Частина восьма

Вечір наступного дня починався насичено. Прислуга прикрашала будинок білими трояндами – за традицією господар обирає квітку, яка буде символом цього прийому. Зустрічати гостей з інших Домів доручили Адріану та його зведеному брату Вільяму. Аморіс ще не була з ним знайома, але Джаред сказав їй, що він розділяє його ставлення до неї, як до їхньої гості. Здалось, що вампіри з його родини прийняли її. Або просто робили вигляд, що прийняли, аби не розпалювати суперечок один з одним.

Аморіс була вкрай виснаженою з минулої ночі і проспала сніданок. Коли Джей попередив покоївок, що міс Лонерган почувається не найкращим чином, їй принесли пізній обід у кімнату. Вона прокинулась, коли почула як стукають у двері. Піднялась на ліжку і поправила волосся. Сонно привіталась з жінкою, яка принесла їй їжу.

– Господар просив, аби Ви поїли, пані. – Вона трохи схилила голову і поставила дерев’яний підніс на другу половину ліжка.

Дівчина хвилювалась за сьогоднішню ніч. Вона не була впевнена в тому, що зможе змусити себе з’їсти свій обід-сніданок, але подякувала жінці і вона поспішила до виходу, зачинила за собою двері. Дівчина потерла очі пальцями, прикрила обличчя руками. Вона досі відчувала дискомфорт у всьому тілі від впливу темної магії. Її тіло було трохи слабким, навіть не дивлячись на те, що вона випила багато вампірської крові.

Аморіс змусила себе поїсти і ще поседіла у ліжку, допиваючи чай. Дівчина поглянула у вікно – погода особливо не змінилась зі вчорашнього дня. Вітер гойдав дерева, підхоплюючи листя у повітрі. Вони повільно осідали на землю. Мабуть вона перестане любити осінь після цього року. Якщо зможе пережити цю осінь.

Дівчина нарешті встала з ліжка і підійшла до вікна. Вона трохи відвела штори, відкрила вікно та виглянула назовні. Приємне осіннє повітря подуло в обличчя, дівчина прикрила очі, насолоджуючись відчуттям. Вона почула звук десь збоку і побачила, як до маєтку під’їжджали нові автомобілі, охорона зустрічала гостей ззовні, і вони проходили всередину будинку.

Аморіс помітила молоду жінку в довгій червоній сукні і з пишною зачіскою, її волосся було світлим, а шкіра майже білою, ніби порцеляна. Вона йшла поруч з дорослим чоловіком в офіційному костюмі і на вигляд тяжкому, довгому плащі. Раптом жінка зупинилась і знайшла дівчину очима. Аморіс застигла, дивлячись на неї і відчула холод, який пробрав до костей. Її погляд ніби говорив про неприязнь до дівчини. Жінка щось сказала вампіру, не відриваючи від Аморіс очей, і він теж подивився в її сторону.

Дівчина відірвалась від дивних вампірів і закрила вікно, поправила штори. Після такого зорового контакту не хотілось навіть виходити з кімнати, що вже говорити про те, щоб йти на прийом.

Не те, щоб вона мусила бути присутньою, але потрібно було поважати правила будинку, в якому їй дозволили жити, не вимагаючи нічого у відповідь. Тому що би собі Аморіс не думала, вона має з’явитись.

Дівчина почала з ванної кімнати. Вона стояла під душем трохи довше, аніж зазвичай, спостерігаючи, як вода стікає з її волосся. Дівчина багато думала про книгу і ритуал. У неї ще було багато запитань до фоліанту, але Джаред наказав віднести його вниз, після чого одна з покоївок забрала книгу до бібліотеки і відьма зрозуміла, що Джей не дозволить їй більше працювати з цією книгою.

Вона раптом почала відчувати страх за своє майбутнє. Зовсім скоро їй має виповнитися вісімнадцять і останній рік у школі означав лиш те, що вона вже зовсім доросла. Її переживання з приводу повноліття відрізнялись від інших дівчат її віку. Якщо хтось в свої сімнадцять турбується про своє перше кохання, стосунки з родиною, де хоче навчатися або куди піти працювати, ким бути, Аморіс мала втікати від майбутнього, яке за неї вже вирішили. Для неї це було занадто. Хотілось вивільнити свої емоції через сльози, але вона ніяк не могла заплакати.

У її серці пульсує очікування незнайомого. Хоча вона й розуміла, що має статись, не було бажання дізнаватись ще більше. Її матір вже продала її душу цьому проклятому ритуалу, обряду, який забере її індивідуальність, перепише її особистість у щось потворне та бездушне. Вона ніколи не бажала вставати на сторону зла, ніколи не хотіла нашкодити комусь, навіть розуміючи, що світ не ідеальний, і разом з яскравим спектром кольорів спина до спини йде чорний – бездонний колір, який може манити своєю таємничістю, але поранити своєю підступністю.

