Частина сьома

Ревека завжди була запальною натурою. Вона ніколи не приховувала емоцій, якщо була незадоволена чимось. Це відрізняє молодших вампірів від дорослих. Останні в змозі контролювати свої емоції, або зовсім вимикати їх, стають холоднокровними і байдужими. Адріан колись сказав, що Ревека була помилкою у їхній родині. Саркастична, несерйозна, хитра, але в той час трохи дурна та скажена.

Як вона зненавиділа Давида, коли той наказав їй відмовитись від людської крові… Іноді здавалось, що ця безпідставна образа й досі сидить у неї всередині. Вона влаштовувала пакості, заважала полювати – спеціально видавала себе, аби тварини втікали геть. Протестувала голодуванням до моменту поки не могла підвестись з ліжка. З нею потрібно було носитись, як з малою дитиною.

Але навіть після всього, що вона витворяла, залишалась без покарання. Приходила до Давида, наче підбита кішка і робила вигляд, що змінилась, вибачалась за те, що робила.

І тепер вона знову перейшла межу. Її ревнощі не давали їй мислити раціонально та утворювати логічні зв’язки. Так, можливо вона була права в тому, що контактувати з ворогом – не найкраща позиція для збереження репутації родини, але її методи аби довести свою правоту були неприпустимими.

Посипалось покриття зі стелі. Ревека царапала руку брата своїми довгими кігтиками, поки той притискав її до стіни. Вона не могла видавити з себе жодного крику, лише борсалась під його хваткою.

– З мене досить твоїх витівок, Ревеко. – Загарчав Джаред, ще раз прикладаючи її головою в стіну. Звук тріскоту рознісся по коридору.

– Ця мала… ідіотка… причарувала тебе. Вона порушила… правила… першою. – Намагаючись звільнитися від його руки хрипіла вампірка.

– Вона не використовувала магію проти мене. Але замість того, аби запитати, ти вирішила напасти на смертну, яка тепер належить мені. Це ти з’їхала з глузду.

Він приклав її об стіну ще раз і Рев здавлено простогнала від болю. Аморіс відчула, як злість вампіра заполоняє її розум. Вона похитала головою, відганяючи від себе цю різку хвилю чужих емоцій і обережно підійшла до Джея збоку.

– Будь ласка, відпусти її. – Вона обережно торкнулась його плеча і намагалась зазирнути в його очі. – Я розумію, чому вона злиться.

– О ні, мала відьмо, ти не… не розумієш. – Відчуття його руки, яка стискає її шию, було не найприємнішим. Дихати їй не потрібно було, але було важко вимовляти речення.

Джаред повернув голову в сторону відьми. Вираз його обличчя трохи змінився. Він сховав свій оскал і подивився на неї з німим питанням. Дівчина несміливо доторкнулась до його щоки, Джей прикрив очі, її дотик спонукав його протверезіти від відчуття повноцінної люті, яке захопило його.

Замість того, аби просто поставити Ревеку на підлогу, від просто відкинув її в сторону сходів. Вампірка впала на бік і привстала, впираючись руками у кам’яну поверхню під собою. Вона подивилась на нього з неприхованою злобою в очах.

– Недарма ти вважав себе помилкою роду. – Це прозвучало, неначе ляпас. Усі затихли, Адріан зробив крок назад, його очі трохи розширились.

Аморіс не зрозуміла, що вона намагалась цим сказати, відчула легкий дотик образи, але дивний, чужорідний. Його відчуття. Нарешті заговорив середній брат:

– Ти вже сказала достатньо, Рев. Підіймайся. – Він підійшов до неї і подав їй руку, вона проігнорувала, вскакуючи на ноги. Трохи розім’яла шию. – Тобі треба провітритись.

– Пішов ти. – Гарикнула вампірка і, штовхаючи його плечем, вийшла у великі подвійні двері, які вели на вихід.

Джаред мовчав, подивився на тріщину у стіні. Треба нагадати комусь, аби прибрали це до початку прийому.

Аморіс намагалась подивитись на нього, але він не відреагував. Вона відчула, як слова Ревеки увімкнули у ньому щось, що змусило його замовкнути.

– Я виконав твоє прохання, брате. – Почав Адріан. – Усе готово.

