Частина 19: Перед день Різдва

Після тієї невдалої гри, за допомогою якої Мейлі так сподівався зблизити трьох друзів, які постійно конфліктували, пройшов день. І раптом він усвідомив, що застудився…

“Мабуть, температура піднялася через гру в сніжки…” – понуро подумав він. – Охх, як же мені зле… Перед очима все пливе і голова обертом, а тіло наче в багатті смажать”.

– Досі не можу зрозуміти чому вітаміни вплинули лише на мене, адже ми з тобою прийняли їх одночасно. – Рей повільно помішував вже готовий супчик у каструлі, приготовлений для його сусіда по маленькій кімнатці.

– Мабуть, у вас набагато міцніший імунітет, аніж у мене. – Мейлі дивився в скомкану в кулаку наволочку коли його компаньйон присів з мискою курячого бульйону поряд, на ліжко.

– Схоже, після трьох років перебування на вулиці у тебе все погано зі здоров’ям. – Рей підняв з миски на нього погляд і помітив, що його очі забігали, як перелякані кролики, і сховалися за світлими віями. – Чому ти дивишся на мене таким поглядом, ніби завинив?

– Але ж це справді так…

– Це ще чому?

– Через мою застуду та відсутність на репетиціях вас сварять… Я відчуваю провину.

Рей голосно хмикнув, змусивши того глянути на нього.

– Хах, ну що за дурниці ти верзеш? Хіба ти захворів мені на зло?

– Невже можна захворіти спеціально? – здивувався його питанню молодший.

– Можна. Якщо чогось захотіти, все можливо.

Мейлі на його зауваження лише посміхнувся краємчком губ, з сумом відповівши:

– Я це не спеціально…

– Ось і я про те ж говорю, – хлопець помішав ложечкою в мисці. – Тому не хвилюйся про це і швидше одужуй.

– Дякую. – настрій Мейлі підскочив коли він із хитрими іскорками в очах спостерігав як інший перебирає ложкою картоплю в супі, щоб набрати ріденької юшки. Він усміхнувся, запитавши:

– І хто ж зараз почувається як пан? – від того, що хлопець раптово підняв на нього спідлоба очі, у нього побіг цілий рій мурашок по руках.
Він швидко зімкнув губи, розуміючи, що не варто було поводитися настільки зарозуміло, аби інший не подумав, що він зазнався. Але варто було йому побачити як губи Рея розплилися в посмішці, як напруга відразу зникла.

– Виходить, що ти. – Рей підніс ложечку бульйону до його губ.

Після чотирьох ложок Мейлі відчув, що наївся, але ніяк не міг відмовити собі від частування, яким його дбайливо годували з ложечки. Вперше за довгий час про нього дбав хтось, окрім матері, що було дуже приємно та неймовірно гріло душу. Поївши, його вкрили. Рей запитав, чи не потрібна йому ще одна подушка, або плед, на що той відповів, що йому і так комфортно. Мейлі по спав дві годинки, поки його дещо не розбудило – парубок нахилився і легенько торкнувся чолом його чола, перекривши світло лампи своєю тінню. Перед втомленими очима постали глибокі та зосереджені очі напарника. Рей прошепотів йому в губи слова, які він не зміг розібрати через сильну сонливість, і тільки коли той відсторонився, він усвідомив, що Рей вимірював йому температуру без градусника. За кілька хвилин до нього знову повернулася здатність слухати.

– Гарячий… Поспи ще. За тренування не хвилюйся. Відведи я тебе в шатер у такому стані ти б відразу знепритомнів, не встигнувши і дійти. – той допоміг присісти на ліжку, і вручив у руки кружку. – Ось. Прийми спочатку ліки.

Мейлі нюхнув гарячий напій і скривився, почувши кислий лимонний запах. Він миттєво вчинив опір:

– Я це не питиму!!

– Ти повинен випити ліки, щоб тобі стало краще.

– Не хочу! Воно кисле!