Аморіс вимкнула душ і відчула, як прохолода охоплює мокре від води тіло. Дівчина закуталась у великий рушник і вийшла, встаючи посередині кімнати. Вона не встигла зібратися з думками, як у двері знову постукали. В потилиці трохи залоскотало. У дверному отворі вона побачила світлу голову Наталії. Вона посміхнулась, показуючи свої короткі ікла і зайшла всередину.

– Вже прокинулась, чудово.

– Наталі, виглядаєш… чудово.

Аморіс оцінила її довгу сукню з чорним корсетом і прозорими рукавами. Вона виглядала неначе лялька. Ідеальні локони світлого волосся спадали на плечі, яскрава червона помада додавала обличчю ще більшої блідості, але цей колір дуже підходив вампірці.

– Дякую. – Їй явно сподобалось, що відьма звернула увагу на її зовнішній вигляд. – Ти вже обрала сукню, яку вдягнеш?

– Чесно кажучи, я все ще не впевнена, що мені необхідно спускатись на прийом. – Ніяково зізналась вона. Наталі сплеснула руками і повернула Аморіс до високого дзеркала. Її силует трохи спотворювався у відображенні.

– Звісно необхідно! Усі чекають на тебе, ми перший раз за всю історію маємо гостю-відьму, це так хвилююче. – В її голосі була нотка надії. – Ми маємо підготувати тебе. Заходьте!

Аморіс повернула голову в сторону дверей і в кімнату почали заходити покоївки. Спочатку завезли два широких вішаки з різними сукнями – переважали чорний та багряно-червоний кольори. Потім ще дві покоївки занесли невеликі сумочки з чимось поки невідомим всередині.

– Можете йти. – Сказала Наталія покоївкам і вони, схиливши голови, поспішили на вихід. Дівчині не дуже подобалось, як вони себе поводили, ніби їх дресирували задля прислуговування вампірам.

Наталія змусила дівчину вдягнути довгий м’який халат і посадила її у широке крісло поперед дзеркала. Вона почала чаклувати над її волоссям, спочатку висушила його, потім почала робити укладку. Дівчині було відверто ніяково, вона не звикла до того, аби їй допомагали з подібними речами, потім вампірка не заговорила. Вона розповідала про різних цікавих гостей, які з’явились сьогодні на прийом.

– Сьогодні навіть приїхав Лорд Варгас з Іспанії зі своєю родиною. – Із захопленням продовжувала Наталі, вкладаючи природні локони відьми. – Він дуже рідко з’являється на прийомах, але подейкують, він вирішив порадувати нас своєю присутністю, коли почув про тебе від дядечка Давида.

– Я не розраховувала, що вампіри будуть налаштовані позитивно, коли почують про мене. – Зізналась дівчина і вампірка усміхнулась.

– Звісно, не всі розділяють одну думку про тебе, але тобі не потрібно хвилюватися. А от я хвилююсь, якби дядечко Джей не наробив дурниць.

– Що ти маєш на увазі? – Дівчина відверто не розуміла, до чого веде вампірка.

– Усі бачать, як він захищає тебе. Не кажи, що ти цього не відчуваєш.

Аморіс відчула легкий холодок по спині і мовчки кивнула. Було дуже важко не помітити цього, особливо тепер, коли вона стала його смертною.

– Ось. Мені поки що не пощастило мати свого смертного, але я чула що деякі вампіри відносяться до цього з великою відповідальністю. – Майже закінчуючи із зачіскою відьми сказала вона.

– Поки що? – Звернула увагу юна відьма. – Ти плануєш зробити когось своїм смертним?

– Є один хлопець… Але тато каже, що він ще занадто молодий, аби стати моїм. – Трохи сумно зізналась Наталія. – У мене є купа часу, тому я маю почекати, доки він буде готовий.

– Я впевнена, що він захоче стати твоїм. – Підтримала її Аморіс. – Головне не поспішати, щоб він прийняв рішення самостійно.

– Ти права… До того ж смертні хлопці зараз дуже вибагливі. Ніколи не звикну до їхнього темпераменту.

Аморіс посміхнулась, а тим часом Наталі закінчила з її волоссям. Дівчина подивилась на себе у дзеркало і доторкнулась до свого кудрявого волосся. Наталія впоралась з ним ще краще, аніж коли-небудь могла вона сама. Вампірка підійшла до вішаків і почала перебирати сукні одна за одною.

– Треба обрати тобі щось гарне. Кольори нашого Дому – чорний та червоний, тому тобі потрібно вдягнутися відповідно. – Пояснила Наталі і дівчина зрозуміла їхню любов до цих двох кольорів.

