Частина шоста

– Ну хлопче, ти спізнився. – з нудьгуючим виглядом Тоні Старк, як тільки Пітер залетів у вікно вітальні на двадцять п’ятому поверсі.

– Але…містере Старк, я лише на хвилинку. – Хлопець зняв маску, обличчя його розчервонілося, а милі кучері змокли від поту. – Ви…ви казали що не будете пити.

– Ти, здається, говорив що будеш за двадцять хвилин, а пройшла двадцять одна. – Чоловік відкрито потішався над ним. Насправді йому було абсолютно байдуже, коли з’явиться Пітер, та і чи з’явиться взагалі. – Ти не дотримався свого слова, тому я роблю те що хочу.

– Але пити віскі об одинадцятій ранку не найкраща ідея… ви ж говорили, що у вас закінчився віскі кілька днів тому, чи не так?

– Так, це яблучний сік, а віскі, чи чогось іншого у цій вітальні і справді немає. – Тоні встав з дивану і підійшов впритул до Пітера, – хотілося тебе подражнити. І звідки ж ця гидота взялася в мене в холодильнику? П’ятниця, щоб я більше не бачив яблучного соку в усій вежі, він заборонений!

– Містер Старк, ви самі наказали вчора купити корисної їжі та напоїв для вашого не запланованого відпочинку – спокійно відповіла ШІ.

– Гаразд, але повикидай це відстійне пійло до якоїсь стічної канави і внеси його в чорний список слів у вежі.

– Створити список “Заборонені слова у Вежі” та додати туди “яблучний сік”?

– Роби що хочеш. – Старк знову повернувся до хлопця. – Вона завжди сприймає мене надто буквально. Але нехай, у нас з тобою ще цілих пів дня залишилося щоб відпочити. Ходімо, знайдемо чим себе зайняти. Ну, чого ти стоїш?

– Містере Старк, мені щось не добре.

– Гей, шкет? Ти чого? То ти дійсно хворий? – Тоні підійшов до хлопця й приклав руку тильною стороною до його лоба , – чого ж ти сюди приперся з гарячкою? Спирайся на моє плече, ходімо. Коли ти встиг так вимахати, вже майже такий як я?

Чоловік обережно обійняв Пітера за торс і повільно повів до ліфтів. Чекаючи поки кабіна зупиниться на потрібному поверсі, він увесь час думав,про те, чому ж хлопець все ж прийшов до нього, хоч і був хворий. Він занадто сильно лихоманив, щоб самостійно дійти до кімнати, тому інженер вирішив донести його на руках. Можливо, він цього і не згадає.

– Ти вже точно не дитина. Чому ж ти ведеш себе так необачливо? – Кімната була точно такого ж розміру, як і в Тоні. І навіть меблі стояли так само. – Ти навіть нічого тут не змінив? А як же ті звуки по ночам, ніби щось тяжке пересувають?

– Якось я бачив твою кімнату, вона мені сподобалася, як… Я хотів, щоб моя була такою самою, – прошепотів крізь дрімоту хлопець. – Далі я можу й сам. Може у тебе є якісь ліки?

– Що ти можеш сам? Ти ледве на ногах тримаєшся, – старший вирішив проігнорувати зміну в звертанні, відкинув ковдру і допоміг хворому сісти. – Роздягтися зможеш сам? Я поки за додатковою ковдрою сходжу. Можливо щось і з ліків є.

Пітер з головою накрився і почав вовтузитися, вочевидь роздягаючись. Тоні постояв біля ліжка ще мить і хотів вже покидати кімнату. Але Пітер раптом розкрився.

– Містере…Тоні…Боже! Мені так жарко! Що мені робити? Мені так погано, зроби з цим щось! Допоможи мені, Тоні!

– О, Господи! Малий, накрийся знову повністю, я зараз прийду.

Залишивши кімнату, Старк ще хвилину стояв, спершись на двері спиною, і намагався заспокоїтися. Це були зовсім не нерви, ну точно не хвилювання. Бо він знав, що потрібно робити, коли у людини гарячка. Але, що робити, коли людина так поводиться, хоч і не має на меті звабити його?