– Не вередуй. Ну ж бо, – той підняв за дно кружечки. – За маму, за тата, і за мене.

Мейлі надув щоки.

“Я ж не мале дитя, щоб так зі мною поводитися”.

– Випий заради свого ж здоров’я. Якщо питимеш великими ковтками то не відчуєш не приємного присмаку.

Мейлі зітхнув, і закинувши кружку, почав швидко пити вміст.

– О, молодець. – Рей прибрав її.

Інший розвів руки, чекаючи на обійми за виконану роботу.

– Що таке? Хочеш, щоб я тебе обійняв?.. Пфф, ну гаразд. – парубок пригорнув його до себе мов велику м’ягкеньку іграшку, і погладив по плечах.

Сповна задоволений винагородою, Мейлі заплющив очі і ліг назад, відчуваючи, як його вкривають.

– Відпочивай.

– Добре… Тоді я, – прикривши очі, випустив він, не ворушачи губами. – По сплю годинку-другу…

Мейлі проспав весь день до самого ранку. Йому стало набагато краще, тому він збирався піти на тренування, але, як би він не гукав, Рей, чомусь, не прокидався. У нього одразу зародилося не хороше передчуття.

– Пане?.. Ем, час вставати на репетицію… – стоячи біля великого ліжка, Мейлі поклав руку на плече сплячого.

Рей застогнав і повернувся на спину. Тільки тоді Мейлі зрозумів, що з хлопцем щось не те. Скрививши губи й брови, той стогнав під ніс якісь нерозбірливі прокльони, при цьому зігнувся по полам тримаючись за живіт.

– Рей?.. У вас все-..

– Живіт… Угх… болить…

– Болить? Ох! Тоді потрібно прийняти пігулки!

– Ні… Вони мені не допомагають.

– Т-тоді… Я по шукаю сильніше знеболювальне!

– Ти глухий? – огризнувся крізь стислі зуби Рей, скрививши чоло від болю. – Я ж сказав, що ніякі ліки мені не до помагають! Вони лише на 5 хвилин зменшують біль, нгх… А пити по пігулці кожні п’ять хвилин – не варіант!

– Тоді я проведу вас до містера Бреккема!

– У нас не прийнято турбувати лікаря по дріб’язковим проблемам… Тим більше, він виписував мені раніше ліки. Але вони не діють.

– Тоді їдьмо до лікарні! – не здавався Мейлі, маючи намір любим способом допомогти йому позбутися болю.

– Дорогою мені може стати тільки гірше…

– Ох… Тоді… тоді… Я повідомлю про це містеру Крайтону!

– Ха… дядечко лише висміє мене і скаже напитися пігулок і терпіти.

– Але… – він замовк, помітивши, як той закочує свою футболку по груди… Як тільки Мейлі поглянув на його оголений живіт, так відразу випав зі світу цього.

Рей, нічого не помічаючи, і не соромлячись, почав масажувати живіт легкими рухами, навколо пупка.

– Що ви…робите?

– Погладжую живіт за годинниковою стрілкою. – безтурботно пояснив той. – Я згадав, що в дитинстві такий спосіб відразу допомагав вгамувати біль і заснути. Правда, тоді, мені гладила живіт мама…

Мейлі здивувався, і сам не помітив, як присів на краєчок ліжка, як під гіпнозом спостерігаючи за круговими рухами його руки.
Минуло 8 хвилин. Рей скривився:

– Агх… У мене втомилася рука.

– Тоді, гадаю, варто припинити?

– Не можу… У мене відчуття, що, коли перестану, біль повернеться.

– Тоді… – Мейлі покрив його долоню своєю. – Давайте я продовжу?

Рей надмірно здивувався, з підозрою дивлячись на спокійний вираз свого напарника.

– Ти? Чого б тобі мені допомагати?

– Я просто не хочу щоб ви мучилися від болю… І якщо цей спосіб найбільш ефективний, то я… – він присунувся трошки і злегка нахилився до лежачого. – Готовий допомогти з чим завгодно.

