом вийшли із бару.

– Я під’їду ближче, можеш поки зачекати тут, – Колін взяв барсетку хлопця і зібрався йти, але Джеймс піднявся, пробуючи втримати рівновагу.

– Краще подихаю свіжим повітрям, – він повторив за Алексом, беручи інженера попід руку. Вони вийшли на вулицю і кредитор спробував стояти самостій. Холодне, майже морозне повітря з легкістю повернуло до чуття, заставляючи різко замерзнути. Колін помітив, що хлопець почав різко тремтіти, помітивши, що той був одягнений не по погоді. 

– Ось, – інженер зняв із себе светр, поспіхом накидаючи його на Джеймса. Без зайвих зусиль на розмір більша кофта загорнула хлопця і той відчув як зігрівається залишеним теплом чоловіка. – Як почуваєшся? – щоб упевнитися запитав Колін.

– Порядок, дякую. – Кивнув кредитор. – Будь обережним. 

“Навіть протверезіти не дав часу”, – Смарагдова мазда не змусила довго чекати, зупиняючись зразу навпроти входу.

– Зігрівся, чи включити пічку? – Інженер завів авто після того як впевнився, що Джеймс зручно сів і пристібнув пасок безпеки.

– Не треба пічку. Стане тільки гірше, – хлопець прикрив очі, – не залишай мене більше з ними самого.

– Ти сів десь в серединку, я навіть не помітив, що ти таки є, – від тих слів всередині Коліна почала підніматися буря емоцій, але він заспокоював себе думкою, що той просто не думає про що говорить.

– Джейн сказала, що, оскільки я наставник Вікторії, повинен підтримати її у новій компанії. Здається ніби вона з мене насміхається. Тому вирватись з того кола було неможливо. – Джеймс говорив все тихіше і ставало зрозуміло, що він от от засне.

Коли авто зупинилось на червоному сигналі світлофора, інженер відволікся щоб глянути як почувається пасажир. Хлопець мирно спав обхопивши себе руками. Ліхтарі тьмяно освітлювали салон і його обличчя здавалось надто червоним.

“Що він хотів, щоб я зробив, прийшовши в бар?” – Колін торкнувся тильною стороною долоні до щоки Джеймса, перевіряючи температуру. Той уже досить зігрівся, і схоже спекотно йому також не було. Від несподіваного контакту зі шкірою кредитор заворушився, але не прокинувся. Світлофор перемкнувся на зелений, і чоловік забрав руку, зосередивши увагу на дорозі.

Коліну хотілось подумати над цим всім, обдумати як поступати далі, а більше за все вірити, що хлопець, який зараз спокійно спав на пасажирському сидінні, був готовий до наступного кроку. Вони ніколи не обговорювали свої стосунки, не задавали один одному питання, що між ними, але і напруги чи дискомфорту у спілкуванні в них не було. Джеймс знав про почуття інженера і тримав комфортну відстань, хоча скоріше не дражнив, бо відстанню це назвати було важко. Колін в глибині душі надіявся, що наступний крок буде не за ним, але розумів – одного бажання недостатньо, потрібна неабияка сміливість і впевненість у собі. А досягти цього в такі короткі терміни було фантастикою. 

Коли інженер заглушив мотор, Джеймс, хоч і без бажання, але відкрив очі. За вікном була вже звична парковка яка яскраво освітлювалась незалежно від пори доби. В голові все ще паморочилось і від усвідомлення, що йому треба дійти до ліфту а потім до квартири робилось сумно. 

– Прокинувся? – Колін говорив у пів голоса, допомагаючи відстібнути пасок. – Як почуваєшся? – Отримавши у відповідь тільки кивок, відкрив двері водія, збираючись уже вийти. – Зачекай, я тобі допоможу, – зупинив хлопця, який теж хотів покинути авто. 

Вони мовчки пройшли через парковку і зайшли в ліфт. Джеймс притулився головою до холодної стіни, спостерігаючи як інженер натискає на кнопки поверхів і як зачиняються двері. Здавалось він от-от знову провалиться в сон. Колін став поруч, прихиляючи голову кредитора до свого плеча і підтримуючи того за плечі.

– Застудиш голову. – Хлопець відчував тепло чоловіка, хоть той і залишився у одній лише сорочці. 

– Дякую, – він прикрив очі, – ти завжди так турбуєшся про мене, навіть не будучи певним, відповім я тобі чи ні.

– Мені просто спокійніше, коли ти впорядку. Думаю тобі це мало б бути знайомо.

– Насправді, мої стосунки завжди закінчувались провалом, навіть нормально не почавшись, – хлопець тихо зітхнув, – я ні з ким не був достатньо близький, щоб хвилюватись про чиюсь безпеку і самопочуття.

– Як тоді щодо того, щоб спробувати зустрічатись зі мною? – Колін говорив все ще в пів голоса і доволі невимушено, від чого серце Джеймса забилось сильніше. Пропозиція була доволі неочікуваною, і хоть він уже давно прийняв рішення, не хотів відповідати захмелілим.

– Мені потрібно подумати, – ліфт зупинився і двері відкрились. Хлопець знову зітхнув і нехотячи вийшов. – Добраніч, – встиг сказати перед тим як двері знову зачинились.  

“Це ж не примарилось?”

Телефон наполегливо вібрував викликаючи Джеймса який міцно спав. Екранний годинник показував опів на десяту, а сонце яскраво світило в кімнату крізь незашторене вікно. Вкотре завібрувавши, мобільний таки розбудив хлопця, але той навідріз відмовлявся відкривати очі. 

– Слухаю, – у голові гуділо, і від того хотілось проклинати вчорашній вечір і того, хто дзвонив так рано.

– Якщо ти все ще спиш, у мене погані новини, – Алекс говорив уже доволі збадьорено. 

