Частина дев’ята

Аморіс сиділа у саду, склавши руки на колінах. До її вух доносились звуки з маєтку. Вона доторкнулась пальцями до лоба, закрила обличчя руками. Всередині будинку наростала хвилююча атмосфера, пройшла лише половина прийому і ніхто не планував зупиняти святкування через «маленьке непорозуміння». Відьма закрила очі і стиснула зуби. Її серце розривав той факт, що «непорозумінням» вважали смерть молодої дівчини – вона віддала своє життя лише заради показного шоу, яке влаштував Роман Десаї. Щоправда дівчина не бачила, хто забрав тіло. Коли вона почула, як гордо вампір сказав своє прізвище, її захопив біль та злість і вона поспішила покинути маєток, аби уникнути більшої проблеми.

Аморіс було вісім, коли її батька вбили у сутичці з вампірами. Він ніколи не хотів вступати у Велику війну, чи бути її частиною, але його змусила Шерна – матір дівчини, його дружина. Їй не подобалось, що її чоловік притримується нейтралітету і уникає будь-якого контакту з ворогами. Аморіс не знала, що саме змушувало її матір так сильно ненавидіти безсмертних, та й вона сама ніколи не ділилась з донькою своїми думками або планами. А коли зрозуміла, що вона і є великою частиною плану своєї матері, було вже майже пізно.

Аморіс не жалкувала, що покинула батьківський будинок. Все одно після смерті батька її там нічого вже не тримало.

Шерна покладала надії на свого чоловіка у Великій війні, тому що той практикував різні види магії, був здатен на істинно неймовірні речі. Аморіс не була стовідсотково впевнена у словах своєї матері, але вона розповідала їй, що батько навіть практикував окультизм, міг повернути щойно померлого до життя, хоча їй самій ніколи не дозволяли бачити обряди, які він проводив.

«Коли настане твій час, ти поведеш нас, як це було написано зробити твоєму батькові» – казала Шерна.

Маленька Аморіс була цілковито розгубленою та самотньої після втрати татка. Якщо матір готувала її до певної цілі, очікувала від неї лише успішних результатів, батько дозволяв їй довше залишатися дитиною, радіти, відчувати справжнє щастя від безтурботного життя. Вона пам’ятала день, коли їй вдалось підслухати розмову дорослих чаклунів та почути про тоді ще невеликий клан Десаї, які прибули з Індії, аби оголосити черговий виклик її ковену. За словами батька, вона зрозуміла, що він не бажав жодної сутички. Він був сильним, але дипломатичним магом. Саме тому її матір вважала це марнотратством.

Дівчина доторкнулась пальцями до жовтого листя куща. Її оточували пишні дерева та в’юнкі рослини – своїми гілочками вони утворювали щось схоже на накриття і коли на них світило сонце, давали велику тінь, аби було де сховатися. Зараз крізь листя над головою проходили тонкі лінії місячного сяйва. Зовсім скоро місто побачить повню.

Вона ніби балансувала на лезу ножа, очікуючи, доки воно повернеться, аби вона нарешті впала вниз. В подібні стресові моменти дівчина відчувала, ніби вона вже падає.

Аморіс почула кроки зі сторони маєтку. По спині побігла легка прохолода. Зовсім скоро вона побачила Джареда, він вже був без свого піджака, краватка трохи стягнута вбік, він витирав яскраво червону кров з обличчя розбитою рукою. Дівчина підвелась з місця і швидко підійшла до вампіра. Вона взяла його поранену руку в свої і підійняла стурбований погляд на нього.

– Що сталось? – Тихо запитала відьма.

Вампір повів плечем, відганяючи від себе залишки розлюченості після сутички.

– Поговорив з Романом. Він передає свої щирі вибачення. – Вампір обережно обійняв її обличчя своїми руками і залишив поцілунок на лобі дівчини.

– Богине… Сподіваюсь, ти не вбив його. – Аморіс не могла не відчути приємне тепло, яке розливалось у грудях від відчуття його захисту.

– Ні, лише тому, що він має предстати перед судом в своєму Домі. Через кілька годин він покине наш маєток і поїде назад в Індію. – Пояснював вампір. – Його родину вже проінформували про порушення правил на чужій території.

– А дівчина? Вона… – Невпевнено почала Аморіс. Вона схрестила пальці, стиснувши долоні разом. – Вона померла?

– Їй пощастило. Коли Наталі підібрала її, вона ще дихала. Дівчину зцілили, але вона втратила занадто багато крові. Адріан та Вільям зголосились доставити смертну в лікарню. Там про неї потурбуються.

Аморіс видихнула з полегшенням, але щось все-таки змусило її прислухатись до нового відчуття, яке повільно розливалось десь у районі серця. Його відчуття тихенько прокрадались всередину, дівчина побачила, що вампір повернувся до неї спиною.

– Є щось, що ти не хочеш мені розповідати? – Обережно запитала відьма. Джаред провів рукою по безволосій голові і зробив ледь помітний кивок головою.

