Частина 18: Гра близькості

– Мейлі, не тримай його, нехай крокує до себе в нору і чекає на покарання. – сказала Саманта. Кинувши погляд на дівчину біля себе, додала:

– І ти теж іди звідси.

– Ха! Тільки спробуй мене випхати! Ти теж не підеш не покарана, я про це подбаю, будь певна.

– Пха-х, розсмішила, мені нема за що отримувати покарання, – видала смішок Саманта. – Ти перша почала сварку через дурнуватий стіл, і ти ж закінчила все тим, що облила чаєм не винного.

При згадці не винного, Ніколь ніяково потерла лікоть і з опущеними очима підійшла до Мейлі:

– Пробач мене, будь ласка! Я не мала наміру вилити на тебе чай… Він був не гарячим!? Ти не обпікся!?

– Все гаразд, – нарешті відлипнувши від хлопця, заспокоїв ту Мейлі. – Чай був не гарячий.

– Точно? Мені здавалося, що він був гарячим…

– Ні, він охолонув, все добре, правда.

– Пробач мене ще раз.

– Я пробачу вас, якщо ви попросите вибачення один у одного. – посміхнувшись, звернувся до них Мейлі. – Давайте! Це не так вже і складно.

Всі троє перекинулися поглядами, але ніхто першим не поспішав робити крок до примирення.

– Хто почне першим? – спитав Мейлі, переводячи погляд то на одного, то на іншого по черзі. – Ніколь?

– Що?

– Вибачишся перед Самантою?

– Нізащо! Я краще вибачусь перед мавпою, ніж перед нею!

– Тоді я теж не буду перед нею вибачатися. – відвернувшись, холодно вімовила Саманта.

“Схоже, кожна з них вирішила, що не винна ні в чому” – Мейлі перевів погляд з дівчат на хлопця:

– Молодий пане?

– Не хочу. – коротко озвався той.

– Ех… Як вас помирити?.. – опустивши голову, зітхнув Мейлі. Зненацька в нього з’явилася ідея. Подивившись на них, він запропонував:

– Давайте тоді зіграємо у гру?

– Що за гра? – недовірливо запитала Ніколь.

– Якщо ви не хочете словами вимовити “пробач”, тоді зробіть це через обійми!

– Ні! Так ще гірше! – негайно запротестувала Ніколь. – Я не обійматиму цих двох!

– Я теж не горю бажанням обійматися з цими безмізкими курками. – озвався Рей.

– Ти кого куркою обізвав!? – нахмурилася Саманта, загрозливо роблячи до нього крок.

– Але у мене є ще одна умова для вас! – вигукнув Мейлі, перебиваючи їх. – Ви не знатимете кого ви обіймаєте.

– Що-о? – в унісон простягнули троє.

Він усміхнувся їм, пояснюючи суть гри:

– Кожен надягне пов’язку і по черзі обійматиме людей, що вишикуються в ряд. Ми можемо зробити це прямо тут, у їдальні. Під час процесу гри ви повинні відгадати за відчуттями, хто перед вами. Наприклад, Саманта, обіймаючи хлопців і дівчат, повинна відгадати де серед них стоїть Рей, а де знаходиться Ніколь, але з умовою: не знімати з себе пов’язки і не просити іншого сказати щось у слух. Розумієте?

– Хм, звучить цікаво… – вислухавши його, прошепотіла Ніколь. – Але як це змусить нас вибачитись?

– Міцні обійми — це теж свого роду вибачення та закріплення дружби. – посміхнувся Мейлі. – Хто буде першим?

Дівчата як змовившись, вказали пальцем на парубка, що стояв перед ними:

– Нехай він йде першим!

Рей невдоволено насупився:

– Чому саме я?

– Тому що на твої вибачення я чекаю в першу чергу! – гніваючись, відповіла Ніколь.

– Прекрасно! Значить, ви перший, містере! – Мейлі потягнув Рея за руку в центр їдальні і, звертаючись до всіх присутніх, оголосив:

– Прошу уваги! Ми зараз проведемо гру, завдяки якій ті, хто провинився вибачаться один перед одним за допомогою міцних обіймів! Хто бажає взяти участь? Ми приймаємо дівчат і хлопців схожих за віком та комплекцією тіл з Самантою, Ніколь, та Реєм!

