Частина 1

Пейринг: Ніл Джостен/ Ендрю Міньярд

Анотація:

Колись Ніл та Ендрю мали чудові стосунки, однак одна помилка перетворила їх на купу попелу з розчарування, болі та ненависті.

Що станеться, коли одного разу вони знову зустрінуться, та чи була їхня зустріч такою ж і несподіваною?

---

— Значить так, — розпочала Рене, зупиняючи своїх товаришів. — Все як завжди: Ден, перевіряєш територію, вікна і задній вхід, — отримавши кивок у відповідь, перевела погляд на інших по черзі: — Ніл, взламуєш замок. Метт, стоїш на шухері і нікого не підпускаєш, — і звернулась до всіх, накидуючи капюшон чорного худі на голову: — І в котрий раз повторюю: як тільки пахне смаженим, даєм по сйобам зі швидкістю світла. В різні сторони, солодка парочка, — зауважила вона, ткнувши пальцем в Ден і Метта.

— Та знаєм, знаєм, — в которий раз запевняв Бойд, хоча всі все одно знали, що ті зроблять навпаки.

Незважаючи на це, Рене із разу в раз нагадувала про обережність і із разу в раз зазнавала поразки. Після цього вона обов’язково їх насварить, але це буде потім.

Недовірливо глянув на них, Уолкер тяжко зітхнула і розрізала повітря рукою вверх, даючи команду приступити кожному до свого завдання. Парочка розбіглась, а Рене разом з Нілом відправилась до будинку.

Це був звичайний дім середнього класу, якому не пощастило стати обчищенним компанією підлітків. Декілька днів тому вони дізнались, що власники цієї оселі покидають її на вихідні, тому не змогли стриматися і не привласнити собі пару, — або не пару, — речей якоїсь католичної сімейки.

— Ну як там? — запитала Рене, підсвічуючи ліхтарем замочну свердловину, в який ковирявся Джостен. Та постійно озиралась по сторонам і не особливо слідкувала за роботою друга.

— Замок нестандартний, — пояснив Ніл свою затяжну працю.

Рене кинула на нього швидкий погляд, перед тим як знову озирнутись:

— Давай швидше.

— Та знаю, — фиркнув він.

Різні відмички вертілись в його руках, і, через наростаючу злість через невдачу, одна з них випала, однак Ніл швидко відреагував і не дав їв впасти. Він був готовий поклястись матір’ю, що якби не встиг, Рене прикончила би його цією ж залізнякою. Цей висновок можна було зробити через лютий погляд, що пропалював його потилицю. Дівчина дуже серйозно відносилась до такого роду завдань і сильно дратувалась, коли щось йшло не так.

— Є, — з полегшенням повідомив Ніл.

Замок клацнув. Двері були відчинені.

— Нарешті, — промовила Рене і на мить посміхнулась. — Молодець.

Хутко проскользнувши всередину, ті тихо зачинили двері. В будинку була крушна темрява, і тільки ліхтарі двох юнаків підсвідчували їм дорогу. Світло включати вони, звичайно, не стали, аби не привертати зайвої уваги.

Пройшовши у вітальню, Рене одразу попрямувала до комоду. Зазираючи у шухлядки, та спритно закидувала зацікавлені речі у рюкзак. Ніл збирався піднятись на других поверх, щоб зайнятися кімнатами, однак його погляд затримався на полиці з фото, що розміщувались недалеко від сходів. Він похмурився і присвітив неї, щоб краще розгледіти.

Сердце забилось на йоту сильніше, а мозок послав тривожний сигналик. Це була звичайна пара з чоловіка та жінки, між якими знаходився, ймовірно, їхній син. Він би збрехав, якби сказав, що впізнав цих людей, але віддав би зуб, що десь їх бачив. Особливо цей смуглявий хлопчик років десяти…Його риси обличчя та яскрава посмішка були дещо знайомими. Можливо, це був якийсь друг дитинства чи однокласник, чи будь-хто з тисячі людей, яких він бачив за своє життя.

Помітивши зім’ятість, а головне — бездійність товариша, Рене відволіклась на долю секунди, аби запитати:

— Що таке? Встав як вкопаний.