– Суд має відбутись через дві ночі в Делі. – Він все ще стояв до неї спиною. – Адріан та я виїжджаємо завтра увечері.

Дівчина насупилась, відчула як хвилювання опустилось в шлунок тяжкою хвилею. Вона похитала головою.

– Я не розумію. Ми їдемо в Делі?

– Я їду і Адріан їде зі мною. Ми виступатимемо як свідки на суді.

Джей повернувся до неї обличчям і побачив, як у її погляді змішується купа різних емоцій. Спочатку вона не до кінця розуміла, до чого він веде, потім він побачив як вона опустила погляд, ховаючи злість, а тепер він бачив страх і схвильованість. Дівчина продовжувала дивитись на нього, її яскраві очі відблискували наче сонце на світанку.

– Як довго тебе не буде у Балморі? – Нарешті тихо запитала юна відьма.

– Приблизно тиждень. Процес прийняття рішення може трохи затягнутись, але у нас є всі докази для того, аби судді винесли вирок швидше. – Вампір розв’язав краватку і вона залишилась висіти на його шиї.

– Тобто ти повернешся в мій день народження. – Аморіс занервувала ще більше. – Можливо, хтось інший може поїхати замість тебе? У твоїй родині дуже багато вампірів. Давид, Ревека, батьки Наталі та Денніса…

– Принцесо. – Він привів її до тями, взявши за руки. – Я – головний представник своєї родини, це не обговорюється. Тим паче, я набив йому пику, за що теж отримаю своє.

– Тебе покарають? – Дівчина різко підійняла на нього погляд вологих очей. – Але ж це Роман порушив правила, ти захистив свою родину.

– Я захищав тебе. – Сказав очевидне Джаред, обережно забираючи локон її вогняного волосся з обличчя. – Мені не зможуть врахувати це за порушення правил, але індійський суд має власні рахунки з відьмами, і вони спитають про тебе. Висунуть попередження, нічого більше.

– І я залишусь тут зовсім сама на увесь тиждень.

– Бішоп наглядатиме за тобою. Ти подобаєшся Наталі та Патрісії. – Запевняв вампір. – Мій батько залишається тут, вони будуть поруч, якщо тобі буде потрібна допомога.

Аморіс відійшла від Джея, повертаючись до нього спиною. Занадто багато сталось з нею за увесь період перебування серед вампірів. Вона відчула, як очі наповнюються сльозами і у горлі встає тяжкий клубок. За такий короткий період Джаред став для неї ближче, аніж вона коли-небудь дозволяла підступитись до неї людям в її житті. І дівчину зовсім не хвилювала «магія крові» або їхній зв’язок – це лише закріплювало те, що вони мали. Їй здавалось, що він розумів її, що ось, нарешті, більше не потрібно грати роль, яку їй так вперто нав’язували протягом усього її існування.

Вона стиснула руку в кулак і тихенько схлипнула.

– Я не буду сумувати. Щоб ти знав. – Здавлено і тихо промовила вона.

Вампір опустив голову і усміхнувся.

– Я теж не буду сумувати. – Підхопив він. – Анітрохи.

Аморіс різко схлипнула і замовкла. Вона розвернулась і підбігла до Джареда, обіймаючи його. Сховала обличчя, прискаючись щокою до його грудей. Вампір відчув, як її тепло проходить крізь нього, концентрується десь в районі його неживого серця. Він прижав дівчину до себе, вдихаючи запах її волосся.

Колись давно він пообіцяв собі ніколи не бути м’яким, не забуватись у смертних почуттях. Усе це – чуже для нього, особливо, коли ти проклятий вампір, який не здатен навіть влитись у власну родину. Вона розірвала усі його обіцянки самому собі на дрібні шматочки і почала склеювати з них нову картину його сприйняття. Подарувала йому щось, що він не міг до кінця зрозуміти. Щось, що лякало і притягувало водночас.

– Це ти вже почала не сумувати, чи ще трохи почекаємо? – Жартівливо пробурмотів він і дівчина стиснула його сильніше, в міру можливостей її сили.

– Навіть не згадуватиму про тебе. – Плакала вона вголос, поки її сльози вбрались в його чорну сорочку.

Джаред розгубився. Для нього сльози були чимось незрозумілим, він навіть не був певен, що може заплакати, як це роблять смертні. Він зробив пів кроку назад, аби обхопити її лице руками і подивитись на дівчину. Почав стирати вологу зі щік відьми великими пальцями, спостерігаючи, як тремтять її мокрі вії.

– За мною ніхто ніколи не плакав. – Зізнався вампір, коли вона зустрілась з ним поглядом. Її очі трохи почервоніли. – Навіть коли я помер.

– Усе буває вперше. – Повторила вона слова, які почула на початку прийому. – Це ж не означає, що ти не повернешся?

– У мене є дуже вагома причина повернутись, принцесо.

Вампір взяв її руку і повернув долонею вверх, залишив кілька поцілунків вздовж зап’ястя. Відчуття її крові під його губами – щось, що неможливо пояснити звичайному смертному. Ніби ти знову відчуваєш биття власного серця.

