Частина шоста

Вампіри з більшості кланів роблять це, аби прив’язати до себе смертного. Людину, якою можна годуватися у будь-який момент часу. Частіше за все цей процес призводить до летальних випадків. Таким чином, вампіри посіяли про себе погану чутку – тортури та вбивства, не дивлячись на те, що для вчинення обряду «присвоєння» необхідна згода двох сторін.

Багато вампірів не вміють поводитися зі своєю людиною. Вони не відчувають втоми, їм вже давно не знайоме погане самопочуття або хвороби, саме тому вони нехтують цією важливою деталлю годування. Всього має бути в міру.

У тілі здорової людини близько шести літрів крові, а одне годування мусить забрати у реципієнта близько трьох-чотирьох сотень мілілітрів, на відновлення яких необхідно близько двох тижнів, якщо не враховувати переливання.

Бути вампіром – складно, якщо брати до уваги той факт, що ти мусиш розраховувати кількість крові, яку відбираєш у того, хто віддає, а не бездумно годуватись кілька разів на день. Бути досвідченим та дорослим вампіром зі своєю людиною – означає піклуватися не лише про своє безсмертне існування, але й про людське життя. Відновити енергію та життєві сили допомагає годування людини вампірською кров’ю, якої необхідно в рази менше через її походження та силу, яка приховується у ній.

Але контроль полягає лише в цьому. Після обміну, смертний або смертна все ще повністю контролює власний розум та дії, проте стає непідвладною силі іншої безсмертної істоти, а отже і не може віддати свою кров комусь, окрім її вампіра.

Аморіс чекала у бібліотеці, нервово перебирала пальцями, роздивлялась кожну деталь кімнати. Вона розуміла, що не може довіряти вампіру повністю, але обираючи серед двох не дуже приємних варіантів, вона обрала той, який дасть їй хоча би якусь безпеку. Джей лишень сказав що «є інші», дівчина не уявляла скільки усього вампірів буде у його старому маєтку.

Відчуття було, ніби перед операційним втручанням. Вона відчувала, як стискається шлунок від хвилювання та як холодніють пальці.

«Усе буде добре» – запевняла себе відьма знову й знову.

Джаред увійшов в бібліотеку, спеціально закриваючи двері так, аби вона почула. Дівчина звернула увагу на його руку – він одягнув шкіряну рукавицю і тримав в руці щось блискуче та сріблясте. Вампір опустився перед нею, аби створити більш безпечну атмосферу. Аморіс нервово видихнула.

– Якщо ти змінила своє рішення, ти можеш про це сказати. – Твердо почав вампір, зазираючи їй у очі.

– Ні. Я не передумала. – Так само твердо відповіла дівчина. – Просто… Це ніби перший раз у лікаря. Ти не знаєш, що з тобою будуть робити, але вже відчуваєш страх.

– Саме тому я приніс ось це. – Він підійняв руку вище, аби показати підвіску з дивним символом у вигляді кола. – Це срібло. Притисни до моєї руки, якщо я не зможу зупинитись вчасно.

– Але це поранить тебе. – Невпевнено почала дівчина.

Вампір трохи опустив голову, і гмикнув.

– У цьому і головна суть. Я зможу відволіктись на подразник і не вбити тебе. – Спокійно відповів він, дівчина проковтнула клубок в горлі.

– Ти вже постарайся. Не хочу померти, не побачивши Балмор. – Намагалась пожартувати дівчина.

– Там гарно. І набагато більше людей. Ми можемо вільно пересуватись містом, на відміну від Тонссеріна. – Підхопив він, обережно вкладаючи підвіску у її ліву руку.

– Гаразд. – Вона стиснула предмет у руці, спостерігаючи, як вампір звільняє руку від шкіряної рукавиці. – Давай просто зробимо це.

Джаред оголив ікла і дівчина застигла. Вони відрізнялись від звичайних вампірських зубів які вона вже встигла бачити у Ревеки та Адріана. Якщо у них було два гострих зуба на однаковій відстані один від одного, у Джея їх було кілька: два великих посередині, кілька менших з кожної сторони, разом шість. Юна відьма тихо видихнула і прибрала волосся з шиї. Шляху назад немає.

