Частина 10

Поцілунок був таким солодким, він діяв на Грейс ніби заспокійливе. З кожною секундою їй ставало все легше, біль потроху стихала. Вона відчувала лише насолоду, хотіла щоб цей момент продовжувався вічність. 

Але прийшлось зупинитись та перервати цей чарівний момент —перший в житті поцілунок, який забрав її вчитель математики. 

— Грейс, ти тут? — Молоді люди швидко відсторонилися один від одного. 

До них йшла обурена руда дівчина в короткому чорному платті з коктейлем у руках. На якийсь момент їм здалося, що Мія стала свідком цієї неочікуваної події, і зараз у неї почнеться істерика. Але дівчина, коли нарешті побачила брюнетку, швиденько підбігла до неї. 

— Я думала що ти вже десь п’яна валяєшся. Я навіть до туалету зайшла щоб перевірити чи  не пішла ти блювати. 

Гаррі посміявся з Кліффорд і пішов всередину, залишивши дівчат стояти на холодному осінньому повітрі. 

— Все добре, не переймайся. — Сказала дівчина, проводжаючи хлопця поглядом.

                                      ***

Наступного дня настав вихідний, який Грейс хотіла провести у компанії Шекспіра та його роману. Дівчина сиділа на ліжку з чашкою чаю, читаючи «Ромео та Джульєтту». Вона не могла не думати про вчорашній поцілунок. Ну, по-перше, тому що він був у неї першим. А по-друге, тому що цей поцілунок у неї стався з її вчителем, за що вона себе дуже лаяла. Вчора дівчина піддалася емоціям, навіть не замислившись про те, як буде з ним спілкуватися далі. А далі їй буде ой як незручно. 

Цю ідилію роздумів із Шекспіром у руках прервав телефонний дзвінок. Грейс підняла слухавку.

— Привіт, Грейс. — Знайомий голос не вселяв надії на хороші новини. 

— Привіт, Макс. 

— Ти зараз вдома? 

— Так.

— Не хочеш зі мною вийти попити кави?

Вона вже хотіла відмовитись, але на секунду Грейс замислилась. Якщо відмовиться, то їхні стосунки погіршають і вона не зможе дізнатися жодних новин по ділу Джейка, тож дівчина відповіла: “так”. Як би сильно вона зараз не хотіла нікуди з ним йти, але іншого варіанту у неї не було. Якщо хоче дізнатися правду – треба тримати зв’язок із Максом. 

***

Вони домовилися зустрітися у кафе, в якому були останнього разу. Дівчина завітала туди перша, тож відразу ж замовила собі какао. Вибравши місце у вікна вона стала чекати на  друга. Дівчині знов стали лізти у голову думки про Гаррі та їхній поцілунок. Він був настільки чарівним, що вона думала про нього цілий день. Але чи зможуть вони після цього нормально спілкуватися? 

— Привіт, вибач що затримався трохи. — Сказав хлопець, підсівши до неї за столик.

— Все добре.

— Як ти? 

— Нормально, читала дома книжку, поки ти мене не витягнув…

— Стара добра Грейс. Час іде, а ти взагалі не змінюєшся. — Він сказав це з долею якоїсь теплоти у своєму голосі, що змусило Грейс трохи почервоніти від незручності.

Макс завжди був таким. Грейс помічала те, яку увагу він їй приділяв. Після смерті Джейка вони не спілкувалися, а от коли вони ще були разом, Макс завжди вів себе з нею якось дивно. Якісь дурнуваті жарти, дотики, погляди. Це все приводило до думок про те, що він зацікавлений у ній як у дівчині, а не як у подрузі. Тож їй завжди було не зовсім комфортно зоставатися з ним наодинці. 

— Але я дуже радий, що ти залишилася такою яка ти є.

Дівчина зніяковіло посміхнулась йому.

***

— Сподіваюсь, що ми з тобою ще скоро зустрінемося. — Сказав Макс, коли вони підходили до будинку дівчини.

— Я теж. — Так, вона б з ним зустрілась, але не за тією ж метою як він. Вона була впевнена у тому, що хлопець залицявся до неї, і не сумнівалась ні на один відсоток, бо знає цього хлопця вже чотири роки. 

             — Моя люба учениця! — Молоді люди, почувши чоловічий голос відразу ж повернулися на звук, який лунав зі сходинок у дім Бетелл. — Нарешті я тебе дочекався. 

             Грейс, побачивши свого учителя сидячого на сходах з пляшкою “Jack Daniels” у руках, відразу ж заметушилась. 

             — Так, Макс, — вона поклала свої руки йому на плечі, — дякую, що провів мене додому, будемо на зв’язку. 

             — Грейс, хто це такий? 

             — Це-е…

             — Це її любий-

             Не встиг Гаррі закінчити своє речення як дівчина його швидко перебила. 

              — Гарний знайомий. Ще раз, велике тобі дякую, Максе за сьогоднішній вечір, бувай. 

              Дівчина почала квапливо його розвертати, показуючи йому, що час іти. 

              — Який в біса гарний знайомий? — Обурився Гаррі. 

              — Грейс, ти впевнена, що впораєшся? — Макс кивнув головою на вчителя, котрий ледве не впав тричі, поки ставав на ноги. 

               — Так, впораюсь. 

               — Грейс, скажи йому щоб йшов подалі і якнайшвидше. — Все не замовкав Гаррі. 

               — Ну добре…

               І хлопець, періодично повертаючись назад, пішов. 

               — Грейсі, моя люба Грейсі. 

               Дівчина підійшла до Стайлса, котрий поклав свою руку їй на плече і обійняв її. 

                — Що ви тут робите? — Запитала вона, вивчаючи його поглядом.

Гаррі у відповідь на її стурбоване запитання тільки важко зітхнув і зробив ще один великий ковток. Грейс і досі пам’ятає смак тієї жахливої водки, тож після неї вона не може тепер переносити будь-який алкоголь. Навіть його запах вже викликає у неї позиви на блювоту. 

— Пам’ятаєш тих дядьок біля клубу, які мене мутузили? — Запитав він.

Дівчина швидко кивнула головою.

— Вони тепер знають де я живу. — Посмішка на обличчі вчителя викликала табун мурах по шкірі школярки. Невже він так просто може про них говорити? 

— І як це пов’язано з тим, що ви п’єте на порозі мого будинку? 

— Я не знав, куди мені йти. 

— До Пітера, або подружки своєї. 

— По-перше, в мене немає ніякої подружки, — він сказав це з таким злим тоном, що дівчина вмить пожалкувала про те, що сказала це. Але образа в її душі дала про себе знати, тож їй було важко утриматися, щоб не сказати за Кейсі. — А по-друге, Пітера вдома немає і на дзвінки він не відповідає. Тож я вирішив навідатися до своєї улюбленої учениці. 

— Ви хочете залишитися у мене? 

Стайлс подивився на неї так, ніби то вона сказала що два плюс два дорівнює п’ять. 

— Так.

***