Рей все ще дивився на нього з не довірою, не маючи наміру приймати допомогу, але варто було йому відчути різкий укол у животі, як він зашипів, і негайно погодився:

– Гаразд-гаразд… угх… Тільки, якщо будеш тиснути на живіт, роби це акуратно.

– Добре, пане. Будьте спокійні. – усміхнувся тому молодший. Він хотів покласти руки, але вчасно помітив, що долоні холодні… Тоді він швидко потер їх одна об одну, розігрівши. Кінчики пальців плавно опустилися на живіт. Він відчув тепло тіла під долонями. По спині пробігся рій мурашок, і серце застукотіло голосніше, ніж зазвичай. Реакція від іншого теж була: той напружив м’язи живота і здригнувся. Мейлі ковтнув слину, і повністю опустив долоні на живіт, почавши з повільних кругових обертів руками.
Він міг присягнутися, що помітив краєм ока як хлопець зніяковів від дотиків, проте, коли Мейлі підняв на нього очі, Рей уже з байдужістю дивився кудись у сторону, про щось задумавшись, уклавши на грудях стомлену руку.

– Які у вас… відчуття?

– Дискомфорт майже пройшов, ось тільки… Тут, – він перевів його долоню до самого низу правого боку. – Все ще болить. Можеш погладжувати більш інтенсивно? І при цьому… трохи натискаючи зверху?

– Я… постараюся, але якщо стане боляче, скажіть.

Під час процесу хлопець під ним нив і стогнав від чого Мейлі ставало не по собі… Через три хвилини Рей вкусив себе за губи. Мабуть, біль, таки, не минув. Той затис руками область лівого боку і Мейлі прибрав руки, злякавшись:

– Де тепер у вас болить?

– Агх… – Рей вхопив його за долоню, і опустив її ближче до паху, в зону над лобковою кісткою. – Дуже болить… Не знаю чому…

Мейлі злегка почервонів, і все ж не відібрав руки, а зробив ті ж м’які кругові рухи.
Самолікування зайняло близько 15 хвилин. Мейлі вже відчував приплив втоми, хоч рука не боліла. Але навіть так, він не хотів прибирати розігріту від чужої шкіри долоню, і навіть додумався міняти руки, або погладжувати по одній. Ефект від довгих процедур був: Рей вже спокійно спав, і нічого його більше не турбувало.

Як би не хотів Мейлі дивитися кудись у бік, його погляд залишався прикутий до живота партнера, або блукав по його  тілу та миротворному обличчю.
Він часто ловив себе на хтивих думках, таких як:

“Його шкіра надзвичайно м’яка та витончена. Цікаво, вона така тільки на животі”? –  а ще: “Я хотів би торкатися до нього так, щодня… І щоб він… теж… Торкався мене”.

Він був під неабияким враженням, так як це був перший раз, коли Мейлі відкрито торкався Рея. Він навіть не думав приховувати свою широку посмішку або від збентеження відводити погляд, розглядаючи того вздовж і поперек та не перешкоджаючи рукам, дозволяючи тим прослизнути разок під футболку або пройтися пальцями по шиї. Але, ясна річ, совість почала барабанити в голові про те, що він нахабно користується вдалим моментом, і його “масаж живота” вже куди більше скидається на відверте вивчення все можливих місць сплячої людини заради свого задоволення.

Як тільки Мейлі все це усвідомив, то негайно припинив вже не потрібну процедуру. Але виникла делікатна проблемка… На нього хвилею нахлинуло збентеження, яке й близько не прокидалось у ньому весь цей час досі.

“Що це?.. Чому моє тіло так поводиться? Такого раніше не було!” – він миттю закрив палаюче обличчя руками, і завертів головою, подумки звітуючи про себе:

“Не можна так! Як соромно! Ну чому я такий не правильний!? Я занадто багато собі дозволяю! Вгамуйся! Рей з самого початку не хотів щоб я до нього торкався! Якби він дізнався, що я його облапав, то точно назвав би це домаганням і об противився мене!” – Мейлі різко зіскочив з ліжка, натягуючи на зону паху нічну сорочку. Ліжко від його зіскоку колихнулося. Сплячий молодик на ньому замичав, скрививши губи.

