Частина 1

– О, це ті британці, яким ми не довіряємо? – вона з цікавістю дивиться на двох чоловіків, які очікували їх на виході з лісу. Вінчестери не встигають відповісти. Мері мовчить і тільки люто проводжає дівчину поглядом. Щойно Кастіель зі звичною йому простотою повідомив Мері, що дівчина є сестрою Сема і Діна. – Ти Мік Девіс, так? Ці багатенько про тебе розповіли, – вона запитально дивиться на британця у світлому пальті. Той повагом киває і відкриває уже рот, щоб заговорити, але вона від нього відвертається. – Ну, а ти що за хрін?

– Артур Кетч, – ім’я вимовляється з таким пафосом, що вона ледве утримується від того, щоб не закотити очі, але чоловік в темнішому пальті продовжує дивитись на неї оцінювальним поглядом. На відміну від інших мисливців, дівчина не любить носити фланелеві сорочки поверх футболок та куртки з капюшонами. Так, сьогодні на ній чорні рвані джинси, біла футболка з дурнуватим написом, який дівчина не дуже любила, плащ кольору хакі  та осінні чоботи на каблуці, та ще й з високою підошвою, які додають зайвих сантиметрів шість до росту, але на Сема їй все одно доводиться дивитись, задерши голову. Одягнена як і пів року тому, коли Амара її приспала, не бажаючи нашкодити. – Як ти ходила по лісі в цьому… – чоловік кривиться і проводить рукою в повітрі. – Взутті?

Дівчина не відповідає. Вона просто робить те, чого від неї ніхто, крім братів, не очікує. Підходить до британського найманця впритул. Він ковтає та пробує збільшити відстань між ними, але відступати нікуди. Ззаду він впирається об машину. Зазвичай так близько до нього підходили тільки ті жінки, яких можна назвати “на одну ніч”. Тих, яких він кидав в дешевих мотелях і зникав з їхніх життів. Глибоко вдихає, про себе відмічає, що дивна дівчина пахне не так, як решта мисливців – потом, кров’ю та дешевим віскі, який розливають в барах на околицях країни. Навпаки, це запах кави та ванільного шампуню. Чистоти та спокійного життя. Хранитель раптово відчуває дивне та сильне бажання захистити її від цього надприродного світу. Він не хоче, щоб одного разу її труп знайшли десь серед відходів та сміття. Своєю чергою, дівчина запам’ятовує аромат його дорогих парфумів, легку нотку ще дорожчого віскі й, ледве вловний, запах жорстокості. Вона запам’ятовує тембр голосу цього містера Кетча і задоволено всміхається. Все це триває декілька секунд, а потім вона каже йому всього одне слово:

– Побачив?

***

Вона входить в найближче кафе, на вивісці якого написано, що тут роблять найсмачнішу каву в штаті. Зайшовши всередину, дівчина скидає в’язаний кардиган, кладе його на стілець поруч з собою і приймається вивчати меню. Після повернення її братів з місця, якого офіційно не існувало, вона полювала близько місяця безперервно і порядком стомилась. Другою проблемою є британські Хранителі Знань і дівчина вирішує дізнатись про них все, але в більш сприятливій обстановці.

– Чого бажаєте? – до неї підходить молодий офіціант з телефоном і знудьгованим виглядом.

– Найміцнішу каву і… Є щось з яблуками? Тоді еклери, – молодик киває та йде, а вона витягує із сумки ноутбук і береться за роботу. Поки за її столик хтось не підсідає. За запахом вона здогадується, хто саме вирішує скласти їй компанію. – Містер Кетч власною персоною, – вона дивиться на нього поверх монітора. Ідеальний дорогий костюм з краваткою і білим носовичком в нагрудній кишені піджака, сіре пальто навстіж і задоволений вигляд. Його можна назвати привабливим, якби вона цікавилася такими речами, звісно.

– Міс Вінчестер. Приділіть мені хвилину Вашого дорогоцінного часу, – найімовірніше цей британський акцент беззаперечно діє на місцевих дівок, які тусуються в барах в пошуках “того самого”, але не на неї. Вона знає, що чоловік небезпечний. Дуже небезпечний. Тому його й варто тримати близько. – Дивно, мені здалось, ти не любитель стандартного мисливського одягу, – дівчина стримано всміхається. З “мисливського” одягу на ній сорочка та зручні джинси. Високі осінні чоботи – данина місцевій погоді.

