Частина п’ята

Дівчина застигла на місці після почутого. Вона й уявлення не мала, що означало, коли вампір хотів когось зробити «своїм» чи «своєю». Від чогось у неї звело шлунок і затремтіли пальці на руках.

– Що це означає? – Відьма розгублено дивилась на обох вампірів по черзі.

– Що ж наштовхнуло тебе на таке прохання? – Давид, здається, дивився кудись крізь дівчину, але вона відчувала холодних погляд його очей.

– Поясни їй, що відбудеться через дві ночі. Вона має право знати, це твої слова, – Джаред відслідкував її рухи, коли дівчина просто підійшла і сіла біля нього, не запитуючи дозволу. Він приховав усмішку.

Давид розпочав про те, що прийом відбувається кожного року, саме в осінню пору року, і його ціль – укріпити зв’язки та зміцнити єдність Домів. Саме так кожен клан відслідковує дії інших, прийом – це ще одне правило, від якого не можна вислизнути або уникнути цього дня. Він триває дві ночі, та в кінці другої представники кожного Дому покидають будинок господарів, залишаючи від себе певний дарунок.

Дівчина слухала, не перебиваючи. Коли вампір почав говорити про її присутність на прийомі, вона захвилювалась. Її ще вчора хотіла вбити його донька, а тут він говорив про десятки інших вампірів, частина з яких ненавидить навіть вимовляти слово «відьма». У неї не було можливості відмовитись, вона вже передчувала дещо жахливе.

– Саме тому я хочу зробити тебе своєю.

– Але що це значить? – Вже готова була вибухнути від емоцій, але вона лише мовчки стисла свою сукню в кулаку.

– Повна безпека від безсмертного смертній. – Коротко пояснив Давид.

– Інші вампіри не зможуть торкнутися тебе без мого дозволу. Ти станеш для них забороненим плодом. – Ось це пояснення давало більше розуміння, для чого Джаред хотів це зробити, але Аморіс не була впевнена до кінця.

– І я стану твоєю… назавжди? – Це питання прозвучало дивно, але тим не менш, Аморіс повинна була знати.

– Доки в твоєму організмі буде моя кров. І доки в моєму буде твоя.

– Тобі потрібно випити з мене? – Дівчина ще більше засумнівалась у цьому процесі.

– Небагато. – Від одного лише спогаду про її кров вампір втрачав контроль над думками. – Достатньо ковтка, аби створити зв’язок. Проте мені потрібен не лише твій дозвіл. Я маю бути переконаний, що не порушую правил.

– Тобі завжди вдається обійти правила, сину. – Давид повів рукою і завершив: – Якщо міс Лонерган не проти, ти можеш це зробити.

Очевидно, чекали на відповідь дівчини. Вона вагалась, але в той же час знала, яким буде її рішення.

– Якщо у мене є час, я хочу подумати. – Вона зверталась до Джея, в свідомості якого вже оселилась надія.

Він прийшов до цієї ідеї відразу, щойно розпочали говорити про прийом. Це здалось йому найбезпечнішим варіантом для їхньої родини та відьми.

Ревека також не зможе нашкодити Аморіс, доки вона знаходитиметься під його впливом. Доки буде його.

– Необхідно вирішити до завтрашнього дня. – Дівчина лише кивнула головою на слова Джареда, думаючи про те, що вже зробила його кров. А якщо це не кінець? Їй було лячно дізнаватись, що далі, що є ще глибше у цій прірві.

Давид покинув залу першим. Він не повинен був нічого говорити, адже відтепер ця розмова перейшла суто у руки вампіра та відьми, і саме їм вирішувати, що робити з цим питанням.

Будинок ніби опустів. Аморіс перестала відчувати сильний дискомфорт від вампірської присутності, почула як закриваються вхідні двері у маєток.

– Ми переїжджаємо у новий маєток? – Поцікавилась вона, трохи повертаючи голову в його бік. Її погляд знову захопив його, ніби вона шукала можливості побачити його обличчя ще раз.

– У старий. Тут ми тимчасово, через певні проблеми з Адріаном. – Джей думав про те, що дівчина не відмовилась одразу, його інтуїція підказувала, що це гарний знак. А можливо, вона просто хоче відмовити ввічливо.

