Частина 2

Для початку варто подивитися, що коїться за вікном, тому важкі фіранки без зусиль розтуляються, а омега сіпається, різко підриваючись на ноги і вдивляючись в скло. Схоже через те, що сталося, хлопець заїкою залишиться, чомусь Юнгі в цьому впевнений, але усмішки це припущення не викликає, змушуючи швидше звести брови разом і піджати губи в невдоволенні. А картина, що відкривається з вікна третього поверху, – огида.

Дорога перекрита покинутими поспіхом автомобілями, в одному з яких об лобове скло б’ється людина, хоча, дивлячись на його колір шкіри, – колишня людина. Вітрина одного з магазинів розбита, закривавлене скло розкидане асфальтом. Перевернуті сміттєві баки, кинуті похапцем речі валяються там же.

А вулицею блукають поодинокі трупи, один навіть повзе через нездатність стояти, але більша частина, просто тупо стоять в тіні, вирячилася прямо перед собою. В одного з них обличчя все в уламках, а особливо великі шматки можна розглянути в інших ділянках огидного тіла.

Юнгі обертається на звук розблокування екрану і бачить як Чон швидко барабанить по клавіатурі ґаджета, після підносячи того до вуха. Відповіді немає, тому він набирає ще раз і ще. Після шостої спроби він опускає руки і в прямому і переносному сенсі, міцно, до побілілих пальців, стискаючи смартфон.

– Не відповідає, – голос тихий і спустошений, обличчя, яке не виражає нічого, лише бліді смуги, залишені висохлими сльозами.

– Може, не чує? – Мін і сам розуміє, що тупішої речі він не міг видати, але нічого іншого придумати не зміг. Все занадто… несподівано, і взагалі він менше півгодини тому прокинувся, йому можна пробачити, зазвичай йому необхідно години дві для розгойдування і повного пробудження, а тут ситуація патова.

– Так, не чує, – омега дивиться наче на нього, а відчуття наче крізь, і повторює кинуту фразу, бо сам не вірить, а хочеться. Мовчання наповнює кімнату, і вони розходяться в різні її кути, бо щось треба вигадати, а мозок підводить і коліщатка крутити навіть не намагається, так би мовити, склав лапки і сидить чекає у моря погоди.

Саме тому поки омега повільно зжирає себе зсередини, згорнувшись на дивані, альфа зриває фіранки разом з карнизом. Хто б не придумав у сучасний дизайн кімнати всунути важкі гардини, що насправді візуально зменшують і так маленький простір, велика йому дяка. Це дуже доречно. Тому що з круглого скляного столика, дивана та ліжка без жодної бокового бильця щось зробити не вийде від слова зовсім.

Відкріпити штори від карниза та взяти його основу як зброю – єдина ідея, бо відкинути копита беззбройним не хочеться, хоча і зі зброєю здихати теж бажання нема, а вони не головні герої фільму жахів, щоб вилазити за межі кімнати без будь-якого захисту. Навіть якщо захистом служить довга металева палиця.

Часу в них, насправді, завались і більше, але похмілля нагадує про себе пустелею в роті, а води в кімнаті немає так само, як і їжі, і якщо вони приймуть рішення тут залишитися, то скапутяться. Але краще випробувати свою вдачу і може пощастить вижити в небезпеці за стіною. Тому Мін підходить і намагається привести до тями людину, за яку тепер несе відповідальність. Якщо так подумати, то він, в принципі, нікому нічого не винен, але якщо цей хлопчина помре, то Юнгі сам себе заколотить у металевий ящичок і закопає десь посеред холодної землі. Ніхто більше не помре через його недбальство!

– Вставай, – сталеві нотки в голосі переважають не просто так, омегу потрібно протверезити, а м’яко це зробити не вийшло, тому діятимемо по-іншому. Коли реакції не слідує, альфа дратується і підриває Чона з дивана, стискаючи плечі та різко ставлячи на ноги. – Прийди до тями, Чонгук! – Виходить голосніше, ніж він розраховував, але ефекту він добився.

– Залиш мене у спокої! – Відкидаючи чужі руки, вибухає омега. Очі знову на мокрому місці, а злість, помічена у зіницях, палає вогнем.

– У спокої? – З нервовим смішком, але, ви вже вибачте, вони тут не пасьянс “Косинку” розкладають, тут вирішується питання життя та смерті. А хтось вирішив, що йому найскладніше, і тепер істеричку в собі вмикає, – Ти, чорт забирай, знущаєшся? Нам треба валити звідси, а в тебе у мозок схоже зараза якась підселилась! Сидінням тут ти нікому не допоможеш, собі – насамперед!

