Частина сімнадцята

Частина сімнадцята

Коментар автора
Останній розділ. Я не знаю, чи зможу догодити всім, і ще я взяла на себе відповідальність описати події до кінця життя Алана.
Якщо зачеплю чиїсь почуття, вибачте.

Адже ти знала. Знала. Але заштовхувала ці почуття подалі, щоби не заважали тоді. А тоді все було так, як би хотілося. Майже так.
Ні, вона не переживала сильно. Всі почуття вона знову заштовхала подалі. Переживе згодом, коли буде можливість. А зараз, якщо у неї через нерви пропаде молоко, вона зробить гірше і собі, і дитині.

Вони жили своїм колишнім життям і намагалися будувати нове. Алекс отримала листа, в якому повідомлялося, що вона зарахована на курс і її чекають у найближчому вересні. Це стало чудовим приводом взятися за повторення матеріалу пройдених курсів і відволіктися від гнітючих думок.
Від Алана не було жодних звісток.

Він зателефонував через 3 місяці та попросив дівчину привезти сина до нього додому.

– Вибач. Я дуже скучив і хотів раніше, але обставини не дозволяли.

Алекс стояла з дитиною на руках на порозі будинку Рікмана.

– Мені можна пройти? – Запитала вона.

Чоловік зам’явся, але все ж таки пропустив дівчину всередину. Він спробував взяти сина на руки, але той почав кричати. Алан здивувався.

– Він тебе вже забув. Тепер потрібен час, щоб все знову стало, як раніше. Якщо стане, звісно.

– Я думав…

– Ти думав, я приїду, залишу дитину і піду? Аякже. Я не піду, доки не буду в повній впевненості, що моя дитина знає з ким залишається і що їй добре.

Рікман здивувався.

– А ти змінилася.

– А ти як думав. Життя змушує.

– Ну що ж, ходімо, покажу вам дитячу.

•••

Няню для малюка найняли за рекомендацією Шейли. Вона дуже сподобалася і малюкові, і мамі. Вони всі здружилися і у дитини з нянею не було жодних проблем. У Алекс навіть з’явилася можливість винайняти житло ближче до коледжу, щоб не витрачати 4 години на день на дорогу. Але вона вважала за краще їздити щодня і бачити дитину, ніж спілкуватися з нею лише у вихідні. У поїзді вона встигала виконувати задані завдання.

Поки що все складалося добре.
Няня відвозила дитину до батька і привозила назад, тим самим позбавивши Алекс необхідності бачити кисле обличчя Рими і дражнити себе Аланом. Вона вже відвикла від нього.

Іноді вони зідзвонювалися, коли дитина гостювала у них. Дівчина слухала нескінченний тупіт ніжок та дитячий белькіт. Їхній малюк у свої півтора роки дуже швидко бігав і чітко вимовляв окремі слова. І голос Алана у слухавці. Оксамитовий, дратівливий. Вона відчувала, що він розмовляє з нею по-особливому, дуже м’яко, дбайливо, як на початку їхніх стосунків. Але вона себе вчасно зупиняла і не дозволяла спокушатися. Він усе припинив, отже, немає сенсу щось вигадувати.

Підходив до завершення навчальний рік. Весна була в самому розпалі, і Алекс побачила того, хто виженув усі думки про Алана. Вона закохалась.

Ні, він зовсім не був схожим на Алана. Він був іншим. Невисокий, небалакучий, навіть трохи похмурий, з темним трохи довгим волоссям і глибокими блакитними очима, трохи смаглявий.

Алекс побачила його випадково, коли той проходив повз. Тілом пройшов розряд струму.

Більше вона ні про що не могла думати.

Виявилося, що він навчався на курс молодше і був спортсменом, грав у футбол.

Спілкувався він лише зі своїми друзями і у компанії дівчат помічений не був. Навколо було повно хлопців відкритих до спілкування, тому дівчата не особливо звертали увагу на такого замкненого. Алекс довелося попрацювати, щоб привернути його увагу.
Їхній роман не був ні бурхливим, ні тривалим. Хлопця звали Алекс, і подібність імен його напружувала.
Дівчина начебто й подобалася йому, але ініціативи з його боку не було. Їй часто доводилося ніби тормошити його: Ау, я тут, ти мене не забув?

Декілька разів вони переспали. Алекс було цікаво спробувати це ще з кимось, адже крім Алана в неї більше нікого не було.
Відчуття були зовсім не ті. Чи то від того, що хлопець недосвідчений, чи вона його недостатньо приваблювала. Зрештою дівчині набридли такі стосунки, і вони розлучилися.