– А ти прийшов мене вербувати й розповісти як же мені буде добре у вас працювати? – нарешті приносять її замовлення. Кетч ловить хлопця за рукав і просить принести те ж саме йому. Дівчина робить ковток улюбленого напою та з цікавістю розглядає чоловіка. В будь-якому разі, зараз почне виправдовуватись.

– Я не по цій частині. Якщо хочеш послухати лекцію про чудесний світ без монстрів, то можу організувати тобі зустріч з Міком. Він живе у своїй Вежі зі слонової кістки, де люди живуть вічно, а не вмирають від лап монстрів. Ти мене зацікавила і я прийшов без відомості мого начальства.

– Значить, ти вільна птиця? Спеціальна плюшка від Хранителів Знань? – вона хапається за чашку обома руками й неквапом відпиває ще кави. – Скажу чесно, якщо ви хочете дружити з кимось, то вам краще зареєструватись в Instagram чи на Facebook. Упевнена, ти будеш улюбленцем жінок, яким за сорок. До речі, гарне тату. В разі чого твої колеги чи рідні зможуть впізнати труп.

– По-перше, дякую за пораду. Обов’язково нею скористаюсь, – так же в’їдливо відповідає британець. – По-друге, я не зобов’язаний відчитуватись за кожен свій крок. Ти мені погрожуєш? – вона мовчить. Йому приносять замовлення і тепер вони обоє тримають руками чашки з гарячими напоями й дивляться одне одному в очі. За вікном сонце вже сідає і наступає ідеальна пора для полювання. – Але можна поцікавитися, чому ти настільки категорична у своєму небажанні працювати з нами?

– Крім того, що ваша агентка зробила з моїм братом? Ой, не потрібно зараз виправдовуватись і говорити, що ти був проти її методів, – зупиняє вона британця, який починає відкривати рот. – Мене не цікавить паперова робота і плани зі знищення монстрів, які ідеальні тільки теоретично, мене не цікавлять нові іграшки, які ви пропонуєте. Я не можу терпіти, коли мною командують, навіть якщо це обмежується повідомленнями з координатами місцеперебування чергового монстра.

– Ну, правду кажучи, мені начхати чи ти погодишся співпрацювати з нами, але керівництво вирішило, що саме ви, – Вінчестери, – ключ до американських мисливців, тому тут діє принцип: асимілювати або знищити.

– Почекай, почекай, ти ж говорив, що дієш зараз в особистих інтересах. Невже збрехав? – вона знає, що це не так. Він цілком щирий з нею і це насторожує. Намагається сподобатися їй, нічого про неї насправді не знаючи. Дивний заклик в секту Хранителів Знань.

– Ні. Не збрехав. І до речі, час іти. Кому як не нам знати, що за монстри ховаються в нічній пітьмі? – британець галантно допомагає надіти на дівчину кардиган, розплачується, відчиняє перед нею двері та пропускає вперед. Справа наближається до зими, тому на виході дівчина не забуває зіщулитись під різкими поривами холодного вітру. – В якому мотелі ти зупинилась? Я можу підвезти.

– Дякую, але я хочу пройтись пішки. Ну, до зустрічі, містер Кетч.

– До зустрічі, міс Вінчестер, – говорить він вслід фігурі, яка жваво крокує, віддаляючись.

***

– О, то ти вже знаєш? – двері в бункер відчиняються досить несподівано і двоє чоловіків, які випивають в воєнній залі, здригаються. Всередину впливає сестра Вінчестерів з неймовірною осяйною усмішкою.

– Знаю про що? – байдужим тоном питає Дін, покрутивши в руці стакан із залишками віскі.

– Я нарешті дописала свою курсову роботу і здала її. В мене п’ятірка з плюсом. Захист восени, та мені вже пророчать таку саму оцінку та червоний диплом, якщо такими темпами напишу свою дипломну, – дівчина невтомно торохтить, спускаючись сходами.

–  Вітаю Вас, міс Вінчестер, – дівчина зупиняється на останніх сходинках і здивовано зводить бровами.

– Що він тут робить? – звертається вона до свого брата.

– Прийшов мене вербувати, – Дін допиває залишки свого віскі. – Що за курсова робота?