– Тобі яка справа до мого життя? Чому тебе турбує що буде зі мною? – на їхні крики у двері знову ломяться, і обидва на це реагують вдавши стовпця.

– Мені є до тебе справа, а мої причини вже тебе торкати не повинні, – зло шипить Мін, виділяючи звернення і підходить до вікна, обережно його відчиняючи. Щось надто задушливо стало в маленькій кімнатці.

Знизу картина не змінилася, зате самі вони потроху остигають. Розлютилися – привернули до себе знову цих тварюк, зате є і плюс у цьому всьому: Чонгук отямився. Він розбиває столик об стіну, створюючи ще більше галасу. На що Юнгі різко обертається, але нічого не каже: боїться знову накричати, лише шипить котом невдоволеним і стежить. А омега не гаючи часу бере один з уламків і починає стягувати постільну білизну. Альфа зовсім не розуміє, що відбувається, але, схоже, хлопець прямо перед ним має план, про який, звичайно ж, мовчить.

Мін стає більш зацікавленим. Тому що, крім зв’язати з усієї цієї тканини канат і спуститися через вікно прямо на вулицю, інших ідей він не бачить. І це його вражає, тому що якщо Чонгук і справді вирішив використати такий кіношний спосіб втечі, то він в мить прийме статус телепня.

– Що ти робиш? – все ж таки питає чоловік, з болем у серці спостерігаючи за катуванням білизни, яка ввібрала їхню вчорашню зустріч. Так, зараз його омега дратує, але це не означає, що він його не приваблює в сексуальному плані. У його бік стріляють награно трагічним поглядом, нібито «ти що сам не бачиш?», але все ж таки відповідають:

– Вигадую шляхи відходу.

– Я не вийду у вікно, – карбує альфа, і на нього дивляться, як на тугодума.

– А ти хотів через двері? – скептично згинаючи брову, омега вказує на шматок дерева, в який все ще довбаються з того боку і, схоже, цього разу більше однієї особини. Там шаркають, б’ються зламаними кінцівками і кригочуть огидно.

І цей хлопець хвилинами раніше проходив усі стадії прийняття? Так, трохи в іншому порядку, але все ж таки якось занадто швидко це у нього пройшло. Бо сам Юнгі нині десь на середині. Торг – це саме він. Заперечення минуло, спалах гніву був: скоріше на поведінку омеги, але все ж таки був, тому зараз момент торгу цілком доречний. Тим паче, враховуючи його небажання покидати цю кімнату, тому що тут більш-менш безпечно, і в той же час потрібно звалити звідси скоріше.

– Ну, взагалі-то, планував, – вказуючи на нещодавно зірваний карниз, каже чоловік.

– Тоді удачі, – поки альфа намагається продумати варіанти відходу з цього місця, омега готовий так просто кинути його тут?

– Ти зараз серйозно? – Здається, Мін помилився, він все ще на стадії гніву, тому що бажання прикласти цього хлопця головою об стіну досить привабливе.

– Абсолютно, – коли це у Чона з’явилася така впевненість у голосі, він же зовсім недавно ревів у захлину, – Мені потрібно за будь-що потрапити додому, – додає трохи тихіше, але його чують. Що ж може такого бути в нього вдома, якщо навіть перспектива зустрічі ніс до носа з цими тварюками його не зупиняє? Чи хто? Від цього не з’являється занепокоєння чи ревнощі, скоріше інтерес.

– Тобто ти готовий кинути мене тут одного? – Альфа запитує чисто для галочки, тому що він не горить бажанням відпускати хлопця одного, але якщо той так рветься до самостійності, він його зупиняти не стане.

– Або ти підеш зі мною, або я піду сам, – ауч, а от альфа усередині не згоден з людиною, йому боляче і він незадоволено б’є хвостом по підлозі.

– Чонгук, це третій поверх, а під вікнами тебе одразу ж приймуть ось ці, – і для наглядного прикладу ще й пальцем у їх направленні вказує. Дуже естетичним пальцем, відмітив Чонгук ще вчора, доки ці пальці були зайняті чимось цікавішим.

– Я знаю, але ти хочеш сказати, що вийти через двері з цим, – він вказує на карниз, – краще? – у голосі юнака лунає невіра і сарказм, от же ж маленьке стерво.

– Ой! Але почекай хвилинку, здається, це наша єдина зброя, – Юнгі ще ніколи ніхто так сильно не виводили з себе, ніхто так як цей хлопець, а вони провели разом всього кілька годин, частина з яких кохались, а потім мирно спали, чудовий був час, от би назад у ліжечко.