Вампір поклав руку на її потилицю, притягуючи до себе, інша рука обійняла її трохи нижче спини. Він робив це повільніше, аніж вона собі уявляла. Спочатку вона не відчула нічого окрім тиску на шкіру десь нижче вуха. Потім її накрила хвиля різкого болю, від чого вона не втрималась и тихо вискнула, відразу затихаючи. Дівчина заплющила очі і почула власне серцебиття у вухах. Вона відчувала, як глибоко дихає вампір, не дивлячись на те, що йому не потрібно було повітря.

Він зробив ковток і застиг, намагаючись відпустити дівчину. Не вийшло. Вона відчула, як він продовжив пити, вхопила трохи повітря ротом через те, як сильно він стиснув її у своїх руках.

– Досить. – Вона не змогла сказати це голосніше, тому повторила ще раз. – Досить… Джей.

Він зробив ще один ковток, а за ним ще один, Аморіс відчула, як голова йде обертом. Тіло почало приємно м’якнути в його руках, потім настав час паніки. Вона стисла срібну підвіску у руці і розплющила очі.

– Джареде. – Повторила вона ще раз, але у відповідь вампір стиснув її ще сильніше. Відьма задихнулась. – Ви-вибач.

Вона схопила його руку, притискаючи срібний предмет до його шкіри. Вона відчула, як нагрівається його рука і він різко відпустив її, вскочив на ноги і відійшов на кілька кроків назад. Відьма подивилась на підвіску у своїй руці і відкинула її від себе, ніби її обпекло так само, як і вампіра.

Джаред подивився на свою руку – пошкоджена шкіра стрімко затягувалась під дією її крові.

Аморіс притисла руку до шиї – мабуть, буде величезний синець окрім шраму. Вона дихала у швидкому темпі, відчуваючи, як серце відбиває пришвидшений ритм у грудях. Дівчина підняла погляд на вампіра. Він дивився на неї дуже дивним поглядом – ніби зараз нападе і розірве її на частини. Вона встала з дивану і зробила крок назад.

– Джареде? – Боязко запитала відьма, не в змозі вирівняти своє дихання.

– Я не зміг. Вибач. – Він витер її кров з обличчя, все ще стояв на місці, не міг нічого зробити. – Тобі потрібно було зупинити мене раніше.

Її кров. Як тільки вона торкнулась його язика, заклало у вухах. Світ навколо перестав існувати, залишалась лише вона і джерело неймовірно чистого, легкого і насиченого вина, яке текло її венами. Йому здалось, що його серце от-от почало би битися, настільки неймовірною дівчина була на смак. Ця кров давала стільки життя і сонячного світла, стільки емоцій, усе це заполонило його, і хотілось ще й ще… Він би вбив її. Ще трохи, і вбив би.

Аморіс не змогла втриматись, те, як різко вона підійнялась з місця, змусило її свідомість закрутитися, вона оступилась і вже готова була впасти. Різкий порив повітря і руки Джареда ловлять її, втримують на місці. Він посадив її назад, на диван, перевіряючи, чи вона не збирається втратити свідомість.

– Для першого разу це було занадто. – Визнав вампір і почув, як дівчина сміється. Тихо, трохи слабко. Він взяв її обличчя в руки. – Чому ти смієшся?

– Це було… Не так вже й погано. – Зізналась відьма, підіймаючи на нього погляд. Він побачив, як її жовтуваті очі спалахнули червонястим світлом на одну мить. Вона ніби була трохи п’яною, через загальну слабкість у тілі. – Майже не боляче.

Вампір усміхнувся. Вона й справді якась незвична. Дивна.

– Можеш помститись мені. – Він звільнив руку від тканини свого худі і прокусив своє зап’ястя, протягнув дівчині і сів поруч, аби їй було зручніше.

Аморіс потягнулась до його зап’ястя, тримаючи двома руками. Вона почала пити, спочатку невпевнено, потім, коли відчула як її наповнює його силою, продовжила пити глибше, трохи кусаючи шкіру його руки.

Джей відверто насолоджувався цим процесом. Навіть трохи більше, аніж питтям її крові. Він забрав волосся з її обличчя, спостерігаючи за тим, як встановлюється зв’язок між ними. Він дозволив їй випити більше, аніж було необхідно, бо він бачив, що їй це теж було до вподоби.

Вона перестала пити, коли рана на його руці почала затягуватись і кров вже не лилась з його вен.