“Ох, ну ось! Я розбудив його! Тепер… Треба буде знову по масажувати йому живіт? Я і не проти… Ух, ні! Не можна! Більше не торкайся його!” – Мейлі боровся і дорікав сам собі, як тут, уловив тихий і слабкий голос, що прошепотів:

– Дякую… легше…

Він повернув голову, але помітив лише мирно сплячого парубка. Тепер його мучитимуть питання: почулося йому? Чи Рей казав це уві сні? Або ж… Він дійсно на секунду розплющив очі і, помітивши його, по дякував?

▪️▫️▪️▫️▪️

Ось так і добіг кінця його перший тиждень проживання в цирку.

За цей час Мейлі, як тільки міг, намагався помирити двоюрідних брата і сестру… Саманта, дізнавшись про те, що він випросив у Рея для неї шанс на виправлення їхніх стосунків, була здивована і кілька разів перепитала чи не жартує він. Але радіти цьому не поспішала, мабуть, вона розуміла, що помиритися з кузеном буде не так-то просто.

Звісно ж, він сходив на прийом до містера Бреккема. Не забув і про те, щоб принести та поміняти аптечку, яку йому підсунули під час лікування у лікарні. Фредерік, дізнавшись про незручну випадковість, – коли Томас не помітив різниці і приніс дитячу, віком з 6 до 14 років, аптечку, – вліпив тому гарний потиличник і кілька разів гнівно пояснював своєму недосвідченому стажеру де які препарати та аптечки знаходяться.

Після огляду головний лікар зняв усі бинти з Мейлі та оголосив: опіки зійшли і він абсолютно здоровий. Коли ж Мейлі почав пояснювати, що це завдяки турботі Рея, той, зробивши недовірливий вираз обличчя, підняв брову і лише хмикнув. По його обличчі можна було легко зрозуміти: лікареві в його слова мало віриться.

Мейлі ніяк не міг зрозуміти, чому сьогодні у нього такий чудовий настрій.

“Ймовірно, це тому, що вже завтра канун Різдва” – від цієї думки юнакові стало ще світліше на душі.

Йому ніколи не дарували подарунків на Різдво, але він їх і не потребував, адже все, що він просив у Діда Мороза, — це щасливу міцну родину. На жаль, його бажання так і не справдилися. Коли йому виповнилося чотири, мама з татом розлучилися, а ще через рік він з мамою переїхали жити з Лондона до Оксфорду. Тут, він назавжди втратив її.

Мейлі обвів поглядом місцевість цирку. Від яскравих променів сонця майже увесь сніг розтанув…

“Ще одне Різдво буде без снігу” – ця думка його сильно засмутила.

Крокуючий поруч з ним хлопець, помітивши його зміни, запитав:

– Що з лицем? Лимон з’їв чи що? Секунду ж тому посміхався.

– Сніг тане… – тихо промовив Мейлі.

– І що?

– Але ж завтра Свят вечір!

– Ну так. І що з того?

– Без снігу Різдво вже не буде таким казковим…

– Пха-х, знайшов через що нити.

Їхню розмову перервав раптовий вигук з-за їхніми спинами:

– Рей!

Вони повернулися і побачили місіс Кейсі. У неї на обличчі грала щаслива посмішка, а на голові красовалась яскрава червона шапочка Діда Мороза. Вона підбігла і одягла їм на голови такі ж червоно-білі шапки з великими помпонами.

– Який тобі завтра приготувати тортик, мій любий? – міцно обійнявши хлопця, що насупився, радісно промуркотіла жінка.

– Ніякий, – відсторонюючись від дамочки, і знімаючи з себе шапку, пробурчав Рей. – Ви добре знаєте, що я нічого не святкуватиму.

