Частина 1

Найстрашніші години минули швидко. Тим паче Софія була готова і попереджена. Тривожна валізка стояла біля дверей уже декілька днів і залишалося лише чекати. Коли о п’ятій вона почула перший вибух, стало страшно. Жах від гучних звуків швидко змінився холоднокровною тверезістю. Дівчина витратила мінімум часу на те, щоб прийти в себе і організувати хоч якийсь сніданок. Через, що найбільше, 40 хвилин вона уже була в машині по дорозі до будинку батьків. Телефон розривався від оповіщень та дзвінків. Родичи та друзі підтримували зв’язок з самого ранку, але чому ж він ще не дзвонив?

Софія нервово стукала тонкими пальцями по шкіряному рулю:

– Хай би чорт побрав ці затори.

Вона гучно здихнула та відкинулася на спинку крісла. Дорога від їх з хлопцем спільної квартири до батьківської у такі обстановці займала ще більше часу за збори. Машини ліниво просувалися раз на декілька хвилин і відволікатися на дорогу не виходило, тому дівчина з головою поринула у велетенському потоці інформації. Вона швидко строчила текстові повідомлення друзям та колегам, а десь усередині все чекала хоча б якогось повідомлення від хлопця. Він же попереджав про стан у країні та обіцяв завжди бути на зв’язку…

Коли машини нарешті почали рухатися, Софія швидко відкинула телефон на сусіднє крісло і повністю зосередилася на дорозі, не вистачало ще зараз втрапити в аварію. Руки знов напружено стиснулися навколо бідного руля. «Сподіваюся на ньому не залишиться слідів.»- Дівчина посміхнулася власним думкам.

Найголовніше – не впадати в паніку, так він завжди казав. А Софія завжди уважно слухала і посміхалася: «Дуже цікаво, та сподіваюся мені це не знадобиться». Тоді вже посміхався він, обнімав та жартував про її безтурботність. Так, зустрічатися з військовим важко, але Софія ніколи не боялася труднощів. Вона сама колись хотіла піти на контракт, та любов до викладання і іноземних мов були сильніші. Можливо, як би не її робота, вони б взагалі ніколи не зустрілися.

Дівчина посміхнулася, згадуючи їх першу зустріч. Він тоді тільки став пілотом і жартома вихвалявся, називав себе володарем повітря. Софія викладала на курсах німецької мови і чула гучний сміх хлопця кожну середу та п’ятницю, коли він приходив забирати свою молодшу сестру. Довго вмовляти дівчину на побачення не прийшлося – Софія майже одразу потрапила під його вбивчу харизму і не погодилася одразу через природню шкідливість.

З того часу у хлопця закохалася не лише сама Софія, а й вся її сім’я та друзі. Гарне почуття гумору, нескінченна доброзичливість та вміння найти підхід до майже кожної людини не залишали байдужим нікого з близьких дівчини. В захваті був навіть сварливий батько, коли дізнався, що обранець його дочки військовий пілот.

Знову ставши у довжезному ряді машин, Софія позіхнула і подивилася на небо.  Як би щось сталося їй би повідомили, тим паче хлопці з загону добре з нею знайомі. Отже її дурник не дзвонить, бо просто зайнятий. Софія все старалася себе заспокоїти. У країні таке відбувається, його мабуть вже посадили на літак та відправили ловити російські. Але серце усе одно було не на місці. Ну хоча б відправити смайлик чи написати «я ок» можна було, це б не зайняло у нього так багато часу. Дівчина потихеньку стала обурюватися. Якщо Коли він об’явиться вона йому скаже усе, що вона зараз про нього думає.

Здавалося нескінченні затори залишилися позаду і втомлено потягнувшись, дівчина вилізла з машини. Через декілька хвилин з будинку вискочив схвильований батько, щоб допомогти занести речі.

– Ну що там, як доїхала?

– Ти ж сам бачив які там затори. Пощастило, мабуть, що я проскочила так швидко.

Атмосфера в батьківській квартирі була заспокійлива. Там зібралися усі найближчі родичі: старша сестра з чоловіком і сином, мати чоловіка сестри та дядько з донькою. Усі зібралися у великій залі, слухаючи новини. Зайшовши у квартиру дівчину зустрів лише малий племінник, кинувшись обіймати її.