Ніл не зразу відповів. Йому знадобився якийсь час, щоб вийти з думок у реальність. Горло запершило. Він сковтнув, але це не допомогло. Нарастаюча паніка почала укутувати його густою пеленою.

— Я… Тут.. Нам треба йти, — казав Джостен, поп’ятаючи назад.

Рене не зрозуміла, що відбувається, але це заставило її відволікнить від справи.

— В сенсі? Яке йти? — схмурилась вона. — Ніл? Ти чуєш мене?

Відповісти він так і не зміг. Але не через те, що не хотів — хоча частково це також, — А тому, що з парадної двері в будинок увірвався Метт. Той, хто зараз повинен слідкувати за місцевістю ззовні. Він тяжко дихав, і було важко зрозуміти що більше відображала його фізіономія: злість чи розгубленість.

Ніл шарахнувся і шкидко повернувся до друга; Рене лише дріпнулась, а після занепокоєно кидала погляди на хлопців. Метт не дав їй задати очікуванні питання, одразу ж випередив:

— Вони вкрали Ден.

— Хто? — на підвищеному тоні миттєво запитала Уолкер. Через незвичайну ситуацію та незрозумілість та починала злитись і хвилюватись.

Тепер його обличчя показувало одну єдину і, хоч щось ясне в цьосу хаосі, емоцію: ненависть.

— Монстри, — процідив Метт, дивлячись на Ніла так, ніби той винен у всіх бідах людства.

— Що?! — вражено випалила Рене.

Ні, в цьому випадку вона добре знала хто такі «Монстри». Але вже більше ніж рік про них не було ні слуху, ні духу. Після того, як Ніл перейшов від цієї шайки до них, вони всі наче випарились. Ніхто не знав що точно тоді сталося окрім того, що Джостен якось наперчив головному з них, після чого втік. Їхні діяння дуже часто потрапляли до сюжету місцевих газет та новин, однак після того випадку вони більше не випихували свої голови з-під землі. Тому почути про них зараз було шоком; не говорячи про те, з яким «прівєтом» ті з’явились.

Не встигли вони отямитись, як вітальня різко освітилася чередою стельних ламп. Рене вже хотіла возмутитися, що хтось включив світло, але тут же замовкла, побачивши біля заднього входу невисоку постать білявого хлопця.

Всі замерли. Ніхто не міг видавати з себе й слова, але не Ендрю, що склав руки на грудях та з беземоційним поглядом дивився на приголомшеного Ніла:

— Давно не бачились, Джостен.

Час ніби зупинився, світло погасло, а в центрі безкрайної темряви знаходився Ендрю Міньярд. Все інше ніби втратило свій сенс. Ніл не знав, що має відчувати, говорити чи робити. Його внутрішній голос казав, що так не має бути, що Ендрю не повинен зараз перед ним стояти. Це не той час, не те місце. Та чи повинні були колись настати «ті» часи та «ті» місця?

Він не міг дивитися в карі очі, не міг дихати поряд з ним. Ноги самі почали відступати назад, і в якусь мить вони перетворились на біг. Ніл вилетів з будинку, зачепивши Метта, а Ендрю навіть не поворохнувся. Він продовжував стояти з тим самим поглядом, у тому самому положенні. Через пару митей його губи випучились, задумливо оглянувши присутніх, і врешті решт монотонно вимовив:

— Що ж… Мабуть сьогодні не вийде поговорити.. Як жаль..

Але це не було тим, що хвилювало Метта.

— Ден, — з натиском сказав він.

На відміну від товаришів, Бойд про неї не забув. Незважаючи на цю сцену, єдине, що його турбувало — це здоров’я та безпека його дівчини, що зараз знаходилась в лапах не тих людей.

— А, точно, — ніби згадав Ендрю. — Завтра о півночі чекаю Ніла біля дитбудинку.

— Ден, — ще раз повторив Меттью.

Проте фізіономія Міньярда була все ж такою непохитною; лише повіки ліниво моргнули. Він перевів погляд на Рене, потім опустив на відкритий рюкзак.

— Можеш залишити це барахло собі, — байдуже сказав Ендрю, а згодом процідив: — А тепер забирайтесь геть звідси, поки я вам ноги не переламав, — а потім знову задумчивим голосом: — Щось в мене взагалі нема настрою.

