Частина 1

– Я люблю Вас.

– Це все? – брова Снейпа злетіла догори. Гриффіндорка знизала плечима.

– Так. – Її обличчя, не дивлячись на зміст зізнання, лишалось абсолютно, так би мовити, рівним.

– Мінус двадцять балів з Гриффіндора. – Ґрейнджер очікуючи дивилась в очі викладача. – Можете бути вільні.

Абсолютно спокійно, наче нічого не сталось, Герміона залишила кабінет зіллєваріння. Северус тільки гучно видихнув. Враховуючи, що декан Слизерину був єдиним чоловіком не похилого віку у викладацькому складі, такі ситуації траплялися, не сказати що часто, але все ж таки на постійній основі, особливо після визнання Снейпа національним героєм. Принаймні, цього разу вдалося уникнути концерту із сльозами, благаннями та спробами заробити «приватні відпрацювання», як це часто траплялось із іншими студентками – Ґрейнджер була втіленням раціональності. «Хоча для закоханої дівчини її зізнання звучало досить сухо» – промайнуло в голові Северуса.  Дійсно, Герміона обмежила лише однією фразою – «Я люблю Вас», і ніяких звабливих поглядів, чи розстібнутих верхніх ґудзиків, ніяких довгих сентиментальних промов – нічого, що виказувало б на її наміри чи щирість почуттів.  Лише констатація факту. Як для жарту цього було замало, а як для правди цьому бракувало емоцій. Щось не складалось. «Зрештою, що мені до того, бали все одно зняв.» І правда, не дістає – і чудово. Якщо Ґрейнджер позбавила його клопоту відбиватись від власних любовних поривів, слизеринцю це тільки на руку.

І життя потекло далі. Герміона спокійно відвідувала заняття, сміялась із друзями та не позбавилась апетиту через «страждання по коханому». Однак забути своєму викладачеві про недавній інцидент вона не дала. Рівно через два тижні вона знову залишилась один на один із професором після заняття. Снейп сидів за своїм столом, роблячи помітки у журналі. Відірвавшись від папірців, він кинув незадоволений погляд на студентку і повернувся до своєї роботи.

– Ви щось хотіли, міс Ґрейнджер? – відповіддю йому послугувало мовчання. Нарешті він відірвався від журналу, а дівчина тільки цього і чекала. Вона хотіла, щоб в цей момент він присвятив всю увагу лише їй.

– Я люблю Вас. – Ні, вона знущалась. Знову цей рівний тон, цей беземоційний вираз обличчя. Наче вона просила його про перездачу. Хоча ні, це ж Ґрейнджер, про перездачу вона б просила з більшою пристрастю. Втім, Снейпа не хвилювали причини такої поведінки, єдине, що наразі його хвилювало…:

– Міс Ґрейнджер, Ви тепер збираєтесь кожні два тижні забирати мій час для цього виступу? Чи Вам подобається для різноманіття не заробляти бали для факультету, а позбавлятись їх?

– Не знаю.

– Та невже, я думав, така Нестерпна Всезнайка, як ви,  не може чогось не знати. Чи закоханість у мене відбила Вам усі залишки мізків, і тепер Ви здатні лише надокучати мені цими безглуздими заявами? – Герміона за звичаєм лише знизала плечима, жодний м’яз на обличчі не здригнувся. Вона знала, куди йшла. Декан Слизерину завжди був до всіх жорстокий та грубий. Але думка про те, що він не може зробити з нею нічого гіршого, ніж призначити відпрацювання, заспокоювала. – Я бачу, що кохання також відбило у Вас здатність відповідати на поставлені питання.

– Ні, сер. Просто сутність риторичних питань у тому, що вони не вимагають відповіді.

– Захоплюючі пізнання, міс Ґрейнджер. Мінус тридцять балів з Гриффіндора. Можете бути вільні. – професор доволі різко та нестримано вказав у напрямку виходу, ледь не зачепивши при цьому обличчя дівчини. З рівною спиною Герміона розвернулась, і абсолютно впевнено вийшла з кабінету. «Якщо вона продовжить це робити, одного дня я просто її задушу».