Мейлі, поправляючи одягнену на хвилясте волосся шапочку, міг лише стояти і подумки дивуватися цій картині:

“Вони виглядають такими близькими… Напевно, все тому, що вона його помічниця і вони давно знають один одного”.

– А про який торт йде мова? – спитав у жінки Мейлі.

Та, на мить переставши жмякати щічки невдоволеного парубка, подивилася на нього:

– Ах! Ти ж не в курсі!

– Не в курсі чого? Різдва? Я знаю, що завтра Різдво. – наголосив Мейлі.

– О, завтра не просто Різдво! – широко посміхнулася вона. – Завтра, мій любий, день народження цього котика. – Кейсі знову притиснула своїми долоньками надуті щоки Рея.

– День народження!!? – здивувавшись, скрикнув юнак.

– Правда чудово!? – з мерехтливим поглядом викрикнула вона. – Яке ж це диво народитися у Різдвяний вечір! Його мамі так по щастило! Вона отримала такий прекрасний подаруночок! Мені аж завидно…

– Пане Рей! Чому ви не розповіли мені про ваш день народження!?

– А що тут розповідати? – делікатно відсторонюючи від свого обличчя руки набридливої ​​асистентки, спитав він. – Я все одно ніколи не святкую його. Для мене це найзвичайнісінький день.

– Це не так! Я завжди готувала тобі у цей день торти та солодке, ще й святкували ми разом!

– Я вас ніколи не просив цього робити. – обернувшись, він попрямував до свого будинку. Але двоє позаду, не даючи йому спокою, попрямували по п’ятам за ним.

– Чому ви не святкуєте свій день народження? – занепокоївся Мейлі.

– Він у нас завжди такий, – зітхнула місіс Міллер. – Не любить святкувати щось. Це тому що він звик постійно сидіти сам у чотирьох стінах свого трейлера і носа з нього не висовує.

– Досить мене обговорювати! – розвернувшись, Рей зло зиркнув на них.

– Добренько, добренько, – вона ніжно притиснула його до своїх грудей. – Не ображайтеся, мій солодкий.

– Я не ображаюся! Пустіть! Ви зараз мене задушите! – хлопець почав відпихати руками свою помічницю, але та, тільки сильніше притискала до себе.

Мейлі, не втримавшись, теж вліз до них, міцно обіймаючи.

– Що тут відбувається?

Всі троє глянули на дівчину, що підійшла до них.

– Саманта! – радісно вигукнув Мейлі і перш ніж та встигла ще щось вимовити, потягнув її за руку в коло міцних обіймів.

– Гей! – невдоволено випалив притиснутий з усіх боків хлопець. – Пустіть!

– Не пустимо! – обіймаючи всіх разом, відповів Мейлі. – Спершу запросіть нас на ваш день народження!

– Досить мене злити! – гаркнув парубок.

– Саманта, це твій шанс! Нумо! обійми Рея з усією любов’ю, щоб він зрозумів всю її суть. – звернувся до неї молодшенький.

Юна міс Крайтон з легкою посмішкою на вустах кивнула і припала до кузена, поклавши голову йому на плече.

Рей від цього ще більше насупився і хотів відштовхнути її від себе, але його руки були заблоковані міцними обіймами місіс Кейсі.

– Оу, таке рідко побачиш, – Ніколь, що прогулювалася з двома собаками, зупинилася, дивлячись на це коло ніжності та чарівності. – І скількох зусиль тобі довелося по тратити, щоб змусити її ось так, обіймати зараз цього поганця?

– Ніколь, давай до нас! – махаючи їй рукою, по кликав Мейлі.

– Ні, утримаюся, тільки не з цими двом-.. – не встигла вона закінчити, як хитро усміхнена жінка зловила її за лікоть і потягла разом із повідками до себе.