Усі враз кинули на нього зацікавлені погляди і багато хто підняв руки, підхоплюючись зі своїх стільців:

– Я! Я!

– Я трохи старший, але примірного зросту, приймете у гру?

– І я хочу!

– Що потрібно робити?

Мейлі натхненно посміхнувся всім:

– Допоможіть, будь ласка, зробити місце де можна буде вишикуватися в лінійку. Перших прошу вийти дівчат. Також, коли почнеться гра, попрошу тих, хто бере участь, не підказувати пану Рею хто перед ним та вести себе стримано.

Циркові почали відсувати свої столики, звільняючи місце, а деякі дівчата з цікавістю стали вставати одна біля одної і з посмішками перемовлятися.

На шум із залу вийшла місіс Озборн, незрозуміло окидаючи всіх поглядом. Побачивши її, Мейлі підійшов і з винною усмішкою спитав:

– Вибачте за шум… Сподіваюся, ви не проти, якщо ми влаштуємо тут невеличку гру?

– Справа твоя, Мейлі, – здивовано дивлячись на безлад у своїй їдальні, промовила вона. – Цікаво ти придумав, раніше у мене ще ніхто не влаштовував подібних ігор. Сподіваюся, ти будеш задоволений тим, що задумав.

– Я також сподіваюся. – посміхнувшись їй, він відійшов до жінки, що сиділа поруч за столом, звернувшись:

– Вибачте, у вас не знайдеться щось на кшталт пов’язки на очі?

– У мене, здається, була у сумочці. Секундочку, – з акцентом промовила риженька мадам. Покопавшись у своїй великій рожевій сумці, вона простягла йому довгу, шовковисту пов’язку. – Така підійде?

– Дякую, мем! – він узяв її до рук і вдячно вклонився. – Дозвольте спитати, як вас звати?

– Валерія Гібсон. – куточки її губ натяглися в добродушній посмішці.

– Дякую вам, місіс Гібсон.

– Не варто, Мейлі. Хай щастить.

Він спочатку здивувався: “Звідки вона може знати моє ім’я?” Але, потім, згадав мадам у зеленій сукні в перший вечір знайомства з усіма і перелякану жінку біля медпункту містера Фредеріка та усвідомив, що це була та сама жінка. Мейлі посміхнувся їй, після чого попрямував до відстороненого віддалік від інших хлопця, питаючи:

– Ви готові?

– Вже пізно відмовлятися?

– Звичайно пізно, – з усмішкою відповів Мейлі і поманив його пальцем.

Рей, хмурячись, нахилився до нього.

Мейлі, одягаючи тому пов’язку на очі, в останню секунду вловив його зосереджений погляд на собі, від якого серце пропустило кілька ударів. Зав’язуючи пов’язку, він на мить став сумніватися у своїй ідеї, але відмовлятися від неї не став. Мейлі повів парубка за руку до дівчат, що вишикувалися в ряд, серед яких уже стояли і Ніколь зі Самантою – їх розділяли три дівчини, що стояли між ними.

Залишивши його перед початком цього живого ланцюжка, Мейлі відійшов у бік спостерігачів, яким вік не дозволив взяти участь, але ті виглядали цілком задоволеними, посміхалися і з нетерпінням чекали на початок гри. Мейлі теж з цікавістю спостерігав за хлопцем, що стояв у чорній пов’язці, очікуючи побачити як той поведеться в придуманій ним грі.

Рей, здається, глибоко зітхнув, і опустивши схрещені руки, зробив крок до першої учасниці.

Мейлі помітив, що русявій дівчині було на вигляд примірно років дев’ятнадцать. Вони з Реєм міцно обнялися, після чого той перейшов до наступної і так по черзі. Обличчя Рея не змінювалося, залишаючись байдужим і холодним до всього. Врешті, настала черга Саманти. Всі, хто знаходився поряд з Мейлі, завмерли, очікуючи побачити обійми рідних по крові кузенів. Коли Рей підійшов до неї, Саманта не стала якимось чином чинити опір і зі спокійним лицем прийняла його обійми.