Тепер вже Северус придивлявся до поведінки Ґрейнджер. Він намагався бути до неї ще суворішим, ніж завжди впродовж занять. Здавалось, це її абсолютно не зачіпало. Тільки один-єдиний раз вона здригнулась, коли він випадково доторкнувся до її руки, поки проходив повз парти до студента поруч із нею. «Ну хоч якась реакція.» – промайнуло в голові професора. І його абсолютно не хвилювало, що дівчина таки змусила чоловіка спостерігати за нею, за її реакцією. Раніше цього не відбувалось, і взагалі-то майстру зіллєваріння має бути плювати на здригання однієї окремої студентки, адже це абсолютно нормальна поведінка в його кабінеті для усіх дітей. Усіх, крім неї, очевидно.

Рівно за два тижні вони опинились в  тій самій ситуації. Схрестивши руки на грудях, Снейп грізно нахмурив брови.

– Я не просив Вас лишатись після заняття. І не маю часу вислуховувати Вас. Можете бути вільні.

Грифіндорка кивнула, але все одно промовила:

– Я люблю Вас. – І, не очікуючи відповіді, направилась до виходу. Голос професора спинив її на половині шляху:

– Не вірю. – Герміона озирнулась. Тепер уже її погляд трохи потеплішав, і вона перестала нагадувати йому жертву Імперіуса.

– А я і не прошу Вас мені вірити.

– Тоді до чого це? Якщо Ви не очікуєте відповіді, для чого зізнаватись? – Хоча спокуса наблизитись до неї, щоб встановити зоровий контакт та проникнути у думки був вищий середнього, Северус не здвинувся з місця. Дівчина теж не спішила скорочувати відстань. Її намір поскоріше утекти читався у її позі. Тобто вона знову очікувала на просту грубість та відрахування балів. Цього разу так просто вона не покине цей кабінет.

– Я роблю це для себе.

– Звучить егоїстично. Хіба закохана людина не робить все заради об’єкту свого кохання? – Хоча обличчя декану Слизерину не відрізнялось виразністю, скинута догори брова повністю відтворила відчуття насмішки, яке він хотів передати. Гірка посмішка у відповідь прокралась на обличчя гриффіндорки. «О, от тобі і концерт. Молодець, Северус, напросився» – сам собі докоряв зіллєвар. Та натомість дівчина продовжила нарочито спокійно:

– А я і так для Вас багато роблю. –  От тобі маєш. Що ще про власне життя Снейп не знає? Що верзе ця дурепа?

– І що ж такого, дозвольте спитати, Ви робите для мене, міс Ґрейнджер?

– Я усіма силами намагаюсь не чіплятись до Вас і не втручаюсь у Ваш особистий простір. – Дуже серйозним тоном завела Герміона. – Адже наполегливі залицяння від учениці це останнє, що може Вас цікавити, я впевнена. Але і мені хочеться урвати хоч краплинку для себе. Не багато, раз на два тижні я прошу у Вас рівно стільки часу, скільки займає сказати «Я люблю Вас» – більшого мені не треба.

Трохи помовчавши, тільки через те, що Северус не очікував такого потоку слів після минулої скутості, професор зібрав усю свою суворість в кулак:

– Що ж, Ви прорахувались, міс Ґрейнджер. Мені дійсно тільки в жахливому сні видиться, як Ви за мною упадаєте, але і ці зустрічі раз на два тижні є неприпустимими. В останню чергу через те, що я Ваш викладач, а Ви студентка. А в першу – мені глибоко огидні ці зізнання. Краще було б умерти від укусу тієї тварюки Нагайни, ніж тепер вислуховувати освідчення від Нестерпної Всезнайки.

Він очікував сліз. Він очікував крику. Нічого з цього не було. Дівчину лише трохи підкосило, її коліна задрижали.

– Знаю. – раптово у її голосі з’явилась сип. – Ви зробили мені боляче, як завжди, і я розумію причину. – Гриффіндорка прокашлялась та втулила в Снейпа сміливий погляд. –  Але, як Ви могли помітити, професоре, я не питала Вашого дозволу на освідчення. І продовжу це робити стільки, скільки буду вважати за потрібне. Скільки б балів Ви з мене не зняли, скільки б гидоти не сказали, скільки б покарань не призначили.  – притаманна факультету сміливість трохи розважила суворого чоловіка, сприймаючи її слова скоріше як виклик. Тепер зламати її юнацькі пориви було для нього справою принципу. І ніякі думки про те, що це неправильно, несправедливо та жорстоко по відношенню до тендітного створіння його не будуть зупиняти. Северус саркастично хмикнув.

– Це ми ще подивимось. Для початку, міс, ваш факультет позбавляється сорока балів, а також Вас очікує тиждень відпрацювань із Філчем.  Думаю, вечори в його компанії зможуть відбити у Вас романтичний настрій.