– Пов’язана з теорією струн та квантовою гравітацією. Квантова фізика, – пояснює, коли бачить вираз обличчя свого брата.

– Там є струни? Як гітарні?

– Це ніяк не пов’язано з діаграмою Фейнмана? – задумливо промовляє Кетч. Не без задоволення він відмічає дещо захопливий, дещо насторожений погляд дівчини.

– Ця діаграма широко застосовується в багатьох розділах теоретичної фізики, та Фейнман вивів її для квантової електродинаміки. Ти на цьому розумієшся?

– Те, що пам’ятаю зі школи та що читав для себе, коли нудно було. До речі, ми з твоїм братом збираємось на полювання. Не приєднаєшся? Можемо дещо обговорити. Про квантову гравітацію я вперше чую.

– Вибач, у мене зараз вебінар по квантовій теорії розсіювання. Це про розсіювання частинок в ізольованому центрі, який розсіює. Там доволі складні формули й мені потрібно краще в них розібратись. Це більше квантова механіка. Тож удачі вам.

***

В кімнаті гуртожитку дівчина малює картину за номерами. Її сусідка по кімнаті, як завжди, проводить час в бібліотеці, пишучи свій довбаний реферат, тож дівчина насолоджується бажаною самотністю. Ідилію зі спокійною музикою в навушниках та цікавим сюжетом на картину перериває стук у двері. Дівчина підводиться та відчиняє. На порозі стоять двоє чоловіків. Британські Хранителі Знань.

– Доброго вечора, міс Вінчестер, – Мік Девіс всміхається наймилішою усмішкою, на яку тільки здатний. Його супутник лише киває із поблажливою посмішкою. – Це офіційний візит. Ми можемо ввійти?

Дівчина пропускає їх всередину:

– Спробуєте мені щось зробити і я закричу.

– Ми хочемо просто поговорити, – запевняє її Мік. – Захоплюєтесь малюванням?

– Здебільшого. Коли не пишу реферати та дослідження по квантовій фізиці, – дівчина зберігає документ свого реферату і закриває ноутбук.

– Квантова фізика? – здивовано перепитує Мік.

– Вінчестер не завжди дорівнює ідіот. Я рідко полюю, тож ви даремно час свій гаєте.

– Це ти так думаєш, – нарешті подає голос другий чоловік. Він проходиться по всій кімнаті й заглядає заледве не у всі кути. – Нам потрібна не ти, а твої брати.

– Хто ти взагалі такий? – чоловік представляється як Ренні, найкращий учень в Кендріксі. Вона відвертається від нього. – То я вам потрібна тільки як заручниця? А речі зібрати можна? – дівчина суне руки в задні кишені джинс.

– Не треба впадати в крайнощі, міс Вінчестер, – Мік присідає на край її ліжка. – Ви маєте вплив на своїх братів, а вони потрібні нам. Асимілювати чи знищити – такий наш наказ. Розумієте, наша робота дуже важлива для світу…

– Світу, де не треба буде тримати пістолет під подушкою, – Ренні тримає зброю двома пальцями й знову поблажливо усміхається. – Ти хоч умієш ним користуватись?

– Віддай, – дівчина тягнеться за зброєю, але чоловік просто підіймає пістолет вище. – Інакше я закричу. Двоє чоловіків в кімнаті худої двадцятирічної дівчини. Капець вашій репутації, – чоловіки перезираються і врешті-решт Ренні віддає зброю володарці.

– Я можу продовжити? Дякую. Ви мій останній шанс схилити мисливців до співпраці. В гіршому випадку, Старійшини накажуть знищити американських мисливців під корінь. Тож так, Ви наша заручниця. Внизу нас чекає машина. Зберіть свої речі. Повірте, я не хочу цього робити, але мушу, – вона не ворушиться, тримаючи пістолет в руці. Мік зітхає і киває Ренні. Той підходить ззаду, але дівчина різко розвертається і прикладом пістолета гатить йому по обличчю. Мік дістає свою зброю. Він вагається, тож вона використовує це на свою користь і незабаром тримає обидва пістолети у своїх руках.

– То що ти там казав про заручницю?

– Ось ми й зустрілися знову, міс Вінчестер. – з коридору лунає такий знайомий голос. Вона направляє один пістолет в сторону Кетча, тримаючи на прицілі Міка. Ренні корчиться на підлозі. З носа і рота у нього юшить кров.