– Коли я повернусь, ми влаштуємо тобі вечірку. – Почав відволікати дівчину вампір. – Можливо не в маєтку, у Балморі є надзвичайний ресторан на березі моря. Як тобі ідея?

– Звучить неперевершено… – Тихо промовила вона. Аморіс не хотіла ділитись з Джаредом своїми переживаннями та передчуттям чогось поганого, але не могла приховувати цього. – Але, якщо ти не встигнеш до опівночі, боюсь, доведеться забути про святкування.

– Твоя матір не знає, що ти тут. – Він поклав руки на її талію, як кілька годин назад, коли вони виконували перший танець. – Навіть якщо у неї вийде знайти тебе, вона не зможе протистояти близько п’яти десяткам вампірів.

– Я й досі не уявляю, на що вона здатна, аби закінчити бажане. У неї під керуванням сильні ковени, досвідчені чаклуни. Джареде, якщо у мене не вийде…

– Не кажи цього. – Він обережно торкнувся її підборіддя великим пальцем. – Я вже складаю список гостей на твоє вісімнадцятиріччя.

Аморіс сумно посміхнулась. Його впевненість у тому, що обряду не станеться, чомусь лякала ще більше. Дівчина поклала руки вампіру за шию, ніжно проводила по його шкірі пальцями.

– Але якщо у мене не вийде, – її голос став тихіше, вона говорила пошепки, аби лише він міг чути, – пам’ятай, що я сумувала.

– Якщо у тебе не вийде, я знищу твій Дім. – Серйозно сказав Джаред, його голос став грубішим. – Я не жартую, принцесо. Сотні років я існував лише з думкою про те, що я знаю, як влаштований мій світ. І якщо твій Дім забере те, що належить мені, я особисто почну нову війну.

– Коли ритуал пройде успішно… – Розпочала Аморіс, але Джей поспішив виправити її.

– Якщо він пройде. – Він стиснув зуби, захопивши її погляд своїми очима.

– Якщо він пройде успішно… Я зникну. Темна магія перепише мою свідомість, і в моєму тілі залишиться щось інше. Щось надприродньо зле та руйнівне. І якщо це станеться, я не хочу…

Вона замовкла і закрила очі. Зараз їй здавалось, що цей момент був найкращим, аби сказати бажане, але їй не вистачало духу. Дівчина відчувала прохолоду його шкіри під пальцями і це було надзвичайно спокійне та мирне відчуття.

– Не хочеш що? Скажи мені. – Він відчув її вагання і підштовхнув до того, аби продовжити.

– Я не хочу забути тебе. – Визнала Аморіс. – Хоча знаю, що саме так і станеться. Те, що з’явиться замість мене, змусить забути.

Хоча він і міг відрізняти галюцинації від реальності, зараз він був не впевнений, де знаходиться, і що ці її слова були призначені йому. Звісно що він повернеться після суду в Індії, але зараз здавалось, що цілий тиждень за її відсутності поруч буде плинути, наче найдовший період у його житті.

– Я змушу тебе пригадати. Обіцяю. – Вампір гладив її волосся, граючись довгими локонами. – Та я майже забув найголовніше.

– Що саме? – Зацікавилась дівчина.

– Що ти хочеш отримати в подарунок? – Повернувся він до більш приємнішої теми, аніж її смерть і додав: – Можеш просити що завгодно.

Аморіс прикусила свою нижню губу і її погляд набув більшої серйозності. Аналізуючи усе, що вона відчувала і те, що могло статись, дівчина вирішила сказати про те, що насправді хотіла.

– Тебе. – Прошепотіла вона. – Можу я просити про таке?

– Не можеш. – Усміхнувся вампір і нахилився, аби доторкнутись губами до вигину її шиї. – Бо здається, я вже твій.

Дівчина посміхнулась, вигинаючи шию для його поцілунків. Він захопився, притягнув до себе, вивчав кожен дюйм її шкіри, цілував десь за вухом, повертався до ключиць. Відчував чіткий пульс під її шкірою, затримувався губами там, де лунала музика її крові.

– Джареде… – Тихо простогнала вона, поки він знову і знову вкривав її шию поцілунками.

Аморіс притягнула його ближче і вампір загарчав, керований своїм збудженням та звуком її голосу. Він припідняв її над землею, стискаючи в своїх руках. Його губи знайшли шлях до її плечей, повернулись назад, Джей проклав шлях з поцілунків в заглиблення її декольте і пересилив себе, аби зупинитись, поставити дівчину на землю. Він вдихав запах відьми, торкаючись носом її теплої шкіри.

– Я повинен зупинитись… – Тяжко видихнув вампір, стискаючи руки на талії дівчини.

– Не повинен. – Її дихання прискорилось, хвиля збудження накрила і її. – Якщо ми більше не побачимось…

– Ні. Не треба. – Він залишив ще один поцілунок, але тепер на її лобі. – Нам не потрібно сумувати один за одним, пам’ятаєш?

