Втеча від долі, та зі своїми втратами.

Пройшов вже рік після того як Ясіро познайомилась з Сьомим Дивом Школи. За цей час сталось багато речей: від знайомства з привидом, до того, що вона взнала про свій час життя. Саме цього року настане її кінець. Як мінімум так говорили книжки з магічної бібліотеки. І це мало статись, але хто ж знав що не тільки Сьомий зміг змінити своє майбутнє..

Її збило машиною, хоч вона і шла на зелене світло світлофору, але алкоголь випитий чоловіком за кермом, як і її неуважність давали про себе знати.

Занадто вона боялась, хвилювалась через інформацію, що її життя в любу хвилину може обірватись. Його посадили за ґрати, але була ще одна проблема, якщо це можна так назвати. Нене-якимось дивом залишилась живою.

Як зараз, панянка пам‘ятала це, і кожен день прокручувала цей момент в своїй голові.

Вона лежала, в калюжі крові, біле, пряме волосся ставало коричнево-червоним, грязним, не таким гарним як було до цього.  З їі уст чулось тихе хрипіння, а по м’яким щічкам текли гіркі, гарячі сльози від невимовного болю. А якщо б її помітили пізніше, вона б далі лежала на асфальті, але тоді з її губ не зміг вилетіти ні один подих, а очі не побачили б ні травинки, ні неба, і тим більш своїх близьких та друзів. Але, зараз, Нене впевнена, те, які травми залишились на її тілі-гірші ніж люба смерть.

Вже пару тижнів Ясіро не приходила до школи, навіть Коу не знав чому. Спочатку, всі думали що вона захворіла, але знаючи її невеликий час життя, Ханако розумів, що це може бути щось набагато гірше. Навіть Цучігоморі не хотів розповідати босові причину її відсутності, хоч і знав. «Тобі цього знати не потрібно. Вчителям не дозволяють розповідати це учням.»Але ж він давно не учень цієї школи! Да й він має знати про її самопочуття навіть краще ніж Коу! Вона ж, все таки, його асистентка, йому потрібно знати чи вона не просто відлинює від роботи.

Хоча, екзорцист казав що її подружка знає про ситуацію, молодший Мінамото цікавився про це, але вона теж нічого особливого не казала. Лише, «Нене просила не розповідати це, особливо тобі, вибач.» І чого вона така сумна останнім часом?.. і що ж такого могло трапитись, що всі це так старанно ховають? Саме над цим міркував вже давно померший хлопець.

2

Пройшлов ще тиждень. Хоч інші до сих пір ховали цю таємницю, але їх випити в Аой, мали свої результати. Звісно, займався цим тільки Коу, але все розповідав Ханако, обмірковуючи чи дало це якоїсь додаткової інформації. Акане, звісно, був проти і постійно намагався прогнати його від неї, але рішучість молодшого брата Мінамото давала про себе знати.

Отже, якщо довіритись подрузі Нене, Ясіро зараз в лікарні номер 5, куди і піде молодший екзорцист завтра.

Ханако навіть не знав, що думати. Може з нею справді щось сталось? Хоча, якщо вона зараз лежить в лікарні не один день-це вже знак що щось трапилось. І, судячи з такої різкої зміни Аой, це щось серйозне..

Це було і причиною страху Ханако. Він вже знав, що вона-не просто асистентка, хоча далі відмовлявся від такої думки. А може, навіть більше ніж подруга..

Новий, повний болі ранок. Знову вона в цій білій, бездушній палаті. Від одного вигляду, бажання вмерти тільки збільшувалось. Вона пролежала тут всього пару днів, а її вже нудить від запаху ліків і білого кольору стін. Здавалось, що сльози закінчились ще зі вчора. Зараз вона лише дивилась у вверх, не знаючи навіть, навіщо і куди. Було боляче. Не тільки в спині, а й десь всередині. Вона відчувала, сум, жаль до себе, нерозуміння продовження життя

Її скоро знудить не тільки через інтер‘єр лікарні, а й через себе. Наскільки вона жалюгідна. Вона навіть забула про Ханако, Коу, школу, про всіх. Як і про своє майбутнє. І вона не хотіла згадувати. Вона не хотіла щоб зараз до неї приходили, шкодували.. їй це не потрібно. Як мінімум не зараз. Вона і сама прекрасно справляється з цим.

-скільки я тут пролежала? Декілька днів? Місяців? Тут кожна хвилина відчувається годиною…

Все таки, нагадування про її поранення все таки можуть дістати останню рідину з очей. Очі почервоніли ще більше, а тихі ридання линали з її уст.