Цього вистачило, щоб проковтнути свою гордість і піти якнайшвидше. Вони справді були не в тому становищі, щоб відстоювати якість права. Їм навіть повезло, що на них не накликали поліцію, тому відступити було найкращим вибором. Треба брати приклад з Джостена: як тільки починається якась срака — дріпає першим за всіх. Хоч хтось в цьому слухався Рене.

Зітхнувши, Уолкер кинула рюкзак на підлогу і попрямувала до виходу, по дорозі схопившись за зап’ястя друга і прошепотівши: «Йдем. Швидко».

На тому їх невдале пограбування закінчилось.

***

Бігши по пустій вулиці, тільки через якийсь час Ніл помітив, що за ним ніхто не біжить. Він недовірливо озирнувся, поступово змінуючи біг на ходьбу. Як таке могло статись? Адже він рванув зі всіх ніг, щоб ніхто не зловив його. Звичайно, сам Ендрю не став би цього робити, але Ніл був впевнений, що той обов’язково когось відправить, щоб не дати йому втікти.

І тут він згадав про Ден. Ну звичайно. Навіщо було витрачати зайві сили, якщо Ніл вже в їхніх руках?

Зітхнувши, Джостен попрямував до найближчого бару — йому безперечно потрібно було випити. Мозок був перевантажений думками, не в змозі зосередитись на чомусь одному.

— Віскі, — відрізав він, сівши на барний стул.

Висока блондинка, що стояла за стійкою, дістала стакан і налила в нього напій. Перед тим як віддати його, вона посміхаючись сказала:

— А де ваші документи, містер?

Ніл підняв на неї замучений погляд:

— Еліс, мені і так погано. Не муч мене.

Та здивовано опустила куточки губ, поставив склянку біля хлопця. Не сказати, що вона була глибоко занепокоєнним станом Ніла — таких в неї за вечір були десятки, — однак все ж таки зацікавилась, адже той рідко коли приходив таким спустошеним.

— Щось сталось?

Ніл не поспішав з відповіддю. Одразу осушивши стакан, він кивнув на нього, щоб барменша налила ще.

— Сталось.. — зачакловано повторив Ніл. Елісон не стала розпитувати його; терпеливо очікуючи на відповідь, оновила замовлення. — Дехто повернувся.. І цей «дехто» дуже злий.. — спокійно говорив він, дивлячись у безодню.

Наступний стакан хлопець випив більш повільно.

— В сенсі? Хто? — Рейнольдс звела брови.

— А.. Такий сто п’ятдесяти двосантиметровий агресивний близнюк. Знаєш такого?

Елісон прикрила ріт рукою, щоб не світити роззявленою щелепою.

— Йобаний в рот.. — промовила вона. — Ти серйозно?

— Та ні, жарти жартую. Ми ж на «Розсміши коміка», так?

Барменша закотила очі і підлила ще віскі. Колись вона була як в банді Ендрю, так і в Рене, залишивши добрі стосунки лише з останніми. Причиною, по котрій вона покинула їх була простою: набридло. Більше не хотілось займатися такими брудними справами. Натомість вона поступила в університет і почала підробляти в цьому барі.

— І що будеш робити? Ти ж наче підставив його? Тепер він бажає помсти?

Ніл покрутив кистю руки, перед тим як відповісти:

— І так і ні. Там все дуже складно. І взагалі це особистого характеру, так що…

— І зараз ти нам розкажеш. — Поряд з’явилась розлючена Рене, що очікувала роз’яснень.

Приймаючи Ніла до себе, вона старалася не розпитувати про причину його переходу, увійшовши в положення. Сподівалась, що з часом, коли той буде готовим, сам розповість, але вже прошло більше, ніж рік, а пояснень ніхто так і не отримав.

Разом с Меттом вони сіли по обидві сторони Ніла, очікуючи пояснень.

— Я не… — ухилювався Джостен, однак Рене його одразу обірвала приказним тоном:

— Зараз же.