Мейлі закинув за її спину руку і міцно обійняв, притиснувши до інших. Так вони створили величезне кільце, що відразу привернула до себе увагу групи циркових артистів, які проходили повз них.
Місіс Міллер, махнувши їм рукою, закликала взяти участь у групових обіймах майбутнього іменинника. Ті, звісно, підключилися і коло розширилося. Незабаром до них приєдналася місіс Роуз і її чоловік – Вінсент Коулман, від обіймів якого їх усіх разом сильно притиснуло один до одного, як шпротів у банці.

Мейлі засміявся, але коли глянув на обличчя хлопця, то завмер у напів усмішці. Здавалося, тому вже не було чим дихати, через що його обличчя трохи почервоніло від злості.

– Зараз же відпустіть мене!!!

Від його гучного крику вуха Мейлі на кілька секунд заклало. Інші ж, послухавшись, почали відсторонюватись один від одного і звільняти того з полону.

– Ну так що, – опустивши свої руки, з усмішкою промовив Мейлі. – Запросите нас на день народження? Обіцяю, будемо слухняно поводитися і…

– Ніякого дня народження не буде, Мейлі!

Парубок вигукнув ці слова йому прямо в обличчя, від чого той здригнувся і, зробивши два кроки назад, зупинився біля натовпу людей, що стояли позаду.

– Рею, любий, ну чого це ти? Чим більше гостей, тим веселіше буде! – натягнувши посмішку, Кейсі підійшла до нього, щоб обійняти. Але Рей, змахнувши рукою, прибрав її руки:

– Ви остаточно зіпсували мені настрій. – кинувши погляд на хлопчину, що стояв у рядку людей які невдоволено поглядали на нього, він додав:

– Особливо ти.

– Рей! – до нього звернулася нахмурена Саманта. – До чого тут Мейлі? Не звалюй все на нього! Це лише невинні обійми, чим вони тобі так не догодили!?

– Стулися, – грубо відрізав парубок. – Тебе я більше за всіх зараз не хочу бачити. – після цих слів він кинув у сніг червону шапку і пішов геть, ховаючись у своєму трейлері, гучно захлопнувши двері.

– Хмпф, як завжди, наш розпещений принц і не намагається змінюватися, – пирхнула Ніколь, дивлячись у бік зниклого хлопця. – І ти ще сподіваєшся зблизитися з ним? Ну, щасти. – вона, чи то підбадьорюючи, чи насміхаючись, поклала свою руку на плече Саманти, затім, потягла за собою своїх чотирилапих вихованців покрокувавши гуляти навколо цирку.

– Мейлі, ну не засмучуйся, – поспішила втішити того Кейсі. – Він по злиться і перестане. Я його знаю, Рей завжди такий –  мінливий і непостійний, як погода навесні.

“Навесні…” – пролунало луною в його голові. Після чого він глибоко зітхнув і підняв зі снігу кинуту Реєм Різдвяну шапочку, потім зняв і свою, віддаючи до рук жінки, що стояла поруч.

– Котик, ти сильно засмутився? Вибач, мабуть, Вінсент перестарався з обіймами, хехе.

До нього підійшла місіс Роуз і положила руку за плечко.

– Ах, ні, ви невинні. Все нормально, правда. Я не засмутився.

– Але, по тобі видно, що ти засмучений, любий. – промовила місіс Кейсі, праворуч від нього.

– Треба тебе добре обійняти, щоб ти більше не сумував, пупсику!– з цими словами місіс Роуз і місіс Кейсі, нахилившись, обійняли його з обох боків. Мейлі навіть трохи зашарівся від подібної ласки з боку: найкрасивіших і найдобріших жінок у цьому цирку.

– Більше не сумуватимеш, наша зірочка? – поцілувавши хлоп’я, що збентежено посміхався в щічку, запитала Роуз.

– Ні, обіцяю. – Мейлі обгорнув руки навколо їх ший, і з вдячною усмішкою обійняв тих у відповідь. Після цього місіс і містер Коулман пішли.

Мейлі довго дивився їм у слід, махаючи рукою.