Відьма піднялась з місця і підійшла до вішаків. Вона роздивлялась темні та тяжкі сукні, але вона не хотіла вдягати щось повністю чорне. Її рука зупинилась на м’якій тканині, яка приємно огортала шкіру. Вона зняла сукню і вішака і підійшла до дзеркала, прикладаючи її до себе. Довга, криваво-червона сукня з тонкою чорною вуаллю зверху, з відкритими руками та плечима. Вона закохалась у неї, щойно побачила. Саме на неї впав її вибір.

– Небезпечна сукня. – Прокоментувала вампірка, посміхаючись.

– Чому? – Аморіс роздивлялась, як тканина м’яко розливалась в сторони, коли вона рухалась.

– Відкрита шия, плечі. Дуже спокусливі місця для вампірів. – Вона подивилась на дівчину зі сторони, обрана нею сукня дуже личила їй. – Але найголовніше, аби подобалось тобі.

– Це мій остаточний вибір. – Вона кивнула головою і відклала сукню на ліжко.

Наталі підійшла до одного з кейсів і дістала з сумки поряд тонкі рукавиці. Вдягнула і обережно відкрила кейс. Дівчина побачила перед собою різноманітні прикраси з неймовірно гарними рубінами. Аморіс підійшла ближче і нахилилась, аби роздивитись, як виблискувало каміння на світлі.

– Це срібло. – Підкреслила вона.

– Дядечко Джей попросив, аби ти вдягнула щось срібне. Бажано на шию та зап’ястя. – Пояснила Наталі і посміхнулась.

«Звучить так, ніби для мене внизу дуже безпечно» – подумала Аморіс, видихнула і взяла у руки тяжке кольє, всипане червоним камінням.

– Виглядає надзвичайно гарно, але… – Дівчина обережно поклала прикрасу назад. – Я не можу вдягнути срібло на прийом з купою вампірів. Це виглядає, ніби… Ніби неповага.

– Ми не знаємо, як можуть відреагувати деякі наші друзі. – Вампірка поправила рукавиці на пальцях. – Але якщо ти хочеш піти без срібла, дехто може прийняти це за добрий жест.

– Будемо без срібла. – Вирішила дівчина і закрила кейс.

Вона не могла вдягнути подібні прикраси на прийом, господар якого пережив тортури сріблом у своєму минулому. Навіть якби дівчина не знала про цей факт з життя Давида, вона б навряд чи погодилась носити на собі щось, що могло нашкодити вампірам. Хто зна, як би вони сприйняли такий жест.

Наталі позбулась рукавиць і повернула їх на місце.

– Потрібно підкреслити твої гарні оченята. – Вампірка дістала косметичку з іншої сумки та знову посадила відьму в крісло, але тепер розвернула її до себе обличчям.

– Жінка у червоній сукні, – почала Аморіс, поки Наталі фарбувала її повіки, – я бачила, як вона прибула разом з високим чоловіком у довгому плащі. Хто вона?

– Софія Тейлор. Вона завжди відвідує прийоми зі своїм батьком. – Наталі почала тихенько сміятись, чим викликала зацікавленість у юної відьми. – Хочу побачити її реакцію, коли вона зустрінеться з тобою.

– Вона дуже ненавидить відьом? – Тихо запитала Аморіс.

– Вона ненавидить у-усіх, – протягнула вона останнє слова, – хто стоїть поруч з дядечком Джеєм. Колись давно пан Тейлор хотів видати Софію за нього. Дядечко відмовив йому, і Софія образилась.

Серце дівчини пропустило удар. Вона пригадала як недобре на неї дивилась та вампірка у червоному, ніби Софія відчула, що вона належить Джареду. Аморіс зробила собі помітку, аби уникати зустрічі з нею, якщо це буде можливо.

– Не хвилюйся. – Спокійно почала Наталія. – Ми дуже поважаємо правила і звичаї та дотримуємось їх. Інакше б нас не було так багато і ми б не змогли жити у мирі з людьми.

– Довірюсь твоєму слову.

Наталі закінчила через хвилин двадцять. Аморіс не була великою прихильницею макіяжу, але вампірка запевнила, що для такої сукні потрібно підкреслити обличчя, аби воно не губилось на фоні її сукні. Було видно, що Наталія обожнює процес створення її образу, вона навіть стала більше розмовляти.

Коли Аморіс повернули обличчям до дзеркала, вона спочатку застигла, не впізнала себе. Наталі яскраво виділила її очі чорним кольором, трохи витягуючи форму в сторону скронь. Через різкий контраст здавалось, що її жовті очі трохи світяться. Також вона не забула про її губи – вони були темно багряними, майже зливались з кольором сукні.

– Нічого собі. – Нарешті видихнула відьма. Вона ще ніколи не бачила себе в такому вигляді. – Наталі, ти просто чарівниця. Ну, в переносному сенсі.

