Частина п’ята

Та, на наступний день Пітер чомусь не з’явився. Було лиш повідомлення про те, що він погано себе почуває і не зможе прийти. Через це Тоні відчув легкий сум та… полегшення.

Знаходитися поруч з хлопцем йому було приємно, але він часто згадував свій сон і думки, що тоді виникли. Чому він сподівався, що Пітер не зупиниться на обіймах? Чому взагалі не здивувався його появі в ліжку, у сні? Чи, може це була реальність?

Та раптом чоловіка відволік звук сповіщення з смартфону. Там знову було повідомлення від Пітера. Та Старк вирішив не читати, а зателефонувати по фейстайму. Хлопець не одразу прийняв виклик , але коли він все ж відповів то на екрані з’явилися заспані очі та розкуйовджене волосся.

– Малий, ти не можеш опустити телефон трохи нижче? – Тоні майже одразу зрозумів, як дивно прозвучала ця його репліка, й швидко додав, – обличчя твого не видно, а раптом ти втратив голос і мені доведеться читати по-губам?

– Так…ем…гаразд. – Хриплий голос заворожував й змушував посміхатися. – Ось так. Тепер видно мої губи? Я трохи прихворів, навіть мутанти не застраховані від такого. Я справді хотів прийти.

– Зазвичай тобі нічого не заважає прийти. Навіть та перестрілка, минулого тижня. Аж тут ти раптом зліг. Ти впевнений, що лише трохи прихворів? Можливо краще піти до лікарні?

– Ви занадто сильно піклуєтеся про мене. Сьогодні ваш вихідний, думайте краще про себе. – Паркер подивися посоловілими очима прямо в камеру, проте інженерові здалося, що погляд дістався глибин душі, про які мало хто знає. – То, чим ви вирішили зайнятися на своїх…”канікулах”?

– Мав намір познайомити тебе з шедеврами кінематографу свого часу, щоб базікав ще про щось, крім Зоряних воєн і твого безмежного захоплення моєю геніальністю. Але, так як ти вирішив покинути пристаркуватого генія на самоті в такі тяжкі для нього часи, – хлопець раптом звівся на ліжку, і для очей Тоні відкрився його оголений торс,- то я, напевно, знову буду просиджувати свої дні в майстерні, або попиваючи коньяк у вітальні. А я якраз тут, недалеко від бару. Може піти налити собі чогось?

– Перестаньте мене дражнити. Я справді захворів, – було видно, як школяр почервонів від злості, – а ви повинні відпочивати і не труїти себе отим всім!

– А то що? Якщо я проведу цей день, як і попередні? Що станеться тоді? – Чоловікові подобався сценарій, що він обрав для цієї розмови. – Ти міг би і до вечора валятися в ліжку і казати, що тобі погано. А я й далі буду брати від життя все. Відпочивай, хлопче, але це буде на твоїй совісті і доведеться це якось відпрацьовувати!

– Тоді я вже збираюся і скоро прилечу до вас на павутині. Буду через двадцять хвилин. Засікайте!

Дзвінок завершився, в кімнаті запанувала тиша, але лише на мить. Старк, всміхаючись, крутнувся навколо своєї осі й пішов до великого екрану, на шляху згадуючи фільми, які він любив у своїй юності. Та через декілька хвилин марних пошуків він подумав, що краще буде, якщо обиратиме Пітер. Вибір їжі він надав П’ятниці, посилаючись на вподобання хлопця.

Вирішивши, що він більше не буде надавати ваги дивним і невчасним думкам, чоловік наперед відкрив вікно для хлопця й поглянув на екран телефона, перевіряючи час.