Почуття закоханості не минуло і ще деякий час після розлучення вона страждала.

Ще й Алан. Він почав ревнувати. Він знав, що вона проводить час із молодим чоловіком і постійно їй дзвонив.

Як же вона злилася!

Хлопцеві вона казала, що це дзвонить її тато.
Як тільки вони розлучилися, Алан заспокоївся. Дівчина мала нелегку розмову з чоловіком, який так ні до чого і не привів.

– Я взагалі не розумію, що відбувається. – казала вона. – Я намагаюся будувати особисте життя, а ти мені заважаєш! Навіщо тобі це потрібно?

Алан читав газету, прикриваючись від нервової дівчини.

– Мені не сподобався цей тип.

– Та ти його у вічі не бачив!

– Мені вистачило опису.

– Мені вирішувати, з ким зустрічатись. Це не твоя справа.

– Може й не моя, а може й моя. Як вважаєш, чи не час Ленні в садок?

•••

Рікман-молодший пішов у дитячий садок у два з лишком роки. З мамою за руку, сам ніс свій рюкзачок зі змінним одягом та їжею.

Він був дуже товариською і чарівною дитиною, розвиненою не за роками, артистичною.
Він брав участь у всіх постановках та виконував головні ролі. Все в нього виходило легко.

Коли він підріс, його почали питати про схожість прізвищ з відомим актором, але він заперечував через те, що просто не знав.

Справа в тому, що батьки, як могли, оберігали його, і хотіли щоб він почував себе рівним з іншими дітьми.

Але не все виходило так, як хотілося. Хлопчик дивувався, чому його друзі гуляють у вихідні з татом у парку, ходять у кіно та їздять на рибалку, а він ні.
Насправді Алан проводив із сином практично весь вільний час, але вони змушені були робити це не в людних місцях. І чому його батьки не живуть разом, і чому мама товаришує з різними дядьками, а тато тільки з Римою (“вона ж бабуся!” – говорила дитина, чим дуже смішила Алекс).

До п’яти років батьки викручувалися з відповідями і дитину це влаштовувало. Але перейшовши до початкової школи, хлопчик дізнався про Гаррі Поттера, і зажадав одразу все – і книги, і фільм.

Після прочитання першої книги (“бідний Гаррі, цей Снейп просто жах ходячий!”) прийшла черга фільму. Дитина не дурна, але все ж таки дитина, і упізнавши у жахливому Снейпі свого рідного батька, тиждень до нього близько не підходила.

Ось і настав момент розповісти дитині про те, хто її тато. У своїх доводах, що тато не Снейп, вони апелювали до того, що сам Ленні грав у садку капітана Крюка (“я хотів зіграти пірата Джейка, але ніхто не зміг подужати роль Крюка, тому довелося мені!”), але насправді Ленні ніякий не Крюк, а добрий хлопчик. Ось і тато не Снейп, а просто зіграв його, як і Ленні.

Подіяло. Син зацікавився іншими роботами свого батька, і до цього палко коханий тато тепер став для нього героєм.

– Я буду як тато!

– І ким же?

– Усіма! І ковбоєм, і бандитом, і шерифом! Ти бачила, як він його? Із пістолета!

У цей час Алекс давно закінчила навчання та працювала у дизайнерській фірмі.

Залицяльників міняла, як рукавички. Ніхто її не задовольняв за всіма показниками.

– Так, – говорив Алан. – Не пощастило, першим у тебе був я, і тепер знайти когось, що хоч скільки-небудь дотягує до мого рівня…

– Ой хтось завищив собі планку. Вона має бути не над твоєю короною, а під нею.

Ленард жив то з матір’ю, то з татом.

Від своєї спокійної та ніжної мами він отримував кохання та ласку. Вони гуляли пішки і читали книги, валялися в ліжку весь ранок у вихідний.

Із батьком був драйв. Вони багато спілкувалися, він розповідав історії зі свого життя, про те, як грати на сцені, плюси та мінуси акторського життя.

Мама стільки не розповідала. Вона взагалі не була балакучою.

Ленард їздив із батьком до своєї тітки Шейли, де його любили і він отримував вдосталь уваги та захоплення від своїх старших кузин.

Хлопчик дорослішав і перестав бути копією матері, у нього почали виявлятися риси батька.

– Схоже, твоїй дитині передався твій талант і йому загрожує твоя доля. Ще й фамільні риси виявились. Як будеш представляти світові нову зірку зі своїм прізвищем? – Жартувала сестра Алана.

– Коли його зірка зійде, мене вже не буде на цьому світі. Тож віддуватиметься сам.

– Не говори дурниць.