Ніхто з них двох не хотів йти з кімнати. Тому сиділи поруч ще кілька хвилин, але коли дівчина все ж зібралась підійнятись з місця, вампір обережно торкнувся її руки.

– У нашому старому маєтку є й інші. – Він, очевидно, говорив про вампірів. – У нас велика родина, і я не впевнений, що усі вони будуть задоволені бачити…

– Відьму. Це не образливе слово, Джареде. – Те, як відкрито вона ігнорувала той факт, що ніхто не звертався до нього за повним ім’ям, розпалювало в ньому інтерес. Вона ненавидить будь-які правила. – Є в твоїй родині хтось старший за тебе? Окрім Давида.

– Ні. Але є ті, кого він буде слухати. І ми маємо бути готові до цього.

– Я маю стати твоєю. – Намагалась перефразувати дівчина його слова.

– Якщо ти захочеш. Так буде безпечніше для тебе. – Запевняє вампір та відпускає її руку.

– Я розумію, що скоро я опинюсь серед вампірів, які захочуть помститися усьому моєму роду та мені подібним, але зрозумій, що після того, що я бачила, мені потрібно подумати.

– Того, що ти бачила, хоче моя кров, та не я. – Відверто відповів він. – Знай, що ти будеш у цілковитій безпеці, якщо станеш моєю.

Аморіс просто кивнула головою і піднялась, поки він знову не взяв її руку і не повернув зап’ястям доверху, залишаючи легку прохолоду від своїх губ.

Дівчина подумала, що він був не просто старомодним, а надзвичайно, по-вампірськи старомодним. Легка хвиля збудження пробігла по шкірі і вона обережно торкнулась його обличчя – всього на кілька секунд, після чого вийшла із зали.

Не дивлячись на те, що сталось і ще очікує на неї, необхідно було повернутись до фоліанту. Дівчина повернулась в бібліотеку, зайняла місце за книгою і продовжила вивчати сторінки. Матір мала копії деяких сторінок з цієї книги, і вірила, що оригінал було знищено під час одного з повстань Великої війни. Тому зараз Аморіс тримала перед собою золоте джерело знань, залишалось лише вірно перекласти і зрозуміти суть.

Вона натрапила на сторінку, вкриту криваво-чорними літерами і малюнками. Посередині – цикл фаз, де яскраво виділена фаза повного місяця, знизу – силует жінки, огорнутої полум’ям.

– Ти хочеш мене спалити… – Прошепотіла вона. – Але тобі потрібна trauks. Чаша. Ні… Посудина.

Було тяжко перекладати ламану мову, ще й написану таким дивним почерком. Вона досліджувала текст, бубоніла собі під ніс результати перекладу.

– Аби дістати asinis – кров, miris zobens приведе тебе до шляху. Мертвий меч. Що ж таке мертвий меч?

Вона похитала головою і знову повернулась назад, на початок речення.

– Ні, не мертвий меч. Mirušo zobens – меч мертвого. – Нарешті вичитала дівчина. – Меч мертвого дістане кров з посудини. Посудиною може бути щось… або хтось.

На наступному малюнку була та ж сама жінка, але тепер вона розставила руки, ніби показуючи свою владу та силу. Навколо неї все ще був зображений вогонь, але тепер вона ніби… керувала ним, так, що він не міг їй нашкодити. Тепер повний місяць був розмальований червоним, виглядав ніби сонячне затемнення, але вона все ще була впевнена, що це був той самий місяць.

– Ось як ти маєш виглядати після того як все відбудеться. – Вона провела пальцями по зображенню і заворожено видихнула. – Haosa māte. Матір Хаосу.

Юна відьма надпила трохи кави з чашки та продовжила вивчати фоліант. Вона не помічала, як плине час та як година йде за годиною. Ніхто її не турбував і вона була повністю занурена у сторінки. Її переклад був не доцільним, але вона намагалась з’єднати слова у речення, які в кінці мали певний сенс.

