Не мій дім

У найтемніший час Несту повертають у рідний світ – Притіан. Не знаючи, як вона опинилася там і чи насправді фейрі існують, Неста намагається змиритися зі своїм новим життям далеко від сучасного світу і визнає той факт, що у неї не тільки дві дуже владні сестрички, а й мейт, що не залишить її в спокої, як би вона не намагалася відштовхнути його.
Коли її сила процвітає, Неста може познайомити свою сім’ю зі своїм світом – і сподівається, що ніхто не помре від шоку.

Я не є автором твору, це лише переклад (дозвіл автора отримано).

Її день не може бути гіршим за цей.
Вона отримала жахливу оцінку з роботи з міжнародного права, стажування, на яке вона подала документи, не дало їй жодної відповіді, хоча її однокласники отримували лише позитивні, в її будинку завелись шкідливі комахи і вона змушена терпіти харасмент з боку колишнього хлопця – Томаса.
Серед всіх, він був найбільшою проблемою, адже останнім часом почав переслідувати і погрожувати.
Не будь смішною. Це був лише один удар. Ми можемо почати знову.
Обіцяю, що більше не буду так реагувати. Я просто випив занадто багато.
Ти не можеш залишити мене. Ти потрібна мені. Ми мали бути разом назавжди.
Повернись, або я змушу тебе повернутися до мене.
Його уява була багата, Неста мусила віддати йому за це належне. Його родина була досить заможною у світі юристів; батько був  партнером у «Мандей, Фішер та Вагнер». Йому навіть не потрібно було подавати документи на стажування, оскільки татко тримав для нього місце з тих пір, як вони були першокурсниками.
Тепер, на третьому курсі коледжу, Неста почала втрачати надію.
Спочатку все здавалося таким багатообіцяючим. Вона отримала місце в школі Ліги Плюща і думала, що якщо вона проведе наступні чотири роки свого життя, занурившись у книги, у неї все вийде. Вона закінчила б найкращою в своєму класі та отримала б необмежену кількість пропозицій роботи у найбільших юридичних фірмах країни.
Тепер її погляд змінився, і надія згасла, як свічка в суворому зимовому повітрі.
Так багато про золоте майбутнє. Ким ти є, щоб думати, що заслуговуєш цього? Що робить тебе гідною?
«Нічого », — подумала вона, повертаючись до своєї квартири, зачиняючи двері. Надія це не для мене.
Вона скинула сумку, дістаючи з кишені телефон, коли він почав вібрувати. Це був текст від Томаса.
Це стає посміховищем. Перестань ухилятися від моїх проклятих дзвінків, Неста. Ми можемо це вирішити. Я навіть розмовляю з татом про те, щоб ти прийшла працювати на фірму. Ви справді хочете втратити таку дивовижну можливість за невелику бійку?
Неста провела язиком по рані у роті. Ця невелика бійка, про яку він мав на увазі, закінчилася тим, що Неста отримала сильний ляпас по обличчю за те, що сказала йому перестати з’являтися п’яним біля її дверей і вимагати сексу. Вона сказала, що втомилася від того, що він поводився як покидьок і ставився до неї як до бруду під черевиками.
Тоді він дав їй ляпаса. Сильного .
Синяк на лиці зник через пару днів, а на серці — ні.
Щовечора Неста лежала в ліжку, дивлячись у темну стелю й гадаючи, чи стане колись краще. Вона не була з тих людей, щоб плакати через погані речі й чекати, поки лицар у блискучих обладунках з’явиться і змінить її життя, але це було так. Трясця. Втомилася. Вона втомилася намагатися бути хорошою. Їй набридло намагатися переконати себе, що їй тут місце, що її життя буде прекрасним і все погане не забарвлює її серце в чорний колір.
Кожен день Неста йшла в бій зі світом і з собою.
Кожної ночі вона підраховувала свої втрати.
Вона не збиралася вигравати цю війну. Не так. Не сама.
Один за одним Неста скидала одяг, коли йшла до спальні. Завтра вона все владнає. Вона назавжди позбудеться Томаса, бо боїться, що він з’явиться у її дверях і знову спробує нашкодити їй. Вона буде вчитися ще більше, можливо, влаштується десь на неповний робочий день і з більшою ретельністю почне планувати своє майбутнє.
У неї не було іншого вибору.
