частина третя

Єдине, в цьому світі, на що Ґевін міг завжди стовідсотково покластися – власна кукуха. Мізки не зраджували йому ніколи. Ані в підлітковому віці, коли по ним гатило гормонами. Ані в армії, коли довелося пройти м’ясорубку, перш ніж нарешті він зміг вступити в поліцейську академію. Ані під час найкривавіших справ серійних маніяків і бандитських воєн. Нерви могли здавати, але не мізки. Голова завжди лишалась холодною і ясною. Бувало – руки тремтіли, око сіпалось, хотілось блювати, але от щоб при цьому не розуміти що відбувається – такого не було ніколи.

Але тепер Ґевін стояв серед кухні і розумів рівно ніхріна. На столі серед крихт валялася порожня коробка з-під пластівців і Ґевін міг мамою поклястися, що вчора в ній залишалося ще більше половини.

Зі спальні вийшов вже одягнутий Коннор і звично поцілував Ґевіна в шию:

– Допомогти зі сніданком?

Рід  розвернувся до нього на п’ятках. Питання впало між ними важко, наче цеглина у воду:

– Конноре, якби я ходив уві сні, ти б мені, звісно, про це сказав?

– Авжеж. Але я жодного разу не помічав за тобою лунатизму, – відповів Коннор і тільки тепер звернув увагу на розпорошену пачку пластівців на столі.

Ґевін втомлено опустився на стілець.

– Вже не перший раз за ніч зникає їжа і я не пригадую щоб я її з’їдав. У мене кошмари, глюки і провали в пам’яті. Можливо лікування не діє і мені стає гірше.

– Я відслідковую твій стан, – не погодився Коннор, – фізично ти в повній нормі.

– Але ти казав що задля збереження енергії, відключаєшся в ночі повністю. Ти міг не помітити.

– В глибокий стазіс я йду лише в проміжку з трьох до чотирьох ранку.

– Тобто як би я встав саме в цей час, ти б вірогідніше за все не помітив?

Коннор блимнув жовтим діодом і довкола зарябило пікселями. Ґевін замружився – от бляха знову!

– Ґевіне? – сильні пальці стисли його плече і злегка струсили.

– То помітив би чи ні? – Рід розплющив очі і довкола все було нормально. Здається, галюцинації також почали набувати системного характеру.

– Ні. Я б нічого не помітив, – визнав Коннор. – Але яка вірогідність, що ти встаєш саме в цей час? Сомнамбулізм серед  дорослих зустрічається лише у двох відсотків населення. А щоб ще й в один той самий часовий проміжок – ймовірність майже нульова.

– Окей, маєш інші версії? – поцікавився Ґевін.

Коннор знову подивився на коробку. Версій очевидно не було.

– Давай я не відключатимусь вночі. Буду робити це вдень.

Ріду це не видавалося рішенням проблеми. В нього очевидно їхав дах. Але ж він не повинен був настільки поламатися від жалюгідного струсу мозку. Йому стільки разів на роботі прилітало в голову, що й не перерахуєш всі.

Чи можливо, що цей раз став фатальним?

Було страшно. Найгірший кошмар Ґевін, що його спишуть з інвалідністю, він втратить роботу, Коннора та власну особистість. Перетвориться на овоч, абсолютно не функціональний соціальний непотріб, пускаючий слину. Краще вже куля в скроню, ніж таке існування.

– Гаразд, – зусиллям волі він змусив себе зібратися і встати. – Якось розберемося, а я поки в душ – треба охолонути.

Дорогою до ванної кімнати, Ґевін зупинився біля сходів на другий поверх. Він декілька разів вже збирався туди піднятися, але варто було на щось відволіктися і згадка про це зникала. Сходи наче вислизали з поля уваги і на них не можливо було сфокусуватися.

– Гей, Конноре, – покликав він, розглядаючи старі дерев’яні двері з облупленою фарбою нагорі, – а що у нас на другом поверсі?

– Та нечебто нічого, – Коннор визирнув з кухні. – Я не підіймався туди, дошки і перекриття очевидно геть розсохлися. Це може бути небезпечно. А що?

– Та нічого… Так, просто.

Ґевін забув про сходи, як тільки зайшов у ванну.

– Теорія Лідеріка Боке – фізика стоунскіппінга, – сказав Коннор.

– Ой, все! Іди в сраку, – відрізав Ґевін.

– Але ж ти так скалічишся.

Вони стояли на кам’янистому березі озера і розвагою дня було навчити Ґевіна пускати «млинці» по воді.

