Частина 1. Чорне кошеня

Бувають внутрішні конфлікти, що заважають жити нормальним життям. Їх потрібно проходити, з ними треба боротися і в жодному разі не залишати все на самоплив. У когось це виходить відразу, у когось довше, але всі в результаті знаходять своє щастя. А хтось, як Інуї, чекає незрозуміло чого, але при цьому не втрачаючи можливості змінити долю.

Ранкова чашка кави ніколи не була зайвою перед заняттями. Інуї неодноразово повертався до минулого жалю. Сон йому давався нелегко. Але незважаючи на це, хлопець намагався вижити в суворому середовищі. Життя завжди видавало перепони, і, не дивлячись на складність, Інуї доводилося проходити їх.

Свіжий вітерець зустрів розпущені пасма хлопця. Навушники тонким струменем перепліталися між собою. Гарний час для прогулянки. Тільки зараз, як ніколи, треба поспішати на заняття. Здати все і зі спокійною душею піти у захід сонця на ціле літо.

Дерева вже почали розпускати свої милі квіточки. Спокійна музика здіймала настрій. Легка секундна усмішка виникла з пробивними променями сонця, що з’явилися через довгу боротьбу з хмарами. Вранці місто Токіо впевнено нагадувало казку. Люди, що прокинулися, бігли на роботу чи заняття, намагаючись усе встигнути і бути при цьому щасливим.

Багато чого у цьому світі незрозуміло, особливо для Інуї. Він втратив свій шанс на щастя. Думки щоразу заповнювали простір у голові, що не давали спокійно насолоджуватися цим же ранковим Токіо. Ось би повернути час назад … Але що б він зміг змінити? Нічого.

За короткими роздумами світловолосий дійшов до навчального закладу. Мимо дівчинки, що летіли швидкою ходою, мало не збили хлопця з ніг. Дивно, що всі кудись поспішають. Дзвінок. І першим за рахунком йде математика. Важко, але можливо.

Ця година пролетіла досить швидко. Як тільки Інуї взяв лист із завданнями – почав писати. З усіх заданий був невпевнений лише у тих, що пов’язані з поглибленим рішенням. Але це не так бентежило юного героя, йому аби лише набрати хоч 60 балів зі 100. Вчитель постійно ходив і перевіряв, чи не списує хто, що трохи дратувало Сейшу. Але повторюся: не все так погано.

Небо встигло змінити колір, як і погода напрямок. Під час другого заняття, Інуї задумався про щось недосяжне. Перші краплі дощу витягли його з роздумів. Стук творив привабливу атмосферу в класі, повному тиші. І лише стрілка годинника, підігравала йому в такт. І ось третій іспит складено. Результати буде виведено завтра. Не сказати що Інуї чекає на них з нетерпінням, адже великих надій він не покладає. Але та іскра віри в очах є.

Як і очікувалося – почалася злива. Сейшу не став тікати, як інші, просто спокійно йшов на автобусну зупинку. Якщо йому судиться намокнути, то навряд чи він цього уникне. Як завжди – тонке пасмо навушників охопило шию хлопця і ослаблено спадає на груди.

Кілька хвилин їзди автобусом у бік будинку, допомогло розслабитися як Інуї, так і дощу, що зупинив свій дар. Залишалася ще невелика кількість кроків до будинку, що затишно чекав на прихід господаря. Але очі різко привернув рух у провулку. Сейшу зняв навушники і прислухався до звуків, що аж надто були схожі на побиття. Малі крики боязкого голосу говорили самі за себе. Таке видовище не приваблювало Сейшу від слова зовсім, але щось на той момент притягло до себе.

Три хлопця в білій формі, в руках одного з них, напевно, заправляє всією ситуацією, бита. Цікавий збіг. Біля стіни – хлопець високого зросту. Чорне волосся, у стилі «яструб смерті», вільно спадало на правий бік обличчя, а на лівій стороні поголено прямокутники. Люті пронизливі чорні очі скоса дивилися на того хлопця з битою. Він явно вже побитий кілька разів.

– Ти знав на що йдеш, сволото! – майже вигукував старший за зростанням. Тепер зрозуміло, чиї крики чув Сейшу. – Поверни все, інакше пошкодуєш, тварюко!

Один із них підійшов до хлопця і схопив його за підборіддя. Той нічого не відповів, показав середній палець, за що його знову штовхнули. Втручатися у цю справу зовсім не хотілося. Що б там не було – кидати теж не варіант.

– Була – не була. – прошепотів Інуї і попрямував у їхній бік.

Щоб хоч якось звернути на себе увагу, він поставив риторичне запитання.

– Силою вирішуєте таку важливу проблему?