Дівчата, що стояли поряд з нею, ледве стримувалися, щоб не пискнути від такої милоти, притискаючи до рота свої долоні і повертаючись до інших з радісними посмішками.

Люди біля Мейлі теж стали тихо і хвилююче перешіптуватися, дивлячись на тих, хто обіймався. Дехто навіть підставляв свої телефони, поспішаючи зафіксувати цю рідкість перед ними. Несподівано для кожного, Саманта підняла свої опущені руки і у відповідь обняла Рея, але її обійми тривали всього лиш три секунди, тому що той з тим самим байдужим обличчям відсторонився від неї і зробив крок у бік наступної учасниці.

“Він не впізнав її…” – подумки здивувався Мейлі. – “Схоже, вони дуже давно не обіймали один одного, через що Рей не зміг впізнати її по відчуттям”.

Поки він думав над цим, Рей уже встиг обійняти трьох дівчат і наступною була Ніколь. Він помітив як та скривилася, коли той зробив до неї крок, простягаючи свої руки щоб обійняти її. Мейлі вже було подумав, що дівчина прямо зараз відмовиться від участі і вийде з ряду, але ні, Ніколь стояла на місці і Рей зміг її спокійно обійняти. Правда, у відповідь дівчина його і не думала обіймати. Здається, їй було некомфортно від його обіймів, але вона стерпіла, а коли Рей відійшов від неї, навіть тихо видихнула.

“Ніколь теж не відгадав” – подумав Мейлі, спостерігаючи як парубок перейшов до чорнявої артистки. Та була того ж зросту з Реєм, довгонога з витонченими рисами обличчя і шкірою, кольору кориці, що робило її неймовірно красивою та екзотичною на тлі інших дівчат. Вона посміхнулася хлопцеві у пов’язці і коли вони сплелися в обіймах, міцно пригорнулася до нього. Від подібного Мейлі нервово вкусив себе за нижню губу і насупив брови.

“Хоч я і не дівчина… Але теж хочу щоб він мене так само міцно обійняв, як і її” – з цією думкою він зробив крок і попрямував у центр подій. Саманта з Ніколь, помітивши його, виглянули з ланцюжка, спантеличено дивлячись на хлопчину, що прослизнув між дівчатами.
Мейлі розумів, що порушує правила гри, адже він не високого зросту як інші і буде Рею по підборіддя і, тим більше, він навіть не дівчисько! Але у своїй грі можна грати як хочеш, хіба ні?

Він підбадьорився, стоячи в середині ряду, але дівчата з боків від нього почали хохотіти в долоні через що він сильно зніяковів і низько опустив голову, але йти все ще не збирався.

Рей помітно втомився, тому що дівчат, які бажала по обійматися з племінником директора, виявилося чимало, якщо, звичайно, тут не всі вони… Юний Крайтон підходив все ближче і ближче, і ось, хлопець зробив крок до нього. Мейлі посміхнувся, чекаючи на його міцні обійми, але тільки-но Рей торкнувся маленьких плечей, як на його похмурому обличчі розцвіла усмішка.

– Мені здавалося, ти не жіночої статі, – тримаючи його обома руками за плечі, з глузуванням промовив він. – Але, певне, я помилявся.

Мейлі у подиві округлив очі, запитавши:

– Як ви… дізналися, що це я?

– Твоє тендітне тіло важко не впізнати, принцеса, – посміхаючись, відповів він. – Я тебе навіть на руках носив сьогодні. Твоя статура вже добре мені відома.

Щоки Мейлі миттєво почервоніли від усвідомлення того, що окрім них двох ще декілька десятків дівчат зараз чують їхню розмову. Ті й справді все добре чули і ніби граючи в гру “Зіпсований телефон”, ланцюжком почали перешіптуватися, говорячи один одному якісь слова у вухо, та з хитрими посмішками кидаючи на них зацікавлені погляди.

– Гаразд…я просто хотів перевірити вас, так що… Можете далі проходити гру, – бігаючи очима на всі боки, переривчасто прошепотів Мейлі. – Ви ще не впізнали Саманту з Ніколь.

