Частина 1

Вантажівка для транспортування в’язнів гуркотіла пустельним шосе, наче чорна труна на колесах. Лілі, скована холодними металевими кайданками, звивалася на своєму сидінні, відчуваючи, як кожен удар серця наближає її до невідомого жаху. Її розум, затьмарений страхом, не міг осягнути реальність: вона тепер – дисидентка, приречена на муки в таємній в’язниці, де еліта режиму втілює свої найпотворніші фантазії.

В’язниця постала перед нею як вхід із каменю та металу, вбудований у схил гори, на фоні гарних краєвидів. Двері вантажівки відчинилися і кремезний охоронець, чиє обличчя було маскою байдужості, грубо штовхнув Лілі, змушуючи її йти до входу на тремтячих ногах.

Спалах світла від сканера сітківки пронизав її очі, наче голка, підтверджуючи її особу і одночасно поставивши крапку її колишнього життя. Важкі залізні двері відчинилися, немов щелепи древнього чудовиська, готового проковтнути її цілком.

Всередині в’язниця розкрилася як лабіринт кошмарів – тьмяно освітлені коридори з прихованими стрілецькими тамбурами, службові приміщення і металево стерильні камери за бронестеклом. Лілі йшла цим лабіринтом, відчуваючи, як кожен удар серця відлунює в порожніх коридорах. Інші ув’язнені, яких вона бачила, були лише тінями людей – їхні обличчя, бліді й спустошені, були свідками невимовних страждань, а тіла – виснажені постійним голодом і насильством.

Йдучи коридорами, за іноді відкритими дверима вона помічала приміщення для знаті.  Контраст між цими коридорами смерті та розкішними приміщеннями для еліти був як удар ножем у серце. М’які килими, багаті гобелени і аромат екзотичні квіти та фрукти лише підкреслювали жорстокість та несправедливість цього місця, де страждання одних були розвагою для інших.

Нарешті вони дійшли до службового приміщення в кінці довгого коридору. Двері відчинилися, відкриваючи постать, що, здавалося, поглинала всю  увагу навколо. Крізь одяг було видно його могутні м’язи, а сивина на обличчі та шрам лише підкреслювала проникливість його погляду.

“Ласкаво просимо, Лілі,” – промовила фігура голосом, спокійним з легкою м’якістю. Табличка на столі свідчила, що це був наглядач Джон – людина, чиє ім’я шепотіли зі страхом навіть у найвіддаленіших куточках її міста. Його жорстокість була легендарною, а відданість режиму – беззаперечною. В цьому царстві темряви він був богом, і ноги Лілі підкосилися.