частина четверта

Підйом нагору був довгим, але спуск видається Ґевіну ще довшим. Коннор десь у підземеллях вежі і Ґевін збирається дістатися до нього якомога швидше. Секунди здаються нестерпно довгими, хвилини – вічністю.
На шляху повно решток розстріляних андроїдів і частин пластикових тіл. Тіріум усюди – плямами, бризками, калюжами. Людської крові, на щастя, значно менше – людям просто пощастило що в андроїдів у вежі не було зброї. Інакше б вони звідси живими не вийшли. Багато приміщень повністю зруйновані вибухами, там де спецназ використовував гранати. Люди збирають своїх поранених і надають один одному першу допомогу. Інколи недобиті андроїди активуються і знову намагаються атакувати, тому розслаблятися не можна.
Рації все ще не працюють, ліфти також. Можливо у вежі скінчилися андроїди, але вона все ще була під контролем штучного інтелекту. Далі цим займатиметься відділ кіберполіції.
Аллен спускається з Рідом, дорогою віддає накази та перераховує людей. Їх робота тут наразі закінчена, але єдине що бентежить капітана, то це чому вежа не змогла взяти під контроль РК900.
– Гей, Дев’ятисотий, що взагалі Коннор забув у серверній? – питає Аллен дорогою.
– Він хоче напряму підключитися до центрального операційного ядра. Він збирався щось перевірити, але не встиг мені сказати що саме, перш ніж вежа заглушила весь можливий зв’язок.
– І що то за центральне ядро?
– Щось по типу командного пункту андроїдів.
Ґевін різко зупиняється на сходах, і Аллен, котрий йде прямо за ним, трохи не врізається в його спину і матюкається.
– Іншими словами, в серверній – Аманда?
– Можна і так сказати, – відповідає РК900.
Ґевін розвертається до Аллена. В голові вже складається пазл і з’являється розуміння всього що відбувається:
– Коннор сказав: «Вона – девіант». Можливо він мав на увазі Аманду.
– Не розумію, – хитає головою Аллен.
– Хтось методично розпалював ворожнечу між людьми та андроїдами. Всі зачіпки вказували на Кіберлайф і ми думали, що правління хоче відбити гроші, після падіння акцій, заробивши на війні. Але ми могли помилитися. Уяви надпотужний девіантнутий штучний інтелект який хоче захистити андроїдів у власний спосіб. Вона вирішує, що наш вид занадто небезпечний, але окрім як знищити нас, треба ще й повернути на свій бік інших девіантів, які їй більше не підпорядковуються і які б могли встати на захист людства. Тож вона починає розпалювати війну між нами аби нацькувати девіантів на людей.
– Якось за вуха притягнуто…
– Послухай, тут все автоматизовано. Вона може повністю керувати вежею і роботами. Їй доступні всі ресурси. Вона могла легко прибрати верхівку правління, адже вони напевне провели внутрішнє розслідування і почали здогадуватися що відбувається. І якщо всі люди з повним доступом до систем вежі мертві, то хто ще міг нас тут закрити, Аллене? Це срана Аманда. Ми загроза і вона пішла на відчайдушні кроки.
Аллен починає розуміти хід його думок:
– І якщо Коннор у серверній, отже він…
– Намагається її знищити, – закінчує РК900. – Це рівно самогубству.
Аллен бачить вираз обличчя Ґевіна і хапає його за плечі, струсивши:
– Ріде, ні! Скоріше за все пізно, треба вибиратися самостійно!
Але Ґевін скидає його руки і рішуче йде вниз сходами.
– Бляха, Ґевіне, роззирнися – в нього не вийшло!
Але Ґевін вже нічого не слухає і несеться вниз, перестрибуючи по декілька сходів. Позаду чути відбірний мат Аллена і швидкі кроки.

Ґевін прокинувся від шуму на кухні. Він різко сів на ліжку – в кімнаті було темно, хоч око вийми, з-під дверей також не світилося. Грохнуло так, наче стільця перекинули.
Сон як вітром здуло. Ґевін скотився на підлогу і кинувся до комода, де лежав пістолет. Якщо Коннора немає в кімнаті, очевидно він із нападником. З кухні почувся дзвін битого скла. В чортовій темряві пістолет знайшовся не одразу, довелося перерити декілька шухляд.
Якого хріна, взагалі?! Ґевін тижнями не бачив довкола жодної живої душі, а тепер хтось вдерся в їх будинок! За дверима знову щось впало і почулися звуки боротьби. Ґевін зняв пістолет із запобіжника і кинувся з кімнати. Серце калатало, як у загнаного звіра, але руки не тремтіли – в таких ситуаціях він завжди лишався зібраним і сфокусованим.