Дівчина поглянула на вампіра і помітила, як його очі на мить загорілись жовтим світлом, а він в свою чергу побачив, як її очі вкрились білим туманом і через секунду це минуло.

– Нічого собі… – Прошепотіла вона здивовано. Дівчина доторкнулась до своєї шиї ще раз, аби помітити, що рана вже затягнулась, залишаючи про себе тільки спогад. – Так і має бути?

– Ти не зовсім звичайна людина, тому можуть бути деякі відмінності. – Ще відчуваючи тепло її губ на своїй шкірі, Джаред поправив рукав кофтини. – Але є ще дещо.

– Що саме? – Дівчина потягнулась, приємне відчуття сили та енергії пробрало до кінчиків пальців. Вона поправила своє волосся і піднялась.

– Я не впевнений, які саме зміни відбудуться, але якщо ти відчуєш щось дивне, кажи мені.

– Гаразд. – Дівчина потиснула плечима і простягнула руку вампіру. – Тепер можемо їхати в Балмор?

Джей підвівся і взяв її руку в свою. Було дуже незвично відчувати присутність Аморіс, як його смертної.

Вони пішли до виходу з бібліотеки і Аморіс махнула рукою, відчиняючи двері магією.

– Ти завжди так робила? – Спостерігаючи за тим, як легко та природньо їй вдається використовувати свої сили, запитав вампір.

– Раніше ні. Це вдруге за цей тиждень. – Дівчина оглянула свою руку. – Після твоєї крові. Мабуть енергії занадто багато, аби вмістити її всю в одному тілі.

– Сподіваюсь, ти не будеш так робити з вампірами, які будуть грати на твоїх нервах.

– Вони тепер не можуть нічого зробити зі мною, тому нехай начуваються. – Жартівливо кинула відьма і вампір посміхнувся, зачинив за ними двері бібліотеки.

Аморіс зробила останню зупинку у цьому будинку – ванна кімната. Необхідно було змити кров з шиї і руки, з чим вона впоралась за кілька хвилин. Вона взяла рушник і позбулась залишків води на шиї. Ще хвилинку подивитись на своє відображення, на абсолютно рівну шкіру після заживлення від укусу. Залишився лише невеличкий слід, який нічим їй не заважав. Дівчина поправила своє худі і спустилась вниз.

Вампір вже чекав її знизу, біля свого автомобіля. Дівчина впізнала його, тому що саме на цій машині її відвозив Бішоп. Джей сперся на капот біля пасажирського сидіння, очікуючи на відьму.

– Це твоє авто? – Дівчина провела рукою по поверхні бамперу, обійшла автомобіль спереду і спинилась біля дверцят.

– Так. Мені не подобається їздити з водієм, хоча Бішоп прекрасно виконує свою роботу.

Джаред відчинив дверцята для дівчини і вона сіла на сидіння, підлаштовуючи його під себе. Поки вона влаштовувалась на сидінні, Джаред про щось розмовляв з прислугою біля входу до маєтку. Вона пройшлась пальцями по передній панелі салону і увімкнула сенсорний екран програвача. Ще кілька разів натиснувши на панель, Аморіс обрала пісню і увімкнула її. Музика почала грати, м’який звук заполонив салон.

«And what could I say?
I knew that it would go this way
Of course you blame it on fate
Couldn’t let it just escape»

Упізнавши пісню, вона почала підспівувати. Вона помітила, як Джаред обернувся – вочевидь, почув звук, який доносився зсередини автомобіля. Коли він почав рухатись в сторону авто, Аморіс повела рукою в повітрі, зменшуючи звук. Зараз користуватися такою «дрібною магією» було куди простіше, аніж коли-небудь. Вона поглянула на руку. Магія тепер згасала швидко, так само, як і з’являлась.

Джаред сів за кермо, блокуючи двері. Він згорнув програвач на сенсорній панелі авто, аби музика продовжувала грати, і поглянув на прогноз погоди. Вампірам щастило – як сьогодні, так і у найближчі три дні, погода не планувала змінюватись.

– Якщо на тебе потрапить сонце. – Припустила юна відьма. – Ти будеш горіти, як вампіри з легенд?

Вампір видав глухий сміх. Його забавляли її питання, відповіді на які для нього були очевидними.

– Це фізично неможливо. Сонце лише обмежує наше пересування, не можна швидко бігати, загалом стає трохи некомфортно, але за увесь час мого життя я не бачив жодного разу, як вампіри горять.