– Якщо що, приходь до мене завтра, – посміхнувшись, звернулася до нього Кейсі. – Як би там не було, я буду рада, якщо ти прийдеш до нас допомогти з тортом.

– Ви справді хочете спекти його? – здивувався Мейлі.

Вона лагідно посміхнулася йому, відповівши:

– Авжеж! Рей не дуже любить солодке, але я знаю рецепт смачного шоколадного торта, який кожне Різдво печу для нього, і повір мені, хоч він і каже, що не любить святкувати свій день народження, від мого торта він ще жодного разу не відмовився.

Мейлі надихнули її слова. Він відразу ж набрався рішучості допомогти їй із випічкою:

– Добре! Тоді я обов’язково прийду до вас, чекайте мене в гостях, місіс Міллер!

– Чудово! Тоді чекаю вранці! Тренувань завтра все одно не буде, вони на два тижні скасовуються через свята. Приходь, не забудь. – вона помахала йому, йдучи до себе.

Потім пішли й інші. І тільки одна задумлива і завжди одягнена у все чорне дівчина стояла на місці, зі схрещеними руками дивлячись у землю, і довго над чимось міркуючи.

– Не хочеш допомогти з сюрпризом для Рея? – підійшовши до неї, з усмішкою запропонував Мейлі.

– Гадаєш, йому сподобається сюрприз, який ти йому підготуєш? – не підводячи опущених очей, запитала та.

– Має сподобатися!

– А якщо не сподобається?

– Тоді я сам з’їм увесь торт! – ображено насупився юнак. – І з тобою поділюся, звичайно ж.

Піднявши на нього свої темні очі, Саманта зітхнула:

– Пробач та я не вмію готувати і бажання бруднити руки в тісті не маю. Но, можливо, є щось з чим саме я могла б тобі допомогти?

– Хм-м, що ж, у мене буде до тебе невелике прохання, – відводячи очі, промовив Мейлі. – Ти не могла би підкинути мене до міста завтра?

Саманта підбадьорилася і з сяючою усмішкою відповіла:

– Звісно! Я якраз хотіла вранці поїхати по магазинам та прикупити подарунків!

– І ще дещо, – він трохи зам’явся не знаючи як спитати. – У мене поки що немає грошей на подарунок… Можна я позичу…

– Я заплачу за всі твої покупки! Не переживай. Головне, що ти поїдеш зі мною! – вона з натхненням взяла його долоні у свої.

Він здивувався її емоційному пориву і відразу посміхнувся:

– Велике спасибі!

Вони ще трохи простояли надворі, домовлялися про те, коли їм завтра зустрітися і поїхати за подарунками. Після цього вже розійшлися кожен до себе. Мейлі прочинив двері, заглядаючи всередину трейлера, і, здивувавшись, помітив, що хлопець не лежить на ліжку з телефоном у руці як завжди, не робить міцний чай чи обід, а збирає якісь речі в рюкзак і ймовірно, збирається кудись йти.

– Ні! Не пущу! – Мейлі, зробивши кілька кроків, зненацька обхопив того руками ззаду, пригорнувшись до його спини. – Пробачте мені! Будь ласка, тільки не йдіть!

Рей, обернувши до нього голову, спантеличено відповів:

– Оу… ти повернувся, це добре. – він повернувся до нього обличчям. – Поїдеш зі мною в басейн?

– Що!? Басейн?… Який ще басейн? Де? – здивовано перепитав Мейлі.

– У центрі міста, – хлопець опустив його руки з себе. – Я хочу трохи відпочити. Наша душова переповнена народом. Перед святом там буде цілий натовп спітнілих смердючих чоловяг, з ними особо не розслабишся. Тому я їду скупнутися у спа центрі, заодно і знімлю накопичену втому. Там гарний басейн, є сауна, джакузі та лазня. Ти їдеш зі мною чи залишаєшся вдома?

– Їду! – у раз погодився молодший. – Зачекайте, я зберуся.

