Частина 1

“Здається ти подобаєшся Коліну.”

Вони їхали нічною трасою, як і щоп’ятниці після посиденьок. Ліхтарі яскраво освітлювали дорогу, а маршрут трошки змінився, що зовсім не бентежило Джеймса. Він любив цю дорогу і атмосферу нічного міста. Трішки захмелілий, насолоджувався виглядом, який змінювався за вікном. Час від часу в голові звучали слова Алекса, і хлопець нишком кидав погляди у дзеркало заднього виду на водія, який, як і завжди, серйозно обіцяв доставити того цілим і здоровим. Колін був повністю зосереджений на дорозі, і такий його вигляд зачаровував. Джеймс легко потріс головою. Що він собі думає? Знову перевів погляд за вікно. Насправді, хлопець ніколи не замислювався який тип людей йому подобається, але чомусь був певен – однозначно дівчата. Щоправда, він їм, схоже, не надто подобався. Попри свій “солідний” вигляд, Джеймс був, як це називають, задротом, хоча себе таким не вважав. Але спільних тем для обговорень з дівчатами у нього було доволі мало, тому уже на третьому побаченні їм ставало скучно і вони ініціювали закінчення подальших стосунків. 

– Тебе щось турбує? – за глибокими роздумами, Джеймс не помітив як тяжко зітхнув, привернувши увагу водія. Вони якраз зупинились на червоному сигналі світлофора у двох кварталах від дому. – Можеш розповісти, я хороший слухач. 

– Витримки професії? – Кредитор не надто хотів ділитись тим, в чому мало розумівся. В голову почали прокрадатись думки, що, можливо, все таки він не там шукав. Он Алекс ніколи не замислювався над різницею з ким зустрічатись і зараз абсолютно щасливий у стосунках з своїм інженером.

– Щось у цьому є. – Колін розсміявся, і хлопець помітив на його обличчі дві ямочки. Він не надто приглядався до нового знайомого, який уже за місяць мав стати, напевне, другом. Зазвичай уся увага була прикута до Алекса, адже той був його “зоною комфорту”, і деколи він оцінююче спостерігав за Крісом. Усі решта активно спілкувались між собою, і не вимагали уваги. Можливо саме тому, Джеймс вчасно не помітив неоднозначних поглядів керівника техвідділу. 

Вони жили в одному будинку. Першого разу, коли Колін запропонував підвезти, хлопець здивувався і навіть трохи злякався, коли той зайшов за ним у під’їзд а потім у ліфт. Інженер жив двома поверхами вище і частенько стикався з “новим” знайомим у тому ж ліфіті, але розчаровано розумів, що той не надто цікавився сусідами, і зазвичай щось активно переглядав у телефоні, не помічаючи нікого навколо. Щоправда, після знайомства, Джеймс щоразу вітався, а якщо його знову поглинав гаджет, Колін робив це першим.

Проте їхнє спілкування не заходило дальше привітань і спільної дороги. Інженер не нав’язував розмови, Джеймс не ініціював обговорень. Вони могли перекинутись кількома фразами, як зараз, про погоду чи роботу, по дорозі додому, і Коліну залишалось знову чекати наступної п’ятниці щоб побачити цього хлопця. 

– Був важкий тиждень? – Коліну таки подобався кредитор. Можливо ще з тих рідкісних моментів коли вони були незнайомі і тільки пересікались в ліфті, коли Джеймс емоційно щось друкував у телефоні або нервово блокував екран і розчаровано зітхав. А можливо все почалось з їхнього офіційного знайомства, коли хлопець підійшов до столика і яскраво посміхнувся, представляючись.

– Просто важкий день. Тиждень терпимий, якщо я вже знайшов сили прийти сьогодні. – Це було частково правдою. День справді був нелегкий, але зараз він почувався спокійно і комфортно. Схоже цей автомобіль став для нього ознакою швидкого повернення додому, а значить можна було дозволити собі розслабитись і не думати про роботу, чи якісь рутинні проблеми. Світлофор переключився на зелений, і Колін знову зосередився на дорозі. 

– Чим ти цікавишся у вільний від роботи час? – неочікуване запитання заставило зависнути. – Ти ж не кожен вечір проводиш в барі, як проходять твої вечори після роботи?

– Серіали? – не надто впевнено відповів Джеймс повертаючись до водія півбоком. Колін все ще зосереджено дивився на дорогу. – Люблю дивитись фантастику, читати фантастику. Ще деколи граю в ігри, коли є більше часу і настрій. А ще.. – голос став не впевненіший.

– Ще? – водія це тільки більше зацікавило. 