Той безнадійно зітхнув. Потім озирнувся, зробив ковток напою, максимально відтягуючи час. Уолкер вже хотіла дорікнути йому, але Ніл все ж таки подав голос:

— Це не те, що вам обов’язково знати, але! — випередив він Рене. — Короче, всі ви знаєте, що Ендрю все життя шатався по приютам і прийомним сім’ям. Звичайно, там йому не подобалось, тому кожен раз він втікав; на ніч я пускав його до себе. Але моя мати завжди була проти нього. Все, що стосувалось Ендрю, було причиною для сварки. Ну і ось одного разу вона сказала, що якщо не перестану з ним спілкуватись, підкине йому щось і здасть копам. Я дуже переймався через це, тому що моя мама справді ніколи не відпускає слова на повітря. Тому останнього разу, коли ми з нею посварилися, вона по п’яні добре мені вмазала. Коли Ендрю про це дізнався, він звичайно розізлився і хотів розібратися, а я навпаки був проти.

— Давай коротше. Менше подробиць вашої драми, — перебила Рене.

Ніл зітхнув:

— Загалом, ми з ним сильно посварилися, і я зі злості натравив на нього поліцію. Ні, я нічого не підкидав йому, як хотіла моя мати, але.. Вони все одно мали забрати його та перекинути на органи опіки, — пояснив Ніл. — Після цього він зник і більше не повертався. Не знаю що з ним сталось, але тепер він тут. Во-от, — заключив він.

Коли Джостен підняв погляд, то отримав розчаровані погляди. Вони очікували більш трешової історії, а отримали якусь мелодраму. Побачивши це, він засмучено сказав:

— Ви не розумієте..

— Як діти малі, — висловилась Елісон, переклювшись на іншого гостя.

Ніл не здивувався такій реакції, бо очікував на неї, тому нікому і не розповідав. Може на перший погляд це і звучало як пустяк, але на ділі це була справжня зрада зі сторони Ніла. Знаючи, як важко було Ендрю в його сім’ях, знаючи, що Ендрю там пережив, він все одно здав його.

Довгий час його турбували докори совісті, перекруючи найгірші варіанти того, що з тим могло статися. Спочатку Ніл думав, що Міньярд не з’являється через особисту образу, будучи впевненим, що через пару днів він повернеться, вони помиряться і все буде добре. Але проходили дні, тижні, місяці. Ендрю так і не з’явився, а Ніл навіть не шукав. Скоріше всього його усиновила нова сім’я, і якщо цього разу він не втік, значить йому нарешті повезло. Це було в кращому випадку. В гіршому – його заперли без ніякої можливості на втечу. Про це Ніл старався не думати.

З рештою пройшов рік, Джостен все більше і більше відпускав Ендрю. Незважаючи на це, порожнеча в ньому ніяк не заповнювалась. Хто б там не був, Ніл не міг відчути себе з будь-ким іншим так, як відчував себе з ним. Ось так, через свою тупість він позбувся найважливішого в своєму житті.

— Значить так, — розпочала Рене. — Завтра о півночі зустрічаєшся з Ендрю біля якогось приюту. Він дуже хоче з тобою поговорити.

— Та він вб’є мене! — обурився Ніл.

— Не перебільшуй. І це не обговорюється. В іншому випадку вони не віддадуть нам Ден. Так що ти підеш, Ніл, — сказав Метт.

Джостен гучно простогнав, накривши лице руками. Він був впевнений, що ніякої приємної бесіди двух розлучених душ в них не буде. Їм нема про що говорити: Ніл точно знав, що відчував Ендрю, а Ендрю точно знав, що відчував Ніл. Джостен був впевнений, що нічим добрим їх «розмова» не закінчиться, але.. Частина його так і кричала, що треба плюнути на все і піти. Йому неймовірно сильно хотілось підживити внутрішнього і дуже голодного демона, якому життєво не вистачало кароокого блондина, який в будь-який момент може покінчити з ним. Це те, що не вистачало довгий час і те, без чого він не міг нормально жити.

---

«A knife in the back» на wattpad:

https://www.wattpad.com/story/318119693?utm_source=android&utm_medium=link&utm_content=story_info&wp_page=story_details_button&wp_uname=idlkls&wp_originator=U0HGEt7pyCXdFlx7esc9JC00hg1h%2Bg1ENkWePLaP%2F%2BrzX9%2Bh5u4rNXIIxnVdwEHU4gSV6tBfJJ08TT5Jp%2Bz%2F4osog7WFQbBUUqqyqPLnl5wvk%2FqqXVSaVcpxFhzp%2Bu56