Вона пересилила себе, кивнула головою і дозволила взяти себе за руку, повести крізь сад. Чим ближче вони підходили до входу в маєток, тим чіткіше вона чула звуки, які лунали зсередини. Вони підійнялися сходами, пройшли всередину, повернули до великої зали. Музиканти грали більш жвавіше, проте вже ніхто не танцював. Вампіри пили, розмовляли, хтось сидів на диванах, розглядаючи усіх присутніх. У кожному з них відьма бачила притаманну вампірам вишуканість та холоднокровність, але навіть після усього, що відбулось, вона все ще не дивилась на них, як на ворогів. Прохолода закутала її на мить, варто було пройти трохи далі. Вона помітила офіціанток біля одного зі столиків і вказала Джареду шлях – тепер вона вела його через десятки вампірів. Аморіс підійшла до дівчини, яка тримала напої і взяла келих вина. Приклала до губ, перехилила і висушила його в кілька ковтків не у зовсім вишуканій манері, поставила пусту ємність назад. Джей з розумінням схилив голову і мовчки взяв віскі. Відьма ж обрала наступний келих, хотілось просто відчути притаманну сп’янінню легкість та безтурботність.

Це відчуття прийшло після третього підряд – вже четвертого за ніч, келиха. Картинка перед очами трохи пливла, коли дівчина швидко повертала головою, але в цілому, їй вдалось отримати від алкоголю бажаний ефект. Але вона не очікувала, що разом із легкістю до неї прийде неочікувана сміливість і потреба в тактильних відчуттях. Вона ніколи не пила алкоголь в подібних кількостях, тому і не розуміла, як їй контролювати свої неочікувані бажання. Відьма оглянула зал і посміхнулась. Простягнула руку до Джареда, повернула долонею догори. Вампір затримав погляд на її обличчі, залишив поцілунок на зап’ясті. Аморіс не забрала руку і Джей усміхнувся. Поцілував вище, взяв її руку в свою, їхні пальці сплелися. Зупинився, залишивши останній поцілунок на плечі.

Після наступного ковтка вина захотілось зробити щось більш провокуюче. Вона усією своєю сутністю відчувала, як напружується вампір, коли вони стають небезпечно близько. Джаред намагався втримати свої імпульсивні бажання, але моменти їхньої близькості все одно залишали за собою осад зі збудження, яке грало на його нервах. Вампір оперся на столик, розтягуючи свій віскі, навіть не задумуючись про думки відьми. Точніше, він відчував її грайливий настрій, що розпалило в ньому інтерес, але він спихнув це на алкоголь. Так і було, але окрім цього, Аморіс було надзвичайно цікаво, що він робитиме за певних дій з її сторони.

Дівчина відставила свій келих вбік і підійшла ближче. Нахилилась до обличчя Джареда і залишила поцілунок трохи вище коміру його сорочки. Підійнялась до чіткої лінії його щелепи, продовжила свій шлях лівіше, до вуха. Вампір стиснув зуби і заплющив очі. Вона залишила поцілунок за вухом і трохи нижче, там, де вже не билась яремна вена, відмічаючи місця своїх поцілунків криваво-червоною помадою. Дівчина почула, що Джей почав вдихати непотрібне йому повітря і усмішка торкнулась її губ. Вона продовжила тестувати його витримку, трохи прикусила мочку вуха і висунула язик, м’яко торкаючись того ж місця, почала вести вологу доріжку до кінчика його гострого вуха.

На секунду вампір закотив очі і потім обірвав її, несильно хапаючи за шию. Аморіс зовсім не злякалась, це лише підтвердило її теорію про чутливе місце Джареда.

– Я клянусь тобі, принцесо, я покажу усім що ти моя, просто за цим столом. – На її здивування, він ще трохи тримався. Дівчина засміялась і поклала свою руку на його, яка стискала її шию.

– Продемонструєш цим нудним вампірам, як треба розважатись? – Крізь сміх запитала вона. Джей хижо усміхнувся, їхні обличчя були занадто близько одне до одного.

– Ти не можеш так гратися зі мною. Не зараз. – Промовив він, відпустив її та висушив свій стакан з віскі одним рухом.

– Голодний вампір – злий вампір? – Пригадала його слова Аморіс.

– Дуже голодний. – Низько промовив він. – І я не про кров.

Аморіс розчервонілась і відступила першою. Вона облизнула губи і повернулась до свого келиху. До її свідомості знову повернулась згадка про те, що Джаред зовсім скоро покине маєток. Дівчина готувалась до найдовшого тижня очікування. Подумки вона проклинала Романа за те, що він вчинив. Якби не він, Джею не довелось би їхати до Індії. Не довелось би покидати її тут.

– У тебе така гарна нова іграшка, Джей. – Софія – вампірка в червоному, з’явилась нізвідки. Відчуття Аморіс відреагували на неї пізніше, аніж повинні були. Дівчина напружилась, помітивши її. – Цікаво, що вона знайшла у тобі.