– Аніме. – Півголоса відповів кредитор, повертаючись у пряме положення. Технік розсміявся, і хлопець лиш відвернувся до вікна. 

– Ти це так сказав, ніби аніме це кримінально, або зовсім не пасує, як щось що можна дивитись. Цей старий дід теж любить аніме дивитись. – Вони заїхали на підземну парковку, на уже звичне місце. 

– Чому ти називаєш себе старим дідом? – пробурмотів собі під ніс Джеймс коли вони зайшли в ліфт. – Так подивитись, ти не надто старшим за мене виглядаєш.

Технік натиснув на кнопки поверхів і двері зачинились.

– Почуваю себе поруч такого молодого хлопчини дідом, – з насмішкою відповів, роздивляючись двері. Чесно кажучи йому було не надто комфортно від думки про таку велику різницю у віці, але Колін серйозно ні на що не розраховував. Жив із думкою – подобається та й подобається. 

– Получається, якщо ти дід, а я молодий хлопчина, то ти ще й збоченець? – Джеймс не розумів чи то до голови дістався алкоголь, чи розмови про аніме як спільне вподобання вибили з нього всю серйозність.

– І чому ж я збоченець? – Колін перевів погляд на хлопця, намагаючись зрозуміти самому, що на того найшло.

“Бо тобі подобаюсь я. А я нікому надовго не подобаюсь”, – подумав хлопець.

– Бо тобі подобаються молоді, – уже в пів голоса відповів. За спиною інженера відчинились двері, і він зробив крок у бів.

– Твій поверх, малеча, – все ще з насмішкою сказав, пропускаючи кредитора з ліфта. – Хорошої ночі. – Джеймс готовий заприсягтись, що побачив нотки збентеження в погляді нового знайомого. А ще йому завтра буде соромно потрапити на очі Коліну. Чорт чорт чорт. 

Наступні три дні хлопець ходив додому і з дому сходами. П’ятий поверх був випробуванням, але це було легше ніж зустрітись віч-на-віч із Ним. Кредитору було соромно за слова, за думки, за те що вирішив все за іншого, хоча Колін навіть прямо не натякнув на свою симпатію. Через глибокі роздуми і розкаяння тиждень видався доволі важким і вже в четвер Джеймс валився з ніг. Він активно жалівся Алексу по телефону не помітивши як зайшов у ліфт, замість звичного піднімання сходами, а за ним, притримавши двері, зайшов ще хтось.

– Ал, у нас в ліфті поганий зв’язок, я передзвоню, – Джеймс притулився до холодної стінки.

– А ти хіба не сходами як зазвичай? – почулось здивування з телефона, – Схоже справді був важкий тиждень. 

– Я замотався настільки, що навіть завтра, швидше за все, не прийду. – хлопець прикрив очі, важко зітхаючи. – Випити хотілось би, але не виходити з дому бажання сильніше. – Схоже зв’язок таки перервався, бо Джеймс глянув на екран і заховав телефон в кишеню куртки.

– А я почав хвилюватись, що ти не ночуєш вдома, а запрацьовуєшся до півночі. – Колін співчутливо дивився на кредитора. – Надмірна фізична активність може бути шкідлива.. – інженер не встиг договорити, коли хлопець знепритомнів. Двері на п’ятому поверсі відчинились, але чоловік не знав що йому робити. Він присів навпочіпки і легко потрусив Джеймса за плече. Не отримавши реакції, поплескав по щоках, спробувавши таки повернути його в свідомість, а потім просто підняв, дивуючись легкістю цього хлопця. – Тобі б не завадило краще харчуватись і більше дбати про себе. – Зітхнув і вже вийшов на своєму поверсі. 

Двері у квартиру знаходились зразу за поворотом із шахти ліфту, тому далеко нести безсвідомого хлопця не прийшлось, а ключі, як завжди були в кишені куртки, тож він успішно дістався вітальні. Поклавши Джеймса на диван, технік поспішив у ванну, де із аптечки дістав аміачну воду.  

– Не думав, що таки знайду їй застосування, – він вперше зрадів, що при переїзді купив стандартну аптечку, виявивши, як він думав, багато непотрібних медикаментів. 

Набравши на кухні холодної води у склянку, Колін повернувся у кімнату. Акуратно поклавши воду поруч із диваном, відкрив баночку з “пробуджувачем”, легко підняв голову Джеймса і підніс шийку пляшечки до його носа. Хлопець вдихнув і, скривившись, важко відкрив очі. Він намагався потроху піднятись, повертаючись до свідомості і Колін допоміг йому сісти.