Він завів двигун, перевіряючи дзеркало та панель приладів.

– Гіпноз? – Дівчина пішла по пунктам, які вже склала у список в себе в голові.

– Це – так, потрібно тренуватись, аби завжди спрацьовувало. – Кивнув вампір і дівчина здивувалась. Ось чому вони не мали інформації про цей вампірський «секрет», хоча нічого з ним і не можна було зробити, аби протистояти безсмертним.

– Ти вмієш гіпнозувати людей? – Вона повернулась до нього і посміхнулась. – Зможеш зачарувати і мене?

Автомобіль зрушив з місця, Джей виїхав з-за воріт які вели на пряму трасу.

– Зможу, але відтепер лише я. Ти тепер моя, отже жодні трюки від інших на тобі не спрацюють.

«Ти тепер моя» звучало дуже дивно, коли він говорив це. Якось… інтимніше, аніж хотілося.

– Ти намагався це зробити зі мною? – Дівчина відверто хотіла знати відповідь на це питання.

– Ні, навіщо? – Знизує плечима Джаред. – Я не хотів пити тебе без твоєї згоди, тому не бачу в цьому потреби.

– Ти хотів випити з мене?

– Так. – Зізнався вампір, виїжджаючи на головну дорогу. – Щойно ти з’явилась у маєтку. Я вампір, принцесо.

– А ви можете перетворюватись на кажанів? – Дівчина пригадувала лекції з Міфології. – Або вовків?

– Ні, ми не перевертні.

– Перевертні існують? – Її очі округлились, вона не могла повірити своїм вухам.

– У Балморі їх немає. Це, фактично, наша територія. – Вампір набрав швидкості. – У вампірів немає офіційної війни з перевертнями, але вони не дуже хочуть займати нашу сторону.

Аморіс кивнула. Тим часом вони проїжджали ліс і вже рухались в сторону виїзду з території Тонссеріну. Дівчина спостерігала за тим, як змінюється вид з вікна, як вони минають будинки і кав’ярню, в яку вони з Аделін любили ходити після занять. Вони проїхали парк і кілька скверів, проїхали повз кладовище і повернули вліво, рухаючись об’їзною.

Аморіс дістала телефон, перевіряючи повідомлення.

«В Лос-Анджелесі надзвичайно круто»

*відправник надсилає фото*

Дівчина клацнула по вкладенню і роздивлялась селфі подруги – мабуть відразу після того, як їхній літак приземлився, вона бачила позаду аеропорт та її валізи.

«Когось везуть у відпустку на канікули, а когось хочуть стратити в день народження» – вона сумно посміхнулась, поставила «вподобайку» під її фото.

Аморіс увімкнула камеру і зробила швидке селфі. Джаред помітив це кутовим зором і усміхнувся.

*відправник надсилає фото*

«Впевнена, у місті кровососів буде не гірше»

«Не смішноооо»

«Гарно потусити! :)»

«Ідіотські смайлики ._.»

Дівчина посміхнулась і відкрила карту. Судячи за прокладеним шляхом, за яким вони рухались, до Балмора ще приблизно година-півтори, але попереду був невеликий затор. Дівчина полистала стрічку новин, відкрила кілька відео, які прислала Аделін, перевірила свої соціальні мережі.

– Цей прийом. – Розпочала дівчина, коли заховала телефон. – У ньому є щось особливе, чи дивне? Я маю на увазі, дивне не для вампіра.

– Кожен клан різний. Хтось походить з більш аристократичних Домів, хтось більш сучасний, хтось старий, як ти любиш казати. – Нагадав її слова Джей і дівчина гмикнула. – Пам’ятаю минулий прийом у Чехії, минулого року. Дім Горак – дуже старомодні, там навіть був бал.

– Бал? Ти вмієш танцювати? – Дівчина запитала так, ніби за півтори тисячі років він ні разу цього не робив.

– Доводиться. Не можна нехтувати правилами Дому, не можна відмовляти у подарунках гостям. І ще не можна пити смертних на прийомі, тому ти не будеш шокована нашими звичаями.

Джаред зупинився повільно і м’яко встав у черзі з автомобілів. Він бачив початок затору, тому це було не надовго. Він відкрив вікно і дістав пачку цигарок.