– Тобі подобається? Чудово! – Вона сплеснула в долоні і взяла сукню дівчини в руки. – Останній штрих.

Відьма видихнула. Вона думала про будь-який розвиток подій сьогоднішнього вечору, про реакцію незнайомих для неї вампірів, про те, чого їй чекати протягом прийому. В голові було дуже багато думок, і погані поки що переважали. Дівчина вже кілька годин не відчувала присутності або відчуттів Джареда, що теж змушувало хвилюватись.

Вампірка допомогла дівчині надягнути довгу сукню. Вона затягнула корсет на спині так, аби Аморіс могла вільно дихати. Опустила спідницю та зробила кілька останніх правок, аби сукня сіла так, як потрібно. А ще допомогла обрати взуття. Тут обійшлось без пафосу – дівчина вдягла невисокі чорні підбори, стала вищою на кілька дюймів.

– Ти виглядаєш, як наречена. Цікаво, дядечко Джей взяв би тебе за дружину? – Серйозно роздумувала Наталі і Аморіс знервовано засміялась.

– Жартуєш? – Дівчина притиснула долоню до живота, корсет трохи стискав її талію, вимальовуючи витончений силует. – Вампір у союзі з відьмою – мабуть, страшний сон усіх вампірів у цьому маєтку.

– Особливо Ревеки. – Усміхнулась вампірка і це змусило Аморіс усміхнутись у відповідь. – Ну що, ходімо?

Дівчина поглянула на себе в дзеркало. Якби не той факт, що вампіри могли відчувати те, що вона відьма, вона б точно могла влитися у компанію безсмертних. Бліда шкіра яскраво контрастувала з темною сукнею та макіяжем.

Руки почали трохи труситись. Хвилювання осіло десь у шлунку, відбивало ритм у серці. Аморіс знову почала вагатись.

– Ходімо, там ніхто не кусається. – Засміялась Наталі і взяла її руку. – Ну, майже.

– Дуже обнадійливо. – Гмикнула дівчина і пішла за вампіркою, стискаючи її прохолодну руку.

Вони вийшли на коридор і Наталі пішла уперед, коли її покликали знизу. Аморіс чула, що на першому поверсі було дуже людно. Занадто. Шум розмов у компанії з тихою спокійною живою музикою наганяли на неї ще більшого страху. Вона повільно ступала по кам’яній підлозі, зупинилась на хвилинку, аби вирівняти дихання. Зрозуміла, що шляху назад немає.

Коли дівчина спускалась сходами, звернула увагу на стіну, де була тріщина після сутички Джареда з Ревекою. Замість неї була ідеально біла стіна, ніби нічого і не сталося. Вона притримала спідницю сукні і обережно сходила вниз.

– Чарівно виглядаєш, Аморіс. – До сходів підійшов лакей і трохи схилив голову.

– Бішопе! – Радісно вигукнула дівчина. – Ви вже давно тут?

– Приїхав кілька годин назад. Господар наказав мені провести тебе до нього.

– Тут так багато вампірів, мені здається що я ось-ось впаду. – Тихо зізналась дівчина і лакей запропонував їй свою руку. Рука дівчини обвила його лікоть і вони повільно йшли до великої зали.

– Перший раз завжди дуже хвилюючий. Але не дозволяй їм побачити твої переживання, зовсім скоро ти будеш у надійних руках. – Відповів Бішоп і вони зупинились біля офіціанток, які розносили алкоголь. – Вино чи віскі?

– Вино, будь ласка. – Дівчина прийняла келих з його рук, але не хотіла насправді пити. Їй просто було необхідно чимось зайняти руки.

Щойно вони увійшли вглиб зали, кілька вампірів обернулись в їхню сторону. Її спину ніби обдало льодом. Дівчина випрямилась і стиснула зуби. У неї було таке відчуття, ніби її ведуть на страту. Хвилювання не знало меж. Ти часом лакей вів Аморіс між гостей, трохи ближче до середини залу. Зовсім скоро вона нарешті побачила знайоме обличчя – Джаред. Вампір був вдягнений у повністю чорний офіційний костюм, лише краватка відрізнялась за кольором – була криваво-червоною. Він стояв, перебираючи пальцями по широкому прозорому стакану для віскі. Насичено бурштиновий алкоголь у його стакані переливався під світлом. Він розмовляв з вампіром, який приїхав з тією вампіркою в червоному. Аморіс намагалась пригадати його прізвище. Тейлор.

Джей відразу відчув свою смертну серед сотні вампірів та з десятка інших людей. Відразу повернув голову в її сторону і оглянув очима. Вона відчула як розливається тепло десь всередині грудей. Стало зовсім трошки легше. Джаред випив увесь віскі одним рухом і залишив стакан на столі поруч. Підійшов до лакея та дівчини.