– Ти мене дуже налякав, – чоловік передав Джеймсу склянку з водою, – схоже, для тебе цей тиждень був дуже виснажливий. Надіюсь більше такого не буде. – Він сів поруч, полегшено зітхнувши, закрив бутилочку з аміачною водою і поставив її на тумбу біля дивану. – Як почуваєшся. В голові не паморочиться? 

Джеймс заперечно похитав головою і зробив ще два ковтка води. 

– Це добре. – Технік відкинувся на спинку дивана і відчув як засудомило нервові закінчення. Він легко справлявся з стресовими ситуаціями і, лиш коли все приходило до норми, починав нервувати.

– Вибач, що змусив хвилюватись, – Джеймс розглядав свої руки, соромлячись підняти очі і навіть глянути на свого рятівника. 

– Пусте. Головне, що я був у той момент поруч і зараз ти в порядку і в безпеці. Тобі б більше приділяти уваги харчуванню і відпочинку. Твоя вага точно менше норми. Навіть якщо багато справ, не варто забувати про здоров’я. – Колін легко скуйовдив волосся на голові кредитора, заставивши все таки подивитись собі у очі. 

– І.. За ту розмову в п’ятницю.. – Хлопець запнувся, знову відвівши погляд. – Не знаю що на мене найшло. Мені шкода. 

– Не бери в голову, – технік засміявся, – якоюсь мірою ти правий. – Побачивши, що Джеймса все ще мучать думки, продовжив. – Я не сприйняв ті слова як образу. Хіба що як доволі точний жарт. А ще ти позбавив мене пошуків слушного моменту для признання, – хлопець підняв зацікавлено погляд і Колін трохи розслабився. – Я здогадуюсь, хто мене зрадив, але нехай. Пробачу йому, тому що він дбає про тебе. Ти не зобов’язаний відповідати на мої почуття, я цього і не чекав. Але на майбутнє, не виснажуй себе роботою, чи чим би там не було. – Технік простягнув руку до волосся Джеймса, очікуючи якоїсь реакції, але той просто завмер. Поправивши кілька пасем на голові хлопця, які були в безпорядку, він м’яко посміхнувся. – Повечеряєш зі мною?

– Якось.. Не дуже зручно, – Джеймс знову відвів погляд. Передавши склянку власнику, він піднявся з дивану. – Я напевне піду. Дякую.

– Не зручно спати на стелі. Але я не наполягаю. – Колін також встав, беручи з тумби аміачну воду. – Надіюсь вдома ти добре відпочинеш і обов’язково поїси. 

Зачинивши за гостем двері, технік відчув як серце забилось швидше, а всередині почала проростати надія. Надія яку він намагався щоразу нагортати сумнівами, а ще байдужістю кредитора. Тепер же думки заполонили моменти з цього вечора, останньої поїздки, те що хлопець, знаючи про симпатію Коліна, ніяк не намагався відштовхнути того. 

Наступного ранку вони звичайно зустрілись у ліфті. Коли дверки відкрились на п’ятому поверсі, інженер помітив що Джеймс тримав у руках термочашку а не телефон, як зазвичай. Кивнувши головою на привітання хлопець зайшов і Колін відчув наскільки той був напружений. 

– Ти поснідав? – технік вирішив порушити тишу і спробувати перетворити атмосферу у більш невимушену. 

– Так, дякую, – Джеймс повернувся і легко всміхнувся. Чоловік відчув як його серце знову збільшило ритм.

– Працюєш сьогодні допізна? Можливо заїхати по тебе після роботи? – Схоже надія повністю розв’язала йому руки.

– Думаю, справлюсь десь до третьої. Але я планував сьогодні відпочити, тому у бар не піду, – двері відчинились і вони разом вийшли із ліфту.

– Я й не пропонував йти пити. Можу забрати тебе і підвезти додому. Але якщо тобі не комфортно, то не наполягатиму.

– Дякую за турботу, – хлопець знову посміхнувся і помахав рукою на прощання, сідаючи у таксі. Про себе подумав, що схоже нажив собі залицяльника і обов’язково подумає, що з цим робити. 

Увесь день кредитор старанно працював, в обідню перерву жалівся Джейн на роздуми, а коли вона уже відмовилась вислуховувати його сльози, подзвонив Алексу, який озвучив його ж думки – ти можеш спробувати; Колін доволі турботливий, тож якщо ти його зупиниш, він зрозуміє і не порушуватиме твою зону комфорту. Джеймс ні хвилини не сумнівався у цьому. Можливо, якби не та розмова, інженер досі б не проявляв своєї зацікавленості. А ще.. Серце доволі незвично реагувало на останні події. Навіть від ранкової розмови перехоплювало подих і хотілось щоб цей турботливий чоловік не проявляв своєї турботи до когось ще. Тому, коли опів на третю прийшло повідомлення від незбереженого номера із пропозицією усе таки забрати його з роботи, Джеймс неспішно але відповів згодою, зберігаючи номер до телефонної книги. 