– І воно, звичайно ж, зможе тебе захистити, – коли роль скептика у Міна встигли відібрати?

– А ти на вулицю втечеш з порожніми руками, так? А ні, постривай, напевно, зачарувати спробуєш? – Юнгі не може здати позиції, не перед цим індивідом.

– Ха! То моя чарівність все ще працює? Спасибі, а то я вирішив, що ти в цих мутувати почав, раз писок на мене розкриваєш, – а такий лапочка, коли мовчить, краще йому заклеїти рот, щоб балакати не міг, бо зовсім сором втратив. Він же явно молодший, а така неповага до старших – сором тай годі.

– Ні що ти! Вже не працює, воно, схоже, у тебе одноразове, вчора все розтратив, – обурення, що осяює чуже обличчя, можна відрами збирати і в топку замість вугілля підкидати, до речі гарний спосіб взимку економити на електриці, як прикро що зараз весна, – Але можеш спробувати на трупах, має спрацювати, – усмішка видає прагнення альфи розлютити хлопця, вовк у грудях скалиться і на місці всидіти не може, задоволений реакцією, йому подобається, що омега не кориться, це його, як мінімум, зацікавило.

– До речі, при світлі виглядаєш гірше, вчора хоча б текіла згладила твої зморшки, – Чонгук не відступить, та верзе нісенітниці, бо в чоловікові перед ним є привабливі риси, і зморшок він не бачить, просто ляпнув аби не буди в боргу. Омега не звик розмінюватися на дрібниці, якщо йому хтось сподобався, то можна і спробувати, але якщо ні, то там відмова по всіх напрямках. Але альфі про це знати необов’язково. – А зараз переді мною повний відстій.

– Але ти непогано відзивався для такого відстію, як я. Що, до волонтерів подався? – Нагадайте, коли питання життя і смерті перетворилося на роз’яснення стосунків?

– Я не полізу вниз, якщо тебе це заспокоїть, – схоже до Чонгука першого дійшла безглуздість цієї розмови, і хто там не збирався відступати? Але зараз і справді не час, тому приймається обв’язувати поверх пом’ятої сорочки клапті на ліктях. Альфа здивований. Як це не вниз? Значить нагору? Навіщо? Там же така сама ситуація. Це будинок всього поверхів дев’ять, і якщо він не помиляється, то верхні поверхи відведені під магазини та ресторани.

– Поясни, будь ласка, – схоже скептицизм все ж не вивітрився з його обличчя, тому що Чон зітхає перед поясненням.

– На п’ятому поверсі є ресторанчик, але він закритий ночами, тому ймовірність зустріти там зомбарів менше. Там є їжа, і має бути вода, плюс можна буде знайти зброю краще, – на цьому моменті він зарозуміло пирхає і продовжує, – А вже тоді можна буде спуститись на ліфті і виходити назовні.

– Логічно, але не забувай, що ми без поняття, коли це все почалося, а на годиннику вже не багато не мало опівдні, ти впевнений, що там справді нікого немає?

– Ні, не впевнений, але за ці двері, – показово вказує підборіддям на деревину, – Я не вийду, – закінчуючи обв’язувати кінцівки тканиною, Чон повертається до альфи, – То ти зі мною?

– Як ти збираєшся туди піднятися? Без страховки? По стіні? – ось це вже доречне питання, тому що Юнгі ніколи не займався чимось подібним, він швидше завжди вважав руферів тупими людцями з відсутністю інстинкту самозбереження, – Ти усвідомлюєш те, що збираєшся робити?

– По фасаду: він цілком рельєфний, так що складнощів бути не повинно. Заліземо через вікно, попередньо його розбивши. То ти зі мною? Чи ще є запитання? – Чон тримає в руках решту постільної білизни і дивиться уважно на чуже обличчя, – Чи постривай, може, у тебе кишка тонка? – Він не налаштований тут залишатися ще довше, бо нудота після похмілля хоч не переслідує, але голову собі відітнути хочеться дуже, а ще пити, спрага замучила, і всередині все стягнуто досі неприємно, неначе корка злазить, а в нього тут мужик, який яйця мне. Сам же, чорт забирай, хотів, щоб він зібрався, так от – отримуй. Він зібраний, спокійний і навіть із чудовим планом напоготові.

– Вирішив мене на слабко взяти? – чорт, та годі, вирішуй уже швидше, навіщо так тягти? – Гаразд. Але якщо я зірвусь, то тобі не жити.

Алілуйя-Слава-Аллаху! Нарешті можна закінчити з цим з’ясуванням стосунків і перейти до важливішого, наприклад, виживання.

