Частина 11: Нове тіло

Примарний юнак не зводив з того шокованого погляду.

– Ти по слухався… Ти відкрив.

– Іди сюди, треба поговорити.

Привид хотів взлетіти, но пригадав, що з крихтами сил, що лишилися, це буде складно. Тоді він підбіг, захотівши того обійняти, но Рома підняв пальцями мотузочку, нагадавши тому про хрест.

– Ти дав мені слово, що не торкнешься мене.

– Хах… так… я його стримаю. – подавивши в собі приплив радості, той слухняно присів поряд.

– Ти побачив своє тіло коли я окропив тебе в перше? – задав питання, відсунувшись від того, Роман.

– Ні. В третій. Точно в третій. Коли на мить осліп, а затім і вирубився. Я по справжньому думав, що покидаю світ. Тоді розмито, як в воді, промайнули картинки… Палата, пікающий звук, світле волосся, і обличчя в масці. Я дихав… Но лежав як мумія в бинтах.

– Значить, ти блондин… По вигляду, тобі там було 17?

– Ні… Я був достатньо зрілим. Десь як ти…

– Що ж. Як би я дізнався твоє ім’я або фамілію то зміг би повернути тебе в тіло вже завтра. Проте цього мало…

– Що!? Хіба тобі мало знати, що я ще живий!?

– Ти хочеш щоб я порадів за тебе? Я все ще не знаю ні імені, ні твоєї фамілії лиш те, що ти в якісь лікарні. Но я… Дізнаюсь.

– З ким це ви говорите, ватажок?

Роман як об печений вскочив на ноги та розвернувся. Позаду стояв Антон. З глузуванням у погляді спитавши:

– У вас шизофренія? Чи це ви підкатуєте до замкової примари? Ахах!

– Антоне!! – не вірячи очам, перервав його насмішки вожатий. – Якого лисого ти тут!?

– Як це, чому? Я бачив, як ви крадькома виходили. От і стало цікаво, куди наш наглядач йде на вечір. Думав, ви втікаєте щоб по тусити з коханкою, но ви обрали… Сидіти в запиленому замку.

– Дідько… Хтось бачив, як ти утікав?

– Ні. І вас так само ніхто не бачив крім мене.

Боковим зором Роман помітив як “місяць” вороже пропалює не званого гостя поглядом, но не поспішав переживати.

«Він нічого йому не зробе без сил».

– Антоне, прошу, – старший підійшов до парубка та погладив по плечам. – Не кажи нікому, що я тут бував.

– Ну і що мені за це буде?

Шухевич скривився. Вічно їм щось від нього треба… Но не можна, щоб той розпатякав усьому табору куди їх ватажок ходе по ночам.

– Я буду у тебе в боргу.

– Ну ні, так не цікаво, – знизав плечима підліток. – Сьогодні ви мені обіцяєте, а завтра – забуваєте.

– Я не забуду про обіцянку!

– Не вірю. Краще зробіть мені послугу прямо тут.

Від його лукавих іскорок у Роми появилось не добре передчуття, но він, все ж, спитав:

– Ну і чого ти хочеш?

– Трахнути вас, вожатий.

У Шухевича відібрало дар мови. Таке відчуття наче перед ним зараз стояв хтивий “місяць!”

– Антоне… – стиснувши кулаки, він зі злістю дивився на того зверху вниз. – Я зроблю вигляд, що нічого не чув. А тепер скажи, що мені зробити, щоб ти заткнувся.

– Заткнути мені рота своїм членом. – показав ряд зубів його вихованець. – Невже так важко це зрозуміти?

– Я тобі проститут якийсь?..

– Ну, змахуєте на гея. – зробив той до нього крок. – І звички задивлятися на рижика Дімку з нашої группи у вас є… Та й ви червоніли, коли заходили до нас в душ.

– Я не на Дмитра задивлявся. А на тебе.

Антон широко посміхнувся, не відводячи пронизливого погляду таких самих карих очей від свого старшого.

– Безсоромник. – хмикнув Антон. – І що тепер робити? Розказати про ці здогадки вашому батькові?

– Ну, тоді ти потопиш човен з нами обома. Бо я знаю, що ти гей. Поза вчора я чув стогін з душової і бачив, що ти займався сексом зі своїм дружбаном Іллею. – він не стримався щоб не підняти кутики губ в полу-посмішці, коли інший округлив очі. – І зробив знімок на пам’ять. Впевнений твоїм батькам буде цікаво побачити, чим їх син займався в таборі.

– Ха… – заскриготав зубами Антон, опустивши очі. – Підловили, Романе. Я триматиму язичок за зубами. Но… Все ж буду уявляти як трахаю вас перед сном.

– Хворий покидьок. Краще тримай свого огірка в штанях, бо опублікую порно відео з твоєю участю в чаті “Берегині.”

– Я зрозумів… – відступивши, розвів руками той.

– От і домовились. Ти не висовуєш язика і член, а я не показую відео. А тепер пішли. Я проведу тебе до табору і як щось, прикрию якщо по мітять. – Рома пішов вперед, щоб вийти на двір, но раптова тиша з боку надоїдливого парубка його насторожила. Він повернувся, спитавши:

– Ти йдеш?

Антон повільно підняв голову, і кілька разів вдихнув і видихнув, перед тим як радісно посміхнутися:

– Йду, вожатий! – він минув його і побіг до розкритих воріт.