– Яка година? – все таки очі відкрити було героїчним вчинком, на який у нього не було сили.

– Пів десятої. Я звісно не хотів так рано дзвонити, але хтось мені вчора надіслав повідомлення з проханням нагадати, що ви разом снідаєте, і сьогоднішній сніданок пропускати не можна. Мені звісно дуже цікаво, чому ти перед сном так хвилювався…

– Чорт, – вилаявся Джеймс, не давши договорити другу, і підірвався із ліжка. – Дякую, Ал. Приходьте вечером і я все поясню. 

Із ранковими водними процедурами було покінчено за п’ятнадцять хвилин і кредитор стояв перед гардеробом роздумуючи, що вдягнути. Моментами свідомість підкидала спогади з вчорашнього дня, які змінювались запитанням чи це все було реальним, чи може таки придумане його сонним напівсвідомим мозком. Хотілось вірити у реальність тих слів і просто відповісти на них. Хоча.. Він не сумнівався у щирості почуттів сусіда зверху, тому боятись відмови, щоб зробити перший крок було не варто. Погляд впав на крісло, на спинці якого був акуратно складений светр, турботливо позичений вчора. Джеймс згадав, що дівчата колись розповідали, як відповідали на пропозицію зустрічатись і йому раптом захотілось стати учасником такої історії. Светр все ще тримав запах свого власника, а через більший розмір здавалось, ніби він крізь нього обіймає. Оглянувши себе в дзеркало, хлопець взяв з тумбочки телефон і вийшов з квартири. Отримане повідомлення означало, що ліфт, який уже спускався, був не порожній. 

– Доброго ранку. – Коли двері відчинились, Джеймс зустрівся із здивованим поглядом інженера.

– Гарно виглядаєш. Ніби вчора і не випив зайвого, – Колін не був певен дивуватись чи піддражнити.

– Дякую, я старався. Як тобі мій светр? – Хлопець повернувся до нього, посміхаючись. – Красивий?

– Красивий.

“Схоже він ще не протверезів”, – промайнула думка, коли двері відчинились випускаючи їх двох на підземну парковку. 

– Дякую, це светр мого хлопця, – задоволено прощебетав Джеймс підходячи до дверей смарагдової мазди з пасажирського боку і чекаючи коли власник розблокує їх.

– Що ти щойно сказав? – Але схоже Колін не надто поспішав тепер кудись їхати. Він підійшов ззаді, заставляючи повернутись до себе обличчям і блокуючи шляхи відступу руками. – Якщо ти пробуєш так жартувати, то це погана ідея. Я легко сприйму це за правду і не прийму більше відмов. 

– А в чому саме жарт? – Джеймс зобразив глибоке нерозуміння. – Светр красивий і він справді належить моєму хлопцю. Ти питав вчора, чи можемо ми зустрічатись. Ось і моя відповідь, – він поклав руки на талію інженера, легко зімнувши сорочку і посміхнувся. 

– А знаєш що ще красиве? – Колін торкнувся кінчиками пальців обличчя хлопця, отримавши запитальний погляд. – Посмішка мого хлопця. – Джеймс у відповідь лиш усміхнувся ще яскравіше і інженер більше не міг стримуватись. Він легко нахилився, поцілувавши хлопця в розтягнуті губи. Від несподіванки в кредитора перехопило подих і той міцніше схопився за сорочку Коліна, заставляючи його відсахнутись. – Вибач. 

Але Джеймс не прийняв вибачень, лишень притягнув чоловіка за шию і поцілував у відповідь. Він був здивований м’якістю і ніжністю губ інженера, тому хотів переконатись, що йому не здалось, а потім прийнявши факт, що йому просто хотілось цілувати їх уже давно, передав ініціативу Коліну. 

Коли опів на шосту вечора в двері подзвонили, Джеймс саме пересипав готовий попкорн до великої миски. На порозі стояв Алекс тримаючи в руках пакет з пляшками пива.

– Чому сам? – кредитор впустив друга, пропонуючи зайти у вітальню. 

– Вони прийдуть зараз разом. Краще розкажи, що у вас сталось. Зранку підірвався, зараз ходиш сяєш. – Обліковець сів у звичне для себе крісло. Він любив саме це місце у кімнаті, хоч і сам не знав чому. 

– Ми зустрічаємось, – Джеймс посміхнувся, розкладаючи на журнальний столик стакани.

– Мені потрібні подробиці. 

– Ну, Колін вчора запропонував зробити наступний крок. Я сказав, що мушу подумати, бо так то мало у той момент усвідомлював. Сьогодні зранку вдягнув його светр, який він вчора позичив мені, і коли почув, що в мене красивий светр, подякував, сказавши, що він належить моєму хлопцю. 

Саме в той момент, у кімнату зайшли інженери здивовано перезираючись. 

– Пам’ятаю, дівчата розповідали такий анекдот. Ти просто майстер каламбурів. – Алекс розсміявся. – Вітаю вас.

– Так ти вирішив скористатись готовим сценарієм? – Колін обійняв кредитора з спини, заставляючи того ще більше засяяти. 

– Але тобі ж сподобалось, – Джеймс вискользнув з обіймів, ідучи на кухню. Він приніс ще дві тарілки, інженер погосподарськи увімкнув приставку, приєднавши до неї принесені джойстики. – Граємо на команди чи кожен сам за себе? 

– Ну, – Кріс зручно вмостився поруч Алекс, – тепер тут немає когось, хто був би сам по собі. 

– Пропоную сходити на подвійне побачення, – Джеймс сів на підлогу, підкликаючи Коліна, – і платитиме команда переможених. 

– Неймовірна ідея, – захоплено підтримав Колін, забираючи із рук коханого свій джойстик, – покажемо їм?