Знову виникло відчуття, що він забув щось дуже важливе. Раптом Коннор забрав його сюди не просто заради реабілітації. Можливо вони від когось ховаються, а Коннор йому просто не каже. Адже Ґевін ніяк не може пригадати що було до удару по голові.
Роздався тупот ніг, гулкий удар і на поличках задзвенів посуд, а потім почувся якийсь неймовірний тріск разом із гарчанням. Ґевін кинувся до кухні із зброєю напоготові, але в темряві неможливо було прицілитися, тож він рішуче вдарив по вимикачу і на секунду сам замружився від різкого світла.
– Ґевіне, не стріляй! – крикнув Коннор десь з-під кухонної стійки.
– Курва! – Рід знервовано опустив пістолет. – Якого біса?!
– Я упіймав злодія! – розхристаний і розпатланий Коннор винирнув з-під стійки тримаючи на витягнутих руках єнота. Тварина відчайдушно виривалася і обурено тріскотіла.
Єнот намагався викрутитися та хапанути зубами Коннора за руку, але той тримав міцно і надійно.
Ґевін шоковано витріщився на цю мізансцену, все ще стискаючи пістолет.
На підлозі валялися перекинуті стільці та черепки посуду, на столі були розкидані прибори та побиті кружки. Коннор застиг серед всього цього в домашніх штанях та подраній майці, втримуючи войовничого єнота.
– Це він крав твою їжу, – Коннору здалося необхідним пояснити, бо Ґевін продовжував стояти стовпом і не міг сформувати жодної зв’язної репліки, окрім матюків. – Він прокрадався в будинок через задні двері із віконечком для тварин.
– І ти вирішив ловити його в темряві? – уточнив Ґевін.
– Я маю нічне бачення і тепловізори… До речі, класно виглядаєш голим і озброєним.
Ґевін відчув себе повним ідіотом, бо кидаючись на поміч напарнику, він забув натягнути штани.
– Так, викинь цю тварюку назад в ліс, – змучено відповів він, прикладаючи холодний пістолет до гарячого лоба.
Єнот вже втомився боротися і тепер висів в міцних руках Коннора із сумним та приреченим виглядом, ображено фиркаючи.
Окрім того, що Ґевін почувався ідіотом, він також відчував величезне полегшення – принаймні в нього не їде дах. Він був готовий розцілувати цього єнота і віддати йому всі харчі з холодильника. Він не сновида і його пам’ять як мінімум не погіршується. Все добре. Все під контролем. Кукуха – на місці.

Наступного дня настрій у Ґевіна був напрочуд хороший.
Вони заколотили дверцята для тварин, але Коннор наполіг аби залишати тарілочку з харчами для єнота на задньому ґанку.
Вдень вони видерлись на одну з найближчих гір, звідкіля відкривався мальовничий краєвид на озеро. На вершині в’яла трава під ногами вкрилася товстою скоринкою сріблястої паморозі і хрустіла наче скло. Небосхилом повзли дощові хмари, важко перевалюючись через горні хребти. На схилах туман огортав темний ліс, ховаючи в молочній імлі верхівки старих сосен. А в долині, наче велетенська калюжа ртуті, блищало озеро, відображаючи сіре небо. Ґевіну хотілося довше затриматися на верхівці, але його куртка не витримувала поривів пронизуючого вітру, що гнав хмари над їх головами.
Ввечері Ґевін відігрівався у ванні. Вони повернулися вже із сутінками, дорогою додому потрапили під несильний але по-осінньому холодний дощ, і якщо для Коннора це не становило жодної проблеми, то Ґевін встиг добряче вимерзнути.
Старого бойлера ледь вистачало аби нагріти води на половину ванни, але Ґевіна все влаштовувало. Він лежав у гарячій воді з цигаркою в зубах, періодично струшуючи попіл в бляшанку з-під квасолі і спостерігав за Коннором крізь звої сірого диму. Той сидів скраю і читав вголос «Колгосп тварин» Орвелла. Діод злегка блимав блакитним, коли Коннор міняв голоси, озвучуючи персонажів.
Ґевін насправді любив коли Коннор йому читав. Він навіть перестав жартувати про ходячу аудіо книгу і майже не перебивав. Коннор міг прочитати йому будь-яку книгу прямо з онлайну, але Ґевін знав, що в нього є свій інтерес в паперових виданнях, тож досить швидко змирився із тим, що доведеться наздоганяти шкільну програму. Коннору дуже подобалось гортати сторінки і роздивлятися обкладинки.
Він читав в голос із дуже зосередженим обличчям. Щоб доповнити образ йому не вистачало тільки масивних хіпстерських окулярів і тоді його можна було б прийняти за завзятого ботана зі старших курсів коледжу. Котрий невдало зв’язався із поганим копом.