У вісім років хлопчик потрапив на зйомки останньої частини Гаррі Поттера.

Для свого віку він був високим і цілком підійшов для ролі учня-першорічки в масовці. Це було його першим досвідом зйомок та шансом побачити як працює його тато та інші актори світової величини.

Хлопчик був вражений. Алекс теж змогла потрапити на студію, як мама юного актора. Без допомоги Алана у цій справі не обійшлося.

Наприкінці знімального дня, коли Ленард був у компанії нових друзів, Алекс чекала на Алана. Алана в костюмі Снейпа.

Помітивши, що дівчина залишилася в коридорі одна, він подався до неї.

– Що ви тут робите, міс? Ваші однокурсники вже розійшлися своїм гуртожиткам. Мінус десять очок…

– Слізерину. – Сказала Алекс.

– Ах. Я не звик знімати очки зі свого факультету. Доведеться покарати Вас за те, що мені довелося це зробити, міс.

Він підійшов до неї впритул і дівчина задкуючи, вперлася в стіну.

– Сподіваюся, покарання буде у вашому кабінеті, сер? – промуркотіла вона.

– Ні, ця комірка цілком згодиться. – з цими словами він відчинив біля них двері і заштовхав дівчину туди.

Якесь підсобне приміщення, але з вікном.

– Посміялися, і годі. – сказала вона.

– А ніхто не сміявся. – Сказав він і обвив руками її талію.

– Що ти робиш? – Злякалася вона.

– А хіба ти не хочеш цього? – його гаряче дихання біля її вушка і мурашки по всьому тілу. – Я бачив, як ти на мене дивилася весь день.

– Так, так, дивилася. – Здалася вона. – Але ж ми не можемо це зробити…

– Можемо. – Він підняв її спідницю і запустив руку в трусики.

– Ні, не треба, ми всі зіпсуємо.

– О, ти маєш запасну білизну? Тут усе мокро. Наскрізь. – Він облизав пальці.

Дівчина застогнала. Це була остання крапля. Вона не могла більше стримуватись і сама накинулася на Рікмана-Снейпа.

Прелюдія була спекотною, але недовгою. Вони обоє хотіли якнайшвидше приступити до справи.

Алекс заплуталася в гудзиках снейпівського костюма, і Алан їй допоміг.

Діставши його член із штанів і міцно обхопивши рукою, повела його у бік купи парт.

Розмістившись на одній із них, дівчина почала вводити його у себе.

– Почекай, я спущу штани. У тебе стільки соку, залишаться сліди на костюмі. – захекано промовив чоловік.

Він трахав її на старій запилюженій парті, не змінюючи пози. Він був готовий кінчити будь-якої секунди, але тримався.
Дівчина кінчила один раз і він мав намір довести її до другого оргазму.

– Хто, трахає, тебе, зараз, – промовив чоловік, супроводжуючи кожне слово поштовхом.

– Ніхто, – стогнала дівчина. – У мене нікого немає.

– Чудово, – вів далі Алан-Северус, тримаючись в одному темпі. – Ти моя.

– Тааак, – простогнала вона, оргазм накрив її, вона засіпалася, обхопивши чоловіка ногами, вдавлюючи каблуки-шпильки в його сідниці.

Він скінчив слідом, тільки-но встигнувши вийти з неї.

Вони дихали в норму ще кілька хвилин. Алекс злизала останні крапельки з розслабленого органу, змусивши цим Алана здригнутися.

– Скільки ти стримувався? – Запитала вона.

– Ти була в мене остання.

– О, не дивно, що ти поповнішав.

Він зігнув брову.

– Так-так, поповнішав. – сказала вона, поплескавши його по животу. – Але ти все ще неймовірно сексуальний. Тому я брала запасні трусики. Цілий день бачити тебе в снейпівській мантії без шкоди для білизни не в моїх силах.

Вона дістала чисті трусики з сумки та одягла їх.

Рікман засміявся.

Більше вона не приходила на зйомки. З Аланом було добре, і вона все ще хотіла його, як чоловіка. Але який сенс у цьому всьому? Вона для нього – іграшка. Пограв і покинув.

Йому подобалося з нею кохатися, але не жити, вона це давно зрозуміла.

Коли Алекс привозила сина або дзвонила дізнатися, як у них справи, Рікман намагався завести розмову про повторення того, що сталося в комірчині на знімальному майданчику. Дівчина пропускала ці питання повз вуха, змінювала тему і всіляко ухилялася від відповідей. Те, що сталося в тій комірчині, було помилкою. Вісім років коту під хвіст, якщо вона поведеться на його вмовляння.