Рома обвів пустий замок стривоженим поглядом.

«Де він? Місяць ж не міг раніше часу розвіятися?.. Чи він, таки, вибіг на двір? Ха, мабуть, образився. Ну і добре. Треба на копати завтра як можна більше інформації про хлопця в комі, і якось дізнатися… Як витягти його дух з замку» – у нього задзвенів телефон. Поки він переконував бабусю, що з ним усе добре, Антон бігав по лісу як навіжений… І чуть не спіткнувся та не покотився з гори в озеро… Ромі ледве вдалося умовити того не лізти купатися в воду посеред ночі… Парубок ще й нарвав десь на березі ромашок всю дорогу намагаючись їх впихнути йому в руки, і коли Шухевич їх викидав, збирав новий букет. До того ж, не дивлячись на попередження, щоб Антон його не зачіпав, він всю дорогу тримав його за руку. Но ватажок хотів думати, що той просто боїться темряви як сцикун, і з цієї думки всю дорогу не міг стерти з обличчя усмішку, та й інший не чіплявся, а лиш дивився на того з такою ж посмішкою на губах.

Но все стало ще серйознішим… Антон буквально не стримав обіцянки не виставляти члена…

Коли Роман збирався розійтися з ним по своїх поверхах, хлопчина по слідкував за ним. А коли старший став скаржитися та погрожувати тому, його грубо штовхнули у стіну і засосали прямо в коридорі де будь якої миті, через галас, могла вийти колега Тетяна, або інший вожатий.
Рома розсердився та став відштовхувати того від себе, та на його подив, Антон перевищував його в силі, та не відходив, не дивлячись на скільки сильно старший штовхав.

– Я хочу вас, пане вожатий. – затискаючи коліно між його ніг, пошепки заявив Антон. – І краще вам віддатися, бо я не маю наміру звідси йти.

– Божевільний… – розчервонівшись, засичав Роман. – Забирайся… Нас можуть застукати і тоді обої опозоримось.

– То кохати когось – це позор для вас, пане вожатий? – парубок відчинив скрипучі двері, та пихнув старшого за них, одразу ж закривши на ключ. – Як я бачу, вам важливіша ваша посада, ніж ваше сексуальне життя. – він наступав, заставляючи відступати до ліжка.

Рому штовхнули на постіль та нависли. Той на швидкоруч скинуа з себе одяг і ватажок мало не подавився слиною, проводячи пальцями по кубиках пресу.

«Я пригадав… Антон ж грає у футбол».

Юнак почав довго возитися з ремнем на джинсах. Від цього Рому пробирало на сміх, та він стримався і допоміг тому позбутися нього. Інший, в знак вдячності чи то просто від нетерплячості, з неаби якою наполегливістю скинув з нього футболку вслід за чим і штани з трусами. Антон втикнувся носом у живіт Роми, та провів ним, одночасно цілуючи вздовж всі ділянки шкіри, і так до шиї і підборіддя і… Жадно прився до губ. Роман навіть не встиг вдихнути повітря, і з задишкою відриваючи вологі вуста, по яким стікала слюна, рварими ковтками вдихав повітря.
Його не слухняний хлопчик відтягував голову за волосся, заставляючи старшого закинути її, та показати зору шию, яку інший безупинно кусав та смоктав, ставлячи засоси, і сліди, зриваючи з Роми голосні стогони.

Коли Антон взяв в руку свій член та потерся ним об його дірку, Роман злякався.

«Він… він великий. Цей дурень ж не впихне його в мене без підготовки?»

– Ви так сконфузились. Боїтеся, що розірву вас?

– Якщо ти це зробиш я викопаю тобі могилу в саду табору… – пригрозив ватажок.

– Не бійтеся, я лиш по труся об ваш милий член, ватажок. – разом з цими словами його орган прослизнув між його ніжок, торкаючись вставшого органа. Антон спритно вирівнявся, схопив іншого за ноги та притис між ними свого велетня.

– Стривай! Мені це не- Аа-агх! М! Не так… Не так швидко, НХА!! – Рома висунув язика від припливу насолоди. Інший безупинно і палко штовхався. Члени терлися один об одного, і шкіра ковзала то вгору то вниз між його мягкими ніжками.
Роман не переставав скрикувати та стогнати у подушку, благаючи, щоб інший не зупинявся.
За хвилину він кінчив, та перевернувся на живіт, прошепотівши через віддишку:

– Не можу більше… Давай завтра під вечір продовжимо, доб-… Мфх!? – несподівано йому зажали обличчя в подушку, надавивши на шию.

– Так на вечір ти плануєш трахатися з цим обкуреним покидьком, замість того, щоб прийти до мене?..

– Антоне! Відпусти! – почав пручатися хлопець під ним, но його руки миттю заклали та стисли за спиною. – Мгх!!

Інший нагрувся до його вуха, та потерся об нього ззаду, пошепки питаючи:

– Як тобі його член? Сподобався, вірно? Він тобі… Подобається більше за мене чи не так, Ромчику?

Він впізнав його… І від цього весь за тремтів, приглушено викрикнувши в подушку:

– Місяць!!? Ти… Як… Як!?

– Аха-хах! Ну нарешті мій коханий впізнав мене, – обхопивши його член, за сміявся одержимий. – Нарешті я можу торкатися тебе скільки мені заманеться… Ну що, другий раунд, любий?