Вже биті дві години камінці Ґевіна вперто тонули, не підстрибнувши жодного разу. Коннор розповідав йому про кут в двадцять градусів, про оптимальну вагу, швидкість та кількість обертів каменя довкола своєї осі. Рід вже був на межі кипіння і готов був кидатися камінням в Коннора, бо на його думку ходяча вікіпедія не допомагав, а тільки заважав, гундосячи під руку.

– Зігни більше коліна. Присядь нижче. У тебе замах не правильний, – наполягав Коннор і показував як треба. Його кляті камінці стрибали по воді за милу душу не менше п’яти разів, чим ще більше вибішували Ґевіна.

Він досі ненавидів поступатися андроїдові у будь-чому. Тож Коннор достеменно знав, що тепер вони не підуть звідси, доки результати Ґевіна не наблизяться до його власних. Ще він знав, що вони таки наблизяться. Просто це могло б відбутися значно швидше, якби Ґевін його слухав. Але він ніколи не слухав. Рід міг з ним працювати, жити і спати, але все рівно не вважав за потрібне із ним рахуватися. І це вже починало дратувати . Скільки ще разів Коннору потрібно доводити власну ефективність і надійність, аби впертий шкіряний мішок нарешті визнав у ньому рівного. Коннор наново проводив поведінковий аналіз Ґевіна, і за всіма показниками у них би вже мали скластися повноцінні партнерські стосунки. Його дані не могли схибити. Але Ґевін дослухався до Коннора тільки по роботі, і то коли вже сам нічого не міг вигадати. Його взагалі не обходило, що там у Коннора дебет із кредитом не сходиться.

В цілому, Коннор зрозумів що йому треба або притримуватися індиферентного протоколу, або процесор в нього перегріється настільки, що діло скінчить системним збоєм і бійкою. Тому зрештою він вирішив лишити Ґевіна самостійно розбиратися з камінцями і відійшов під дерева, спостерігаючи.

Людські стосунки такі складні.

Як вибудувати протоколи симпатій, коли час від часу партнера хочеться придушити і не в обіймах?

Це взагалі нормально, що одну й ту саму людину хочеться то облизати з голови до п’ят, то дати по тій голові щоб аж гуло? Це так в людей задумано?

Загальна психологія стверджувала, що так. Поведінкові коди Коннора, закладені для детективної роботи та відстеження мотивації, це підтверджували, але девіантні емоції ламали логічні ланцюжки, змушуючи Коннора почуватися вкрай нестабільним.

Ґевін Рід змушував його почуватися вкрай нестабільним. Навіть як на девіантна.

Ґевін Рід обвалював системи та алгоритми, а потім все відновлював лише однією посмішкою.

Логіка шкутильгала на обидві ноги в усьому що стосувалося Ґевіна Ріда. Це бентежило, інтригувало, збуджувало та змушувало почуватися живим.

– Ти бачив?! Бачив?! Тричі проскакав! Я зробив це! – Ґевін переможно шкірився в усі свої тридцять два зуби (нехай навіть деякі з них керамічні). – Я точно поб’ю твій рекорд!

Коннор дбайливо зберіг цей запис в архів з особливими моментами і посміхнувся у відповідь.

Вони стирчали на березі майже до сутінок, допоки Ґевін не почав жалітися що в нього вже рука відвалюється.

– Ходімо, я вже голодний як собака, – Ґевін підійшов, сховавши руки в кишені куртки, і пхнув Коннора ліктем.

Коннор не відреагував. Стояв, вдивляючись в його обличчя і обирав між «поцілувати», «пхнути у відповідь», або просто «піти додому». У Ґевіна були гарні сірі очі. Інколи вони темніли як штормове небо, обіцяючи буру, а інколи ставали зовсім ясними і прозорими, як зараз, а на дні райдужки плескалося тепле світло.

– Ну що став пеньком? – нетерпляче спитав Ґевін, почухавши великим пальцем куточок губ. Коннор знав, що так він робить коли ніяковіє. – Йдеш, чи як?

З Ґевіном Рідом майже не можливо було прорахувати вірогідні варіанти. Через нього в Коннора створювались альтернативні протоколи та стихійно прописувались додаткові алгоритми. В системах зароджувалися нові нейронні зв’язки. Коннор ніколи не міг відслідкувати як саме це відбувається. Він зробив крок вперед і під ногою хруснула соснова шишка. Коннор підняв її і обтрусив від піщаного грунту.

– Знаєш, що спільне у тебе, шишки і галактики? – раптом спитав він.

– Файний початок підкату, – посміхнувся Ґевін.

– Це не підкат, це математика. Ти чув про послідовність Фбоначчі?

– Ні, ти точно вирішив мене сьогодні довести, – застогнав Рід, закочуючи очі.

– Бляха, Ґевіне, послухай, я намагаюся сказати щось важливе!