Вона не помітила, як почала засинати і поклала голову на руку, продовжуючи бубніти слова:

– Зійде сонце… перетворюючи на попіл… І покине зло… її землю.

Кава не допомогла. О другій ночі дівчина дрімала, поклавши голову на руку, інша рука лежала на книзі. Вона спокійно дихала, оточена тишою бібліотеки.

Джаред повернувся з полювання трохи розлюченим. Адріан знову плутався під ногами, а Ревека гралась в дурну ідіотку, намагаючись залишити старшого вампіра без вечері. Давид не ходив на полювання, користуючись кров’ю в пакетах. Джей просто не міг пити щось, що було «неживим», тому обходився великими тваринами – сьогодні вдалось впіймати оленя. Ревека пішла би голодною, якби Адріан знову не вполював їй перекус.

«Ревнощі не прикрашають тебе» – кинув він сестрі, чудово розуміючи, чому вона так реагує.

Вампір увійшов до бібліотеки, відчуваючи, як запах сонця буквально лунає звідусіль. Навіть повністю втамувавши свою спрагу, він все ще відчував сп’яніння від її запаху. Він обережно пройшов глибше, обійшов стіл та зупинився, розглядаючи дівчину. Вираз її обличчя – такий спокійний та мирний, він відчув її спокій і тихо сів поруч, не маючи наміру турбувати її сон. Його пальці потягнулись до її обличчя, прибираючи пасмо волосся з її щоки.

Він помітив її нотатки біля відкритого фоліанту. «Матір Хаосу – посудина – переродження». Хотів би він знати, що усе це означало.

Поклавши листок з записами на сторінку, роблячи таку собі закладку для книги, вампір закрив її, повільно забираючи від юної відьми. Дівчина тихо пробубніла щось і повернула голову в іншу сторону.

– Покладемо тебе до ліжка. – Тихо сказав Джей, підіймаючи дівчину на руки.

Аморіс рефлекторно обійняла вампіра за шию і продовжила дрімати. Він зупинився на хвилину, аби роздивитись її обличчя. Довгі руді вії, прямі неширокі брови. Ідеальна пропорція пухких губ та милого носика, здоровий рум’янець на щоках. Раніше за таку красу можна було розв’язати війну. А зараз вона була просто в його руках, спокійно спала, не здогадуючись про його думки.

І нехай. Він просто буде оберігати її від «скажених», як казала дівчина, вампірів. Все-таки пообіцяв.

Він виніс її з бібліотеки, спокійним кроком прямуючи наверх під поглядами покоївок, він вже знав головну чутку, яка буде обговорюватись десь на кухні. Люди, що з них взяти.

Вампір підіймався сходами, відчуваючи холодний погляд у спину. Він повернув голову у сторону входу у маєток, зустрічаючись з яскравими очима Адріана. Він дивився на нього з німим питанням «що ти чвориш?» і Джей подарував йому зухвалу усмішку. Йому трохи було до вподоби дивитись на те, як скаженіють його брат та сестра, не маючи жодної підстави для цього. Ну… можливо одну.

Він хотів би бачити їхні обличчя, коли зробить Аморіс своєю. Якщо зробить це.

Вампір штовхнув двері у кімнату і увійшов всередину. Велике ліжко було застелене чистою постільною білизною, одяг, який дівчина не встигла прибрати до шафи, лежав на стільці. Єдиним джерелом світла був світильник біля ліжка, на столику. Місячного світла, який трохи відбивав у вікно, не вистачало аби освітити кімнату.

– Де це ми? – Сонно запитала дівчина, трохи повернулась в його руках.

– Твоя кімната. – Тихо відповів Джаред і повільно пройшов до ліжка. Дівчина розплющила очі.

– Тут так зручно. – Вона, вочевидь, мала на увазі його руки. – Я би так спала всю ніч.

– Нажаль, маю важливі справи, принцесо. – Джей обережно поклав її на ліжко і готовий був відпускати, але її пальці затримали його долоню, всього на кілька секунд, він відчув її пульс і тепло її шкіри.

– Іншим разом. – Вона позбулась свого взуття, скидаючи його вниз. Воно впало десь біля ліжка.

