Частина сьома

    Дим. Марево вогню. Останній бій. Життя і Смерть. Вони борються. Асока Тано і Дарт Веррадер. Останній танок Світла й Темряви, Добра і Зла. 

    Щось зламалося всередині.

    Вона зі слізьми дивиться на це все. Всіяне тілами клонів і рештками дроїдів. Той останній бій. Поле, на якому вона померла…

    Вона знає що робити. Минуле не вернеш, Майбутнє не знайдеш, а Теперішнє… Вона знає, що робити.

    Позаду неї тіні минулого з осудом дивляться на неї. Привиди тих, кого вона вбила.

    Поруч з нею постаті теперішнього стоять і мовчки спостерігають. Вони чекають завершення двобою.

    За полем битви, перед нею, майбутнє ховає завіса білого сяйва. Тільки їй вирішувати, хто стоятиме там.

    Дуель продовжувалася із такою запеклістю, що бува світлові мечі зламати можна. 

    Синій, Червоний, Іскри. Святая трійця її Життя.

    По обидва боки від бійців стоять вони. 

— Перетвори страх на гнів і ненависть та знищ їх!

    Веррадер вибила з руки Тано меч.

— Ти ще не втрачена, Шпилько. Тебе ще можна врятувати…

    Асока контратакувала і позбавила супротивницю другого меча.

    Блакитна примара та чорна тінь. 

— Обирай, хто з них переможе, — промовив містичний голос. — Хто стоятиме перед тобою.

    Тогрута активувала мечі. Кров почала стікати з них. Леза стали білі. 

    Вона рушила до дуелянтів. 

    Раз, два, море іскр. 

    Веррадер не переможе. 

    Асока не програє.

    Анакін простягає до неї руки і кличе.

    Сідіус хапає за ноги і тягне до себе.

    Асока не програє.

    Веррадер не переможе.

— Я вже зробила свій вибір, майстре, — не знати до кого звернулася вона.

    Завіса майбутнього впала.

– – –

    Веррадер рішуче прямувала коридором Інквізиторію. Всі хто зустрічав її по дорозі розходилися, даючи прохід леді ситів. Постать у чорному не зважала ні на кого. Її цікавило лиш одне.

    Охоронці біля камери з ув’язненим джедаєм, помітивши лише постать Дарт Веррадер, і не бажаючи потрапити під гарячу руку, швидко дематеріалізувалися. Та гніву Леді їм не вдалося уникнути…

    Кенобі сидів на підлозі камери, абсолютно спустошений. Жорстока правда вибила його з колії. Він, навіть, не поглянув, хто прийшов проводити допит над ним. 

    Силове поле зникло. Постать у чорному зробила крок у камеру.

    Тогрута пожбурила Кенобі меч і чіп. Обі-Ван здивовано поглянув на новоприбулу.

— Передаси своїм повстанським покидькам, — промовила вона. — Там все, що їм знадобиться.

    Леді в чорній броні пішла геть, лишивши Обі-Вана дивуватися. Голос не був модульований.

    Силове поле не ввімкнулося назад.

– – –

    Море іскор, крики, мертві інквізитори.

    Дежавю? Ні. Наказ 66 2.0. 

    Асока озирнулася довкола. Підлога всіяна тілами. 

    Вона зробила це знову. І знову в Храмі джедаїв. Але це не мало значення. Головна ціль ще жива.

    Тогрута не глянула на чоловіка, що стояв позаду неї. 

— Не стовбичте, наче пам’ятник, — прогарчала вона. — Шатл на майданчику. R2 вам допоможе.

    Не чекаючи відповіді, тогрута пішла. 

— Ще не втрачена вона… — прошепотів Обі-Ван з надією в очах.

– – –

— Вітаю тебе, моя ученице, — у своїй манері привітався Сідіус. Він сидів у своєму кріслі спиною до тогрути. 

    Асока поглянула на краєвид, що відкривався з кабінету Імператора. Схід сонця скоро осяє Корусант.

— Ти добре впоралася зі своїм завданням. Кенобі дуже небезпечний злочинець…

— Порівняно з вами — ні, — промовила Асока. Вона міцно стиснула в руках мечі. 

— Що ти маєш на увазі, дитя моє? — Імператор обернувся до неї.

— Не називай мене так! — тогрута накинулася на ситха. Блакитні леза вмить активувалися.

    Сідіус не пальцем роблений. Він одразу ж  контратакував. 

— Зрадниця! — прошипів він, гнівно дивлячись на супротивника.

— Ти сам мене так назвав! — Асока накинулася на ситха з новою силою. Блакитні леза зіткнулися з червоним. 

    Атака. Удар. Атака. Контрудар. Напад. Блок. 

    Танок Смерті. Бій, що ведеться не на життя.

— Нікчемне дівчисько! — крикнув Сідіус, вільною рукою посилаючи блискавку в Тано. 

    Асока заблокувала атаку. Вона на мить поглянула на панораму. От-от зійде сонце. 

    Асока рвучко штовхнула ситха до вікна і завдала удару, вибивши з рук ворога зброю. 

    Перші промені почали визирати з-за обрію.

    Сідіус хоч і втратив меча, але рішуче не здавався. Він вчепився в Асоку, б’ючи її струмом. 

    Рожевіє небо. От-от зійде сонце.

    З останніх сил Тано кинулася вперед, розбиваючи скляну панораму. Вона стрімголов кинулася вниз, тягнучи за собою Сідіуса. 

    Вона ні про що не шкодувала. 

    Сонячне проміння ніжно торкнулося її. Востаннє.

    Тиша.

    Асока подивилася на землю. Її тіло лежало, оточене кривавим місивом та склом. Поруч, посмертно  вчепившись кістлявими пальцями в неї, був Сідіус. Зморщений, страшний, але мертвий. 

    Асока зробила це. Вона виконала свою місію.

    Люди довкола заметушилися. 

    Примарна долоня поклала руку на її плече. Шпилька обернулася. 

    Ласкаві блакитні очі дивилися на неї. 

— Майстре? — в очах тогрути заблищали сльози.

    Анакін усміхнувся. Він обійняв ученицю.

    Сонце зійшло. Вона отримала своє прощення.