Ситуація вирішилася сама собою. У Алекс з’явився новий хлопець, і все було у них серйозно. Він був ідеальним. Старший за неї на кілька років, гарний, розумний, дбайливий.

Алекс напросилася з ним у тижневу подорож до Еміратів.

– Він розробник, програміст. Може працювати з будь-якого куточка світу. Це так чудово!

Повернувшись до Лондона, Майк, саме так звали нового чоловіка Алекс, перебирався до неї. Він швидко порозумівся з Леннардом і вони потоваришували.

Алан обурювався. Тепер він втратив Алекс, і схоже назавжди, то цей тип ще й його сина переманює. Хлопчик став більше часу проводити вдома у мами, ніж їздити до батька. Через невеликий проміжок часу все повернулося на свої місця, і хлопчик почав проводити час з однаковим задоволенням і у батька, і матері.

Алекс більше не приїжджала до Алана і вони майже не спілкувалися. Новини один про одного вони дізнавалися через сина.

Так через рік Алекс дізналася, що Алан одружився з Римою.

Вона пролежала в ліжку цілий день, не встаючи. Ні, вона не плакала, але щось у ній померло того дня. Вона любила Майка, і він любив її, тому того ж дня, бачачи, як вона страждає, він зробив їй пропозицію. Вона погодилася. І вона була щасливою. Але чому тоді її так пригнічувала думка, що Алан одружений? Вона сама не знала.

Незадовго після одруження Майка та Алекс Леннард влаштував зустріч двох сімей.

Алекс переживала так, що в неї тремтіли руки. Вона боялася побачити Алана і знову втратити голову. Але вона заспокоювала себе тим, що тепер має Майк, її підтримка і опора.

Вечір пройшов досить мило. Алан з Римою приїхали в гості до Алекса і Майка.

Алекса подавала страви, Майк наливав вино, Леннард розважав усіх жартами.
Алан і Майк, на подив Алекс, розмовляли, і їх неможливо було зупинити весь вечір.

Дівчині довелося спілкуватися з Римою, хоч зовсім не хотілося.

– Як у вас справи? – Запитала з ввічливості дівчина.

– Все чудово, – відповіла та. – Бачу, у вас теж.

– Вони так здружилися, – сказала Алекс, дивлячись у бік чоловіків.

Тепер до них підійшов Ленард. Він виглядав набагато старше своїх десяти років і був за зростом майже як Майк. Алан обійняв його за плечі. Вони про щось говорили та сміялися.

– Розумним чоловікам завжди є про що поговорити, – сказала Рима.

– Ленні любить їх обох. – відповіла Алекс.

– А ти? – Рима пильно подивилася на дівчину.

Алекс похитала головою.

– У мене нове життя. Я це відчуваю. Я на початку нового шляху, а Алан залишився за поворотом.

– Це добре. – Рима хопнула рукою по руків’ю крісла.

Коли всі знову сіли за стіл, щоб ласувати десертом, Алекс попросила дати їй слово.

– Я хочу дещо сказати вам усім. Ми всі пов’язані з вами, у нас спільне минуле, з Майком майбутнє, і наш Ленні, тому я не бачу приводу не поділитися з усіма відразу, коли вже випала така можливість.

Усі з цікавістю дивилися на неї.

– У нас із Майклом буде дитина. У тебе буде брат чи сестра, Ленні.

У хлопчика відвисла щелепа. Майкл підхопив дівчину на руки і почав її кружляти по кімнаті, волаючи від радості.
Алекс попросила поставити її на ноги, інакше їй стане погано.

Коли вона сіла за стіл, то побачила самовдоволене обличчя Рими, яке так і говорило:

“Тепер тобі точно не до Алана”. І Алана. Він усміхався.

Коли вони прощалися, Алан обійняв дівчину. Вона помітила, що не відчула нічого з того, що відчувала раніше. Невже вона вилікувалась? Майк вилікував її своєю любов’ю. Любов’ю, яку не зміг дати Алан.

•••

За дев’ять місяців Алекс народила дівчинку.

Після виписки вони влаштували вдома невелике свято. Покликали лише найближчих. Алан, Майк і Леннард не спускали малу з рук.

– Дайте мені вже нарешті дочку! Я ж тато! – обурювався жартома Майк.

– Вона моя сестра, я теж маю право її няньчити! – Вимагав Ленард.

– Вона сестра мого сина, тож не заважайте нам спілкуватися. – бурчав Алан, акуратно тримаючи в руках маленьку грудочку.

– Я сподіваюся, що черга з няньок не зникне, коли вона плакатиме і не спатиме ночами, – реготала Алекс.