– Іншим разом. – Погодився він. – Добраніч.

– Добраніч, Джареде. – Він усміхнувся та зачинив за собою двері.

Дівчина спала до самого світанку. Проте, сонця так ніхто і не побачив, погода була хмарною, трохи дощило. Вампіри могли спокійно пересуватися без сонячних променів над головою, найкращий день для пакування речей.

Ця процесія відбувалась без участі прислуги, Адріан виносив свої речі у своє авто, потім допоміг Ревеці з її нечисленною кількістю валіз. На першому поверсі було дуже живо.

– Трясця, Ревека, на дідько тобі стільки речей? – Обурювався він, тягнучи ще чотири валізи – по дві в кожну руку. – Красуєшся перед дикими медведями?

– Ми нарешті їдемо з цієї глушини, тому мені треба якомога більше одягу. Це ж чортів прийом, а не сімейна вечеря! – Пояснила вампірка.

– Це за умови, якщо ти змінюватимеш наряди кожної години? – Саркастично запитав Джей. У нього було дві валізи і третю замість Аморіс спакувала покоївка. Вампір також додав туди фоліант та кілька книг, які обрала дівчина.

– Подивіться на себе, нудні сірі миші. Один носить лише чорні костюми, інший має п’ять худі одного кольору. Якби могла, я би тут вмерла від вашої оригінальності.

Джаред опустив погляд на своє сіре худі і похитав головою.

– Не можна сказати, що вона неправа, брате. – На другому заході за валізами гмикнув Адріан. Він звернув увагу на світло-бузковий колір валізи у руках Джея. – А це чиє?

– Аморіс. Вона поїде зі мною. – Просто сказав він, зникаючи за дверима. Вампір поклав речі у багажник та закрив його, блокуючи двері.

– Ну звісно, а з ким ще. – Ревека закотила очі, відвертаючи обличчя від старшого брата.

– Тобі не здається, що ти приділяєш їй забагато часу, Джей? – Відверто звернувся до вампіра Адріан.

– Я приділив тобі більше чотирьох сотень років. Як щодо цього часу? – Парував Джей з докірливістю у голосі. – Вона не поїде з батьком, він любить тишу. Ти, Рев, її зжереш, а ти, Адріане, не вмієш нормально водити машину.

Ревека та Адріан потисли плечами – він був правий, вони не могли цього не прийняти.

Дівчина повністю прокинулась близько сьомої ранку. Вона відкрила штори, спостерігаючи за погодою. Сонце, здається, і не планувало з’являтись, хмари затягли небо сірим покривалом, десь вдалині блискало і шумів грім.

Аморіс вже чула як на першому поверсі ходять і розмовляють люди та вампіри, чергова зміна обстановки була не за горами, дівчина відверто хвилювалась. Вона взяла до рук телефон і почала писати повідомлення.

«Я їду у Балмор на певний час»

Аделін відповіла через кілька хвилин.

«У Балморі живе купа кровососів»

«Не повіриш, там ще й живуть люди»

«Де житимеш?»

«У матері там є знайомі. Хочу змінити обстановку»

«Не забувай писати, і більше не зникай так раптово»

«Ти теж. Обіцяю не померти у “місті кровососів”»

«Тоді твоя матір воскресить тебе і вб’є ще раз»

При спогаді про матір, дівчина відчула як по спині пішли сироти.

«Сподіваюсь, не доведеться»

Після цього повідомлення дівчина поклала телефон на столик біля ліжка і відразу попрямувала до ванної кімнати. Їй необхідно було змити втому та якось влитись в цей новий день. Вона пройшла до кімнати і одним рухом у повітрі закрила двері за собою. Зупинилась. Подивилась на свою руку і застигла на місці. «Навіщо я використала магію?» – вона простояла біля дзеркала кілька хвилин, обдумуючи це дивне рішення у використанні магічних здібностей.

Позбувшись одягу, дівчина зайшла під струмені води. Поки волосся намокало, вона роздумувала про те, куди завело її життя за останніх три дні. Втекла з дому, потім втекла ще раз, зірвалась на вампірів – в тому ж числі нашкодивши собі, порушила правила власного Дому, серед яких «не заперечувати старшим» та «не контактувати з вампірами». Здається, вона порушила останнє більше аніж два рази, тому що навіть її підсвідомість притягувало до контакту з вампірами.