Різко всі чотири пари очей звернули свою увагу на світловолосого. Але той дивився прямо на старшого, як розглядав його душу, паралельно думаючи над наступними діями.

– Ти чого тут забув, янголятку?

– Знущальна назва моєї персони. Що, сподобався тобі? – хитра посмішка Інуї застала роздратовану реакцію на несподівану відповідь.

Удар. Гарненько так вліпив хлопцю, наче дитину за непослух. Але це не збентежило Сейшу, а тільки дало сигнал на початок. Битися він навчився добре, адже раніше вижити було необхідно, особливо у середній школі, коли всі так любили “жартувати” з нього. Сестра завжди вчила вміти постояти за себе та слабких. Хоча ту незнайому людину біля стіни Інуї не вважає слабкою. Простий результат складної ситуації. І так, обійшовшись двома хвилинами свого життя і отримавши по обличчю пару разів, хлопець нарешті зміг спокійно оглянути того, хто сидить. На обличчі спотворилося непорозуміння.

– Я і сам міг упоратися. Не було за що було лізти в бійку. – роздратовано сказав чоловік, що вже встиг піднятися і підійти до Інуї.

Було щось у його очах незрозуміле. Темно-тонкі зіниці дивилися жорстоко, але і в той же момент ніжно, ніби просячи допомоги і паралельно відштовхуючи все. Похмурість на обличчі тільки підказувала, що все ж таки не треба було лізти не в свою справу. А спокій на обличчі Сейша лише дратувала хлопця. Незабаром той спромігся перестати так дивитися на блакитноокого і розправити м’язи на обличчі.

– Тобі б варто обробити рани. – почав Інуї, щоб хоч якось згладити обстановку.

– Як тебе звати? – холодно спитав той.

– Інуї Сейшу.

– Значить слухай сюди, Інуї Сейшу, ноги в руки і йди звідси. Забудь про все, що бачив і що чув. – підійшов незнайомець до дороги. – І так, – він обернувся. — Дякую за допомогу.

Пройшла хвилина після відходу чорнявого, і тільки зараз Інуї запитав, “що взагалі сталося?”. Втомлено видихнувши, він подався туди, де мав бути вже давно. Двері одразу піддалися решті сили хлопця. Славно забувши про ситуацію, що сталася, Сейшу відразу попрямував за аптечкою. Блідо-червоні кісточки рук почали перебирати бинти та пластиру. Згодом красиве обличчя юнака було прикрашене невеликою кількістю пластирів. Мокра одяг теж не чекав довго. Переодягнувшись, Сейшу запустив прання і пішов на кухню, щоб перекусити.

Вечір. Промінчики сонця давно сховалися за обрієм. Темень принесла з собою свою похмуру атмосферу, що іноді була як надією на зустріч улюбленого сонця. Після ночі, завжди настає ранок.

Тепла та пізня ванна була особливо приємною частиною сьогодення. Часто виходило занурюватися в думки і сидіти там кілька годин. Ось і зараз, Сейшу чомусь повернувся до того загадкового хлопця. Судження саме поверталося туди. Байдужий погляд поринув під воду. Очі злипалися від нестачі сну. Тепер можна виспати і відпочити від навчання.

Прибравши ванну після своїх насолод, Інуї поплентався до кімнати. Тихий звук вимикача. Сейшу уклався в свою улюблену позу і заснув, через хвилини фантазій.

***

Темні вулиці знову підсвічувалися лише важкими ліхтарями. І тільки одна людина в цей час блукає парком, як у власних сумнівах. Засохла кров на обличчі робила гострий погляд м’якшим. Коконой заплутався. Незрозуміло, коли він повернув не туди і чи варто йти далі? Та й які вагомі причини перевести практично всі накрадені гроші банди?.. Коко не знав відповіді. Та й у якомусь роді він не хотів їх знати. Цей хлопець не з тих, хто робитиме такі добрі справи. Важкий видих. Хаджіме заплющив очі і викинув з голови непотрібні думки.

Раптом з-за спини стало чути кроки. Це було маленьке кошеня. Снігово-білий з невеликими цятками на тілі, що тільки прикрашали його перевагу. Хлопець сів біля нього і почав гладити за вушком, бо зазвичай люблять усі кошенята. Сині очі закрилися. Легка усмішка з’явилася на обличчі. Раптом прийшло усвідомлення, що ця тендітна тварина дуже схожа на того хлопця, що зустрів Хаджиме раніше.

– Як його там…Інуї? – пошепки згадував інформацію Коко. – А в ньому щось є.

Не помічаючи за думками, як кошеня кудись втекло, Коко підвівся і подався додому. Ходити пізно у великому місті небезпечно. Та й завтра треба підніматися зарано. Ніколи не знаєш що може статися через секунду, тому потрібно берегти себе завжди, будь-що-будь.