Дівчина кинула на неї похмурий погляд. Їй здалось, що Софія починає якусь дивну гру, прикидаючись, що вона на її стороні, хоча Аморіс відверто бачила, що вампірка не приховує відразу до її походження.

– Те, чого не зміг знайти хтось інший. – Вигнула брову відьма, натяк був навіть занадто зрозумілим. Вампір повільно перевів погляд на Аморіс, усміхаючись кутком губ.

– Маленька відьма має зубки, як мило. – Засміялась Софія, її поза показувала впевненість у собі, вона відчувала себе так, ніби це вони на її території, а не навпаки. Вона граційно відпила вина зі свого келиху, злизуючи залишки з губ. – Невже ти настільки зневірився у собі, що обрав дитину?

– Вона не дитина, Софіє. – Спокійно кинув вампір. Було видно, що він не збирається вестися на її провокаційні висказування. – Тебе хвилює лише те, що я обрав відьму. Чи не час тобі подорослішати?

– Ти відмовився від вигідного союзу, який пропонував мій батько, аби пізніше обрати ось це. І ти кажеш, що я маю подорослішати?

Аморіс закотила очі і оперлась на плече Джареда, потягуючи солодке вино зі свого келиха. Вампірка відкрито здивувалась такому жесту з її сторони і тому, що Джей дозволяє їй робити таке в її присутності. Вони обидва виглядали абсолютно спокійно, в той час як Софія намагалась потягнути за певні нитки, але, нажаль для неї, не вдавалось.

– Це було півстоліття назад, може вже припиниш підіймати цю тему? – Натиснув Джаред. – Хоча б заради репутації Алекса.

Вампірка посміхнулась і нахилилась трохи ближче до Джея, так, аби показати своє глибоке декольте. Вона махнула довгими віями, підіймаючи погляд на вампіра. Аморіс не могла заперечувати той факт, що Софія виглядала розкішно. Вона швидко окинула очами відьму і повернулась до Джареда.

– Можливо б ти і погодився, якби трахнув мене ще раз. – Вона спеціально не підбирала слів, аби знайти шлях для ревнощів з боку відьми. Софія провела тонкими пальцями по його шиї, затримуючись на комірцю його сорочки. – Від тебе тягне таким сильним бажанням, вона не зможе його задовільнити.

Джаред не реагував на її дотики від слова зовсім. Очі Аморіс недобре спалахнули червоним. Вона негайно відчула, як її заповнює відчуття злості, вино розпалювало це відчуття ще більше. Дівчина нахилилась до вампірки і її обдало жаром.

– Забери свої руки від мого вампіра. – Промовила вона низьким голосом і лише цей маленький показ її магії змусив Софію відірвати руку від Джея.

Вампірка оскалилась, але все ж вирівнялась, забираючи свій келих. Вона вперла руку в бік і подивилась на дівчину з викликом. Джаред поглянув в обличчя відьми, на її очі, які світились багряним. Раптова хвиля задоволення захопила його, але він готувався до того, щоб зупинити Аморіс від сутички з Софією.

– І що ж ти мені зробиш? – Продовжила провокувати вампірка. – На території вампірів не можна чаклувати.

– Спеціально для тебе зроблю виняток. – Щойно Аморіс хотіла рушити в сторону вампірки, як руки Джареда зупинили її. Він притягнув дівчину до себе за талію, не дозволяючи відійти.

– Вона така ж скажена, як і ти. – Зашипіла Софія і розвернулась, незадоволена результатом розмови, пішла геть.

Джаред притиснув дівчину до себе спиною і поклав свою долоню трохи вище її грудей, відчув чітке пришвидшене серцебиття. Прохолода його дотику почала потроху тушити вогонь, який розпалила Софія. Відьма глибоко дихала, концентруючи свої думки лише на приємних відчуттях.

– Якщо відьми так проявляють ревнощі, боюсь уявити все інше. – Зізнався Джей, заспокоюючи дівчину дотиками.

– Це не ревнощі. Вона мені не подобається. – Сказала напівправду відьма і розвернулась в руках вампіра, повернулась до нього обличчям.

– «Забери свої руки від мого вампіра»? – Нагадав їй Джей і підняв її підборіддя пальцями, аби дівчина дивилась йому в очі.

– Гаразд, ще мені не сподобалось, що вона торкнулась тебе. – Закотила відьма очі, визнаючи поразку. Вампір засміявся, залишаючи поцілунок на її скроні.

Джаред помітив, що вона втомилась, до того ж алкоголь забирав залишки її енергії. Дівчина позіхнула, ховаючи обличчя руками. Вона не закінчила своє вино, з трохи сонним виглядом спостерігала за вампірами. Здавалось, що всі вже й забули про те, що сталось кілька годин назад. Для безсмертних життя було куди менш цінним, аніж для чаклунів та відьом. Вона перевела погляд на місце, куди впало тіло дівчини. Ідеально вимита біла кам’яна підлога, навіть занадто ідеально, намагались прибрати кожен доказ того, що сталось. Вона не питала, куди поділи кров дівчини, не хотіла знати відповіді.