– Пане Віран, як наказали. – Він м’яко відпустив відьму і схилив голову перед своїм господарем.

– Дякую, Бішопе.

Лакей поспішив назад. Вампір притягнув дівчину за талію, трохи нахиляючись до її вуха.

– Ти надзвичайно гарна.

Його низький та приємний голос торкнувся її свідомості. Аморіс відчула, як припливає кров до її щік. Вона посміхнулась і обережно торкнулась його щоки губами. Він притягнув її ще ближче, насолоджуючись приємним запахом її волосся.

– Тобі личить костюм. Навіть дуже. – Зізналась відьма. Вампір усміхнувся.

– Хочу представити тебе своєму другові. – Він взяв її руку у свою і підвів дівчину ближче до пана Тейлора. – Алексе, познайомся з моєю Аморіс.

Дівчина кинула на нього швидкий погляд. Він і не збирався приховувати, що вона належить йому. Алекс кивнув головою.

– Радий знайомству, міс Лонерган. Алекс Тейлор. – Представився вампір. – Цей чоловік встиг продзижчати мені всі вуха про Вас.

– Приємно познайомитись, пане Тейлор. – Дівчина кивнула головою у відповідь. – Сподіваюсь, він розповів щось хороше.

– І лише. – Підтвердив він. – Маю зізнатися, Джей був більш ніж правий. Вам має здатися, що більшість з нас тут налаштована скептично з приводу присутності відьми на прийомі, та не буду брехати, так і є.

– Я розумію. – Кивнула головою дівчина. Вона поглянула на Джареда. Він не зводив з неї очей. – Та не могла відхилити запрошення пана Вірана, він та його родина прийняли мене дуже тепло.

– Старигань не влаштовував прийомів вже двісті років. Коли я почув, що цієї ночі нам пощастить познайомитись з Вами, я подумав, що він геть збожеволів. – Оголосив Алекс.

– Запевняю тебе, вона зовсім інша. – Джаред узяв ще один стакан з віскі, коли повз проходила офіціантка. – Зовсім не така, як ті відьми з якими ми стикнулись у вісімсот п’ятому.

– Шалені були часи, еге ж? – Пригадував Тейлор. Він зробив ковток зі свого стакану. – Як я розумію, Ви просто заручниця подій. У будь-якому випадку, якщо господар цього Дому приймає Вас за гостю, я не маю права вважати інакше.

– Рада це чути, пане Тейлор. – Дівчина стиснула руку вампіра трохи сильніше і він притягнув її до себе, торкнувся кінчиком носу її скроні, зробив вдих. Усіляко показував, що вона з ним.

– Мушу йти до своєї доньки. Вона не любить, коли я перебираю спиртного. Жінки… – засміявся Алекс. – Ще раз хочу подякувати за знайомство.

– Дякую Вам, пане Тейлор. – Дівчина кивнула йому і Алекс відійшов до іншого столу.

– Ти не вдягнула срібло, яке я передав Наталі. – Джаред провів пальцями по її шиї, там, де залишав свій перший укус.

– Інакше ти б не міг торкнутися мене. – Тихо видихнула дівчина. Вампір посміхнувся.

– Ти хочеш, щоби я торкався тебе? – Він зробив ковток віскі, Аморіс зробила ковток вина. – В такому разі я зовсім не проти.

– Ти п’яний? – Здивовано усміхнулась дівчина.

– Зовсім трохи. Але не достатньо, аби набити пику Роману за те, що він про тебе зараз говорить. – Він сперся об стіл, зробив ще один ковток віскі. Його злий погляд був спрямований кудись прямо.

– Хто такий Роман? – Аморіс намагалась знайти вампіра, про якого сказав її вампір. – І ти чуєш, що він говорить? В такому гаморі?

– Роман – головний біль свого Дому. Він розповідає своїй сестрі про те, що я трахаю відьму. – Він стиснув зуби і додав: – Це цитата.

– Але ти не… – Аморіс заткнулась і зробила великий ковток вина, червоніючи. Вона згадала їхні спільні галюцинації.

– Він робить це спеціально, бо знає, що його почує кожен вампір у цій залі. І він очікує, що я відреагую.

Музиканти на великій сцені у кінці зали почали грати нову мелодію. Трохи голосніше, аніж попередню. Скрипалі вигравали прекрасну мелодію, фортепіано додавало ритму. Центр зали був вільним, а навколо стояли вампіри, спілкуючись, вітаючись, ділились своїми думками про прийом та про загадкову гостю-відьму. Останнє було головною темою кожної другої розмови.

Джей поставив свій стакан на стіл і м’яко відібрав у відьми вино. Вона вже не знала, куди подіти свої руки, але вампір випередив її і взяв їх у свої. Почав вести її до середини зали.

