Частина четверта

    Дарт Веррадер гордовито стояла на містку і спостерігала космос через ілюмінатор. Її горда та висока постава випромінювала цілковиту впевненість у собі. 

    Команда “Виконавця” швидко, чітко й безперестанно виконувала свої обов’язки. Кращі з найкращих, еліта, яку Веррадер збирала звідусіль, становили весь склад “Виконавця”. Потрапити сюди працювати, напевне, було мрією кожного офіцера… якщо не враховувати того, хто командував тут. 

— Леді, ми наближаємося до Набу, — повідомив офіцер.

— Чудово, — промовила вона. Кенобі найсправжнісінький бовдур, якщо прилетів на Набу, та ще й до Наберрі…

– – –

    При королівському дворі Набу, Веррадер не надто раді були бачити, хоча всіляко намагалися це приховати. Особливо колишня сенаторка Амідала. 

— Ми раді вітати вас… — почала вітатися вона, коли ескорт Веррадер, у складі кількох інквізиторів та решток 501-го легіону, безцеремонно ввалився у палац.

— Де він?! — замість привітання прогуркотіла Веррадер, рішуче прямуючи до колишньої сенаторки.

— Леді, я вас не розумію… — здивовано промовила Падме, зі щирим подивом на лиці.

— Все ви розумієте! — гаркнула сит. — Де він?

— Що ви…

— Не що, а кого! Не випробовуйте моє терпіння, міс Наберрі! Де він?!

— Пробачте, міледі, але кого ви маєте на увазі? 

    Леді-сит міцно стиснула кулаки. У неї виникло непереборне бажання стиснути горлянку цій жінці, але….

    Він кохав її. 

    Асока давно підозрювала, що в її вчителя роман з сенатором. Проте, це були тільки здогади, підкріплені лише поглядами та невинними посмішками… 

    Веррадер у правдивості цієї думки впевнилася лише тоді, коли загадковим чином з моргу зникло тіло генерала Скайвокера, а одразу ж по цьому пані Амідала негайно залишила Корусант. Але сказати точно, чи саме Наберрі викрала тіло, вона не могла…

— Не дуріть мені голову, Наберрі, — прогарчала тогрута у чорній масці. — Ви добре знаєте, де Кенобі! 

— Я й гадки не маю, де він… — зі щирим подивом промовила жінка. Карі очі невинно дивилися на співрозмовницю, але Веррадер знала, що Амідала бреше.

— Міс Амідала, я б вам рекомендувала чесно зізнатися та сказати де Кенобі. 

— Але я й справді не знаю, де він…

— Я вас попереджала, — промовила сит і віддала наказ: 

— Обшукати все! Заблокуйте повітряний простір, не дайте йому втекти!

— Так, мем! — хором відповіли клони.

– – –

    Обі-Ван сидів на підлозі в прохолодній печері. Татуїн був не надто приємним місцем, але принаймні тут він зміг сховатися після стількох місяців утеч. Нова посіпака Сідіуса, Дарт Веррадер була дуже наполегливою у спробах його спіймати. Вона організувала всі заходи задля його арешту, надіслала десятки пошукових груп… Сит ніби передбачала його перші кроки, що дуже заважало джедаю спочатку. Та з часом її чуття притупилося, що дало змогу Обі-Вану дещо вільніше пересуватися. Тепер, він не тільки за допомогою своїх трюків оминав імперські патрулі, а й мав певну долю несподіванки, яка дуже часто була необхідною під час втеч.

    Співпраця з Постанням хоч і благородна справа, але досить небезпечна. Особливо коли тебе розшукують усі, кому не лінь. Але це того вартувало. 

    Жага до помсти — не шлях джедая. 

    Хоча, яка вже різниця? Орден знищено, Республіка пала, а він немов останній злочинець, переховується в тіні. 

    Допомога Повстанню була своєрідним відомщенням за все: за Орден, за друзів, за учня, за життя, яке в нього забрали… 

    Неначе вчора був цей триклятий день… Він переміг Грівуса, все було спокійно, а потім…

    Першим знаменням Лиха став не гидкий голос Палпатіна, який промовляв “Виконати Наказ 66”, ні. Першою ознакою став неспокій у Силі та відчуття порожнечі. А потім, ніби когось поглинула пітьма, перетворюючи порожнечу на ненависть… А далі смерть Анакіна. Несподівана як для Обі-Вана, так і для нього. Ніби хтось підступно, напав ззаду і завдав смертельного удару…

    Якщо вірити Падме й архівним записам імперської бази, то Скайвокера вбила та ж особа, яка нині очолила гоніння на джедаїв-утікачів — Дарт Веррадер. Ця загадкова пані певне й відповідальна за смерть Асоки. Обі-Ван був майже впевнений, що падаван Анакіна саме мертва, а не як значиться в базі “ЗНИКЛА БЕЗВІСТИ”. Він не відчував її в Силі саме з того клятого дня!

    Як боляче звучали слова графа Дуку зараз.

    “Сенатом керує ситх”. Ой, який Тиранус був правий! Якби Обі-Ван повірив цим словам тоді, якби він тоді… 

    Але часу нема вороття. Їх вже не повернути. Лишається протистояти Сідіусу й Веррадер та допомагати повстанцям.

    Тиша, лише прохолодний вітерець ворушив його волосся, яке добряче пронизала сивина а останні п’ять років. 

    Джедай підняв очі. Щире здивування з’явилося на його обвітряному обличчі. 

    Перед ним стояв Анакін. Один в один такий же, яким Обі-Ван його бачив п’ять років тому, перед відбуттям на місію. Довге, хвилясте волосся, синьо-коричневі мантії, опік на щоці від іскри, який він заробив за тиждень до того… 

— Врятуйте її… — ледве чутно промовляв лицар, благально дивлячись на вчителя. Очі сповнені смутку і відчаю, блакить, яку добряче розвели водою…

— Кого? Кого я маю врятувати? — питав Кенобі, зачаровано дивлячись на привид учня. Анакін не приходив до нього з тих пір, як…

— Врятуйте її… — жалібно благав він. — Їй все ще можна допомогти…

— Падме? — це перша людина, яка спала йому на думку. Вона єдина про кого ще міг турбуватися Анакін після загибелі. 

— Врятуйте… — продовжував промовляти привид. Його голос став схожим на вітер.

— З нею щось станеться? Анакіне, скажи… — але Обі-Ван не встиг договорити. Примара зникла, неначе розчинившись у повітрі, лишивши по собі прохолодний вихор.

    Цей візит збив з пантелику джедая. Невже якесь лихо загрожувало колишній сенаторці Амідалі? “Врятуй її…” Від чого він мав її врятувати? Кенобі не знав. 

    Майстер-джедай встав з долівки та почав збирати речі. Сьогодні йому доведеться шукати корабель, який би довіз його до Набу без зайвих питань.