Тут фантазію Ґевіна понесло в сумнівному напрямку, включно з наручниками та покаранням за неслухняність. Але довелося спинити себе, бо сенсу бдсм Коннор не вловлював. Принаймні в якості сабмісива.
Поки Ґевін розмірковував про високі матерії, цигарка дотліла і попіл осипався у воду.
– Бляха… – пробурмотів Ґевін і викинув недопалок в імпровізовану попільничку.
«Чого ти?» – самим поглядом спитав Коннор. «Нічого», – так само відповів Ґевін, посміхнувшись.
– Облиш книгу і лізь до мене, – сказав він вголос.
– Я не дочитав главу.
– Я вже заплутався що там до чого, – зізнався Ґевін.
– Це тому що ти, як завжди, мене не слухаєш, – незадоволено відповів Коннор.
– Я стаю уважнішим, коли ти роздягаєшся.
– Тут не вистачить місця для двох.
Ванна дійсно була замалою, навіть для одного Ґевіна, але Рід не вбачав в цьому проблеми. Зате Коннор, очевидно, вбачав.
Він відклав книгу і стягнув із себе футболку, кинувши її в Ґевіна. Той ледь встиг спіймати, щоб та не впала у воду.
– Я не буду корчитися в тісній ванні, Ґевіне, – повідомив Коннор, томно дивлячись йому в очі і повільно розстібаючи джинси. – Я йду в спальню і тобі краще не змушувати мене довго чекати.
– Очманіти – видохнув Ґевін, коли Коннор розвернувся і, похитуючи стегнами, вийшов за двері. Коли це андроїд встиг навчитись такому?
Він хутко обтерся рушником, ледь не послизнувшись на мокрій підлозі, і поспішив слідом.

Перш ніж відкрити очі, Ґевін знав що він на ліжку. Він відчував на собі важку руку Коннора, та незначне тепло від корпусу. Ґевін перевернувся на інший бік, виринаючи з дрімоти. Коли ж він відкрив очі, всередині все завмерло. Він декілька разів міцно замружився, але нічого не змінилось. Довкола була їх спальня, але одночасно і не вона. Він вибрався з-під руки Коннора і роззирнувся. Цілковиту чорноту довкола розкреслили слабо сяючі лінії координат. Мерехтлива 3Д-сітка окреслювала меблі, двері, вікно. Ґевін подивився на свої руки і його охипала паніка – рук не було, він їх навіть не відчував, але замість них був 3Д-малюнок, наче його оцифровали і завантажили зображення на комп’ютер. Раптом прийшло усвідомлення, що він не дихає і чомусь це йому зовсім не заважає. Рухи були пригальмовані, наче уві сні, і керувались радше думками ніж м’язами.
Рід глянув на Коннора, але той чомусь виглядав звичайним. Власне він був єдиним нормальним і звичним що лишилось в цій кімнаті. Лежав собі із закритими очами на проекції ліжка, діод рівно світився блакитним.
Це сон. Напевне сон. Точно повинен бути сон.
Ця думка допомогла трохи заспокоїтися і приборкати паніку.
Ґевін наказав собі встати із ліжка і вийти в іншу кімнату. Він не відчував ані температури, ані ваги, запахів, чи навіть гравітації. Єдиним джерелом будь-яких сенсорних відчуттів лишався Коннор на ліжку.
Він вирішив спробувати вийти за межі будинку і перемістившись до вхідних дверей, відкрив їх.
За дверима не було нічого. Ані веранди, ані озера, ані лісу. Абсолютна темрява поглинула світло, час та простір. Довкола було Ніщо і Ніщо було найстрашнішим, що Ґевіну доводилось бачити. Це був наче початок Всесвіту. Або, можливо, його кінець. Їх крихкий сяючий будиночок висів посеред Нічого і від всепоглинаючої порожнечі їх відокремлювала тільки примарна клітка тонких ліній координат.
Відчайдушно хотілося прокинутися, але Ґевін не міг. Ніщо поглинало його, затягувало до себе і проникало під шкіру не лишаючи змоги опиратися.
Титанічним зусиллям волі, Рід змусив себе відійти від дверей. Йому треба було просто прокинутися. Господи, краще б йому вже знову снилася бійня в Кіберлайфі.
В голову не приходило нічого ліпшого, ніж просто повернутися до Коннора. Андроїд лишався єдиним осяжним і матеріальним в цьому примарному світі навиворіт. Ґевін навіть не усвідомив як знову опинився біля нього. Перш ніж вирубитись, Рід помітив блимаючий циферблат електронного годинника на проекції тумбочки. Годинник показував 3:45. Це здалося важливим, але свідомість була повністю виснажена і не лишилось сил на будь-які думки. Ґевін заплющив очі.