На обличчі Герміони знову з’явилась посмішка. Але цю посмішку декан Слизерину переважав би не бачити. Щось в ній було гидке, хитре. В цій посмішці читалась обіцянка, дізнатися б ще, яка. Раптом Северус зрозумів, що започаткував змагання, в якому не хотів брати участі. Він викладач – він не змагається з дурними студентками. Судячи з усього, Ґрейнджер була  іншої думки.

– Як скажете, професоре. – Двері за нею гучно грюкнули. Заплющивши очі, Северус почав молитися усім відомим йому богам, щоб цей шкільний рік поскоріше скінчився.

Видно, молитов було замало, і богам треба було принести жертву. Професор навіть знав, кого б він убив для цього священного дійства. Жертва як раз заходила до класу, займаючи першу парту, наче навмисне мозолячи йому очі. Пройшло два тижні, і Снейп чомусь одночасно очікував чогось від Ґрейнджер і сподівався, що вона вгамувалась.

– Завдання на дошці, можете приступати.

Усі схилили голови над котлами, приймаючись до роботи. Десь на середині заняття професор почав ходити поміж студентами та перевіряти їхні роботи, одночасно виправляючи їх у звичайній принизливій манері. Кинувши погляд на Герміону, Северус вирішив діяти на випередження, і не дати їй навіть можливості лишитись із ним наодинці після заняття. Неквапливо він підійшов до столу Невіла і, саме тоді, коли хлопець відміряв кількість ніжок скарабея, підштовхнув його, начебто проходячи повз. Звичайно, незграбний хлопець випустив усе у казан, що спричинило локальний вибух, одаючи хлопця густим паром.

– Звичайно, містере Лонгботом, ви не можете нормально щось утримати в руках. Так само, як бали Гриффіндора, до речі. Мінус десять балів.

– Але сер, це через ва…

– Замовкніть.  – перепинив бідолашного студента Снейп. – І залиштесь після заняття.

Невіл невдоволено цокнув, за що отримав злий погляд від декану Слизерина. До кінця заняття лишалось не так багато, тож Северус повернувся до свого столу і зайнявся перевіркою есе четвертого курсу. Страшилки на ніч посеред білого дня. «Тепер у неї точно не вийде лишитись. Не буде ж сама Герміона Ґрейнджер саботувати своє зілля та оцінку.» І дійсно, кінець заняття пройшов тихо і плідно. Є лише маленьке «але». Це «але» в перекладі означало «клята гриффіндорська дружба», коли всі вже вийшли, на Северуса очікувало двоє студентів:

– Міс Ґрейнджер,  Ви можете бути вільні.

– Я почекаю Невіла, сер. – Вона сказала це так, наче це було чимось очевидним, наче він усім студентам дозволяє таку поведінку.

– Що ж, якщо Ваше стояння тут варте п’яти балів, які я знімаю з вашого факультету за нахабство, тоді, звичайно, стійте. – Після цієї заяви нарешті прокинувся Лонгботом.

– Герміоно, не варто, зустрінемось у вежі.

– Бали все одно вже зняли, тому я почекаю, мені не важко, – звичне за цей час знизання плечима. – Тим паче, я маю дещо сказати професорові.

– Досить вже ваших милувань посеред кабінету. – рикнув декан Слизерину. – Ґрейнджер, кажіть що хотіли і вимітайтесь, інакше я ще позбавлю Гриффіндор балів.

Погляд дівчини метнувся між однокурсником і професором. Він вважає, що вона не спроможна на це? Чи що при людях її любов зникає, і вона соромиться? Звичайно, з метою збереження репутації в першу чергу собі, їй варто було б просто піти, але вираз обличчя Снейпа обіцяв бути цікавим. Хотів перевірки почуттів – отримуй.

– Я люблю Вас. – о, так, саме це вона і уявляла. Не тиха, мстива злість, що була раніше, але справжня лють відобразилась на обличчі зіллєвара. Він навіть не зміг одразу підібрати слів. Невіл і взагалі стояв із розкритим ротом, хоч яблуко засовуй. Як раз це і зумовило те, що професор спочатку накинувся на хлопця, адже слів для Герміони, як і раніше, не підбиралось.

– Лонгботом, п’ять балів з Гриффіндора за вибух казана. Також зілля, яке ми робили сьогодні, Ви маєте здати мені в окремому порядку. І якщо через секунду Ваша тупа фізіономія із роззявленим ротом буде ще тут, я знайду у своєму арсеналі закляття, яким його припнути так, щоб ще тиждень Ви не змогли його відкрити.