– Ти втомилась. Ходімо. – Вампір взяв її руку і повів через зал, в сторону сходів.

– Ти не залишишся? – Здивувалась Аморіс, стискаючи його руку пальцями.

– Вони набридли мені ще до того, як переступили поріг маєтку. – Посміхнувся Джаред, зупиняючись біля сходів.

– Щось не так? – Реагуючи на їхню зупинку запитала відьма.

Раптово вампір підхопив її на руки, вона пискнула від неочікуваності. Джей почав підійматись сходами, краєм вуха почувши, як усміхається Бішоп, якого поставили біля входу. Його сильні руки притискали її до себе, поки дівчина нахиляла голову назад, відчула неймовірну легкість у ногах – ходити майже всю ніч на підборах вона не звикла. Аморіс підійняла руки доверху.

– Вампір-експрес – найбезпечніша доставка у світі.

– Лише для п’яних втомлених відьм. – Підтвердив він, ступаючи на другий поверх.

– Наталі було цікаво, чи взяв би ти мене за дружину. – Почала лепетати вона. Настав момент, коли вино розв’язало язика. Джаред уважно слухав, здивування торкнулось виразу його обличчя. – Звісно що вона жартувала, але вона така мила. Мабуть одна з небагатьох, хто не ненавидить мене.

– Можливо, вона не жартувала? – Поцікавився Джей, що змусило Аморіс щиро засміятись.

– Вже бачу як натовп скажених вампірів протестує, коли священник каже: «Хто проти цього шлюбу, нехай скаже зараз, або мовчить навіки!». – Пародіювала відьма промову, сміючись. – У нас же буде священник, правда?

Джаред не стримався і розсміявся у відповідь.

– Тобто ти вже плануєш? – Відьма замовкла, намагаючись не сміятись. Вампір здався. – У нас буде священник.

– Не знаю, як Богиня, але якщо є Бог, він буде шокований. – Вдаючи серйозний вигляд, кивнула дівчина.

Тим часом вони вже дістались кімнати, але вампір не зупинився біля дверей до кімнати Аморіс, а зайшов до своєї. Джаред закрив двері, штовхнувши їх плечем і поставив дівчину біля ліжка. Впевнившись, що вона не збирається втрачати рівновагу, він увімкнув світло біля столу і над ліжком. У дівчини закрутилось в голові від того, як швидко він пересувався приміщенням. Вона плюхнулась на ліжко і розклала руки по обидві сторони від себе. Корсет добряче натиснув їй на талію, відьма не могла дочекатись щоб зняти сукню, яка наприкінці прийому за відчуттями вже важила в тричі більше.

Вампір розстібнув кілька верхніх ґудзиків на своїй сорочці, оголяючи шию трохи більше. Тепер було дуже чітко видно сліди від помади, які залишила Аморіс. Обійшов ліжко, опустився на коліно перед дівчиною і обережно підійняв її ногу, почав розстібати взуття. Зупинився, повільно огладив місце, де туфлі тиснули найбільше, відчув тепло, потік крові під тонкою ніжною шкірою. Аморіс спостерігала за ним з-під прикритих очей. Відчуття його дотиків приємною хвилею підіймались уверх, теплом розливались по усьому тілу. Джаред почав вправлятись із застібкою на наступній нозі, коли дівчина сказала:

– У тебе з Софією був секс. – У будь-якому випадку, Джей знав, що звинуватити у цих словах він може лише її алкогольне сп’яніння.

– Задовго до твого народження, так. – Він закінчив зі взуттям, але продовжив сидіти перед нею, бо приблизно знав, до чого веде відьма.

– Ти цілував її? – Тихо запитала вона. Вираз на його обличчі неможливо було зрозуміти, але він відповів за вампіра. – Але не хочеш поцілувати мене.

– Не хочу? – Джаред підійнявся з місця, нависаючи над Аморіс. – Знаєш, звідки взялись усі ті галюцинації?

– З твоєї крові. – Тихо сказала дівчина, не розриваючи контакту з його очима. Він дав їй кілька секунд на роздуми. Вона поступово почала розуміти, що він намагається сказати.

– Моя кров хоче тебе. Я бажаю тебе. – Він взяв її обличчя в руки, окреслив нижню губу великим пальцем. – Ти не уявляєш, що я хочу з тобою зробити.

– Тоді покажи. – Джей тяжко видихнув, хитаючи головою. – Ми живемо у столітті, де люди не думають про повноліття, ми не настільки старомодні. Нам не потрібно чекати, бо я знаю, чого хочу.

– Усе, чого я прошу, – він нахилився ближче. Відчуття її збудження ламало його зсередини, – це тиждень. І ми порушимо усі бісові правила на світі.

Він нахилився ще, аби залишити поцілунок на її лобі, але дівчина підтягнулась, тримаючись за його шию, і підійняла голову, аби стикнутись своїми губами з його. Він різко відірвався і втримав її за плечі. Вона тяжко дихала, її серце відігравало цілу симфонію.

