Я завжди думав про тебе…

1. Коментар до Частина 1

Приємного читання!

-Сину мій, підійди сюди, – подав голос батько Аонунга.

-що таке, тату? — Аонунг підійшовши ближче, побачив поруч із батьком сумку та маму, яка клала туди їжу.

– твоїй мамі потрібні ягоди для її лікувальних засобів, ти знаєш де вони знаходяться тому йди туди зараз.

Аонунг кивнув і пішов готувати свого Ілу, адже дорога буде довгою.

І ось Аонунг вже на своєму Ілу повністю готовий.

-Будь обережний мій син, ти знаєш, що дорога довга, тому ти зможеш залишитися там ночувати. Попрощавшись із батьками, він сплив у бік цього острова. Він був за рифами і практичний поряд з іншими Наві. За словами батька, вони такі ж як вони але, їх шкіра темніша і синя, а також їх хвости тонші. Аонунг у дитинстві пару разів плавав з батьком туди, це було десь… років зо три тому.

-Ось уже Аонунг прибув на острів, уже була ніч. Зірки так яскраво світили що Аонунг вирішив трохи полежати на піску, дивлячись на небо яке розсипане зірками він згадав про Лісового Хлопчика.

*-Батьку, можу я проти трохи далі поки ти збираєш ягоди? я хотів би побачити інші рослини та квіти щоб зібрати мамі. — Аонунг дуже хотів побачити квіти, які рідко ростуть на їхньому острові.

-Добре, повернися до вечора і будь обережний.

Аонунг радісно побіг прямо в ліс, там було темніше ніж зовні, оскільки було багато довгих дерев і кущів, які вкривали галявину від сонячних променів. Аонунг вже знайшов безліч квітів, які покривали галявину навколо, плавно рухаючись у різні боки від несильного потоку вітру, що виходив від океану поблизу. Раптом Аонунг відчув, що хтось дивиться на нього. Аонунг подумав що це якась тварина, він повільно встав і озирнувся, начебто нікого немає, але тут він побачив чиїсь жовті й світячі очі в кущі

-Хто тут? хто б ти не був, йди- сказав він все ще дивлячись у ці очі.

— ці очі… вони такі гарні, — подумки сказав собі Аонунг.

Раптом гілки почали рухатися і від туди вийшов… Наві? Він був синій і статура була слабшою, як здалося Аонунгу.

-Ох … так ти На’Ві з іншого клану.

Не думав що зустріч вас тут. – все ще дивлячись у ці золотаві очі, видихнув. Лісовий Наві все ще дивився на Аонунга і ніби досліджував його тіло, він ходив навколо нього і розглядав буквально все. Він зупинився на очах Аонунга.

-Очі кольору океану …-подумав про себе лісовий.

-Як тебе звати? -Спитав Аонунг відводячи погляд від лісового.

-Нетейам, а ти мабуть рифовий На’ві- сказав Нетейам підійшовши ближче до Аонунг і взяв його за зап’ястя.

-Руки зовсім відрізняються від моїх, такі великі і міцні.- Аонунг трохи смикнувся від дотиків лісового-А хвіст! -Нетейам сівбу навпочіпки почав розглядати хвіст-він зовсім інший, він товстіший і довше.- Аонунг різко обернувся коли Нетейам торкнув його хвіст.

-ти що робиш? — Аонунг здивовано глянув на Нетейама, той різко підвівся і почав розглядати вуха.

-а вуха коротше ніж у нас, дивно-Нетейам поклавши обидві долоні на щоки Аонунга і наблизився до обличчя.

-А очі … зовсім інші, кольори тихого океану такі красиві-Аонунг почервонів але слава Ейве, практично не видно. Аонунг не знав що сказати, він ніби застиг і ноги почали хитатися.

-Як тебе звати? ти напевно мій ровесник, ніколи не бачив таких Наві.-Нетейам сів на траву і постукав по землі запрошуючи сісти рифового Наві. Аонунг уже розуміючи що відбувається і приходячи до тями, сів поруч із ним і все ще здивовано дивився на лісового.

-Мене.Аонунг звуть.- ледве сказав Аонунг і відвів погляд.

-Приємно познайомитися! -Усміхнувся Нетейам і подивився на Аонунга.

Його усмішка … вона була такою теплою і прекрасною, вона була адресована тільки йому. А ці очі так дивилися на нього, що Аонунг не міг відвести погляд. Вони були такими чудовими*

Він все ще пам’ятав того Лісового хлопчика, але зустрітися його з того разу не вдалося.

Аонунг різко встав і почав озиратися. Він побачив силует, який сидів на дереві.