Чонгук вилазить із вікна, стаючи своїми масивними чоботями на підвіконня, і дивиться вниз. Там не високо, але падіння зробить із тебе не лише каліку, але й прирече на болісну смерть. Ти лежатимеш на землі, поки тебе, ще живого, безжально зжиратимуть по шматочках. Але якщо омега зараз покаже хоч краплю страху чи сумніву, то Юнгі нізащо не полізе за ним. А Гук, щоб не говорив, хоче, щоб чоловік пішов із ним. Тому що самому страшно, а жах, з яким він біг назад у кімнату, все ще надто яскравий.

– Я лізу першим, – командує хлопець, не дивлячись на співрозмовника: елементарно не зможе приховати страх, він надіється лиш на те що запах його не видасть, бо серце стукотить як шалене, – Ти наступний, але тільки після того, як я подам сигнал.

На нього дивляться несхвально: адже це Мін тут альфа, а хлопчина перед ним вдає із себе казна-що. Він відчуває чужий страх, у Чона руки тремтять і квітковий запах з прохолодою власного евкаліпта гірчить лимоном, але він безкомпромісно стоїть на підвіконні і впевнено розподіляє ролі. Юнги тут як альфа зовсім нікчемний. Імовірність того, що він зірветься, надто велика, а він висоти боїться, але ж про це так просто не скажеш.

Така само ймовірність у омеги, що ще й під нервами. Те, що років у шістнадцять він із компанією друзів забирався на будівлі і втікав від поліції, ще не означає, що за шість років з пам’яті нічого не випарувалося. І він впевнено може заявити самому собі, що пам’ятає замало. Але вийти за ці чортові двері він не зможе. І якщо альфа все ж таки зупинить його і спробує витягнути за неї, то Чон краще повірить у себе і спробує втекти фасадом. Йому необхідно потрапити додому, і лише тому омега дав собі ефемерного ляпаса й заштовхала свою істерику глибоко в дупу у спробі зробити хоч щось.

– Чонгук, – його зупиняють за плече, і хлопець боїться, що Юнгі зараз відвернеться від нього і кине цю небезпечну витівку, йому потрібен цей нестерпний альфа хоча б для емоційного підживлення. Коли поруч є хтось, хто вселяє впевненість, це хоч трохи заспокоює, а їхні чвари – це теж своєрідне струс переляканої свідомості, – Скільки тобі років?

Що? Стоп, що? Повторіть, будь ласка, тому що у Чонгука незабаром голова колом піде від цього всього. Він тут у вікно вийти збирається, а в нього питають про вік замість слів підтримки. Чудово Мін Юнгі вміє підбирати моменти для влучної інформації, сказати нічого.

-Перепрошую, що? – він все ж таки повертається до цього дивного чоловіка-бамбука і уважно вивчає його обличчя.

– Кажу, скільки тобі років? – повторює Мін і внутрішньо посміхається його розгубленості, бо в самого на душі чорти самбу танцюють, а коти вирішили тарганів підмінити, ганяючи, як коні, його черепною коробкою, про вовка у грудях краще мовчати, зоопарк на ніжках, а не людина. Він на нервах і, щоб не показувати цього, він цікавиться питанням, яке начебто нешкідливе, але безперечно має внести ясність у їхнє спілкування. А він упевнений, що омега молодше, – Мені тридцять один.

– Оу! – так, схоже, питання було обрано не дуже, тому що зараз Чонгук розуміє, що переспав з надто дорослою, для його планів, людиною, – Мені двадцять два, – він виразно бачить чуже невдоволення, але воліє приховати своє за порцією отрути, – А я не прогадав, ти все-таки підстаркуватий. Що на молоденьких потягло?

-А тебе, як я розумію, мій вік не сильно то і бентежить, продовжуєш неформально спілкуватися? – ця усмішка неприємна, вона ніби намагається договорити за альфу те, що той замовчує, приховує.

– То що, Ви вирішили зіскочити? – головне зараз, щоб чоловік не помітив на обличчі омеги страху почути позитивну відповідь, бо хлопець явно намагається тримати покер-фейс, при цьому маючи наглість знущатися, він вчора самовіддано прогинався під цього чоловіка і скиглив благаючи про багато непристойностей, а зараз перейти на «Ви», дякую звільніть від цього.

– Ні, – Юнгі пересмикує від цього “Ви”, але сам поправив – тепер терпи, він відпускає чуже плече і додає, – Будь обережний.