Дівчина вимкнула воду і зав’язала волосся рушником. М’який махровий халат обійняв її тіло і вона вперла руки в гарну поверхню столику перед дзеркалом.

Вона не почула як відчинились двері у ванну кімнату. Джей зайшов всередину і встав за спиною у дівчини. Вона помітила, що його відображення у дзеркалі трохи розпливається, ніби обриси його фігури спотворюються і повертаються на місце, і так знову і знову. Вампір поклав свою руку на її талію, повільно притягуючи до себе. Вона спостерігала за його рухами і за відображенням у дзеркалі.

– Я думала вампірів не видно у дзеркалі. – Він зняв рушник з її голови і відкинув до їхніх ніг. Його губи доторкнулись до шиї відьми і вона трохи нахилила голову, відкриваючи йому доступ.

– Видно, якщо дзеркало не зі срібла. – Тихо сказав він біля її вуха, його рука почала розв’язувати халат на її талії. – Дивись на своє відображення.

Коли він закінчив з халатом, трохи спустив його з плеча, продовжуючи вивчати її шкіру губами, трохи кусаючи у процесі. Дівчина відкрила рот, аби шумно видихнути від приємного відчуття його рук та губ на своєму тілі. Вона стисла край столика пальцями, продовжувала насолоджуватись його дотиками.

Джей підняв її праву ногу, змушуючи впертись коліном в поверхню перед нею і його рука сковзнула між її ніг. Він зібрав її вологу і почав повільно пестити її клітор, не припинив цілувати її шию, повертався до її вуха, цілував ключицю, спускав халат нижче.

Аморіс дивилась на себе… на них, стогін вирвався з її губ, коли вампір пришвидшив ритм. Його пальці уміло гладили, стискали і малювали кола навколо чутливого клубочка нервів. Його друга рука бережливо пестила її груди, стискала соски по черзі, це змушувало її втрачати контроль і віддаватися йому до кінця.

– Дивись, принцесо, – його заспокійливий голос дезорієнтував ще більше, вона розставила ногу ширше, притискаючи його руку між своїх ніг, – яка ти гарна.

– Джареде, будь ласка… – Вона захлиналась відчуттям абсолютної наповненості, – Джареде…

– Коли ти називаєш моє ім’я, я не можу зупинитись.

Він спустився нижче, увійшов у неї відразу обома пальцями, з кожним рухом натискаючи на точку, яка змушувала її стогнати ще більше. Її руки слизнули вперед і вона прогнулась під ним, насаджуючись на його пальці. Вампір поклав свою долоню на її шию, стискаючи так, аби дівчина могла дихати і підійняв її назад, змушуючи дивитись прямо, на їхнє відображення у дзеркалі.

Вона не могла видихнути, аби сказати що-небудь. Насолода, яка накривала новими і новими хвилями, розливалась по тілу неконтрольованими масштабами. Вона більше не могла стояти на власних ногах, тепер він тримав її, притискаючи до поверхні, насолоджуючись звуками, які вона видає. Її волога вкриває його пальці та долоню, і він вривається в неї ще раз, стискаючи у своїх руках.

– Скажи мені принцесо. – Його ніс торкається мочки її вуха, він бережно цілує венку яка б’ється під її шкірою на шиї. – Чия ти. Скажи.

– Я… Джареде. – Вона вдихає знову і знову, стискаючи його пальці всередині. Її волосся розтріпалось, халат спав до рівня талії. – Твоя. Я твоя.

Він задоволено усміхається і повертає її обличчя до себе, аби поцілувати. Глибоко й пристрасно, аби після ніжно прикусити її нижню губу і не зупинятись, поки вона не заблагає…

Аморіс глибоко вдихнула, коли видіння зникло. Вона різко сфокусувалась на своєму відображенні – рушника на голові вже не було, халат був розчахнутий, його тканина сповзла до плеча.