– Бачиш, ніхто не помер. – Вампір підійняв її з ліжка і Аморіс наблизилась до його обличчя. – Подаруй мені хоча б поцілунок.

Джаред притягнув її, запускаючи пальці у волосся. Їхні губи стикнулись у новому, нестримному поцілунку. Спочатку вона не встигала за ним, але згодом почала відповідати, боротися за право поцілувати першою. Їхні язики стикались та сплітались, він намагався цілувати її так, аби вона не поранилась об його ікла. Вампір пересилив себе, аби відірватись першим. Її очі блистіли яскравим рожевим світлом.

– Ти… хитра відьма. – Він боровся з надзвичайною хвилею бажання, яка знову і знову накривала його, і кожна була сильнішою за попередню.

Дівчина встала на ціпочки, тепер потягнулась за поцілунком першою. Вампір загарчав в її губи, підіймаючи над підлогою. Присмак вина на її язиці разом із запахом її тіла переплітались в одну мелодію з пульсацією крові відьми. Вона наполягала, поглиблюючи поцілунок, тихо застогнала у відповідь.

– Принцесо… – Коли він відірвався, вона не дозволила, повертаючи його в поцілунок. Джей здався ще на трохи, насолоджуючись її бажанням, яке грало десь за його серцем, але все ж повільно закінчив, залишив на її губах ще один короткий поцілунок, м’яко опустив на ноги. – Ти вбиваєш мене…

– Тепер обіцяю… – Дихання збилось, збудження перебивало усі думки. – Обіцяю… чекати.

Їм обом необхідно було докласти надзвичайних зусиль, аби відірватись один від одного. Дівчина пройшлась пальцями по губам, відчувала легку пульсацію під шкірою. Джаред відійшов до ліжка, аби розстібнути сорочку до кінця та позбутися її, відкласти на стілець поруч. Він повів плечима, м’язи спини яскраво вимальовувались за кожним його рухом. Аморіс підійшла до великого дзеркала і потягнулась до своєї спини, але усі спроби послабити корсет закінчились невдало. Раптовий потік повітря, який ворухнув її волосся, і Джей опинився за її спиною. Його пальці пройшлись по зав’язкам, почали послаблювати їх. Дівчина кинула погляд на їхнє відображення. Мабуть вона ніколи не звикне до того, як виглядає силует безсмертних у дзеркалах. Коли вампір впорався з корсетом, Аморіс нарешті змогла з полегшенням видихнути, притримуючи сукню на грудях.

Відьма ступила в сторону дверей і, обережно поправляючи спідницю сукні, зникла у ванній кімнаті Джареда. Приємне відчуття легкості та прохолоди огорнуло її тіло, щойно вона повністю позбулася тяжкості сукні, залишила її висіти на гачку біля входу. Дівчина зачинила за собою двері душової і увімкнула воду, дочекалась, доки температура стане приємною на дотик. Вода торкнулась її шиї, грудей, обмальовувала вигини талії та округлих стегон, змивала тяжкість цього довгого вечору зі шкіри.

Пригадала його жадібні поцілунки, слухаючи шум води. Ні на секунду не пожалкувала, що підштовхнула вампіра до цього, вона помічала як він боровся із собою, коли вони були поруч. Дівчина вперла руки в стіну навпроти, усміхаючись своїм думкам. Вона почувалась добре, але дивно. Свій перший поцілунок вона змусила вкрасти, бажала, аби саме він вкрав його. На коротку мить, коли вони поцілувались, дівчина відчула себе головною, пробиваючи бар’єр його терпіння і їй це неймовірно сподобалось. Розуміти, що ти маєш хоч трохи влади над тим, хто фізично сильніший та досвідченіший за тебе… Додавало не абиякої впевненості.

Аморіс вимкнула воду, прислухаючись до тихого шурхоту зі сторони кімнати Джея. Вона обережно вийшла, ступила на м’який килимок і потягнулась до столику, на якому обережно були складені рушники. Коли висушила своє тіло, зрозуміла, що не може просто з’явитися перед ним в одному лише рушнику і провела очима по ванній кімнаті. Погляд зупинився на великому сірому халаті, босі ноги ступили по прохолодній плитці на шляху до цілі. Дівчина позбулась рушника і вдягнула на себе халат, м’яка махрова тканина обійняла її тіло, вона зав’язала пояс, відчуваючи приємний аромат кардамону з легкою ноткою цитрусових – запах вампіра. Прикрила очі, вдихаючи цей запах, відірвалась кількома секундами пізніше, поправила своє волосся і поспішила назад у кімнату.

Джаред сидів на ліжку у більш комфортному одязі – його улюблена чорна футболка та такого ж кольору спортивні штани. Він крутив у пальцях маленьку коричневу коробочку. На вигляд вона була твердою та гладкою на дотик. Дівчина підійшла до ліжка і вмостилась навпроти вампіра, схрещуючи ноги. Розмір його халата був їй завеликим, він усміхнувся, коли побачив, як вона закочує рукава, аби дати рукам волю. Згодом Аморіс помітила предмет в руках Джея і окинула його руки поглядом.