– Куди це ми йдемо? – Тихо прошепотіла дівчина, відчуваючи, як на них відверто витріщаються.

– Перший танець має танцювати представник Дому господаря. І та, кого він обере.

– Джареде, я не вмію танцювати. – Нервово посміхалась дівчина і вампір поцілував її руку.

– Не переймайся. Тут тільки ти і я, більше нікого. – Намагався заспокоїти її Джей, встаючи разом з нею в центрі зали. – Просто йди за мною, і не звертай ні на що уваги, принцесо.

– Як скажете, пане вампір. – Видихнула Аморіс і відчула його руку на талії. Його друга рука знайшла її. – Якщо я впаду…

– Ніколи. – Обірвав її Джаред, притискаючи ближче.

Музика почала заповнювати залу. В міру повільна, але складна та ритмічна. Вампіри дивились на відьму та вампіра, дехто взагалі не приховував своєї відрази, дехто був трохи п’яний і зацікавлено обговорював цю дивну пару. Але погляди кожного без винятку були приклеєні до цих двох.

За вікном розпочався дощ. Звуки грому змішувались зі звучанням музики і Аморіс видихнула. Вона дивилась у його очі, а він не міг відірвати погляду від її.

«Тут лише ти і я, більше нікого» – повторила дівчина подумки і вампір зробив перший крок.

Вона слідувала за його кроками. Спочатку повільно, але згодом вона зрозуміла траєкторію, за якою він рухається і перестала боятись. Він повів їх по колу, міцно тримаючи руку на талії дівчини. Перший оберт, відьма затамовує подих і танець продовжується. Згодом він відпустив руку з її спини, аби відійти на кілька кроків і знову притягнути її близько до себе. Їхні рухи пливли у такт музики, стаючи одним цілим і саме тут вона забула, що навколо стоять десятки вампірів. Джаред дозволив їй зробити черговий оберт і повернутися в його обійми, зробити ще одне коло в їхньому танці. Дівчина відверто насолоджувалась їхніми рухами, його впевненістю у тому, як він веде її та як спонукає її тіло відповідати. Вони зробили ще одне коло, композиція, яку виконували музиканти, поступово доходила до свого завершення. На останній довгій ноті він нахилив Аморіс, тримаючи її за талію і залишив поцілунок на ключиці. Повільно повернув її назад і дівчина поклала руки на його плечі, розчервонілась.

Поступово танцпол почав заповнюватись вампірами, які могли стати в танець лише після закінчення танцю від господаря Дому. Дівчина дивилась вампіру в очі, ніяк не реагуючи на вампірів навколо них. Джаред поправив її волосся і відчув, як швидко б’ється венка на її шиї. Облизнув губи, на мить загубився у цьому звуку, який за секунду став голосніше будь-якої музики світу.

– Здається, було непогано. – Видихнула дівчина, посміхаючись.

– Це був найкращий танець в моєму житті, принцесо. – Він поцілував її зап’ястя.

Вампір вивів її з середини залу і вони повернулись до свого алкоголю. Вона закінчила своє вино, солодкий насичений присмак заповнив рот, дівчина облизнула губи, погляд Джареда застиг на її обличчі саме в цей момент. Іще ніколи він так не заздрив келиху з вином. Він випив свій віскі одним ковтком.

Дівчина простягнула йому руку і повела до виходу на балкон. Необхідно було побути у тиші хоча б кілька хвилин. Вони вийшли назовні, Джаред закрив за ними двері.

Нічна прохолода закутала її тіло щойно вони вийшли з залу. Дівчина вперлась спиною в край балкону і закинула голову назад, відкриваючи свою шию вітру. Вампір підійшов до неї, роздивляючись як на її шкірі відблискує світло місяця. Вона повернулась назад, подивилась у очі Джареда і доторкнулась пальцями до його краватки, спустилась нижче, знайшла край ременя і потягнула на себе. Їхні обличчя наблизились одне до одного, вона відчула, як його рука підіймається уверх до її шиї і трохи стискає. Аморіс вхопила повітря ротом і почала розправлятися з його ременем.

– Ти така до біса гарна, принцесо. – Прошепотів він в її губи, перед тим, як притягнути до поцілунку.

Вона полишила ремінь і обійняла вампіра за шию, переплітаючи свій язик з його. Він тихо загарчав в її губи, а вона тихенько простогнала у відповідь, знайшла язиком його ікла, спеціально поранилась, аби він не переривав поцілунок. Він притягнув її до себе ще ближче, підійняв довгу спідницю її сукні, простягнув руку між її ніг і сковзнув під тканину білизни, відчуваючи вологу дівчини на своїх пальцях. Він не міг чекати, доки вона дозволить, увійшов в неї двома пальцями і почув солодкий стогін з її вуст.