– То у нас зараз гра “Хто перший вистрілить”? Шкода вас розчаровувати, хлопці, але навчання в інтернаті не пішло вам на користь. Ми можемо тут простояти рівно до того моменту, поки за мною не приїдуть брати, оскільки сьогодні п’ятниця і практично всі студенти роз’їжджаються по домівках. Або ви йдете звідси самі. Причому негайно. Здається, вашому другові потрібен хірург.

– Опустіть зброю, міс Вінчестер. Ви не вистрілите. – Кетч говорить спокійно, але насмішка в голосі вчувається.

– Та невже? – вона зводить курки обох пістолетів одночасно. – Хочеш посперечатися?

– Гаразд, ми йдемо. – поспішно заявляє Мік. Він киває Кетчу і той опускає пістолет. Вона робить те саме і пропускає чоловіків.

– Гей, Міку! Наступного разу перевіряй кількість набоїв у пістолеті, – дівчина витягує магазин і копає ногою розряджений пістолет в сторону Хранителів Знань. – Щасливо.

***

Хто вважає, що катування це не варіант, сам ніколи не був під ножем, правда? Але ти тримаєшся. Янгольський воїн хоче дізнатись, де зараз знаходиться база повстанців, де зараз Мері Вінчестер і хлопчик. І хоч клинком розрізають твоє тіло, місцева Чарлі, яка вимушена спостерігати, здригається. Ангел розуміє, що ти нічого не скажеш, тому він послав за своїм “спеціалістом”. Ним виявляється місцевий Кастіель, який починає розповідати Чарлі, що саме він збирається з нею зробити, як її розум незабаром перестане існувати. Кат прикладає долоні до її скронь і вона кричить, а ти сіпаєшся, по твоїй щоці котиться сльоза, але нічим не можеш їй допомогти. Ти наступний.

Раптово щось стається. Один з солдатів наказує охороняти периметр, а Кастіель припиняє знущатись з Чарлі й поспіхом тікає. Першим у двері вривається Сем Вінчестер і кидається виручати дівчину, а ось слідом за ним… Затуманеним поглядом ти слідкуєш за кожним її рухом. Спостерігаєш, як вона вбиває янголів одного за одним, а її спину прикривають Дін з Мері.

– Міс Вінчестер, ти врятувала мене, – ноги не тримають, зате вона твердо стоїть на своїх. Здається, зовсім не помічає твоєї ваги, адже, якщо логічно подумати, вона повинна завалитись на підлогу разом з тобою. – Як вчасно.

Ти намагаєшся стати на ноги, щоб їй не було тяжко, але не виходить. Незабаром Дін приєднується до вас і допомагає дотягнути тебе до машини. Стараєшся не втратити свідомість дорогою назад, дивишся на неї нишком. Вінчестери говорили тобі, що вона померла, але що це за мисливець, який ні разу не вмер і не воскрес? Дивишся, як довге пасмо вибилось із коси, як вона дивно тримає праву ногу, як Джек дивиться на неї і як вона щось говорить йому, але слів розібрати тобі не під силу. Після прибуття на базу вона допомагає тобі вийти з машини й веде в імпровізаційний лазарет.

– Ти… Не людина, вірно? – ти відчуваєш як вона здригається від звуку твого голосу, а потім зітхає. Б’єш по болючому. Ти навіть не думаєш, що вона хоче тримати це в таємниці. “Хто ти?” – два слова, які крутяться в голові. Вона мовчить. Дивишся в зелені очі.

– Правильно, – нехотячи відповідає. Ти чекаєш більш детальної відповіді, але її немає. Киваєш та сідаєш на койці, не звертаючи уваги на спроби дівчини всадити тебе назад. – Хочеш мене вбити? – в її голосі виклик і щось таке темне. Добре, що поруч із вами зараз повно народу.

– Я трохи не в формі, – ти хочеш дізнатись все, але приходить жінка з бинтами, спиртом та голками з нитками. Вона поступається їй місцем. – Чому ти врятувала мене?

