Фанфіки українською мовою
    Фандом: Stray Kids
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Було дві речі, які Хьонджін обожнював понад усе: читати та малювати. Йому пощастило мати батька-видавця, який тягнув синові новинки, щойно ті з’являлися з друкарні. Книги супроводжували хлопця, куди б він не йшов. Завжди у рюкзаку лежало дві-три книги, які він читав. Батько вже знав, що найбільше надихало сина і намагався приносити саме такі книги. Однак Хьонджін був всеїдним читачем і з не меншою насолодою поринав у зовсім незнайомі собі жанри.

    Хьонджін не просто читав книги – він не випускав з рук олівця. Усі береги біля тексту обмалював образами, які зринали в його голові під час читання. Герої, місця, почуття – зливалися з текстом у єдиний витвір. В їхньому домі важко було відшукати книгу, до якої не дібрався олівець Хьонджіна.

    – Зате він ніколи не малював стіни, – якось пожартувала мама, коли хтось з гостей взяв книгу з полиці та розкрив її.

    – Це ж дороге видання, – дивувався тоді чоловік.

    – З малюнками Джінні книга стала ще дорожчою, – тільки кивала у відповідь мама.

    Часу на читання стало менше, коли Хьонджін почав гуляти з Феліксом. Вони навіть ходили разом за покупками. Блукали відділами, поки не зазирнули до магазину рюкзаків. Рюкзак Хьонджіна потерся і виглядав як пережована калоша, проте хлопець ніяк не міг купити собі новий. Фелікс нарадив йому найкращий і собі взяв такий самий.

    – Будуть однакові?

    – Ми ж друзі. Так і має бути у друзів, – усміхався.

    – Кажуть, тільки парочки однакові речі купують.

    – Пара друзів теж рахується, – опустив погляд Фелікс, а потім враз збадьорився. – Можемо навіть значки однакові повісити! Правда круто буде?

    Хьонджін подумав й кивнув.

    – Було би прикольно, щоб всі такі мали. Буде виділяти нашу компанію з-поміж решти. Класна думка, Ліксе, – плеснув його по плечу хлопець.

    Мама Фелікса працювала режисером й зналася на всіх мальовничих місцях. Могла перетворити навіть закинуте будівництво на прекрасну локацію для зйомок. До подібних місць тягнуло найбільше. Лазити, бігати, вивчати, фотографувати. Фелікс познайомив Хьонджіна з іншими своїми друзями і вони веселою ватагою проводили цілі дні на тих будівництвах.

    А сьогодні вони влаштували справжній футбольний матч! Розділилися на дві команди і давай гасати! Феліксу випало бути в одній команді з Хьонджіном, чому він неймовірно зрадів. Проти такого гравця, як Хьонджін годі тягатися. Він грав у шкільній збірній і йому пророкували успішне спортивне майбутнє, якщо продовжить так само старанно тренуватися.

    Бігали, допоки не звалилася без сил на траву. Хьонджін оклигав першим, підстрибнув на ноги і рушив до рюкзаків, які вони залишили подалі, аби ті не заважали. Дістав зі свого книгу й сів собі читати, озброївшись олівцем.

    – Ти будеш щось виписувати? – спершу подумав Фелікс, наблизившись.

    – Майже, – усміхнувся Хьонджін.

    На форзаці книги з-під олівця хлопця почали з’являтися перші обриси його малюнку. Фелікс не міг поки здогадатися у що переростуть накреслені Хьонджіном смуги.

    – Вдома за таке не сваритимуть?

    – Не сваритимуть.

    Фелікс сів поруч і уважно спостерігав за тим, як Хьонджін малював. Було у цьому щось направду чаруюче. Магічне. З рисок і дуг поволі з’являлася галявина та недобудований будинок.

    – Так хмуриться. Гроза скоро буде, – підбіг до них Феліксів товариш. – Треба додому збиратися.

    – І то правда, – хмикнув Хьонджін, поглянувши на темні хмари, що швидко огортали небо над ними.

    Хлопець закрив книгу, та замість того, щоб покласти її до своєї сумки, всунув до Феліксової, переплутавши.

    Гроза наближалася настільки стрімко, що хлопцям довелося бігти до будинку Фелікса, який жив неподалік. Бабуся хлопця нагодувала онука та його друзів й лише тоді відпустила всіх додому.

    – Ліксику, а ти купив кришки, як я просила?

    – Звичайно, бабусю. Зараз, – кинувся до свого рюкзака. Став перебирати і лише зараз помітив появу Хьонджінової книги серед своїх речей. Спершу потягнувся написати хлопцеві про це, а потім враз передумав.

    «Нічого лихого не станеться, якщо я залишу її собі. У нього ще багато книг є», – обійняв її, притиснувши до грудей. Обвів поглядом кімнату і вибрав для неї найліпше місце на полиці. Колись, можливо, вона вартуватиме мільйони, як і будь-який малюнок великого художника Джінні.

     

    0 Коментарів