– Ти не проти? – Він відволік її від своїх думок і дівчина звернула увагу на його руки. Виставила долоню в його сторону.

– Ділись. – Підняла брову трохи вверх і Джаред не відмовив.

Дівчина прийняла цигарку з його рук і відкрила вікно. Спочатку він підпалив її цигарку, потім закурив сам. Аморіс не курила від слова ніколи. Дивний потяг до нікотину мав би пояснюватись впливом його крові на її організм, але вона не була у цьому впевнена на сто відсотків. Дим обпік горло і опустився в легені тяжкою хмарою. Вона зморщила ніс, трохи закашлялась, але продовжила.

– Я не перша, хто став твоєю? – Коли Джей докурив половину своєї цигарки, запитала дівчина.

– Перша. За стільки років я не хотів бачити біля себе нікого, хто б бездумно віддавав свою кров за моїм проханням. – Струшуючи попіл, сказав вампір. – Мені подобається процес. Полювання – одна з небагатьох частин цього життя, яка приносить насолоду у будь-якому віці. Ніколи не набридає.

– Що ще? – Вдихаючи дим втретє, Аморіс нарешті не подавилась.

– Читання. Швидка їзда, двобій з іншим безсмертним. В основному, адреналін. І, – він зупинився, не був впевнений, як правильно сформулювати наступне слово для неї, – дорослі заняття.

– Я знаю, що таке секс, Джареде. – Засміялась відьма і зробила затяжку. – В теорії.

Джей не зміг приховати усмішку і дістав ще одну цигарку, повільно рухаючись у заторі.

– Тобто, ти любиш адміністративні порушення та битися, ти не такий і старий.

– Завжди тридцять дев’ять. – Закріпив цей факт вампір. – Але це не те, з чого варто брати приклад.

– Пізно, я вже під твоїм впливом. – Аморіс викинула недопалок у вікно і закрила його.

Ця дівчина змушувала його посміхатись частіше, аніж він звик. Здається, йому варто було визнати, що йому подобалась її компанія. Все життя маючи за співрозмовників лише вампірів – передбачувано. Частіше за все, одні теми для розмов, одні звички, різноманіття лише у власних хобі. Приємно мати когось живого поруч, когось, хто дзвінко сміється і когось, чия кров досі п’янила. Але він пообіцяв собі більше цього не робити, як би сильно не хотілось ще.

– Більшість автомобілів їдуть в ліву сторону? – Помітила дівчина.

– Так, в’їзд в Балмор через трасу справа. – Вказав на дорогу вампір.

– Тобто головна магістраль буде вільною. – Трохи хижо посміхнулась дівчина.

– Принцесо, ні. – Знаючи, куди веде її натяк, Джей похитав головою. – Треба доставити тебе у безпеці.

– Ну будь ласка, – Аморіс нахилилась трохи вперед до нього, дивлячись на нього своїми великими жовтуватими оченятами, – будь ласка-будь ласка! Тобі ж це подобається.

Вампір викинув недопалок у вікно, нарешті виїжджаючи із затору і повернув направо. Він надавив на педаль.

– Кілька миль. – Почувши характерне «Єс!» від дівчини, вампір пришвидшився і усміхнувся. – Пристебнись.

– Ніколи в житті! – Дівчина відчула, як її втиснуло у спинку крісла і засміялась.

Позначка на спідометрі перевищувала сто тридцять. Джей вправно оминав поодинокі машини, відчуваючи їхній рух ще за кілька секунд перед появою перед очима. Його реакції вистачало, аби гнати більше, але поки він тримався на позначці в сто сорок. Очі дівчини на кілька секунд спалахнули червонястим світлом, поки він розганявся. Нарешті початки адреналіну торкнулись свідомості. Вампір повернув голову в сторону дівчини.

– Дивись на мене. – Дівчина виконала команду і повернула обличчя до Джареда. На її обличчі він бачив цілковите задоволення цим процесом.

Вампір вдавив ногу в педаль газу, пришвидшуючись. Попереду вже майже не було машин, але продовжував дивитись дівчині в очі. Сто дев’яносто за кілька секунд.

– Це не галюцинація? – Запитала вона скрізь повний радості сміх.

– Ні, не вона. – Він, не дивлячись, оминув ще два автомобіля. – Зупинятись?