Невіла вистачило лише на кивок, і він вже як пуля нісся геть із класу. Дуже повільно голова Снейпа оберталась до Ґрейнджер, дуже глибоко та розміряно професор намагався дихати. І хоча більшість студентів боялась цього, Герміона надала перевагу простому ігноруванню, відвернувши голову вбік та розглядаючи кабінет, наче не навчалась тут сім років. Що ж, розумно.

– Я думав, гриффіндорці не ігнорують небезпеку, а дивляться їй у вічі. – дівчина перевела на нього впевнений погляд.

– Я завжди розглядала професорів як джерело знань та допомоги, а не як небезпеку.

– Тим не менш відводити погляд це як мінімум не поважно.

– Я вже давно дивлюсь на Вас, сер. – Як же йому хотілось задушити її, це дівча було наче кістка у горлі всі ці роки, а тепер і поготів.

– Якщо все так чудово складається, чому б Вам не пояснити мені цю дурну витівку з освіченням, міс Ґрейнджер? Скажіть, в який момент рештки Вашого мозку вирішили покинути господарку, щоб Ви змогли так осоромити мене і себе, ще й в присутності кого – Лонгботома! Цей бевзень розпатякає про це на всю школу, якщо вже не розпатякав, а Ви стоїте тут, така гонорова, не відчуваючи небезпеки.

– Невіл нікому не розкаже! – обурено скликнула гриффіндорка. Наче вона має право обурюватись в цій ситуації. Наче ця ситуація взагалі має право на існування. Якийсь абсурд, а не день. Северус прикрив очі та потер перенісся. Що йому тепер робити?

– Міс Ґрейнджер, я сподіваюсь, що за довгі роки педагогічної кар’єри навчився доступно доносити свою думку.

– Цілком, сер. – кивнула Ґрейнджер.

– Що ж, тоді слухайте уважно: я не хочу, аби ця ситуація повторювалась ще колись. Забудьте про свою, – на секунду Снейп затнувся, вимовляти це було гидко, – юнацьку закоханість у мене, якщо це можна так назвати. Ця ситуація з Лонгботомом і так достатньо показова – ви просто підліток, який потребує уваги. Але я не та людина, яка буде Вам її давати в тій якості, в якій Ви б хотіли. Знайдіть собі іншу ціль для полювання. – Він правда розраховував, що цим все обмежиться, думав закінчити цю історію настільки нормально, наскільки це можливо в цій ситуації.  Та про впертість конкретної гриффіндорки ходять легенди, тому сподіватись було марно.

– Пробачте, сер, але я сама в змозі вирішувати, кого мені кохати. Ніхто не може забрати в мене це право, навіть Ви. І якщо я хочу, я буду Вас кохати і зізнаватись кожні два тижні, хоч при Невілі, хоч при всій школі!

– А те що Я не хочу Вашої любові, Вас не цікавить? – зірвався врешті зіллєвар.

– Щиро співчуваю. – знову це лаконічне знизання плечима, наче вона дражниться.

Думай, Снейп. Ти був подвійним агентом, що включає в себе певні акторські навички, і, звичайно, багато ризику. Треба припинити цей маразм будь-яким способом. Декан Слизерину повільно підійшов впритул до студентки, взяв її за плечі, і, наскільки дозволяє імідж Жаху Підземель, проникливо подивився їй у вічі.

– Міс Ґрейнджер, якщо Ви, правда, любите мене, Ви кинете ці зізнання. Єдина річ, яку я прошу від Вас, як Ваш коханий, це не турбувати мене чи когось стороннього Вашими недоречними почуттями до мене.

Якусь мить Герміона дивилась на нього, наче шукала відповіді на його обличчі. Мовчання від неї вже сприймається як перемога, проте страшно не знати, яке рішення вона прийняла для себе. Зрештою, вона струсила руки професора зі своїх плечей, підтиснула на секунду губи, і Северус вже знав, що йому не сподобаються її подальші слова.

– Я зрозуміла Вас, сер.

– Це очевидно, та чи дослухаєтесь до мене?

Гриффіндорка вже йшла до дверей, останнє питання змусило її озирнутись та посміхнутись у найкращих традиціях близнюків Візлі, коли ті вже мали план.

– Я завжди знала, що Ви дуже розумний, професоре. – двері за нею цього разу не грюкнули, а тихенько закрились, тим не менш, Снейп мав відчуття, що відповідь була «Ні.»