Одягнувши стару футболку і шорти, Неста опустилася в ліжко, її груди провалилися.
Ти зараз одна. Тебе ніхто не бачить.
Усвідомлення того, що вона далеко від сторонніх очей, змусило її схлипнути. Це було тихо й негідно, нагадуючи їй поранену тварину, але їй було все одно. Вона дозволила сльозам текти вільно, притиснувши коліна до грудей, коли плач прокотився по її тілу.
— Краще не буде, — скиглила вона, впиваючись нігтями в шкіру, щоб зупинити тремтіння. «Ніколи не буде. Я не можу впоратись із цим сама».
Неста давно дізналася, що найнебезпечніше, що може відчувати людина, — це надія. Не любов, не ненависть, не страх – надія . Це вбило ваш дух задовго до вашого тіла. Це змушувало вас боліти і тужити за речами, які ви знаєте, що ніколи не могли б мати, але крихітний голосок прошепотів у вашій свідомості, щоб просто почекати ще трохи, тому що, можливо, одного дня ви це отримаєте.
З роками цей голос перетворився із заспокійливого й ніжного на глузливий. Воно бовтало перед нею моркву, поки вона гналася й гналася, вірячи, що колись вона її зловить.
«Я просто хочу, щоб це закінчилося. Досить. Я не можу продовжувати це робити. Я одна, і не хочу існувати».
У цьому світі у неї не біло нікого. Її батьки померли, коли вона була дуже маленькою, не було братів і сестер, яких можна було б любити. Прийомні сім’ї давали їй притулок з чотирнадцяти років і з того часу вона мало що пам’ятала. Лише спалахи та сміх, але більшість часу для неї нічого не мало сенсу. Вона могла заприсягтися, що пам’ятала пару блакитних і карих очей і тихий сміх, але це не мало сенсу. Вона добре пам’ятала, як виглядали очі її батьків, і вони ні в чому не були схожі.
Неста відкинулася на спинку свого ліжка, знову втупившись у стелю. Її смуток розгорнувся, виявляючи гнів і відчай, що ховалися під ним. Так довго вона тримала це в тісному секреті, боячись, що, якщо відпустить, це знищить її.
Тепер Неста більше не хвилювалася. Нехай це вб’є її. Нехай воно пожирає її всю, у всякому разі, для неї мало місця на цьому світі.
«Покінчи з цим», — сказала вона нічому і нікому. Удаючи, що слухає хтось, кого вона може звинувачувати, Неста могла спрямувати на це свою лють.
– Я не можу продовжувати. Я не та, ким я думала, що буду, коли була молодою. Я просто хочу… хочу додому.
Останні слова не мали для неї сенсу, і вона не знала, звідки вони взялися. Де був дім? Тут, звичайно. Поки вона не закінчить навчання і, сподіваюся, не залишиться бездомною.
– З мене досить. З мене, дідько б тебе взяв, досить!
Вона закричала від гніву й спустошення, заплющивши очі, тремтячи. Більше ні. Будь ласка, більше не потрібно. Досить.
Її життя складалося з утоплених бажань і порожніх обіцянок, які вона дає собі.
Неста…
Можливо… Може, якби вона сама покінчила з цим, було б легше. Але це був вихід для боягуза, чи не так? Вона була боягузом? Чи справді дійшло до цього?
Неста…
Ні, вона не могла. Вона б не хотіла. Як би не було боляче, Неста не могла змусити себе зробити щось подібне.
Неста, вже час. Ти готова.
Вона завмерла, ледве помітивши другий голос.
“Якого біса?” вона підірвалась, сіла, ніби на розпеченому вугіллі, оглядаючи темну кімнату. Хтось був тут із нею? Хтось увірвався?
– Хто тут? У мене є пістолет!
У неї, звичайно, не було пістолета, але зловмиснику не потрібно було цього знати. Звернувшись до неосвітленої лампи на тумбочці, Неста була за кілька секунд від того, щоб розмахнутися, перш ніж голос знову заговорив.
Я не зашкоджу тобі, солоденьке жахіття. Я тут, щоб відвести тебе додому, як ти й просила.
Неста недовірливо опустила руку. Вона вдарилася головою?
Жіночий голос лунав нізвідки і звідусіль в один і той же час. Це був схожий на пір’я шепіт проти її розуму, і він резонував по всій кімнаті.
Нарешті ти готова. Тобі час повертатися в місце, якому належиш.
Неста була за кілька секунд від того, щоб закричати, але зі стелі вирвало сліпуче світло, охопивши її. Темрява пішла за нею, потупивши її почуття і примусово заплющила очі.
Вони чекають на тебе. Він чекає на тебе.