Частина 2.

…я відчула, що мої очі поступово закриваються і так я провалилася в свої прекрасні сни…

– Мала прокидайся… Ей досить тобі хропіти тут, – почав мене цей хтось будити, але мені так не хотілося розплющувати очі. Ну звичайно, дуже довгі перельоти виснажують кожного, а тут ще й в додачу хвилювання.
– Мааа, ну дай ще хвилинку подрімати
– Хаха що ти там бурмочеш під носа, здається у мене тепер підвищення, – хлопець почекав у надії, що я прокинуся, але побачивши, що все марно почав знову мене будити.
-Прокидайся, давай бо все цікаве проґавиш. Ехххх…
– Добре мамусю, вже прокидаюся,- вирішила пожартувати над Джисоном трішки і нарешті розплющити очі. Я подивилася у вікно, ми прибули на місце, але нікого не було. У мене в середині все перевернулося до гори дригом, а якщо мене ніхто не чекає? Перше, що спало одразу на думку.
– Джисон, а чому ніхто не зустрічає і взагалі нікого немає на подвір’ї?
– А, вибач, я забув сказати,- провів рукою по потилиці хлопець і подивився знову на мене.
– Ем що саме?,- нічого не розуміючи, знову запитала. Хвилювання все більше накривало мене, я все вдивлялася в обличчя юнака навпроти, що він не сказав і про що не попередив. Хлопець побачив, що вираз мого обличчя змінився і промовив:
– Та не переживай так Юмі, ми просто заїхали по мого близького друга.
– Фухх… На що так лякати ще й з просоння, – з полегшенням видихнула. – Я вже встигла подумати, що ти якийсь маніяк чи щось типу того ахаха
– Боронь боже, оце у тебе думки. Я що справді схожий на викрадача чи убивцю?, – Хан відразу запитав з хитринкою в очах, яку я помітила.
У цей момент склалося таке відчуття, що ми знайомі дуже довгий час… І так тепло на душі стає від того, що ми хоч і не рідні один одному, і зустрілися вперше кілька годин тому та вже маємо такий конект. Я ніколи б не могла подумати, що отак просто зможу подружитися зі своїм зведеним братом чи можливо це він такий.
– То про що ми? Я просто задумалася на секунду, вибач, – стало трішки ніяково, що посеред розмови я затупила.
– Ну, ти мене щойно практично назала маніяком-викрадачем хахаха
– Ой жартую я, жартую. Джисоне, ти взагалі схожий на білочку хахах,- ткнула в щічку хлопця навпроти і голосно засміялася, прикриваючись рукою. Мій вже не перший пунктик міні-плану виконано хехе. Мабуть це дивно, але така я є і мені це подобаться.
– Усе з тобою зрозуміло, ти така ж як і мій друг, – Джисон прикрив долонею очі і з посмішкою додав – він завжди мене “Білкою” зве або по іншому. Його підколи іноди не класні і можуть звучати грубо, але так він виявляє свої почуття та турботу. До речі ось і він вже йде до нас. Зараз я прийду, окей?)
Хлопець подивився в сторону одного з будинків, і почав виходити з машини. Я вирішила з ввічливості та не тільки з-за неї запропонувати совою допомогу:
– Може моя допомога потрібна також?
– Ні, дякую. Залишайся тут, ми швиденько
Хан пішов на зустріч другу. Той вийшов з великою сумкою через плече і двома наповненими пакетами, які тримав у руках. Помітивши Хана, хлопець пришвидшив крок. Вони привіталися дружніми обіймами, якщо так можна сказати, бо обійматися з пакетами в руках було не супер зручно. Джисон одразу забрав два пакети, поки не дійшли до машини Джисон про щось із захопленням розповідав другу.
Я ж собі сиділа і чекала, коли вони підійдуть…

ºººººººººººº

• Ось і продовження. Сподіваюся, вже з’явилися прихильники цієї історії.

Щоб я дізналася про те чи сподобалася вам ця частина прошу до коментарів. <3

• Мене ви можете знайти в тгк (☞ﾟヮﾟ)☞ : skz bandits 🤍