Коли кров з її язика перестала йти, він відірвався він її губ і посадив на стіл позаду. Вона потягнулась до його ременя, аби закінчити те, що почала, у процесі помічаючи яскравий вигин його ерекції крізь тканину штанів. Його пальці рухались всередині неї, вириваючи з її горла тихенькі стогони. Дівчина швидко впоралась із застібкою його штанів, він допоміг їй своєю другою рукою, пальці вампіра вийшли з неї і Джаред притягнув дівчину ближче, хапаючи за стегна. Він загорнув сукню відьми вище і, допомагаючи собі рукою, поступово увійшов в її вагіну, відчуваючи, як його охоплює її тепло.

Обидва застогнали в унісон, дівчина відкинулась назад, розвела коліна в сторони, аби надати йому доступ до свого тіла. Вампір почав рухатись, стримуючи себе від швидкого темпу, дозволяв дівчині звикнути. Він нахилився до її шиї, залишаючи поцілунки на тонкій шкірі.

– Джареде, будь ласка. – Застогнала Аморіс, вигинаючи спину, аби прижатись до його тіла. Для нього це був дозвіл на те, аби пришвидшити темп.

– Так, принцесо? – Джей взяв її за стегна і почав входити в неї швидше, грубіше. – Чи так? – Вампір стиснув її ноги ще більше, вриваючись в неї у більш швидкому ритмі.

– Та… так… – Аморіс захлинулась, більше не в змозі відповісти. Джей задоволено усміхнувся.

Вона царапала стіл нігтями, коли він брав її, як бажав. Вона готова була віддатись йому повністю, вивернути йому свою душу, аби це ніколи не закінчувалось. Дівчина чула стогони Джареда, відповідаючи йому ще голосніше.

Через мить усе зникло.

Аморіс різко розплющила очі, випрямилась і знайшла Джея поглядом. Перший раз, коли він опинився близько під час її галюцинації. Він стояв біля масивної колони і увесь час дивився на неї, усміхаючись. Його очі ніби потемнішали. Дівчина не знала, куди їй зникнути від цього погляду, тому просто стояла, червоніючи, як помідор і хапаючи повітря ротом.

Він побачив її збудження і розгубленість і підійшов ближче, взяв обличчя дівчини у свої руки.

– Що ж мені з тобою робити? – Тихо запитав вампір, дівчина дивилась на нього великими очима.

– Я не спеціально… Я не можу це спинити. – Почала виправдовуватись вона, поклавши свої долоні на його руки.

– Тобі подобається? – Серйозно запитав він.

Аморіс не знала, як відповісти. Насправді він вже знав відповідь, просто хотів почути це з її вуст. Дівчина вхопила повітря ротом і опустила погляд, заплющила очі.

– Так… – Зізналась вона і відчула, як він нахиляється ближче і починає залишати поцілунки на її шиї. – Джареде…

– Я не порушую, – поцілунок у ключицю, – жодних, – поцілунок трохи нижче вуха, – правил.

– Якщо ти не зупинишся, правила порушу я. – Нарешті визнала відьма і вампір по-доброму засміявся.

– Як скажеш, принцесо. – Він повільно відпустив її і взяв за руку. – Ходімо, послухаємо моїх розлючених родичів.

Коли вони повернулись, усі вампіри вже зайняли свої місця за столом, залишилось два стільця для Джареда та Аморіс. Вампір допоміг дівчині сісти на своє місце, і сам сів поруч з нею. Відьма моментально відчула погляди вампірів на собі. Подумки вона подякувала Богині, що зліва від неї сидів Адріан. Ревека окинула дівчину поглядом і зверхньо усміхнулась. Аморіс не уявляла, що має відбутись далі. Щойно за довжелезним столом не залишилось вільних місць, Давид, який сидів за головним місцем, підвівся з місця, тримаючи келих з темною кров’ю у руці.

– Я хотів би висловити слова подяки усім, хто сьогодні завітав на наш прийом. Моя родина радо вітає кожного з вас у нашому Домі і особисто я невимовно щасливий бачити тут й кілька нових обличь. – Найстарший вампір підійняв свій келих вище, закінчуючи тост. – За нашу велику родину і за цю чарівну ніч.

Вампіри схилили голови і підійняли свої келихи вгору, дівчина повторила за ними, взяла келих вина і зробила ковток. Раптом вона відчула різкий біль у потилиці і примружила очі.

Роман – вампір, про якого Джаред розповів відьмі, підійнявся зі столу і почав свою промову. Вампіри звернули увагу на нього.

– При всій повазі, пане Віран, Ви знаєте, що моя родина завжди поважала вашу, так само щиро, як Ви поважаєте кожного з нас. – Він підізвав до себе смертну, з якою приїхав – правила дозволяли годуватись на людях у чужому Домі лише за зачиненими дверями.