Дівчина швидко зав’язала халат і підняла рушник з-під ніг, обернулась назад. Двері були зачинені. У ванній нікого не було. Вона облизала губи і доторкнулась до шиї з обох боків – вона могла поклястись, що відчувала дотики і поцілунки як вживу.

– Дідько… – Відьма закрила обличчя руками і постояла так з добру хвилину. – Коли це припиниться…

Вона не знала, як повинна була почуватись після цих галюцинацій. Одна частина її свідомості вірила, що це ставалось насправді, інша – не могла зрозуміти, чому видіння настільки детальні за відчуттями. Та була ще одна частинка її, яка… вона не могла цього визнати, ні.

Так як погода була прохолодною, Аморіс довелось обрати комфорт замість зовнішнього вигляду. Вона бачила, що хтось вже прибрав її речі для переїзду, але залишись темні джинси та сіра кофтина з капюшоном. Вона гмикнула сама до себе – здається, у Джареда любов до подібних худі.

Дівчина швидко вдягнулась і висушила волосся. Через вологість у повітрі її кучері сьогодні були більш виразними, їй подобалось коли її волосся було слухняним.

Вона взула кросівки і взяла з собою телефон, після чого вийшла з кімнати.

Тим часом Джаред застиг на кілька хвилин, відчуваючи, як його власна кров відповідає на її – спільні – галюцинації. Вона була права, видіння були занадто реалістичними. Його відволік голос брата.

– Ми поїдемо першими. – Повідомив Адріан, нарешті склавши усі їхні речі у автомобілі. – Подивимось, чи усі готові терпіти вашу з батьком задумку.

– Сумніваюсь. – Ревека зупинилась біля Адріана у своїй улюбленій позі – виставляючи руку на талію. – Буду насолоджуватись обличчям малої відьми коли вона побачить купу злих вампірів.

– Просто їдьте, Рев. – Відрізав Джей і Ревека поставила руки у захисному жесті, почувши злість у голосі старшого брата.

Двоє попрямували до виходу і Джаред зміг заспокоїти свої думки, коли почув як автомобілі від’їхали від будинку. Він почув вже знайомий йому запах і розвернувся до сходів.

Дівчина побачила його зі спини, він знову одягнув каптур, як у їхню першу зустріч. Вона спустилась вниз, і відчула, якими гарячими стають щоки, як тільки він помітив її. Дівчина встала перед ним і спеціально опустила каптур назад, без зайвих слів. Вампір усміхнувся.

Аморіс не знала, з чого почати. Вона не хотіла казати про видіння, поки не згадала що він бачить усе, що бачить вона.

– Так, я бачив. – Почав він першим. Відьма в моменті відчула, як червоніє, тому відволіклась на настінні світильники. – Я розумію, що це неприємно…

– Ні, не те щоб… – Відразу запротестувала дівчина. – Просто незвично. Трохи.

Він помітив як її щоки палали червоним, але не сказав нічого, що би змусило її розчервонітись ще більше, якщо це взагалі було можливо.

– Мені потрібно забрати книги. – Раптом згадала дівчина.

– Я вже склав усе, з чим ти вчора працювала.

Аморіс здивовано подивилась на вампіра.

– Ти здогадався.

– Цей фоліант був лише в цій бібліотеці. Бібліотека в старому маєтку набагато більша, сподіваюсь там тобі сподобається.

– Я прийняла рішення. – Раптово випалила дівчина і Джей затих. – Я подумала про те, що ти запропонував.

Джаред очікував, що дівчина відмовить. Беручи до уваги усі видіння, які він звав галюцинаціями, і те, що він має випити її крові аби виконати «обряд», який подарує їй безпеку від інших безсмертних, вампір очікував, що доведеться просто прийняти той факт, що вона скаже «ні».

– Я прийняла його ще вночі. Я розумію, що ставлю вашу родину під загрозу своєю присутністю тут.

– Ми прийняли тебе, розуміючи про наслідки. – Джаред відчув щось дивне глибоко всередині. Він очікував її відповіді. – Тож що ти вирішила?

– Я погоджуюсь. – Аморіс відповіла тихіше, аніж хотіла. – Погоджуюсь… стати твоєю.