Частина 2

Весь наступний день думки про Ендрю не покидали Ніла. Він все не міг вирішити чи варто йому йти, незважаючи на не, що добре знав, що якщо цього не зробить, Ден монстри на відпустить. Через це Рене та Метт будуть докучати йому, а цього не хотілось.

Ніл не міг всидіти на одному місці, блукав по місту і його околицях. Його носило всюди, аж поки ноги не привели до занедбаного дитячого будинку.

Він тяжко зітхнув, зупинившись біля величезного зарослого паркану. Ніл точно знав, що Ендрю говорив саме про це місце — в цьому приюті вони вперше зустрілись декілька років тому.

На відміну від нього, Міньярд був тут частим гостем, тоді коли він був тимчасовим, поки мати не повернула опікування над ним.

З самого першого дня Ніл вчепився до хлопчика, як п’явка, і навіть коли потрібно було повертатись додому, не хотів покидати його. Він вмоляв маму забрати Ендрю з ними, але спроби завжди виявлялися марними. І, хоча той не проявляв ніякої зацікавленості в бік Джостена, перед тим як поїхати, Ніл залишив йому свою адресу. Кожен день він сподівався, що Ендрю прийде до нього, але проходив час, а його не було. Зрештою Ніл перестав його чекати. Проте одного дня він все ж таки побачив на порозі свого будинку невдоволеного пошарпаного хлопчика. «Мені просто більше нема куди йти» — привітався тоді Ендрю.

Ніл сжав в руках металеву решітку і штовхнув її. На його подив, та піддалася, і хвіртка легко відчинилася. Тоді він опустив погляд і помітив, що замок був збитим. Ймовірно, над цим постарався Ендрю, що вже чекав на нього. Джостен зробив глибокий вдих, перед тим як зайти на територію.

Посвітив ліхтарем у різні сторони, нікого не помітивши, Ніл попрямував по доріжці до головного входу. На якийсь час зупинився, ненаважуючись відкрити двері. Ще не пізно втікти, подумав він.

— Так, зберись. Все буде добре. Все буде добре, — намагався втішити себе. Чим більше він проходив, тим сильніше становилось лячно. Відчував, що Ендрю десь поряд, і з кожним кроком все ближче і ближче. — Кого я обманюю? Мені пізда. Боже, я ще такий молодий, — безнадійно простогнав Ніл і, схопившись за ручки, потягнув двері на себе.

Ті распахнулись, і Ніл зайшов.

Тут було темно, пильно і холодно. Більше не хотілося тягнути час.

Оглянувши головну залу, Ніл зрозумів, що Ендрю тут нема, тому хутко піднявся на другий поверх. Більше, ніж на пару секунд він тут не затримався — на ньому знаходились кімнати дівчат, — одразу піднявшись на третій. Помітивши відкриті двері в їхній колишній кімнаті, Ніл одразу оминув тонкий коридор, зупинившись на порозі. Ендрю тут не було. Лише два односпальних ліжка без матрасів, по тумбочці поряд та шафа із зламаними дверима. Єдине, що видавало тут присутність Міньярда, це слабкий запах цигарок та кинута пачка від них на підвіконні.

— По крихтам мене приманюєш? — хмикнув Ніл.

Більше не затримуючись ні на секунду, він попрямував до останнього місця, де міг знаходитись Ендрю. Місце, де неслухняних дітей полюбляли закривати вихователі. Ніл часто чув звідти плач і крики, однак ніколи їх не розумів, — йому там подобалось. Там не ходили розлючені тітки, що кричали, якщо ти не спиш. Там всю ніч можна було дивитись через віконце на зорі. Там був Ендрю, що пильнував за ним так, ніби якщо переведе погляд з Ніла, то з ним обов’язково щось станеться.

По ненадійній драбині Джостен піднявся вверх, відчинив двері та зайшов на горище. У цей раз він дістався до кінцевої цілі. Місячне сяйво достатньо освітлювало кімнатку, щоб Ніл вимкнув ліхтар.

Одинокий силует стояв біля вікна, видихаючи скрізь розбите скло сірий дим. Ніл вирішив не робити зайвих дій, залишаючись біля виходу. Принаймні він матиме доступ до втечі. Хоч Ніл дуже сумнівався в тому, що матиме таку нагоду, однак так йому було легше. З завмиранням сердця хлопець дивився на Ендрю, терпляче чекаючи на дії з його сторони.

Докурена цигарка вилетіла з вікна. Тією ж рукою, якою ще пару секунд тримав її, Міньярд поманив Ніла до себе. Звичайно, Ніл побачив це, але продовжував стояти біля дверей як вкопаний. Здавалось, чим ближче він знаходився біля Ендрю, тим сильне відчував запах смерті. Той продовжував дивитись у вікно, зберігаючи мовчання. Пройшла неймовірно довга хвилина, коли йому набридло чекати.

— Як сказав тобі підійти, — нарешті подав голос Ендрю.

На перший погляд він здавався цілком спокійним, — так би подумав будь-хто. Проте Ніл добре відчув присмак стримуючої з останніх сил злості. Він був як перенаповнена повітрям кулька, резина якої була настільки тонкою, що могла луснути навіть від найакуратнішого дотику.

Не затримуючись не більше, ніж на мить, Ніл зробив перший крок. Не поспішаючи, він підійшов до вікна, залишивши невелику дистанцію з іншим хлопцем. Ендрю не став цьому заперечувати. Ніл прослідкував за його поглядом, що був направленим на колишній яблуневий сад; завдяки місячному світлу можна було побачити обриси дерев.