-я більше не зможу ходити..

Почала Нене нагадувати собі. Знову і знову. Кожен день вона думає тільки про це. Вона не зможе так жити. Вона б краще померла, ніж зараз так страждати..

Ханако як звичайно сидів біля вікна, граючи з мокке, як завжди програваючи. Хоча, зараз він і не так вже й намагався виграти. Як би він не хотів якось відволіктись від пропажі Нене, його думки були тільки про це.

-знову вона не прийшла в школу. Пройшло всього пару днів, а туалет вже такий брудний.

Він брехав. Він був тут один, так що ніякого бруду не було, але він сумував за Нене. Якщо вона у лікарні, значить це може бути щось серйозне. Навіть Цучігоморі не говорив причину її відсутність..

-цукерки ще є?

Спитали Мокке, щоб знати чи роздавати карти, на це Ханако лише помотав головою в знак відмови і встав.

-я більше так не можу! Я маю це взнати. Вона ж моя асистентка, я маю знати що з нею сталось!

Він полетів знову до вчителя, але разом з цим взявши ніж з собою. Мокке ж лише дивились, зховавши карти, а деякі пішли за ним. Через пару хвилин, він був біля бібліотеки, і постукавши, зайшов, не дочекавшись відповіді. На щастя вчитель був там, тому Ханако підлетів до нього, і привітно помахав рукою.

-добрий день, Цучігоморе! Слухай.. ти ж знаєш що сталось з Яширо, чи не так? То може ти нарешті скажеш мені?

Люб’язно сказав хлопчик до учителя, на що він відразу відповів відмовою.

-тобі це не потрібно знати.

Ханако не був задоволений такою відповіддю, тому одразу дістав ніж з кишені штанів

-ні, потрібно! Вона ж моя асистентка. Я маю знати чого вона не приходить.

П‘яте диво лише зітхнув, і вже відкрив рота для ще одної відмови, але ніж біля горла заважав цьому.

-ти всеодно нічого не зможеш змінити. Навіщо це тобі?

-говориш так, ніби вона присмерті. І мені просто потрібно знати, щоб бути впевненим що вона не просто відлинює від праці.

-добре, я можу розказати тобі. Але, обіцяй що ти не розкажеш це тому екзорцисту. Ця інформація їм не потрібна. Сама Ясіро просила не розголошувати цю інформацію.

Ханако забрав ніж назад у кишеню, і приготувався уважно слухати наступні слова..

3

-вона зараз у лікарні. І про присмерть доволі схоже на справжність. Її збила машина.

На секунду, здалось, що його серце зупинилось, як би це дивно не було для духа. Вчитель ж залишався в спокої, хоча всеодно трохи нервувався через ученицю. Пару хвилин ніхто не міг навіть вимовити слова. Точніше, Ханако хотів, але його зупиняв шок. Тільки тоді, коли він відійшов, він нарешті зміг вимовити єдине питання:

-що з нею зараз? Вона ж жива?

Почав схвильованно питати, але після цього, почав виправдовувати своє хвилювання

-вона ж не зможе прибиратись у туалеті, якщо помре зараз, хех..

Нервовий смішок почувся з його рота, а вчитель лише розчарованно зітхнув.

-говорять, що в неї зламаний хребет. І скоріш за все, вона не зможе ходити. Найкращий випадок-на інвалідній калясці. Можливо її встигнуть вилікувати, але на це дуже малий шанс.

Знову дивне відчуття всередині. Але тепер серце почало битись швидше, настільки, що здавалось що зараз воно вибухне, хоча як… Відчай, страх, хвилювання, злість. Це все були почуття Сьомої таємниця. Він не розумів, чого він так.. боїться за неї? Вона лише його асистентка, і не більше, чи не так?

Ком у горлі заважав видавити і слово. Здавалось, що його зараз тримали за шию, стискуючи, змушуючи задихнутись. Чи ніби щось застрягло. І це був його страх.

-я.. я буду чекати її. Навіть якщо я не дочекаюсь її.

Вимовив Ханако, і відразу ж пішов до свого місця. Він не хотів щоб учитель бачив його таким слабким. Він не хотів щоб хтось бачив його емоції. Щоб хтось бачив, як сльози біжать по щоці, залишаючи сліди на його кофті.