– Блін, вони точно тут є? Мені вже починає все це набридати. – роздратовано простогнав Рей.

– Ви тільки мене впізнали, – всміхнувся він хлопцеві у пов’язці. – Але ваше завдання знайти тут не мене, а дівчаток.

– Це обов’язково? Може, з мене і тебе одного вистачить?

Мейлі не відповів, лише з усмішкою застиг на ньому задумливим поглядом.

“Може й вистачить… Наприклад, мені нікого іншого, крім тебе, не треба”- він опустив голову і з усією ніжністю притулився до Рея, обіймаючи його навколо талії.

– О-у-у-у, – зворушено простягла дівчина поряд з Мейлі.

“Не знаю чому, але мені так не хочеться відпускати тебе зараз. От би назавжди залишитися в його обіймах…” – ці думки крутилися і крутилися в його голові, через що йому було все важче розімкнути руки.

Рей посміхнувся і обняв того у відповідь.

З великим небажанням, але Мейлі довелося відсторонитися і піти з ряду дівчат, дозволяючи тому й далі обіймати інших. Зажурено опустивши голову, він думав тільки про одне:

“І навіщо я взагалі вигадав цю гру…”

Несподівано, обійнявши наступну дівчину, Рей вимовив:

– Це Саманта, так?

Довговолоса блондинка в його обіймах спантеличено закліпала, відповівши:

– Вибачте… Але я не Саманта. Мене Віолеттою звуть…

– Ти не відгадав ні мене, ні Ніколь, – пролунав крижаний голос Саманти на початку лінійки. – Не бачу сенсу продовжувати. Давайте тепер почну відгадувати я.

– Добре, – кивнув їй Мейлі. Він навіть був радий втручанню міс Крайтон.

Рей зняв з очей пов’язку і кілька разів поморгав, перш ніж здивовано розглянув довгий ряд дівчат і двох інших на початку цієї шеренги, яких він мав відгадати, але не зумів.

– Нічого страшного, – підбадьорюючи, звернувся Мейлі, підійшовши до нього. – Наступного разу відгадаєте.

– Наступного разу не буде, – поспішно відступив він. – Я більше не збираюся ні з ким обійматися.

– Окрім мене? – не стримавшись, випустив Мейлі.

– Пх-х, можливо. – стримано посміхнувся йому Рей.

Під сумні погляди дівчат, які не встигли по обійматися з ним, вони відійшли в сторону.

Тим часом до ряду дівчат приєдналися і хлопці. Змішавшись з ними, вони збудували ланцюжок ще довший ніж раніше.

Подивившись на юну пані, що стоїть у пов’язці, Мейлі звернувся до Рея:

– Вам вже час йти. Будь ласка, не реагуйте погано на обійми Саманти. Я бачив як вона відкрито прийняла ваші обійми. Здається, їй навіть полегшало після цього. Впевнений, і вам стане краще, якщо ви обійметеся з нею.

– Навряд це щось змінить, – з байдужістю хмикнув Рей. – На мою думку, вся ця гра — марна трата часу.

– А я думаю ні, – посміхнувшись, він підштовхнув його до натовпу. – Вперед!

Розпочався другий раунд гри з іншим гравцем. Рей з Ніколь вже стояли в ряд з іншими, а Саманта почала по черзі обіймати дівчат та хлопців, що по будувалися один за одним.

Мейлі все чекав коли дійде черга до Рея з Ніколь. Ланцюжок молодих людей став більшим, а це означає, – що Саманті буде не так просто впізнати їх.

Ось уже вона підійшла до Рея. Мейлі було добре видно його похмуре обличчя і спрямований на Саманту — холодний погляд. Коли вона обійняла його, він не поворушив жодним м’язом обличчя, залишаючись так само нерухомо стояти на місці, ніби статуя. Дівчина у пов’язці зітхнула і відсторонившись від того, відповіла:

– Це Рей.

Натовп, що спостерігав за ними, і самі учасники та учасниці сильно здивувалися. Дехто навіть простягнув:

– Огооо, ти диви, вона вгадала!

