Частина 13

Пізнім вечором Вілл стояв біля вікна, все ніяк не міг насолодитися видом. Лектер сидів за клавесином, котрий вже був у квартирі, як і інші важливі для нього речі, хоча інструмент був не тим самим, котрий він залишив у Балтиморі, але це не впливало на музику. Ганнібал розпочав грати композицію, він так довго чекав моменту, коли зможе зіграти її Віллу. Написана під впливом почуттів, котрі з часом не зникли, а лише стали сильнішими. Музика звучала натхненно, як закоханість, як трепіт серця в очікуванні, легка збентеженість.

–Так гарно. -прокоментував Ґрем із посмішкою, коли Ганнібал закінчив, прибираючи пальці з клавіш.

–Я написав цю композицію, коли ми тільки почали зближуватись. Я щасливий, що можу зіграти її для тебе. Я щасливий, що ти тут. -відверто сказав чоловік.

–Знаєш, я ніколи не міг припустити, що все так вийде. -він заговорив до Ганнібала, котрий підійшов ззаду. –Щиро кажучи, я припустити не міг, що погоджусь. -Вілл замислився. –Я не шкодую. Це найправильніше рішення за усе моє життя.

–Ми тепер втікачі. -Лектер посміхнувся. –Дякую, це дуже важливо для мене.

Вілл повернувся обличчям до Ганнібала, спираючись на підвіконня. Він відчув м’який дотик чужих губ до своїх. Лектер втягнув його у легкий поцілунок, котрий, здавалося, був красномовніший за будь-які слова. Уся прихильність нарешті відчувалася і фізично. Ґрем відчував себе так правильно. Хотілося залишитися у цьому моменті, жодних тривог чи забов’язань, лише близькість.

***

–Доброго ранку. -Вілл вийшов зі спальні, відчувши запах кави, він був інакшим, усе здавалося інакшим. Ранок був незвично сонячним, а повітря здавалося теплим.

–Доброго. -Ганнібал посміхнувся, турботливо готуючи місце для сніданку. –Як спалося на новому місці?

–Чесно? Чудово. Почуваюся ніби усі турботи нарешті покинули мене. -Ґрем і справді почувався краще, знаючи, що близькі люди поруч, і що більше не потрібно потурати Джекові на ненависній роботі.

–У нас тепер нове життя, ти можеш робити що забажаєш. -він поставив чашку на стіл, запрошуючи жестом до столу. –Відпочинок тобі б не завадив.

–У майбутньому, можливо, я б міг лагодити човни? -чоловік знизав плечима. –Хочу змінити рід діяльності, а це вміння може бути корисним.

–Чудова ідея. Я не наполягаю на тому, аби ти зараз шукав роботу. Тільки коли ти будеш готовий. -Лектер міг повністю забезпечувати їх трьох навіть не працюючи, маючи величезні статки, він міг дозволити собі майже будь-що. –У мене є нова робота.

–Так? -Вілл здивовано підняв брови.

–Тепер я куратор бібліотеки Каппоні. Також незабаром буду проводити лекції, прийдеш послухати?

–Так, звісно. Мабуть Ебіґейл теж буде цікаво.

–Буду радий бачити вас двох.

–Домовились. Доречі, вона ще не прокинулась? -Вілл мав на увазі дівчинку, котра, здається, відсипалась після переїзду.

–Я перевірю, не хотілося аби вона їла сніданок холодним. -Лектер вийшов з кімнати, направляючись у кімнату Ебіґейл.

Постукавши, він відчинив двері. Дівчина сиділа на ліжку в піжамі, судячи з усього прокинувшись зовсім нещодавно.

–Привіт! -вона посміхнулася. –Котра година?

–Майже десята. Сніданок готовий, якщо хочеш можеш ще поспати, зміна часового поясу неабияк виснажує. -він хвилювався за добробут дівчинки, але та виглядала задоволено.

–Все гаразд, я зараз прийду. Мені так подобається ця кімната, не можу припинити розглядати усе це. -вона вказала поглядом на меблі та картини, що висіли на стіні. –Хочу аби залишилося як є, нічого не буду прибирати.

–Я радий, що тобі подобається. Ми з Віллом будемо чекати на кухні.

На тарілці лежали брускети з моцарелою, яєчня та свіжі овочі. Вілл та Ебіґейл оцінили смак страв, особливо сир та томати, котрі відрізнялися від тих, що зазвичай вони їли. Подібну якість рідко можна було зустріти у супермаркеті Балтимору, але на вечерях у Лектера неодмінно усі інгредієнти були смачними. Було добре від думки, що тепер можна буде їсти кожного дня дійсно смачну їжу.

–Ми подивимось місто? -запитала Ебіґейл. Їй було цікаво дослідити та побачити нові місця, звісно, на це буде ще багато часу, але хотілося якомога скоріше.

–Звісно. Як щодо галереї Уффіці? -запропонував Ганнібал. –Пам’ятаю, я був там ще зовсім юним.

Дівчина ствердно кивнула.