– Схоже, ти визначився, – Джейн посміхнулась, віддаючи другу папку для архіву. На сьогодні робочий день був завершений, як і цілий робочий тиждень. – Ви будете? Чи ти таки вирішив зробити собі самотню тусу вдома.

– Мене точно не буде. Треба переключитись і ще обдумати подальші дії, – хлопець поклав папку у ящик під столом, і взявши піджак з вішака, порівнявся з подругою. 

– Так кажеш ніби справді будеш думати щось чи спати. Тобі б тільки добратись до приставки. Хоч запропонуй приєднатись, думатимете разом, – важко було зрозуміти чи дівчина передражнювала його чи давала робочу пораду. – А ось і твоє таксі, – Джеймс повернув голову у сторону смарагдової мазди, і на секунду засумнівався у власних рішеннях. – Ми всі хочемо побачити тебе щасливим. – Подруга підморгнула і, помахавши рукою, пішла у протилежну сторону. 

Вже сівши у машину, хлопець знову почував себе комфортно. Зайві думки зникли, ніби їх і не було. Залишились лиш вони двоє.

– Як робочий день? – Колін завів двигун, виїжджаючи з парковки. 

– Як останній в цьому тижні, – Джеймс пристібнув пасок і поклав портмоне на заднє сидіння. – А твій як? Він ще ніби не мав би закінчитись.

– У мене сьогодні вихідний. Наступна зміна в неділю. – Вони зупинились на світлофорі на виїзді з бізнес-центру. – Вирішував деякі справи сьогодні. Ми додому, чи ще кудись треба заїхати?

– Ні, я мрію уже дістатись квартири. 

Світлофор переключився і вони рушили. Усю дорогу їхали мовчки. Кожен думав про щось своє, лиш Джеймс час від часу кидав погляди на водія, потайки насолоджуючись виглядом серйозного Коліна. Йому було цікаво, який той насправді з близькими, як поводиться вдома і чи зміг би перемогти хлопця в іграх. 

– У тебе є плани на вечір? – кредитор вирішив таки скористатись порадою подруги. Вони заїхали на підземну парковку будинку і видався як раз слушний момент щоб запитати і у разі відмови уникнути незручної обстановки. 

– На сьогодні із справами покінчено. У барі без такого яскравого хлопця буде не цікаво, тому туди я не збираюсь. – Колін припаркувався на звичному місці.

– Може зайдеш тоді до мене? Складеш компанію, поганяємо в ігри, глянемо якесь нове аніме, вип’ємо пиво.

– Кличеш у свою зону комфорту? – Колін хитро посміхнувся, виходячи з авто і підходячи до багажника. – Я не проти. Лиш закину ці речі додому. – Він витяг два великі пакети із продуктами. Схоже в нього сьогодні день закупок, і інженер після всього ще їхав у бізнес-центр.

– Я можу чимось допомогти? – Джеймс підійшов ближче заглядаючи в багажник.

– Якщо дуже просишся, можеш взяти оці паперові пакунки. Решта речі залишаються тут, – Колін дочекався щоб хлопець витягнув два пакунки і закрив багажник, ставлячи авто на сигналізацію. Вони увійшли в ліфт і Джеймс натиснув кнопку сьомого поверху. Цікаво, це доля, що вони отак живуть в одному будинку?

– Що б ти хотів подивитись? Є особливі побажання щодо жанру? 

– Ні. Що-небудь. На твій вибір і смак. 

– Які думки щодо попкорну?

– Тільки за. Пиво можу взяти із собою. 

– У тебе таке є вдома?

– Ти думав я взагалі не п’ю? Просто зазвичай я за рулем.

– А, он як. Таксі не розглядаєш? 

– Наш поверх, – двері відчинились і Колін вийшов першим. Він не хотів зізнаватись, що йому подобалось підвозити цього хлопця, хоч вони і їхали зазвичай мовчки, але тільки у двох. Можливо, коли вони почнуть зустрічатись, технік обов’язково зізнається у цьому. Від думки “коли” а не “якщо” серце знову забилось у швидкому ритмі.

