Частина перша, або ж перше тіло та новий асистент

Джордж постукав пальцями по столу. Нічого цікавого не ставалось. Ні вбивст тобі, ні маніяків. Лише папірці на столі, від яких вже хочеться блювати.

Хлопець видихнув. Аж раптом до нього входить бос, а за ним плететься якесь маленьке створіння.

— Джордж. Це твій асистент, Ебігейл. Ебігейл Мартін. Він до нас потрапив з іншого відділення. Прошу ставитись до нього нормально, — сказав бос. Джордж пирхнув. Коли це він з кимось поводився не нормально?

Детектив придивився до Ебігейла. Звичайний брюнет з блакитними очима, нічого такого. Не те що Джордж. В нього ось очі червоні, особливість така.

Ебігейл помітив що його роздивляються і зміривши Джорджа поглядом пирхнув. Видно він гадав що буде детективом. А не якимось там асистентом. А ще в нього, похоже, була власна неприязнь до Джорджа.

— Що ж. Гарної вам співпраці, — сказав бос, розвернувся на своїх мештах та вийшов з кабінету детектива. Ебігейл видихнув.

— І тут я буду працювати… Так ще й з тобою, — хлопець подивився на Джорджа нібито той був повною нікчемою.

— А що зі мною не так? — поцікавився детектив.

— Джордж Белл. Правильно? Джорджику, невже ти мене не впізнав? — гмикнув Ебігейл. — Видно ні, — добавив він побачивши взбентежене лице Джорджа. — Тай на краще.

— Е ні, Мартін, раз почав мене зацікавлювати говори, — рявкнув детектив насупившись.

— Хех. Згадуй, Джорджику. Згадуй, милий мій, — сказав Ебігейл. — Гаразд. А де моє місце? Містер Пінс, — так звуть боса Джорджа. — сказав що в тебе є для мене місце.

— Гм… Ну… Сідай туди, — детектив вказав на стіл за Ебігейлом, біля вікна. Він був маленьким, та раніше, в святі часи, саме там Джордж викривав самі страшні злочини.

Ебігейл пирхнув і пішов туди. Розклавши свої речі (горшок з двома кактусами, чиясь фотографія та ще якісь папери) він сів в крісло і глянув у вікно.

— Гарний вид, — прокоментував хлопець побачивше на вулиці.

— Мг. Слухай… А тобі не сказали навіщо мені асистент? — поцікавився Джордж.

— Ах, точно. Забув, — Ебігейл взяв зелену папку і підійшов до Джорджа. — Ось. Це нова справа.

Детектив взяв папку в руки. Легенька. Напевне і справа легкою буде. Джордж відкрив папку і зразу ж побачив фотку тіла. Мертвого.

— Мм… А ти це читав? Можеш розповісти в двух словах? — спитався хлопець розглядаючи фотографію.

— Її знайшли в готелі. Покоївка зашла прибратись, — почав доповідь Ебігейл. — В номер ніхто крім неї та покоївки не заходив. Особистість вбитою зараз встановлюється. Документів чи ще чогось при ній не було.

— Мг. А чим її вбили?

— Якимось дивним ножем. Тіана думає що цей ніж ритуальний.

— О, ти вже і з нашим судмедекспертом знайомий? — гмикнув Джордж, на що хлопець лиш пирхнув.

—  Вбита була вночі. І саме в цей час на камерах мало що видно. Точніше в один конкретний проміжок часу. З другої до третьої ночі, — гмикнув Ебігейл. — Тому можливо те, що вбивця працівник того готелю. Проте, мало хто з них має вільний доступ до камер.

— Як ти про це все дізнався?

— Я відпочивав в цьому готелі тоді, як всталось це вбивство. Та й вирішив допитати одного працівника. Але щоб дізнатись побільше нам потрібне керівництво.

– Мг. Значить так, збирайся! Ми виїжджаємо в той готель, — в очах Джорджа загорілись вогники.