– Чудово. – Голос старшого вампіра трохи просів. – Дякую, що дослухався.

– Я не розділяю її думку. Просто… щоб ти знав. – Він поклав руку на його плече перед тим як звернутись до Аморіс. – Ти наша гостя, отже і ставитимуться до тебе добре. Не зважай на Ревеку.

Дівчина трохи задихнулась, здивувалась. Що ж змусило Адріана так різко змінити думку? Невже він мав розмову з братом, про яку вона не знала? Дівчина кивнула йому і Адріан теж вийшов з маєтку. Настала тиша.

– Джареде, я…

– Треба показати тобі твою кімнату. – Не дозволив їй закінчити вампір.

Він підійняв їхні валізи і попрямував до сходів, почав підійматися уверх. Дівчина прикусила свою щоку зсередини і мовчки пішла за ним, відстаючи на кілька сходинок. Через кілька секунд вона побачила другий поверх – просторий, світлий, тут було багато різних кімнат і коридорів. Джей повернув направо, вона повернула за ним.

У ньому щось змінилось. Дуже швидко і дуже болісно. Принаймні так відчула Аморіс. Вона не хотіла залишати це питання у повітрі і вже думала, як запитати у вампіра про те, що вона відчувала.

Джаред підійшов до дверей майже в кінці правого крила. Він зупинився біля дверей і поставив її валізу поруч, зробив кілька кроків у сторону наступних дверей, поставив свої валізи біля них.

– Це твоя кімната. – Вказав він на двері, перед якими зупинився спочатку. Показав на наступні. – Це моя. Попросив поселити тебе ближче, у інші кімнати заселяться гості, вони прибувають завтра.

– Можна? – Вона встала поруч з ним, подивилась на двері у його кімнату. Вампір подивився на відьму. – На кілька хвилин.

Джей відчинив двері і пропустив дівчину всередину, зайшов за нею. Залишив валізи біля високої шафи з темного дерева. Аморіс сіла на велике м’яке ліжко. Роздивилась кімнату – все було у темних відтінках, меблі з деревини темно-коричневого кольору, тяжкі штори на вікнах, окремі двері у іншу – вона подумала, що за ними була ванна кімната, стіл з різними книгами на ньому, якісь дрібниці на полицях, загалом було дуже просторо.

Вампір відкрив шафу і дістав звідти щось чорне. Він зняв з себе худі одним рухом, кидаючи його на стілець і дівчина повільно відвернулась. Трохи повернула голову назад, подивилась на нього крадькома – він стояв до неї спиною.

Його шкіра була гладкою та світло-сіруватою, але це не те, що привернуло її увагу. Кілька бугристих шрамів вкривали плечі, один великий йшов від середини хребта і униз, до поясниці. Вони посвітлішали з часом, залишались лише темні обриси. Окрім цього, Аморіс відмітила, що Джаред мав дуже непогану фізичну форму, м’язи спини та рук яскраво виділялись, коли він підіймав руки догори.

Вампір одягнув футболку, яку дістав з шафи раніше. Закрив дверцята шафи. Раптом вона відчула, як прогинається ліжко під його вагою. Він ліг на спину позаду неї, поки що мовчав.

Відьма також мовчала, не знала, як правильно запитати, як почати.

– Запитуй, я відчуваю як мене лоскоче твоє бажання поставити запитання.

– Що вона мала на увазі, коли сказала…

– Що я фрик? – Спокійно закінчив він.

– Але ж це не так. – Похитала головою дівчина і обернулась до нього, роздивилась його профіль, випадково – або не зовсім – сковзнула поглядом по обрисам його м’язів через чорну тканину футболки.

– Подивись на мене. – Вампір закинув руку за голову і продовжив. – Ти ж помітила, як виглядає Ревека. Як виглядає Адріан, як виглядають інші мої родичі. Усі ніби з королівської родини – ідеальне волосся, шкіра, вони виглядають як люди.

– Ну, якщо не враховувати дивних очей та ікл. – Підмітила дівчина.

– Ну от тепер порівняй мене з іншими членами моєї сім’ї. Я переродився по-іншому, не так, як вони. – Джаред пояснив дуже плоско, здавалось, що він хотів уникнути цієї теми розмови.