– Добре, – слова цього старого, як бальзам на душу, а руки тремтять трохи менше. Він все зможе, вони зможуть. Вони виживуть, – Ти також.

Безперечно, дивитися вниз – погана ідея, тому натомість Чонгук приділяє всю свою увагу стіні, чіпляючись за неї мертвою хваткою. Абсолютно не хвилює його те, що внизу йому починають хрипіти тварюки, простягаючи неприємні руки, шкрябаючи нігтями об бетон і роздираючи криваві пальці в м’ясо. Після прибуття додому омега точно блюватиме далі ніж бачить, йому від виду крові мозок свідомість вимикає, а що він зробить з ним після всього того, що ще тільки належить побачити, – одному Богу відомо. Але Чон намагається, насправді, намагається триматися, а перед очима – вікна четвертого поверху, і через них можна побачити головну залу клубу. Битком набитий зал туплячих створінь, вони просто ходять з боку на бік.

Хлопець дуже вдячний собі, що все ж таки змусив Юнгі слідувати за собою, тому що пройти через це все місиво вони б у житті не змогли. А вихід знаходиться саме за закривавленим натовпом. Чонгук все ж таки дивиться вниз, перебуваючи за півкроку від заповітного п’ятого поверху, тому що носком чобота зісковзує з виступу, а там бачить ще більше тих, хто скупчився в натовп, вони, по суті, ніяк не повинні були його помітити, бо він був достатньо тихий. А ще Юнгі, він нахилився, практично лягаючи на підвіконня, і стежить за ним, його величезні очі, застиглі на фарфоровому обличчі, трохи комічні і виглядають неприродньо, тому що таким омега його ще не бачив. Хочеться запитати: «А де ж твій лисий примруж?», але язик не повертається, а долоні потіють нещадно, тому доводиться відвернутися і підніматися далі. Адже сили у нього скінченні.

І ось п’ятий поверх, у вікні якого, як і говорив молодший, порожньо, а ще крові не видно зовсім, але є проблема. Як вибити чортове вікно? Тому що спертися можна лише на маленькі довбані виступи, якими він підіймався, і цього недостатньо для замаху ліктем. Але рішення приходить досить швидко, він лізе трохи вище, щоб верх віконної рами був йому по пояс і замахується ногою, щоб вибити його. Скло піддається не з першого разу, доводиться вдарити по ньому разів шість, тому що лупцювати вікно і одночасно триматися за стіну досить незручно.

Чонгук зітхає полегшено, обережно спускаючись і прослизаючи в розбите скло, не зачіпаючи гострих країв. Опинившись усередині і випадково здерши шматок тканини, обв’язаної поверх одягу, омега приймається оглядати приміщення, у якому опинився. Це невелика зала з кількома столиками не більше ніж на три-чотири персони і, якщо судити по табличці на скляних дверях, це зал для курців. Тут порожньо, але Чонгук далі цієї кімнати сам не рушить, тому перевіряє двері, що на щастя виявляються замкнені, а через панорамні вікна в зал побільше проглядається тупо стоячий силует, можливо він не один. Але у тьмяно освітленому приміщенні хлопець не може розгледіти.

Саме тому омега бере попільничку і обережно вибиває залишки скла, що стирчать з рами. І тільки після цього виглядає, дивлячись на стурбованого альфу, подаючи знак, щоб той слідував за ним. Не те щоб Юнгі справді переживав і нервував за цього невихованого омегу, але трохи турбувався: знову ж таки усвідомлення того, що він тут старший, сильніший і, зрештою, він альфа, а вперед за вікно виставив молодшого. Від цього якось неприємно і, можливо, соромно, але він наполегливо ігнорує це відчуття вибираючись з вікна і просунувши відірваний карниз через пояс за спиною, щоб не заважав. Йому, схоже, шлях дається простіше, і дякую, донизу він не дивиться принципово – удар хватить і пам’ятайте як звали.

– Дякую, – таки говорить старший Чонгуку, за люб’язно надану руку і за розчищений шлях.

– Там є хтось, можливо, не одне і схоже теж того… – Чон не домовляє, просто тупить погляд у підлогу і замовкає. Омега легко трусить головою, ніби марення з очей змахує, і на подяку не відповідає, але переходить відразу до справи, він говорив не зовсім впевненим голосом, тому що знаходитися за зачиненими дверима і на висоті не менше трьох поверхів від мерзотності це одне, а бачити їх силуети через скляну стіну – зовсім інше. І від цього піджилки тремтять не менше, ніж від втечі кривавим коридором.

– Так, схоже, – задумливо тягне Мін, вдивляючись за скло, і виймає карниз з-за поясу.