– Ти напевно лісовий На’ві, я прийшов за ягодами які ростуть лише на вашому острові, і лише за цим. – Аонунг обережно присів все ще дивлячись на цей силует.

– -Ти … Рифовий? — тихо й спускаючись з дерева, сказав Лісовий. Він повільно підійшов до рифового і здивовано розглядав його. Аонунгу стала трохи ніяково від цього, він згадав що його так само розглядав той Лісовий Хлопчик. Аонунг підняв голову і подивився в очі, які вже були спрямовані на нього. Щось кольнуло в серці Аонунга, він відразу впізнав ці очі, які не переставали дивитися на нього з піднятими бровами.

-Ти. Ти той Лісовий Хлопчик! — мало не кричачи сказав Аонунг, Лісовий трохи похитнувся назад від раптового голосу. Аонунг різко підвівся і взяв обидві руки лісового.

-Так! Це точно ти! Тебе ж звати Нетейам! я так радий що знову тебе знайшов … – Нетейам злякався але не відривав свого погляду від цих великих очей, які світилися як океан вночі.

-Невже … ти Аонунг? — Нетейам трохи наблизився до обличчя Аонунга, щоб ще краще розглянути очі.

Аонунгу стало приємно що він досі пам’ятати його…

– Так … так і є, Лісовий Хлопчик. – Аонунг обійняв Нетейама, так міцно що він міг зараз луснути. Нетейаму стало трохи ніяково але він так само обійняв його у відповідь. Вони відсторонилися один від одного і сіли на пісок.

– Так, а ти що тут робиш? твій будинок трохи далі острова.-спитав Аонунг дивлячись в очі Нетейама.

— я прийшов за ягодами… це ті ягоди, які потрібні і тобі для твоєї мами, я пам’ятаю ти розповідав про них ще тоді. — Нетейам у відповідь глянув у вічі Аонунгу. Його серце почало стукати швидше, навіть бурхливий шторм був би тихіший ніж його биття серця поруч із цим ЛісовимАонунг розумів, що він бачить у Нетейамі не друга… а когось іншого, але він не хотів думати про це.

У їхньому клані одностатеві стосунки вважалися нормою, адже сама Ейва так вирішили і отже всім було все одно хто з ким, головне обоє люблять одне одного.

-Я все думав про тебе, ніяк забути не можу … – Аонунг відвів погляд і був готовий до чогось страшного від чого повітря ніби не проходив у легені і застряг у горлі.

-Щоправда? я теж не міг переставати думати про тебе, я все чекав доки ти знову прийдеш сюди, я приходив сюди щоразу як мені вдавалося. Аонунг уже був готовий вибухнути. У животі ніби щось горіло, а різні думки всі разом пішли. Аонунг ніби забув, як дихати.

— Я подумав, що так думають тільки про друзів, але я помилявся. Я бачу тебе, Аонунг. Аонунг не міг повірити, що його почуття такі ж як у Його Лісового Хлопчика. Аонунг повільно глянув у вічі, які весь цей час були спрямовані лише на нього. В очі які були кольори нічного неба, ніби взяли та розсипали зірки куди тільки можна. Раптом лівою рукою Нетейам погладив рифового по щоці, і повільно тяг до себе. Аонунг підкорився цим чарам Нетейама і слухняно наближався до його обличчя. І ось вони зіткнулися губами один одного. Аонунг відчув тепло на своїх губах, вони були такими м’якими і наче такими рідними. Поцілунок був такий ніжний і трохи незграбний. Все ж таки це був перший їхній поцілунок. Аонунг підтягував все ближче і ближче, хотів щоб між ними не залишилося і міліметра, розсунув ноги з різних боків так, щоб притягнути до себе свого Лісового Хлопчика.

Від дотиків Аонунга, на тілі Нетейама ніби залишалися опіки, його дотики були такими гарячими і ніжними, що Нетейам ніби танув у руках Рифового Наві. І ось, повітря закінчувалося і обидва неохоче відсторонилися, руки були все ще на один одному. Аонунг вже був весь червоний, він дивився в очі Нетейама і бачив у них зірки, які ніколи не переставали світитися.

— Я теж тебе бачу, Нетейам. Нетейам опустив руки на плечі Аонунга, поки той торкнувся його потилиці. Аонунг повільно і поступово заплющуючи очі, почав притягувати лоба Нетейама до свого.

-Обіцяй, що завжди будеш зі мною, мій Аонунг … – Вони дихали одним повітрям. Вони відчувають подих і чують серцебиття одне одного.

-Звичайно, мій Лісовий Хлопчик.

Коментар до Частина 1

•      поки не знаю продовжувати чи ні, але поки що на цьому все. Рада будь-яким відгукам і готова до критики.