– Чому ж тоді ти так схожий на Давида? – Здивувалась дівчина.

– Спадкове прокляття. Коли Давид перетворював мене, він був впевнений, що воно мене не торкнеться. – Він провів пальцями по губам. Хотілось підпалити цигарку, але він не міг курити у кімнаті.

– Це прокляття, – почала дівчина, не зовсім розуміючи, про що говорив Джей, – воно якось пов’язано з магією? З відьмами?

– Не зовсім. Смертні намагаються копіювати вас, наблизитись до вашої сили, використовуючи не до кінця досліджені науки. – Він провів рукою по голові, повернув її назад, підклав під шию. – Вони створюють «саморобні» ковени, вивчають таро, гадання, практикують ритуали. Частіше за все, некерована магія…

– Несе за собою неочікувані результати. – Закінчила відьма. Вампір продовжив.

– Мгм. Творець Давида стикнувся з такими, коли тільки переродився. Він був особою віри, відвідував чоловічі монастирі, ходив сповідатися, навіть був певний що ми – творіння Диявола, саме тому нас треба карати, аби пам’ятали, хто ми такі. Практикував «терапію» сріблом на собі, і вампірах, яких створював.

– Це жахливо… – Дівчина почала перебирати пальцями – робила так завжди, коли нервувала або відчувала будь-який стрес. – Саме через це він отримав це прокляття, а потім його успадкував Давид?

– Так. Батько ніколи не розказував, що саме зробили з його творцем, але ця хвороба невиліковна. – Вампір повів плечем. – Хоча ми й відрізняємося ззовні, ми все ще вампіри. Такі, як усі.

– Я не розумію. Чому ж тоді творець Давида створював собі подібних, якщо свято вірив у те, що вампіри походять від Диявола? – Дівчина продовжила вивертати пальці, ніби збирала кубик Рубіка у повітрі.

Джаред повільно розділив її руки одна від одної та взяв її ліву у свою. Помітив, що вона чомусь хвилюється від цієї розмови. Дівчина дивилась на те, як відрізняється її колір шкіри від його. Вона завжди була блідою, але через тонкість її шкіра трохи червоніла в найчутливіших місцях.

– Він бажав створити клан вампірів, які б пропагували існування Диявола. Релігія підкорює вірян, особливо коли ти показуєш їм докази того, про що говориш.

– Як він помер?

Аморіс відчувала, як її кров лине до нього, варто було лише доторкнутися до руки вампіра. Вона повернула долоню, Джей прослідкував за її рухом, як за магнітом. Було відчуття, що зараз між їхніми руками з’явиться куля магічної енергії, настільки дивним та новим було це відчуття.

– Розповідати фанатикам про свої слабкості і запевняти, що ти – творіння Сатани, не призводить до щасливого фіналу. Віряни озброїлися сріблом, яке у церкві тоді було у вільному доступі, встали проти слабких вампірів, які вірили у те, що вони – помилка природи. Так насправді і було. Усі вони без винятку отримали прокляття Давидового Творця.

– Вони просто були жертвами божевільного вампіра. Давиду пощастило вижити з таким Творцем. – Джаред бережно повернув руку дівчини зап’ястям догори і почав водити пальцем по павутинках вен під її шкірою. – Ще й створити таку велику родину.

– Моя родина – одна з найбільших. І, просто як у казці, у цій родині лише одне гидке каченя. – Усміхнувся Джаред і обережно поклав руку дівчини назад.

– Я ніколи не уявляла вампірів схожими на людей. – Вона провела долонею по грубій тканині своїх джинсів. – На моїх малюнках практично усі вампіри були схожі на тебе з Давидом. Хіба що, ще я уявляла, що у вас можуть бути крила і довгі кігті. Міфологія – дуже заплутана штука.

– Ти малюєш? – Вампір окинув дівчину поглядом.

– Так. Мені подобалось робити ілюстрації до лекцій, але потім я малювала свої видіння. Часто бачила щось, що неможливо було описати словами, а лише показати на папері. І ще, малювання допомагає розслабитись. – Дівчина сумно видихнула, перед тим як закінчити. – Шкода, що коли мати знайшла усі мої малюнки з вампірами, то спалила їх.