Їхня гра в мовчанку продовжувалась, і це насторожувало Джостена все більше. Він не розумів чому Ендрю так тягне час: спеціально, просто тому, що не знав що сказати, або навпаки — чекав дій від нього. В один момент Ніл не стримався і промовив:

— Якщо ти покликав мене помовчати, то в мене більше немає на це сил.

Він майже зробив крок в сторону виходу, коли Ендрю наказним тоном зупинив його:

— Стояти.

Тієї ж миті він нарешті подивився на Ніла. Ніл не знав було це добрим знаком чи поганим. Його блакитні очі пропалювали так, ніби через пару секунд від них не залишиться ані сліду. Сердце кольнуло від побаченого: Ендрю ніколи не дивився на нього так. У його погляді були поєднані розчарування, ненависть та всі схожі на них емоції. Справа була навіть не в тому, що саме показувала фізіономія Ендрю, а наскільки чіткою і відвертою вона була. Ніл був шокований, але більше не міг витримати і повернув голову. Йому завжди хотілось побачити щось більше, ніж натяки на емоції, що примарно затримувались на обличчі Міньярда, але тепер, коли це сталося, він зрозумів, що більше всього на світі не хоче ще раз їх узріти.

А ось Ендрю не сподобався його вчинок. Він зробив шаг уперед, порушуючи їх дистанцію, і, протягнувши руку до щелепи, повернув голову Ніла на себе. Коли той зчинив опір, він сильніше стиснув пальці, не дозволяючи хлопцю дивитись кудись інше, окрім нього. Ендрю відкрив рота, щоб щось сказати, гучно ковткнув разом з несказаними словами, а замість них процідив на видиху:

— Як же я ненавиджу тебе.

Ніл і раніше чув такі слова від хлопця, але вперше вони звучили настільки щиро. Вперше вони означали свій справжній, єдиний і неповторний сенс. Вперше Ніл в них повірив.

— Злоякісна пухлина, від якої треба позбуватися з самого початку, — продовжував Міньярд.

Джостен знав, що заслуговав ці слова. Він приймав їх як само собою зрозуміле. Кожне з них наносило по царапині на його потріскану душу, але на кожне Ендрю мав право. Ніл чекав на продовження; навіть хотів, щоб той вилив на нього весь бруд, але Ендрю замовк. Тоді Ніл розгубився, не розуміючи чому він зупинився і знову пропалював його поглядом. Можливо, Міньярд здогадався про бажання хлопця, тому вирішив змінити тактику, можливо, підбирав найболючіші слова. Ендрю завжди залишається Ендрю.

— То чому не позбувся? — запитав Ніл.

Він й сам не знав чи була ідея самовільничати хорошою. Однак ніякої суперечливої реакції від Ендрю він не отримав, і був цьому безмежно радий

— Іноді рак помічають на третій стадії, — пояснив Ендрю. — Тоді, коли вже занадто пізно щось робити.

Здавалось, його емоції стали потухати; очі більше не виблискували ненависть. Ніл відчув себе більш розслаблено і, можливо, впевніше.

— Ти брешеш, — сказав Джостен, на що інший підняв брову. — Ти помітив його ще на першій, але не захотів боротися. Тому ти ненавидиш не тільки мене, а й себе. Чи не так?

Ендрю втупився в нього, ніяк не відповівши. Ніл знав, що попав у яблучко, чим був потішений. Він завжди це знав, але вперше з’явився шанс сказати вголос.

Витримав якийсь час, Ендрю скоротив відстань між ними до мінімуму. Пульс Ніла підскочив так, що, ймовірно, той навіть чув як б’ється його сердце.

— Ти будеш палати в пеклі, Ніл Джостен. Я власноруч змайструю тобі котел. — Ендрю стиснув волосся на потилиці Ніла, притягнувши його обличчя до себе.

Відчувши губи Ендрю на своїх, він був справді готовий провалитися скрізь землю до самого Диявола. Запах табаку був смаком їхнього поцілунку. Це був запах самого Ендрю. Ніл відчував, як порожнеча, з якою жив більше року, нарешті почала заповнюватись. Це стало тим, чим нагодувався внутрішній демон. Його тіло м’якло, понурюючись в почуття приторного, однак недовгого почуття. В решті решт він відчув те, що очікував з самого початку.

Холодне лезо проскользнуло під його ребрами, обдарувавши Ніла різкою болю. Він прикусив губу Ендрю, перед тим як схопитися за його кофту. Ноги почали підкошуватись, більше не бажаючи витримувати на собі свого господаря.

Це був той самий кінець, про який увесь час думав Джостен. Той, який був неминучим, тому що він знав Ендрю і на що він здатний як ніхто інший. Ніл відчував, як той дістає ніж і направляє на його спину, однак обрав декілька зайвих секунд, щоб насолодитися моментом, ніж надати опір. Знаходячись в такий ситуації, будь на місці Ендрю хто-завгодно, окрім нього, Ніл би, мабуть, запанікував; але зараз він не відчував і краплини хвилювання. Його життя цілком і повністю належало його хлопцю.

Нехай Ніл ледве стояв на колінах, тримаючись за Міньярда; тіло здригало від найменшого руху, відчуваючи гострий ніж всер едні; але він посміхався. Він знав одне:

Ендрю нізащо не дасть йому померти.