•••

– У хлопчика явно талант, піде стопами батька.

– У нього багато до чого талант. З такою ж ймовірністю він піде вчитися на інженера. Ти бачила його новий проєкт?

– Так. Вражає, звісно. Хлопчик розумний.

– А вчора він писав вірші дівчинці. Того тижня записав пісню, знову ж таки дівчинці. І сказав мені, що маю неправильні штрихи на картині. Ти уявляєш??? Штрихи таки виявилися неправильними!

•••

Ленард прийшов зі школи додому. Треба зауважити, однієї з найкращих шкіл Лондона тато не шкодував для сина нічого.

Мама та дворічна Мія сиділи на підлозі та грали в кубики.

– Як успіхи, любий? – Запитала Алекс, не відволікаючись від гри.

– Якуспії, юбий? – повторила мала і засміялася.

Хлопець мовчав.

Алекс підвела на нього очі.

Ленард, який так подорослішав і став ще більш схожим на батька, дивився в одну точку. На обличчі тривога.

– Що трапилося? – спитала його мати.

– Коли ти востаннє бачила тата? – глухо промовив він.

– Алана? Я вже не пам’ятаю. Давно. Він останнім часом відмовлявся від зустрічей, хоч ми неодноразово хотіли запросити їх у гості. А що?

– Він захворів.

– Чим?

Леннард закрив обличчя руками, плечі затремтіли.

Алекс підскочила до нього, обійняла.

– Розкажи мені. На що він хворіє? – вона вже почала відчувати, як накочується страх. Вона ніколи не бачила свого сина у такому стані.

Хлопець прибрав руки від обличчя та змахнув сльози. Очі вже набрякли і почервоніли. Він почав розповідь здавленим голосом.

– Десь півроку тому я помітив, що з татом щось не так. Він приховував від мене щось, я це знав, я відчував, розумієш?

Алекс кивнула головою.

– А потім він почав втрачати вагу. Поступово. І їсти не те, що завжди. Дієта типу. Я трохи заспокоївся, подумав, що він вирішив оздоровитись. І він постарів. Але ж він уже не молодий, правда? І це природний процес. Але сьогодні…

Він знову затулив обличчя руками, тепер уже схлипуючи.

У Алекс побіліло обличчя. Тремтячою рукою вона гладила сина по спині.
Не може бути.

Мія, якій набридло самій грати, прибігла з радісним криком і вмостилася у мами на колінах.

– Він… як він зараз? – Прошепотіла Алекс.

– Він лікувався. Але тепер все. Лікування більше не допоможе.

Цього ж вечора Алекс сиділа в будинку у Алана. Вона залишила вдома чоловіка та дітей і вирішила приїхати сама.

Алан дуже схуд, але був бадьорий і позитивний. Це був не той чудовий, впевнений та сильний Алан. Це був слабкий старий чоловік з усмішкою провини на обличчі.

Рима ходила чорніша за хмару.

Алекс був приголомшений і розгублений.

– Чому ти не казав?

Він знизував плечима.

– Я не хотів вас обтяжувати цим.

– О, Боже, – тільки й вимовила Алекс і розплакалася.

Дівчина намагалася приїжджати якнайчастіше. Леннард навіть пропускав заняття, щоб побути з батьком. Алану не подобалося, що син часто не ходить до школи.

– Тебе відрахують, не дуркуй.

– Для навчання у мене все життя попереду. А ось скільки я з тобою пробуду, я не знаю.

Алан озвучив рекламний ролик слабким голосом. Він старався, хотів цього. До останнього показуючи, що все гаразд. Він побував на презентації у театрі, на радіо.

А за місяць потрапив у реанімацію у несвідомому стані.

За день до цього він був у гарному стані та настрої.

– Я не знаю, чи зможу тобі це сказати наступного разу. Може й не буде цього наступного разу. Римі я вже сказав. І Леннарду. І братам із сестрою.

– Я в тебе остання, правда? – Крізь сльози сказала Алекс.

– Так, я в тебе перший, ти в мене остання. – посміхнувся Алан. – Спасибі тобі. Ти була найяскравішим моментом у моєму житті. Мені дуже шкода, що я не зміг дати тобі більшого.

– Ти мені багато дав. Ти провів мене в життя, чого не змогли зробити мої батьки. А щодо наших стосунків… ми все зробили правильно.

– Ти розумниця.

– У нас чудовий син. Він любить тебе і я не знаю, як він все переживе.

– Він упорається, у нього велика родина.

Вони обійнялися востаннє.

У лікарні дівчина поцілувала його. На прощання.

Кінець