– Хочу дещо тобі подарувати. – Почав Джей, повернув коробочку до неї і відкрив.

Очі дівчини розширились, коли вона побачила каблучку з великим камінцем витягнутої форми в центрі. На фоні благородного металу його глибокий червоний колір привертав свою увагу ще більше. Вишукані звивисті форми білого металу – вона чомусь була певна, що це не срібло – витончено обіймали ідеально гладкий камінь, робили вигляд прикраси ще більш масивнішим.

– Вона просто неймовірна. – Прошепотіла відьма, обережно торкаючись прикраси пальцями.

– Ця каблучка належала другій дружині Давида, Розалін. Вона була не просто родичкою по крові, стала мені справжньою матір’ю. – Трохи занурився у спогади вампір. – Навчила мене людяності, незважаючи на наше походження.

– Що з нею сталось? – Дівчина відчула, як її торкається його сум.

– Загинула в повстанні Великої війни у шістнадцятому столітті. У ніч своєї смерті Розалін залишила каблучку Давидові, ніби відчувала, що більше ніколи не повернеться.

Він дістав прикрасу з коробочки і покрутив у пальцях. Камінець виблискував у світлі ламп, притягував до себе погляд. Аморіс відчула велику відповідальність від цього подарунку. Він тримав в руках дещо більше, аніж просто гарну прикрасу.

– Ти впевнений, що хочеш віддати її мені? – Дівчина не була впевнена, що вона може прийняти такий дарунок.

– Вона чекала на тебе шість століть. – Він бережно взяв її праву руку, надягнув каблучку на безіменний палець, розмір підійшов ідеально. Джаред поцілував її руку. – А я чекав на сім більше.

Аморіс навіть не знала, що відповісти. Коли він відпустив її руку, вона підійняла її вперед, підіймаючи пальці вгору. На пальці ця каблучка виглядала навіть більш розкішно, аніж у коробці. Прикраса залишала приємну прохолоду на шкірі. Дівчина усміхнулась і підійнялась на коліна, потягнулась до вампіра. Їхні губи зіткнулись у м’якому поцілунку, Джаред притягнув відьму ближче, рукою прибираючи волосся за її вухо. Вона повільно закінчила поцілунок, сіла поруч з ним, вкладаючи руки на свої коліна. Джей розглядав обличчя дівчини, ніби викарбовував її в своїй пам’яті. Аморіс подивилась на свою праву руку і підняла погляд на вампіра.

– Що означає, якщо каблучка саме на цьому пальці?

– У нас це означає те, що твоє серце зайняте. По-іншому, я вкрав у тебе можливість обирати когось собі в пару. – Джаред очевидно дуже пишався цим.

– О так, було ж дуже багато варіантів. – Засміялась дівчина і вампір усміхнувся. Вона взяла його праву руку і накрила своєю. – У мене теж є дещо для тебе.

Відьма почала шепотіти якесь закляття незрозумілою йому мовою і Джей відчув хвилю тепла, яка охопила його руку. Аморіс прикрила очі, продовжуючи промовляти закляття. Вампір уважно спостерігав за тим, як між їхніми долонями з’являється жовтувато-рожеве світло її магії і воно продовжувало посилюватись з її словами. З плином секунд світло почало затухати і дівчина промовила останнє слово. Вона забрала руку, аби роздивитись свою роботу. На його безіменному пальці з’явився великий перстень з багряним камінцем округлої форми, метал срібного кольору навколо пальця утворював щось схоже на хвіст дракона, і його кінчики трохи заходили на камінь, ніби утримуючи його на місці.

– Це означає, що твоє серце зачаклувала зла відьма. – Загадково прошепотіла Аморіс і вампір усміхнувся, подивився на свою руку. Йому сподобалось те, що дівчина зробила його перстень схожим до своєї каблучки. – Він прив’язаний до мене, тому зникне лише у тому випадку… якщо я помру.

Настрій дівчини трохи потьмянів і вона опустила погляд. Джаред упіймав цей момент і змусив її подивитись на себе, підтягнув ближче. Огладив її щоки, запустив пальці у руде волосся.

– В такому випадку, перстень залишиться зі мною назавжди. – Вампір залишив поцілунок на її губах, потім ще один і ще, доки усмішка знову не з’явилась на обличчі відьми.

Близько четвертої години ранку Аморіс відчула шалене бажання поспати. Насичений вечір та ніч залишили свій слід, втомили її більше, аніж вона очікувала. Хоча й втома була більш емоційною, тіло хотіло захистити її, затягуючи в сон. Вона сковзнула під м’яку велику ковдру і коли Джаред ліг поруч, знайшла його обійми. Відчуваючи його присутність, відьма майже відразу поринула в сон, її охопила цілковита безпека.

Вампір спостерігав за тим, як спокійно дихає дівчина, слухав помірне биття її серця, невагомо гладив її руку, коли вона раптово стискала тканину його футболки.

За кілька годин приблизився світанок, маєток мусив зустрічати новий похмурий день.