На вулиці холодна ніч. Лише місячне світло освітлювало палату Яширо. Але, наскільки б це не було романтично, єдине що помітила тільки що прокинувшися Нене-біль, неймовірний біль, від якого вона і прокинулась. Страшний, болісний крик вибіг з її уст, побігши по лікарні. На очах з‘явились сльози. Очі побігли по палаті, шукаючи потрібний припарат, що зупинить ці страждання. Вона нарешті знайшла баночку з пігулками на тумбочці біля себе, і нарешті, відкривши її, взяла одну і проковтнула. Тепер, з її уст линали лише хриплі крики, чекаючи дії безболістного.

{Коли воно вже подіє?! Я не можу! Це занадто боляче.. ніби мені ломають ще раз хребет!}

Через пару хвилин аду, біль почала швидко спадати, і вона нарешті змогла заснути спокійно.

Поки вона вже мала спати, Ханако цього не потрібно. Але, якщо б він і хотів-не заснув би всеодно. Занадто багато інформації за сьогодні. В яку він досі не вірив, доречі.

-це не можливо.. чому це сталось?

4

З кождним днем туалет ставав все грязніше. Від відмовив Коу йти до неї, це ж просив його минулий вчитель, так?.. Але, це дало зрозуміти Ханако одну річ. Вона їй-не тільки ассистентка. Без неї в нього не було ні настрою, ні яких поччутів. Він відчував себе якось.. пусто без неї. Не відчувалось такої радості як зазвичай. Йому її не вистачало, саме це він зрозумів під час її відсутності. Тому він почав шукати якийсь спосіб вибратись зі школи хоча б на час. Він мав провідати її, він мав побачити її. Хоча б раз. Хоча б одну секунду. Цілими днями він був у бібліотеці, лише деколи повертаючись на своє місце. Здавалось, він прочитав всі книжки що там були. І, напевно, так і було. Навіть Цучігоморе почав хвилюватись, хоч цього і не було видно. Але, все таки, через деякий час, Ханако сам підійшов до нього. Для того, щоб спитати лише одне питання.

-Цучігоморе, а ви випадково не знаєте, чи можливо вийти з академії на деякий час?

Нене до сих пір лежала на ліжку. Біля неї стояв її обід, до якого вона навіть не доторкнулась пальцем. За цей час вона сильно схудла, апетит був на нулі. Він недоспаних ночей під очами з‘явились синці, а самі очі були запаленими, червоними. Шкіра виглядала хворою, віддаючи холодним відтінком. Здавалось, вона не спала і не їла місяцями, хоча прошло пару днів після інциденту. Її думки до сих пір були доволі деприсивними. Кожен день по щокам лились гіркі, пекучі сльози. Вона не пускала до себе нікого. Навіть батьки не могли зайти до палати. Вона не хотіла бачити як хтось ще страждає. Тоді вона починала ще більше розуміти в якій вона поганій ситуації. Її беспомічність рвала серце. Їй було жаль. За те, що вона впринципі попала під ту машину, вона ненавиділа всіх. Вона заздрила, вона злилась, особливо на себе. Її неуважність погубила її. Хоча, ні. Вона не поспішаючи травить її, уже не даваючи якихось інших фізичних поранень. На цей раз вона вбивала її морально, не даючи шанс на легку смерть. Тепер, швидкий кінець здавався їй єдиним варіантом. Зараз вона думала, що смерть-не так вже і погана, як їй здавалось раніше. Хоча, тоді в неї і не було інвалідності, і відчай теж не існував для неї. Звісно, розбите серце-було доволі болісне, але зараз вона зрозуміла що це не так серйозно. Вона знову тяжко зітхнула, хоча хотілось, щоб це був її останнім подихом. Вона хотіла просто залишитись мертвим тілом, груди якого ніколи не підіймуться. Ком у горлі душив її, але щось заставляло продовжувати дівчину жити. Вона навіть не розуміла, що саме. Можливо, думки про рідних.

-що? До чого це питання?

Спитало 5 диво школи в хлопця. Він був здивований, хоча вже починав розуміти, навіщо йому це.

-це для Ясіро, так?

-ну звісно! Я маю взнати, чи все з нею гаразд. Що якщо вона сумує за мною?

Знову, як здавалось, позитивно відповів, хоча тільки дурний подумає що сховає щось від Цучігоморі.

-я не впевнений, але я чув один спосіб. Хоча, він може й не працювати.

Мовив вчитель, коли очі Туалетного хлопчика засіяли світлом надії.

-невже?! Кажи!

Рішуче вскрикнув Ханако, сподіваючись на робочість цього способу.

-у тебе є печать на щоці, вірно? Тобі потрібно зняти її і наклеїти на когось з живих. Той на деякий час стане на твоє місце, але якщо це буде задовго, ти-пропадеш й потрапиш в пекло, а та людина залишиться привидом як ти. Задовго, це десь 3 години.