– Мамо, Соня приїхала!- Радісно закричав він і захлопав у долоні.

– Здоровеньки були.- Софія потріпала хлопчика по голові і зняла пальто. До коридору вийшла сестра – Іра, і теж почала обійматися.

– Ну як ти? Арсен тобі так і не подзвонив?- Вона виглядала так само ніяково, як і усі зараз. Наспіх натягнута невипрасувана футболка, мабуть була чоловіча, тому сильно висіла, а зібране у гульку темне волосся розтріпалося.

Софія тихо зітхнула, привіталася з усіма іншими і пішла на кухню, щоб зробити собі чай. Думки про хлопця знову її засмучили. Вже декілька годин пройшло. Сестра тихо пішла за нею, розуміючи, що молодшій зараз складно. Хотіла якось утішити, але нічого не приходило на думку. Сівши навпроти сестри, почала кусати губи в пошуках іншої теми для розмови. Але Софія її випередила, не відводячи очей від телефону, запитала:

– Малий не хвилюється?

– Та ні, він навіть зрадів, коли дізнався що ми поїдемо до дідуся і бабусі.- Іра посміхнулася від думки про сина. Ось хто точно сидить зараз спокійний.

– О, ви тут чаї гоняєте?- До дружини підійшов Дмитро і поклав руки їй на плечі.- Чуєш, Соф, там твій військовий нічого не розказував? А то по новинах усе одне й те саме росказують.

Іра хмуро подивилася на чоловіка, а він лише здивовано підвів брові і перевів погляд на засмучену Софію. Настрій Дмитра різко змінився. Він співчутливо наклонився до дівчини і понизивши голос запитав:

– Він що, так і не написав?

Софія покачала головою і підвелася. Лише зараз вона зрозуміла чому у горлі так дере: вона ж жодного разу сьогодні не курила. Швидко накинувши сіре пальто і вийшла до під’їзду. Настрій скакав від одного к іншому і нерви по троху здавали.

Вийшовши на спільний балкон і закуривши тонку сигаретку, стало легше. Взагалі то Арс вже давно змушував Софію кинути шкідливу звичку, але у особливо тяжкі періоди рука сама тягнулася до табачного виробу. Тим паче хлопця не було вдома вже більше неділі, тому сварити дівчину не було кому.

Нікотин приємно розтікався по легеням, поки дівчина тупо скролила стрічку в твітері. Вона вже так звикла до спокійної тиші, тому коли почула тиху пісню дзвінку – здригнулася. На екрані висвітилося ім’я Форсаж з рожевим сердечком – Софія підписала так Арсена на честь персонажа з мультфільму Качині Історії, з яким постійно його порівнювала. Руки заструсилися, а очі наповнили сльози. Вона швидко відповіла, готувавшись або почати голосно кричати, або розплакатися, або усе разом:

– Соф, Софія, сонечко, пробач мене. Я мав би подзвонити раніше, але тут таке почалося. Мені нема виправдань…- Затараторив рідний голос по ту сторону слухівки.

– З тобою все гаразд?- Голос таки задрижав і дівчина не змогла сказати нічого розумнішого.

– Звичайно. А ти як? Ти вдома?

– Ні, я у батьків. Нас тут багато забралося…- Арс перебив, не давши договорити:

– У вас там є сховища?

– Так, але я сподіваюся вони нам не знадобляться.- Софія втерла одиноку сльозу. Як би вона хотіла щоб коханий зараз був поряд.

– Слухай, рідна, у місті зараз може бути небезпечно. У мене мало часу. Сидіть недалеко від сховища, бо можуть почати бомбити. Я буду на літаку, відбивати усе, що зможу. Головне не хвилюйся. Я тебе кохаю.

– Я теж. Арс, ти бережи себе, будь ласка. Нам без тебе ніяк.- Софія почула як хлопець усміхувся.

– Обіцяю.

Він швидко попрощався і скинув, а дівчина так і залишилася стояти з телефоном біля вуха. Вона вірила у хлопця та свою армію, але що їй робить зараз? Здалося що вона зовсім одна посеред цілого світу. Сигарета дотліла вже до самого фільтра і швидко її затушивши, Софія повернулася до теплої квартири. Треба було усіх заспокоїти та повідомити про те, що сказав Арсен.