– Чому вона так бажає тобі нашкодити? – Лише за однієї думки про те, що хтось хоче травмувати його смертну, у нього закипала кров. Дивне відчуття. – Ти її донька.

– Вона… Ми чистокровні. У нашому роду не було жодної людини. Якщо для вас кров – це джерело енергії, для нас – це клеймо. Якщо ти не чистокровний, ти ніколи не будеш вважатися повноцінним чаклуном або відьмою. Її вчили ще з дитинства, що кожен за життя повинен віддати певну жертву, якщо справа стосується родини.

– Але ти і є її родина. Як я зрозумів з твоїх записів з того фоліанту, вона хоче принести в жертву тебе. – Джей на секунду стиснув зуби. – Ми ніколи не допускаємо подібного у нашій сім’ї.

– Я лише знаю, що маю дослідити суть цього ритуалу і перечекати свій день народження. Я встигла розшифрувати кілька сторінок, і з них я зрозуміла, що можливість проведення цього обряду з успішним результатом випадає раз на тисячу років. В усіх інших випадках… жертва помирає.

– Ти не помреш. І зможеш залишитися тут стільки, скільки тобі буде потрібно. – Твердо мовив вампір і вона почула впевненість у його голосі.

– Ти не можеш бути в цьому впевненим. – Знизує плечами Аморіс. – Якщо їй вдасться мене знайти і забрати додому…

Джаред підвівся з ліжка і підійшов до дівчини. Він присів перед нею і подивився прямо в її очі. Білий туман його очей ніби світився в напівтемній кімнаті.

– Цього не буде. Коли я кажу, що ти моя, я не маю на увазі якесь вампірське клеймо, ні. Ми пов’язані, і якщо твоя матір захоче викрасти тебе, їй доведеться пройти через мене і через кожного члена моєї родини. Тут більше сорока безсмертних, більшість з яких – дорослі та сильні вампіри.

– Я не хочу, аби через мене хтось постраждав. – Вона похитала головою, опускаючи погляд. – Якщо мені доведеться обирати, кого принести в жертву, я оберу себе. Чаклуни та відьми вбили достатньо вампірів за період Великої війни.

Він дивувався тому, наскільки добрим було її серце, наскільки чистою була її душа. Чистокровна відьма, яка мала б ненавидіти його та усіх його сородичів, обрала окремий шлях, не зважаючи на оточення, в якому народилась та росла протягом майже вісімнадцяти років.

Якщо він був помилкою свого роду, вона була надією свого.

– Поки не думатимемо про це. Тобі треба відпочити перед прийомом. Наступна ніч буде дуже довгою. – Перевів тему розмови Джаред, аби не засмучувати дівчину ще більше.

– Ти правий. – Погодилась вона. – Я, мабуть, піду в свою кімнату.

Вампір провів її до дверей і повернувся до себе. Аморіс завезла свою валізу у нову кімнату і роздивилась приміщення. Все у темних тонах, але тут ще й були присутні відтінки темно-червоного. Велике ліжко з різноманітними подушками різних розмірів, велика дубова шафа, гарний стіл з такого ж самого дерева, тяжкі та цупкі штори на вікнах.

Дівчина зняла взуття і підвезла валізу ближче до ліжка. Вона вмостилась на м’який великий килим і почала розбирати речі. Спочатку виклала фоліант і свої записи на постіль, за ними пішли й інші книги, які забрав для неї Джаред. Вона розвісила речі в шафу і поставила пусту валізу біля неї.

Відчуття голоду не було, так само як і бажання шукати кухню – можливо, вона займеться цим пізніше. Зараз вся її свідомість була зосереджена на рідкісній книзі. Мала бути якась деталь, яка допоможе їй зрозуміти всю суть цього ритуалу, в чому була його головна ціль.

Вона просиділа за фоліантом близько шести годин. Купа листочків із записами були розкидані навколо неї, Аморіс цілеспрямовано вичитувала кожне слово і виписувала його переклад в окремі стовпчики на нотатках, аби звести їх у щось цілісне. Вона взяла нотатку в руки і різко підійнялась з ліжка. Її очі розширились. Вона не могла повірити у те, що щойно розшифрувала.