– Багато не набирай, – звернувся він до юнака, який побіг до своїх речей. – Можеш взяти ванні засоби та гребінець, все інше тобі подадуть на місці. Пішли швидше бо машина вже чекає.

– Добре! Зараз! – Мейлі вибіг з вбиральні з усім тим, що його просив прихопити напарник. – Зараз вигадаю, у що все покласти…

– Кидай до моїх речей. – Рей розкрив свій рюкзак, і коли той вклав свої речі, закинув його собі на плече. Захопивши з тумбочки зв’язку ключів, хлопець схопив молодшого за зап’ястя руки і потяг за собою на вулицю, прямуючи довгою стежкою прямо до початку цирку, де на дорозі чекав їх “BMW”.

Вони їхали годину, а то й більше. Мейлі захоплено розглядав краєвиди з вікна. День хилився до вечора, і тихе місто ожило мерехтінням святкових гірлянд та різнокольорових вивісок на кожному зустрічному магазинчику. Поряд із дорогою чоловік у костюмі Санта Клауса закликав до себе людей купити у нього вигнуті льодяники в червоно-білу смужку, що формою нагадували пастуший жезл.

Коли вони проїжджали через один із парків Оксфорда, Мейлі згадав про їхню першу зустріч.

“Здається, ніби ще вчора я спав десь тут, а зараз…” – з цією думкою він повернувся до хлопця, що дивився у переднє вікно. Їхня машина зупинилася біля світлофора, даючи пройти молодій сім’ї з двома хлопчиками. Один із них був по-старший, і міцно тримав молодшого за руку, за іншу долоньку його вела за собою темноволоса жінка в коричневому довгому пальті, біля якої, тримаючи її під ручку, посміхався і кивав їй високий статний чоловік.

– Вони такі щасливі, тобі так не здається? – раптом заговорив з ним Рей, не відриваючи від сім’ї перехожих задумливих очей.

Мейлі теж спостерігав за усміхненою парою.

– Так і є. Схоже, у них міцна щаслива родина та слухняні здорові діти.

– Вони навіть не підозрюють як їм зараз пощастило… – холодно промовив парубок. – Адже завтрашнє Різдво вони святкуватимуть зі своїми батьками в родинному колі, серед турботи та любові.

Мейлі опустив очі на свої зімкнуті руки. – “Я навіть не пам’ятаю, чи було в мене хоч раз щасливе Різдво у повному складі сім’ї… Напевно ні, адже тата майже ніколи не було вдома з нами. Він приходив лише тоді, коли йому було щось потрібне. Бабуся з дідусем… Вони постійно давали уроки танців і перебували в зовсім іншій країні, забувши, що у них є донька і онук. Але не дивлячись ні на що, Різдво з мамою було завжди приємним і сповненим її любові та ласки”.

– Ти теж думаєш зараз про своїх батьків, я правий?

Відійшовши від своїх світлих спогадів, він глянув на нього:

– Так…

– Думаю, ти на моєму місці теж був би готовий відмовитися від безглуздого святкування дня народження, – дивлячись у своє вікно на перехожих, сказав Рей. – І замість будь-яких дорогих подарунків хотів би одного на Різдво: перебувати поряд із сім’єю хоча б цього дня.

Мейлі вловив зміну в його голосі, він… був надто сумний і хрипкий, ніби горло хлопця стиснули і він зараз через силу видавлює з себе кожне слово.

– У вас досі є дружня циркова сім’я. – поспішив він підбадьорити його. – І я є, і Саманта, вона… Справді хоче стати частиною вас…

– Хах, цікаво, яким чином їй це вдасться зробити. – з цими словами парубок повернув до нього голову.

Сліз не було, але вигляд у нього був надто пригнічений і хвороблий. Мейлі вже хотів підсісти ближче до нього і злитися з у тривалих, теплих обіймах. Але водій попереду голосно за говорив, після чого він, опустивши свої руки, кинув погляд у вікно:

– Ми прибули на місце, містере. О котрій мені приїхати за вами?

– Я зателефоную. Виходь, Мейлі.