Саманта стримано посміхнулася краєм губ, тихим голосом звертаючись до кузена перед собою:

– Ти завжди так реагував на мої обійми, коли був ще малою дитиною.

– Мені мало пригадується, щоб ти мене узагалі коли-небудь обіймала. – з тим самим холодом вимовив Рей.

– Це тому що ти мене постійно уникав, не бажаючи навіть бачити. Але це не означає… Що я ніколи не обіймала тебе, – Саманта піднесла свою руку до нього. – Ти… пробачиш мене за все? – не встигла вона торкнутися його обличчя, як хлопець відвернувся від неї і швидким кроком попрямував геть, кидаючи через спину:

– Не треба прикидатися моєю сестрою. Ти ніколи мене по-справжньому не любила, тільки шкодила і зневажала. А таких людей я викреслюю з життя. І рідна кров мені не перепона.

Мейлі з сумумом спостерігав за ним. Не зрозуміло від чого, але в його серці відчувся пекучий біль. Він вибіг з натовпу за іншим. Йому вдалося наздогнати того вже на вулиці:

– Стійте! Куди ви!? – підбігаючи, гукнув Мейлі.

– Мені набридла ця дурнувата гра, я йду до себе, – роздратовано відповів Рей, не оглядаючись на нього. – Грай сам у свої ігри.

– Але залишилася лише Ніколь! – наздоганяючи того вигукнув він.

– Мені начхати на неї! Я не повернуся туди!

Мейлі захекався, скільки б він не біг за ним, хлопець був на три кроки вперед. Він і сам почав сердитись. Набравши в долоні снігу і зліпивши з нього грудку, Мейлі прицілився і кинув сніжок в комір пальта Рея. Той зупинився і з похмурим обличчям обернувся до нього, потім, набрав у долоні по більше снігу, і зліпивши його в купу кинув у відповідь. Так і почався їхній бій у сніжки. Білі кулі літали то в один бік, то в інший, то влучаючи, то ні. Мейлі кілька разів вдалося ухилитися або відбігти в бік від снігової атаки, але сердитий парубок продовжував кидатися в нього. Один за одним у нього летів цілий град сніжків і ухилятися від усіх поспіль він просто не встигав.

– Досить! – крикнув нарешті він. – Скажіть, чому ви знову посварилися з Самантою і втекли!?

– Тобі не зрозуміти! – продовжуючи кидатися в нього, вигукнув Рей.

– Якщо поясните, то я зрозумію! – Мейлі не здавався і кидав сніжки у відповідь.

– Не хочу я говорити про цю лицемірку!

– Хіба ви не дружили з нею у дитинстві?

– І близько ні!

– Мені здалося, що вона хоче знову повернути вашу дружбу, навіть вибачилася перед вами! Чому ж ви не захотіли поговорити з нею по-душам?

– Не можна повернути те, чого не було!

– Завжди можна породити нові почуття одне до одного! Ви ж близькі по крові! Чому тоді сваритеся частіше, аніж дихаєте!?

– Вона мені ніхто! І завжди була ніким!

– Вона ж вас любить! А ви відштовхуєте її! Егоїст!

– Що?.. – Рей опустив руки зі сніжками і в гніві глянув на нього.

Мейлі, віддихавшись, попрохав:

– Прошу, дайте їй шанс. Вона намагається змінитися і бути поряд з вами.

– Хах, не сміши мене, – відкинувши купу снігу з рук у бік, він попрямував до віддаленого напарника. – Вона ніколи не змінить своє ставлення до мене. Навіть якщо настане кінець світу, ця дурепа думатиме, скоріше, про своїх змій ніж про когось там ще.

– Це не так, по ній було видно що вона тужить і хвилюється за вас, – дивлячись в очі хлопцю, що підходив до нього, заперечив сказане, Мейлі. – Її безперечно, мучить почуття провини та образи.

– Це все гра на публіку, не більше, – він узяв його за руку і потягнув за собою. – Забудь про це, пішли додому.

Мейлі уперся п’ятами в сніг, гальмуючи його.