– Матір Хаосу – це не окрема істота. – Видихнула дівчина і почала говорити в голос. – Ритуал здійснюється у повний місяць, коли годинник проб’є північ. Коли зірки встають на свої місця. Ніж мертвого повинен дати їй крові десятьох. Вона повинна прийняти їхню кров в свої вуста і віддати своє життя, аби стати посудиною – чи оболонкою для неї.

Вона розклала усі нотатки та замальовки у правильному порядку і змальовані нею частинки символів з книги утворили ідеальне коло з символом у центрі. Три витягнутих кола перехрещувались між собою, утворюючи суцільну картинку.

Аморіс відкрила книгу рун. Через кілька хвилин знайшла символ, який щойно виклала зі своїх нотаток.

– Руна початку. Те, з чого все починається. – Вона відклала книгу в бік і сіла перед листочками, з яких виклала цю руну. Схрестила ноги і махнула руками, магія почала литись з рук. – Покажи мені істину, книго. Досить з мене загадок.

Книга підплила до неї під керівництвом магії. Сторінки почали гортатися у швидкому темпі, криваві написи на папері почали загорятися яскравим червоно-жовтим світлом, як її магія. Через кілька секунд дівчина сиділа, закутана шаром магії, її очі загорілись яскравим багряним світлом. Написи з книг почали виходити за кордони книги, проявлятися перед нею у вигляді яскравого світла. Вона заплющила очі, потім знову подивилась на текст, який з’явився перед нею.

– Es jums pavēlu. – Почала вона підсилювати своє закляття. Аморіс відчувала, як фоліант бореться з її силами, але дівчина наполягала. – Es dodu jums rīkojumu. Rādi man patiesību, rādi man haosa māti.

Напис продовжив збільшуватись, літери випалювали повітря, ставало важко дихати. Голову ніби стиснуло зсередини. Серцебиття почало відлунням звучати у вухах. Кімната ніби почала вібрувати навколо неї, ніби усе навколо почало оживати від магії.

За хвилями власної магії вона не помітила, як розчахнулись двері у її кімнату. Джаред застиг у проході, споглядаючи дивовижно-страшну картину перед очима. Його ніби вдарило просто в серце. Вампір відчув її страждання через їхній зв’язок. Вона левітувала над підлогою, схрестивши ноги. Її волосся плавно танцювало у повітрі і через світло її власних сил, здавалось що воно палало, неначе вогонь.

– Вона прийде уночі, аби закінчити панування безсмертних на людській землі. – Почала вона читати напис. Її голос змінився, ніби говорило кілька людей одночасно. – Її не зупинить ні метал, ні вогонь, ні сама Богиня. Сила, яку вона забере у десятьох помножиться, і вона переродиться у вогні. Вони назвуть її матір’ю Хаосу, тією, яка нестиме смерть. Тією, яка принесе нове життя.

Він бачив, як дівчина бореться з власними силами. Її трохи трусило, руки вимальовували фігури у повітрі. Навколо неї загорілись багряно-жовті руни, він не міг пройти крізь них – відчував, ніби вони впливають проти нього, наче міцний срібний щит.

– Принцесо, припини це, ти себе вб’єш. – Він опустився на підлогу на безпечній відстані, намагаючись достукатись до її свідомості. – Аморіс!

– Вона перевершить саму Богиню, не зупиниться, доки житиме останній безсмертний. Її ціль – панувати у світі без немертвих. – Її голос слабшав, відьма відчула, як закладає у вухах.

Її очі почали темнішати, залишаючи за яскравими червоними вогниками лише чорну бездонну прірву. Джаред приготувався і стиснув зуби, простягнув руку до дівчини. Магія обпекла його руку і він здавлено заричав від різкого болю, який заполонив усе тіло. Він відкинув фоліант у інший бік кімнати, простягаючи до неї другу руку. Нарешті, коли він зміг ухопитися за її обличчя, вона подивилась на нього.

– Джареде… – На фоні її слабкого голосу ще лунали голоси інших. Чужі і спотворені.

З її носу полилась кров. Магія забрала у неї майже всі сили. Коло магії почало загасати, руни блимали, затухали у повітрі. Аморіс обм’якла у руках вампіра і її повіки закрились. Кімната перестала вібрувати і книга у кутку кімнати з глухим звуком впала на підлогу, закриваючи свої сторінки.