– Ще трохи! – Викрикнула вона, повністю закутана адреналіновою ковдрою.

Тремтіли ноги та руки. Серце вилітало з грудей, його стукіт відчувався десь на рівні живота. Джаред взяв її руку і повернув до себе зап’ястям. Притиснув до своїх губ, відчуваючи шалений пульс під тонкою шкірою. Прикрив очі. Продовжив набирати швидкість. Аморіс захлинулась.

– Ти божевільний. – Видихнула вона від переповнюючих її емоцій.

«Але тобі подобається» – хотів сказати вампір, але лише повільно стиснув її руку, сповільнюючи швидкість. Тепер їхали за правилами – вісімдесят-дев’яносто в годину.

Аморіс повільно вивільнила руку з його пальців і сковзнула по його плечу, до шиї. Повільно окреслила гострий кут вуха і повторила ще раз. Джаред відчув хвилю збудження, яка пройшла від потилиці, вниз по спині, потекла до кінчиків пальців.

– Не роби так, принцесо… – Його голос, здається, став ще грубішим від відчуття, яке розбудив лише один невинний дотик.

Аморіс знала, що він не може нічого зробити у відповідь – поки що. Вона пересилила себе, аби відірвати свою руку від його обличчя і покласти на свої коліна.

– Чутливе місце, м? – Прокоментувала відьма і вампір стиснув кермо руками. – Візьму на замітку.

– Моя кров впливає на тебе занадто погано. – Джей провів рукою по лисій голові, намагаючись позбутись відчуття від її дотику.

– Мені подобається. – Просто відповіла дівчина, продовжуючи вивчати шлях.

Завдяки їхній швидкісній пригоді приїхали трохи швидше, аніж було розраховано. Заїхали під схил, проїхали повз охорону і в’їхали на територію маєтку. Аморіс охнула, побачивши величезний маєток, більше схожий на замок. Він був втричі, ні, в п’ять разів більшим за їхній будинок у лісі. Оточена загорожею, височенна власність Віранів височіла над ними. Увесь з білого каменю, з величезними вікнами, довкола зелені рослини – вона ніби потрапила у фільм про поважних та заможних аристократів.

Холод по спині пробрав відразу, як Джаред припаркувався.

– Як ти? – Він відчув, що з нею щось не так, коли зупинив автомобіль.

– Тут дуже багато вампірів. – Тихо сказала відьма і вампір взяв її руку у свою.

– І ніхто з них тобі не зашкодить.

Він, вже як за звичкою, залишив поцілунок на її руці і вийшов з авто, тієї ж секунди опиняючись перед дверима зі сторони пасажира. Відчинив їх для неї і, у своєму стилі – подаючи руку, допоміг вийти назовні.

Аморіс оглянула територію – на парковці поперед маєтку були різноманітні автомобілі, вона нарахувала близько п’ятнадцяти, не враховуючи машину Джареда.

Вампір дістав їхні речі з багажника і заблокував двері у автомобілі.

– Чекають лише на нас. – Джаред зупинився біля дівчини і відчув її хвилювання. – Пам’ятай, у тебе тут повний карт-бланш.

Аморіс усміхнулась і спробувала набратись трохи впевненості від присутності – вже її – вампіра. Джей рушив першим і дівчина слідувала за ним. Вони піднялись по сходам і для них відкрила двері охорона – вони були вдягнуті відповідно.

– Підвищений рівень безпеки через прийом. – Пояснив Джаред, Аморіс кивнула.

– Джей. – Кивнув один з чоловіків біля входу. Дівчина відчула, як починає лоскотати у потилиці – вампір.

– Кайл. – Кивнув йому у відповідь вампір. – Скаженіють?

– Не сильно, пане Віран. – Відповів другий охоронець. Смертний.

– Отже, маємо надію. – Він пройшов вперед і відьма поспішила за ним.

Всередині усе було в біло-чорно-сірих відтінках. Спершу здавалось, що нагадуватиме коридори лікарні, але все було дуже гармонійно поєднано, більше чорного та сірого, менше білого. У широкому коридорі зібралось кілька вампірів. Спочатку дівчина помітила знайомі обличчя – Адріан та Ревека. І трохи зліва інші вампіри – вони виглядали як люди, відрізнялись від них лише очима. У жінки з каштановим волоссям були темно-червоні очі, у чоловіка, який стояв поруч, зеленкуваті, але виразні. Ще кілька вампірів позаду виглядали молодше, вона не встигла роздивитись їх.