Дівчина підійшла до Романа, тримаючи в руках велику чашу. Було видно, що вона налякана – її тіло тремтіло, руки стискали скляну ємність. Вампір витягнув ніж з чаші і повів ним у повітрі.

– Але ніхто з нас не порушував загальних правил до цієї ночі. Ви знали, пане Віран, що більшість з нас не є альтруїстами, ми не слідуємо людському принципу «тримай свого ворога ближче», проте це саме те, що зробила ваша родина. – Він забрав волосся дівчини з шиї і погладив її по голові, наче ручну тваринку.

– Припини цю виставу, Романе. – Низьким тоном до нього звернувся Джаред. Вампіри почали перемовлятися між собою, атмосфера у залі розпалювалась.

– О ні, Джей, ту виставу, яку розіграв ти, не переплюнути навіть мені. – Засміявся вампір, Аморіс побачила його гострі рівні ікла. – Дозволити відьмі увійти у вашу родину! Після сотень років кривавої війни? Мій батько помер не задля того, аби допустити таке нахабство.

– Не роби того, про що ти пожалкуєш, сину. – Вік Давида дозволяв йому звертатись так до молодого вампіра. Роман усміхнувся.

– Я пожалкував лише про те, що не відірвав голову Вашій шанованій гості, варто було їй увійти в цю залу. – Загарчав Роман, і, притискаючи лезо ножа до шиї дівчини, він нахилив її до столу. – Але ж твій син, Давиде, передбачив це. Зробив її своєю. Це нечувано!

Дівчина поставила чашу на стіл і тихо завила. Її трусило, вона майже не дихала, коли відчула як ніж торкається її шкіри. Аморіс забула, як дихати. Її серце почало відбивати шалений ритм. Ніхто не збирався його зупиняти, та більше цього – деякі вампіри очікували цього з невимовною насолодою у виразі обличчя. Сестра Романа, про яку розповів їй Джей, широко усміхалась, дивлячись відьмі у лице. Вона показово відпила трохи крові зі свого келиха і Аморіс стиснула зуби. Її очі загорілись яскравим багряним світлом, злість пронизала її серце.

– Ми, Десаї, ніколи не дозволяли відьомському сміттю лізти у наші справи. Дивись, що ми робимо зі смертними. З такими як ти. – Він схопив людину за волосся і вдавив лезо в її шию, прорізаючи велику горизонтальну лінію вшир її горла. Відьма задихнулась.

Вампіри оскалились, Аморіс схопила руку Джареда, її зуби почали відбивати швидкий ритм, підборіддя тремтіло від невимовної ненависті, щойно вона почула його слова. Людина в руках Романа не встигла навіть закричати. Її кров почала литися у посудину, бризкати в сторони.

– Аморіс. Твої очі. – Джаред схвильовано дивився в її обличчя. Дівчина не реагувала. – Принцесо, ти чуєш мене?

Відьма відпустила його руку і вскочила з місця. Вона виставила свою руку вперед і величезна куля магії сформувалась навколо її пальців. Роман задихнувся, випустив ніж з руки і людина впала униз, вампіри підвелися з місць, оскалились на відьму, але не мали права нападати на неї, вони знали, яке покарання несе за собою спроба напасти на смертну, яка належить іншому вампіру. Відьма перелетіла через стіл, її магія дозволяла їй зробити це швидко і вона стрімко захопила Романа нитками своєї сили. Вона опустилась на ноги і, утримуючи вампіра своєю магією, різко відкинула його до найближчої стіни. Роман з тріском влетів у тверду поверхню і осів на землю, вдарившись головою.

Джаред швидко опинився перед нею і взяв її обличчя в свої руки. Він намагався достукатись до свідомості дівчини, але її очі палали червоним вогнем, уникаючи його погляду. Усе, що вона бачила, це її ціль – напівпритомний Роман.

– Подивись на мене, дівчинко. Давай, дивись сюди. – Він трохи струсив її за плечі. – Його буде покарано за порушення правил, ти не можеш його вбити.

З її очей потекли сльози. Її рука сформувала чергову магічну кулю, але дівчина застигла, подивилась у очі вампіра. Джей не міг зрозуміти, що саме змусило її відреагувати настільки різко. Він відчував жар від магії, але вже був готовий, що вона поранить і його. Дівчина відкрила рота, її губи тремтіли.

– Його Дім вбив мого батька. – Джаред застиг, почувши її слова, стискаючи її плечі.

Вампіри позаду заметушилися, були готові напасти, але очікували потрібного моменту. Вони переглянулись між собою після слів дівчини. Час ніби зупинився, ніхто не знав чого очікувати від розлюченої відьми.