-як добре! Але стоп.. мені треба щоб хтось погодився, і, бажано, щоб він мене бачив.. тяжкенька справа, але я справлюсь!

Радості хлопчика не було меж, коли він вилітав з бібліотеки. І чого він раніше не знав це?! Він би стільки зміг зробити за 3 години! Лишилось всього лише впросити когось побути замість нього.. а що на рахунок молодшого Мінамото?

Ясіро лежала на білому простому ліжку, як, впринципі, і весь час після аварії. Їй все таки віддали телефон, на якому прямо зараз вона ліниво грала в якусь просту гру без великого сенсу, майже взагалі не рухаючи пальцями. В вуха були встромлені навушники, в яких грали пісня Мітскі “Washing Machine Heart”. Вона не писала нікому з друзів-не було навіть бажання. Соромно якось жалітись на свої проблеми, які ніхто не зможе вирішити окрім лікарів, і ті з великим шансом не справляться. Невже її становище настільки жалюгідне? Як тільки вона згадала, очі знову почали блистіти від сліз. В голові вертілось лише одне питання, наповнюючи свідомість ним: «Чому саме я?». Телефон вже давно знову лежав в стороні, а руки прикривали очі, витираючи сльози з блідих щік, з вуст чулось жалібне хникання, скуління.

Як тільки уроки закінчились, він встиг зловити молодшого екзорциста і потащити до себе для одного питання. Добре що Теру не було поруч, отримав би..

-що тобі в біса потрібно? До мене мають друзі на ночівлю прийти, а я не підготовився!-злісно пожалівся Коу, натякаючи розповісти це все максимально швидко.

-добре-добре! Короче, цейво, зможеш мене підмінити завтра?-лице Коу було здивоване, ніж зле, як пару секунд тому.

-підмінити? Але ж ти привид, а я людина… як я маю замінити привида?-вже навіть зацікавлено допитувався рижик, вже ніби й забувши про всі плани.

-нууу, я завтра наклею на тебе цю штуковину на щоці, і ти станеш привидом ненадовго, а я-зможу вийти з школи. А мені це ой як потрібно!-пояснив жовто-окий, вказуючи на праву щоку, де й знаходився приклеєний папірець.

-що? Вийти з школи? Тобі це навіщо? Невже щось небезпечне?!-погрозливо розпитував Коу, направляючи посох на горло Ханако, знову забувши про блокування.

-ні, звісно ні! Я… я б хотів провідати Ясіро сам, але я не можу покидати школу. Да й я думав ми друзі, чого ти мені так недовіряєш?!-від підняв долоні вверх, ніби здаваючись і відходячи від зброї блакитно-окого, поки він сам мовчки стояв, але пару хвилин він все таки вимовив слово.

-але ти сам мене пускаєш.. невже тобі не дозволив Цучігоморі?-Брюнет кивнув, поки екзорцист сумно видихнув.

-добре, якщо получиться давай після уроків? У мене немає завтра справ, скажу братові що пішов погуляти.-його губи зкривились в рішучій усмішці, а сум і зовсім пропав, на що привид відповів «дякую» в знак вдячливості. Допомагати комусь-справді приємно, хоч і сумно що він не зможе піти з Ханако. Може, він зможе потрапити після нього?..

Новий день без змін. Хіба що, сьогодні їй сказали що будуть виписувати нові таблетки і будуть робити масах хребта. Одночасно було якось соромно від думки що вона буде без верхнього одягу перед чоловіком, але це ж лікар. Але було ще й страшно, напевно це буде боляче.. да й як це має проходити? Вона не може навіть торс підняти, а тут повністю перевертатись на живіт. При одній думці про це бігали мурахи по шкірі, страх, сором і деяка зацікавленність і нервування. Тяжкий видих вилетів з її вуст. Напевно, вона б зараз плакала, але сил на це не було. Безсоні ночі настільки втомляли, що навіть звичайні емоції здавались такими тяжкими. Цікаво, як там Ханако? Напевно, думає що Ясіро зараз дома і лікується від легкої простуди. Аой ж не мала розповідати нікому, особливо Коу чи комусь з її знайомих. Як мінімум, Нене сподівалась що вона стримала свою обіцянку. Да й навіть якщо ні, сам Ханако не зможе прийти, так ж? Хоча, знаючи Коу, він би приходив до неї кожен божий день. В неї немає ні сил, ні настрою, ні бажання на таке. Хоча, якщо сказати чесно, вона трохи скучила за ними обома. А вона ж планувала спитати в Ханако деяку річ..