Ревека виглядала так, ніби очікувала на сварку. Вона завжди так виглядала.

– Патрісіє, Роджере, радий знову бачити. – Розпочав Джей, залишивши валізи біля дверей. Відьма спокійно стояла біля входу.

Той, кого вампір назвав Роджером, привітався з ним першим. Цей вампір був вдягнутий офіційно – на ньому був чорний, ідеально випрасуваний костюм, а Патрісія – вампірка, яка привіталась наступною, була вдягнута в просту чорну сукню. Остання підійшла до вампіра і поцілувала його в щоку.

– Нарешті всі знову разом, любий. – Вона подивилась за плече вампіру і її очі загорілись, але якось по-доброму. – Це твоя подруга, Аморіс.

Дівчина зробила крок вперед. «Пам’ятай, у тебе тут карт-бланш» – знову почула вона слова Джареда.

– Це мої тітка та дядько. – Пояснив Джей, і дівчина простягнула руку першою.

– Приємно познайомитись, пані… – Вона не знала, як закінчити речення.

– О, прошу, зви мене за ім’ям. – Вона не сильно стисла її руку – гарний знак. – Це мій чоловік, Роджер.

Чоловік Патрісії теж потиснув руку відьмі і кивнув головою.

– Раді вітати тебе у нашому Домі. – Він був достатньо стриманим, в той час як його дружина була більш дружелюбною.

Нарешті вона побачила двох молодих вампірів, які стояли позаду чоловіка та дружини. Дівчина зі світлим волоссям і ледь червоними, рожевими очима і хлопець з темним волоссям і яскраво блакитними очима. Першою заговорила дівчина:

– Привіт, я Наталія, але ти можеш звати мене Наталі, так роблять усі. – Вона раптово обійняла відьму і та обережно поклала руки їй на спину. Аморіс відчула, як Наталі вдихнула біля її вуха. – Як ти чудово пахнеш.

– Наталі. – Трохи надавив Джаред і вона швиденько відстрибнула. Вампір продовжив знайомити їх. – Це мої племінники – Наталі та Денніс.

– Рада знайомству. – Відповіла Аморіс і подивилась на молодшого вампіра, поки його сестра поверталась назад до нього.

– Це та відьма. – Почав молодий вампір, після чого отримав добрячого стусана від сестри – очевидно, старшої.

– Май повагу. – Почала Наталі тонким голосом. – Це гостя дядечка Джея.

– Привіт. – Він махнув їй рукою і відьма махнула у відповідь.

– Гаразд, познайомились, час дати нашій гості трохи простору, – прямо сказав Джей і молоді вампіри пішли кудись у сусідню кімнату, за ними послідкували їхні батьки. Він повернувся до дівчини і тихо додав: – Молодець.

Аморіс трохи видихнула після слів Джея і встала ближче до нього. Ревека вдихнула повітря і вираз її обличчя змінився.

– Як доїхали, брате? – Розпочав Адріан і вони обійнялися на кілька секунд.

– Швидше б, якби не затори. – Відповів вампір. – Давид вже тут?

Перед тим, як Адріану вдалось відповісти, Ревека вийшла поперед нього і подивилась на Джареда, а потім на Аморіс.

– Ти що наробив? – Вона принюхалась в сторону дівчини. – Ти зробив її своєю, ти з глузду з’їхав?!

– Ти зробив що? – Додав Адріан.

Аморіс напружилась і відчула, як вампір закриває її своїм тілом.

– Не твоя справа. – Відрізав Джаред і хотів забрати дівчину наверх, але Ревека не дозволила.

– Це ти його зачаклувала! – Вигукнула вампірка і стрімко рушила в сторону відьми, намагаючись схопити її.

Джаред не дозволив їй цього зробити. Він перехопив Ревеку і притиснув до стіни, стискаючи її шию. Вампір підійняв її уверх, оскалився. Відьма відскочила в сторону, вона почула як тріснула стіна, стало важко дихати. Ревека намагалась вирватись, але у неї просто не було шансів проти сильнішого та старшого вампіра.

– Я відірву тобі голову, якщо ти торкнешся її.

Напруга у маєтку зростала. Джаред чекав відповіді від сестри.