Пакети були занесені у квартиру, а продукти акуратно розкладені по полицях і в холодильник. Колін витяг з шухляди холодильника декілька пляшок пива і поставив їх на стіл, поруч із ними ще велику упаковку снеків і звичайну воду з газом. Джеймс зацікавлено розглядав кухню. Все начиння було акуратно розкладене по своїх місцях, лиш на плиті стояла каструлька накрита кришкою. 

– Можемо йти? – Колін стояв у дверях, спершись на одвірок і задоволено спостерігав за зацікавленим гостем. – Візьми ще оті пляшки, – вказав на стіл, на якому залишились лиш дві пляшки. 

Виявилось технік був дуже хорошим у іграх на приставці і ближче до дев’ятої вечора Джеймс програв йому із десяток партій у гонках і ще десяток у футбол.

– Я здаюсь, – кредитор відклав джойстик і ліг на підлогу, – ти надто крутий. Мені з тобою не зрівнятись. 

Колін розсміявся, виключаючи гру.

– А ти думав я ніколи не бачив приставки. Забуваєш ким і де я працюю, – він також відставив джойстик і ліг поруч на бік, підперши голову рукою, і почав розглядати хлопця. Голубе світло з екрану у вечірній напівтемряві робило обличчя хлопця нездорово блідим. 

– Великий і грізний керівник техвідділу. Ще скажи, що ви влаштовуєте чемпіонати з ігор. – Джеймс повернув голову і вони зустрілись поглядами, однаково зніяковівши. 

– Звісно. У нас навіть є кібер змагання. Кожна зміна складає команду. Проводяться вони щокварталу. Команда переможців звільняється на три місяці від оплати за обіди. – Очі навпроти блистіли цікавістю і Колін із задоволенням продовжив. – А ще ми робимо виїзні чемпіонати із нашими аудиторськими компаніями-друзями. Це як міні-футбол лиш у комп’ютері. Веселе життя сисадмінів. 

– Справді веселе. – Погодився Джеймс. Хлопець відчув як його перемагала втома, але ніяк не хотів відпускати гостя. Борючись з сонливістю він піднявся і повернувся до Коліна. – Аніме? 

 – Тобі б відпочити. Виглядаєш цього тижня не дуже. Давай ти виспишся, а до аніме повернемось завтра? – Технік також піднявся, забираючи джойстики і хазяйновито поставив їх на тумбу біля телевізора. Уже справді була пізна година, і навіть випиваючи із компанією, вони в такий час повертались додому. Повернувшись до хлопця він побачив, що той стояв, похнюпившись. – Ну-ну. Я радий, що тобі сподобалась моя компанія, значить зможемо отак частіше зависати разом. – Колін підійшов ближче, легко куйовдячи, і без того в безпорядку, волосся кредитора. – Але я бачу твою боротьбу зі сном. У тебе був важкий тиждень. Не розумію твого небажання пошвидше опинитись у ліжку.  

– Просто ми тільки перейшли у більш неформальне спілкування, а ти зараз підеш. – Джеймс не міг приховати розчарованого зітхання. Хлопець розумів, що гість правий, але навідріз відмовлявся робити як велів розум. Чомусь здавалося, що, як тільки за інженером закриються двері, усе повернеться у попередню течію. 

– Ну, а завтра я прийду і ми знову будемо отак неформально спілкуватись і дивитись аніме. Тільки ти відпочинеш і наберешся сил щоб ще трохи витратити їх на увагу для мене. – Колін всміхнувся. Для нього це виглядало як запрошення продовжувати свої залицяння, якщо це можна було так назвати. – Хіба ти боїшся змінити свою думку. – Отримавши заперечення кивком голови, технік підійшов ближче, майже впритул і, легко торкнувся Джеймса за підборіддя, заставивши підняти голову і подивитись собі у очі. – Ти ж знаєш і розумієш, що подобаєшся мені, і цим всім даєш надію, що, рано чи пізно, даш відповідь на мої почуття? – Від усього цього у хлопця шалено забилось серце і в голові запаморочилось. Чи розумів він? Ну звісно. Але зараз це було доволі неочікувано. Колін стояв настільки близько, що здавалось Джеймс міг відчувати його тепло. – Я не наполягатиму. Але якщо ти не збираєшся цього робити, не варто так відкрито себе поводити. – Чоловік зробив крок назад і хлопець відчув легке розчарування. – Я піду. Дякую за запрошення, вечір і компанію. Напишеш завтра коли проснешся і захочеш поснідати разом. 

– І тобі дякую, – Джеймс провів гостя, і зачинивши за ним двері зрозумів, що ще довго не буде в змозі заснути, адже думатиме над сьогоднішніми словами Коліна. І своїм рішенням щодо них.