– Будь ласка! Дайте їй шанс все виправити! Або я нікуди не піду!

– Тоді повертайся до неї! – струсивши його руку, Рей пішов по засніженій доріжці сам.

– Вона вас любить, я в цьому певен… – тихим голосом промовив Мейлі. – Але ви просто боїтеся дати їй шанс і довіритись.

Рей зупинився на пів шляху до трейлера і простоявши кілька секунд до нього спиною, таки, розвернувся.

– Гаразд, будь по твоєму. Я дам їй найменший шанс якось вплинути на моє ставлення до неї. Але я впевнений, що вона ніяк не виправиться і, якщо її поведінка не зміниться, то ти більше не проситимеш мене зближуватись. Зрозумів?

– Добре, – Мейлі посміхнувся краєчками губ і простягнув йому руку. – Ходімо? У нас ще не закінчена гра лишилася.

Вони повернулися назад до їдальні. Місіс Вероніка, побачивши їх пояснила, що вони пропустили:

– Міс Саманта не відгадала Ніколь. Зараз вони чекають на вас щоб продовжити гру. Ви підете?

– Гаразд, але це останній раз, коли я граю в подібні ігри, – спрямувавши на молодшого роздратований погляд, сказав той. – Ти мене зрозумів?

– Я подумаю над цим, а зараз йдіть до ряду, будь ласка. – він з посмішкою повів парубка до решти учасників.

Ніколь вже зав’язала на собі пов’язку і почувши, що вони повернулися, почала обіймати по черзі людей перед собою.

Коли настала черга Саманти, Мейлі став зосереджено спостерігати за реакцією обох.

– Фу, це точно ти, розпещена принцеска. – Ніколь відсахнулася від неї. – Твої смердючі духи чути за кілька метрів! Жах, тепер я точно пропахну ними…

Саманта невдоволено скривилася, з роздратуванням відповівши:

– Принаймні, від мене не смердить собаками, як від тебе, немита ти мавпа.

– Як ти мене назвала!?

Хлопець та дівчина по бокам від них стали рознімати дівчат, що вчепилися одна в одну: Ніколь вже встигла смикнути за жилетку Саманту, а та у відповідь ухопилася за її волосся.

“Вони не виправні…” – з цією думкою Мейлі з важкістю у грудях зітхнув і заплющив очі. – “Треба буде знайти інший спосіб їх помирити”.

Рей, стоячи в ряді стривожених учасників, зловтішно посміхався, дивлячись на дівчиськ, що вчепилися як кішка з собакою, через що їх ніяк не могли розняти інші.

– Перестаньте зараз же! – вигукнула куховарка Вероніка. – Мейлі просив вас грати по-людськи, так до грайте вже нормально! І тоді вже забирайтеся!

Дівчатам довелося відстати одна від одної. Пов’язка Ніколь трохи злетіла з лівого ока, але вона її відразу ж прив’язала назад. Саманта невдоволено пирхнула і пішла з лінійки вистроївшихся. Поправляючи дорогою свій хутряний жилет, вона вийшла з намету на вулицю і більше не повернулася.

Ніколь, бурмочучи щось собі під ніс, уже без будь-якого настрою продовжила обіймати інших, але деякі з тих, кого вона обіймала вже шугалися її, як ті перелякані кролики.

Коли вона обійняла Рея, то нічого не помітила і попрямувала далі.

– Ніколь, достатньо, – звернувся до неї Мейлі. – Ти зуміла відгадати лише Саманту.

Та зняла пов’язку і сердито зиркнула на хлопця, що стояв за кілька кроків від неї:

– Чого либишся!? Теж хочеш отримати на горіхи як твоя сестричка!?

“Саманта — відгадала тільки Рея. Ніколь— Саманту, а Рей — так нікого і не відгадав… Хоча, можна і мене до рахувати, тоді виходить, що у кожного по балу…”

Можна було б сказати, що перемогла дружба, але в їхньому випадку… Таке малоймовірно…

“Зате є і плюс” – подумки підбадьорював себе Мейлі. – “Рей, таки, дасть Саманті шанс і вони помиряться. Принаймні… я на це буду дуже сподіватись…”.