Джаред підняв дівчину на руки і поклав на ліжко. Він відчував її слабкий пульс і повільне серцебиття. Трохи припідняв її, сів позаду і притиснув до себе спиною. Вампір не розумів, що щойно відбулось і про що вона говорила, єдиною його думкою та бажанням було привести її до тями.

Він глибоко занурив свої зуби в своє зап’ястя і притиснув руку до губ дівчини. Трохи прозора біла кров почала заповнювати її рот, вона не реагувала.

– Давай, принцесо. Не помирай через цю прокляту книгу. – Джей вперше за все своє життя почав нервувати через смертну. Відьму.

Аморіс різко розплющила очі, які все ще були трохи тьмяними від впливу сильної магії і припала до його руки. Вже знайомий металічний смак заполонив її рот, вона жадібно схопила його руку і почала пити. Джаред прибрав волосся з її обличчя і спостерігав, як вона знову п’є з нього. До такого можна і звикнути.

Дівчина закінчила хвилиною пізніше. Обережно забрала руки і облизнула губи. Зробила кілька вдихів, шумно видихала, поглядом пройшлася по кімнаті, побачила книгу у кутку кімнати. Хвилювання повернулось на місце – кудись під серцем. Вона забрала руку вампіра і підірвалась з місця, побігла за фоліантом, схопила до рук.

– Поясни, що відбувається. – Вимагав Джей, вставши з ліжка. Його шкіра зазнала сильного впливу магії, і виглядала не найкращим чином – руки були вкриті дрібними свіжими шрамами до ліктів. – Що щойно сталось?

– Ця книга – осередок темної магії. – Нервово почала пояснювати юна відьма. – Вона пожирає все, що до неї торкається. Це безодня.

– І вона щойно ледь не вбила тебе. – Він схрестив руки на грудях. Все ще відчував її біль, поки вона чарувала над цією триклятою книгою.

– Вона показала мені усю правду. Я розшифрувала усе, що було написано про ритуал. – Вона подивилась на книгу і на вампіра, потім знову на книгу. Відкинула її, ніби обпеклась. – Богине, що я з тобою зробила?

Аморіс підійшла до Джареда і змусила його показати їй руки. Також дісталось і його обличчю – шкіру вкривали криві дрібні шрами, які затягувались повільніше, аніж зазвичай.

– Це не твоя провина. Цей фоліант змусив тебе створити захисне поле навколо себе. – Пояснив він те, що бачив. – Я не знаю, що це було, але я більше не дозволю тобі користуватись цією книгою.

– Ти не розумієш. Ця книга, закляття, текст – це просто прикриття. – Вона стиснула його руки у своїх. Він подивився у її очі – дівчина була налякана. – Для того, аби зрозуміти хоча б слово, потрібно відкритись і віддати свою силу під її керівництво.

– Хочеш сказати, що книга керувала тобою?

– Спочатку у мене все було під контролем. Але потім… – Аморіс гучно видихнула і сіла на ліжко, закривши обличчя руками – тіло все ще тремтіло від пережитого. – Потім вона захопила мене. І змусила прочитати правду.

– Ти говорила про неї. «Вона прийде, аби закінчити панування безсмертних на землі». – Повторив її слова вампір. – Кого ти мала на увазі?

– Цей обряд повинен мати оболонку у вигляді відьми і десятьох жертв, які віддадуть свої життя для створення однієї наймогутнішої істоти серед усіх. – Пояснювала вона, не вірила своїм власним словам. – Її називають Матір’ю Хаосу, бо вона несе лише смерть та руйнування. Вона повинна зайняти цю «оболонку» після завершення ритуалу.

– Вона повинна прийти у цей світ аби знищити нас. Вампірів. – Згадуючи слова, які читала дівчина, почав він. – Для чого?

– Аби поставити фінальну крапку у Великій війні. Знищити вампірів і панувати з чаклунами та відьмами на очищеній землі. – Тихо пояснила Аморіс. Вона все ще відчувала як її стискає всередині від того, що вона відчула від дії цієї книги.

– До чого тут ти? – Джаред все ще не міг утворити логічні зв’язки з усієї інформації, яку почув.

– Джареде, я маю стати нею. – З острахом сказала відьма. – Я – оболонка для Матері Хаосу.