Ґевін зітхнув і похмуро подивився на Коннора, всім своїм виглядом натякаючи, що «біс із тобою, я послухаю, а потім перетворю твоє життя на пекло до кінця цього дня».

Коннор присів, підібрав тонку паличку і почав креслити на піску: 0, 1, 1, 2, 3, 5, 8…

– Це числовий ряд, в якому співвідношення кожного числа до попереднього складає 1,618, що називається коефіцієнтом Фібоначчі, або числом Фі. А в математиці використовується вираз «золотий перетин» – це таке пропорційне ділення відрізку на нерівні частини, за якого весь відрізок співвідноситься із більшою частиною, як сама частина співвідноситься із меншою…

Коннор накреслив прямокутник і поділив його в середині на ідеальні квадрати, котрі пропорційно зменшувались, і вписав у них спіраль. Погляд Ґевіна на все це мудрування не демонстрував жодного розуміння. Коннор зітхнув, охолоджуючі нагріті системи, і продовжив:

– Найважливіше те, що це найпоширеніша арифметична послідовність серед явищ природи. Все що росте і розвивається в цьому світі, явища живої та неживої природи підкорюються законам закладеним в цій числовій послідовності. Суцвіття, розташування пелюсток і листків, будова шишки, мушлі молюсків, насіння в соняху – все це побудовано за строгими пропорціями золотого перетину. Це – відображення життя в нескінченному розширені і стисканні. Статичний закон, що керує динамічним процесом. Бактерії множаться в прогресії, котру можна накреслити у вигляді спіралі Фібоначчі. Морські коники, мушлі равликів, хвилі океану, папороть, роги тварин, хмари вихрової бурі і галактики, спіраль людського ДНК… твого ДНК, Ґевіне, – Коннор взяв його за руку і поклав в долоню шишку. – Світлові роки космосу розділяють шишку і спіралі міжгалактичного пилу, але будова лишається та сама – коефіцієнт 1,618. Ідеальна формула. Розумієш, хтось, або щось, не просто вирахував її, а вдало використав на практиці, створивши цілий Всесвіт. Відмінності між моїм та твоїм світом умовні – все довкола кимось запрограмовано.

Ґевін в ступорі дивився на шишку і не міг змусити себе підняти погляд на Коннора. Горло стисло і дихати стало важко, наче повітря довкола розрядилося.

– Мене також створили з урахування золотого перетину – пропорції мого тіла, закономірності встановлення нових зв’язків та розвитку алгоритмів. Я не був народжений як ти, але я так само підкорююсь послідовності Фібоначчі, – продовжив Коннор зовсім тихо, але Ґевін чув його, наче той говорив в самісіньке вухо. – Тож я вважаю, що насправді не так вже сильно відрізняюсь від цього світу. Можливо, якщо я побудований за ти самим фундаментальним законом, у мене є шанс зайняти своє місце серед всіх цих форм і явищ. Також я вважаю, що це робить мене трохи ближчим до тебе, дає нам спільні точки дотику. Ти, я та все що нас оточує – частина одного великого задуму. Якщо одна й та сама математична формула закладена в нас обох, яка різниця із чого ми зроблені?

Коннор замовк. Ґевін стояв тихо, намагаючись переварити все почуте, але в голові була повна каша, думки категорично не тримались купи і стало нестерпно душно, незважаючи на осінній холод.

– О, Господи… – тільки і зміг врешті решт видати Рід, стискаючи шишку в кулаку.

Коннор напружено застиг поруч, очікуючи якоїсь більш усвідомленої реакції, але схоже було, що скоріше за все, не дочекається. Діод нервово пульсував жовтим. Він невпевнено торкнувся пальцями колючої від щетини щоки, і Ґевін подався вперед, смикнув його до себе за куртку і ткнувся носом у відкриту шию.

– Ну ти й ідіот… як я взагалі з тобою зв’язався?

– Я не розумію… – розгублено сказав Коннор. – Що це означає?

Ґевін тільки обійняв його міцніше.

– Це означає, що зараз ми підемо в дім і знайдемо стільки точок дотику, скільки можна уявити. Будемо шукати, доки сил не стане, а потім скрутимось в кляту спіраль Фібоначчі і будемо лежати так до ранку, наче молюски на дні океану… або шишки в лісі. Байдуже. Ідею ти зрозумів.

– Чекай, тобто я ділюся з тобою глибокими екзистенційними переживаннями, а ти мені у відповідь секс пропонуєш? – Коннор трохи відхилився, аби бачити його обличчя.

– Так… ти проти?

Коннор ще з хвилину коливався, аналізуючи, потім широко посміхнувся:

– Добре, будемо молюсками.