– З особистих причин. Знімай сорочку, – рада, що вдається змінити тему. Ти б віджартувався, але сил немає, тому мовчки підкоряєшся. Вона на тебе не дивиться. Здається, її більше цікавить розмова Діна з Боббі. Поки повстанка обробляє твої рани, ти не кажеш їй ні слова. Решта спостерігають за вами. Ви ж тут чужі, тому вони не до кінця довіряють вам. Ви прийшли з іншого світу, який у всіх сенсах кращий за їхній, бо там немає Михаїла.

Коли повстанка закінчує вже далеко за північ. Твої груди так сильно перебинтовані, що важко дихати. Дін повідомляє, що на світанку ви відправляєтесь до порталу, який веде в ваш світ. Вона збирається йти, але ти хапаєш її за руку:

– Залишся, – вона з докором дивиться на тебе, але опускається на своє місце. Тобі невідомо, але в неї на це інші причини. Не помічаєш, як попри лазарет проходить Гавриїл. Явно не в гуморі. Ти відчуваєш, що твоє серце б’ється швидше. Ти ж ніколи не закохувався. Тільки з насмішкою дивився на тих колег, які упадали за дівчатами, а потім створювали свої сім’ї. Ти був впевнений, що любов – вигадка. Якщо хочеш розслабитись після роботи, можеш піти в найближчий паб, де повно одиноких сердець. Але потім сталась Мері Вінчестер. Ти її кохав, але по-своєму. Чи це було тваринне бажання володіти кимось? Вона досі не бажає знаходитись в одному приміщенні разом з тобою і зціпивши зуби відправилась тобі на виручку. А чи була вона першою, кого ти підпустив близько? Не тобі кожної ночі сниться інша?

Вранці вона будить тебе і допомагає встати з койки. Ви разом їхатимете шкільним автобусом, який Дін зміг полагодити. Їй доведеться слідкувати за Люцифером, а ти спостерігатимеш за нею. Дорогою помічаєш, що вона кульгає. Це всі помічають. Люцифер, щоб показати, що він в команді, зганяє якогось бідолагу з місця і тому доведеться сидіти на підлозі автобуса. Вона протестує, але диявол ніяк не реагує. Ти дозволяєш хлопцю сісти на своє місце, а сам влаштовуєшся біля водія, звільняючи місце для неї. Благо, там можна триматись за поручень і стояти. Вона зло на тебе дивиться, але сідає і мовчить.

Прохід зачиняється. В метушні ти не помічаєш, що вона залишається в кінці колони, що Дін її там притримує. Ви з Мері входите першими. За вами Джек і Бобі, а за ними Чарлі. Ти озираєшся в надії, що вона ось-ось з’явиться. Люди нескінченним потоком виходять з порталу. Відьма тримає його з останніх сил. “Щось сталось!” – кричить внутрішній голос. Ось і Люцифер з’являється, штовхаючи Діна перед собою, а за ними Сем. Останнім з проходу виходить Гавриїл і тріщина закривається. Їй вибратись не вдається.

– Ні, ні, ні! Ровено, відкрий портал ще раз! – відьма тільки стомлено дивиться на Діна, який кричить на неї. Ти опускаєшся на сходинки. Все було намарно. Вона залишилась там і не факт, що взагалі жива. Пам’ять підкидує тобі картину як вона дивиться в вікно і заправляє те саме пасмо за вухо, бо ж часу переплести косу у неї так і не було. “Через те, що вона залишилась з тобою”.

– Що сталось? – нарешті питає Джек. Він дивиться на свого батька, який всіляко намагається відвести погляд.

– Михаїл стався. Троє людей загинуло, а вона вирішила його затримати, – відповідає Дін. Вигляд у нього такий ніби зараз він рознесе бункер. Через деякий час хлопці притягують пиво і напої міцніше. Поминки. Але ніхто не бажає сказати ці слова вголос. Кожен ковток алкоголю для неї. Підходить Чарлі зі своїм стаканом, але не наважується сісти поруч. Вона просто підбадьорливо усміхається і йде далі. Після ти відправляєшся у свою кімнату.

Вона сидить на твоєму ліжку ніби чекає, коли ж ти зайдеш. Плювати тобі на все. Ніяких питань, як дівчина взагалі з’явилась тут, бо її не було серед тих, хто вийшов, чому вона взагалі тут сидить, коли буквально за стіною звідси її згадують тихими й добрими словами. Тобі все одно. Ваші погляди зустрічаються і, о диво, вперше за довгий час вона тобі всміхається.