Чай до сніданку

Чорний чай, хліб із гарбузовим джемом, два варені яйця і каша з’їдені, а ця ропуха все ще не замовкла. З нічого робити Гаррі заколупав стіл. Чи вказувала його гладка поверхня на те, що досі нікому із студентів не доводилося вислуховувати таких нудних промов?
Рон з великим ентузіазмом рухав щелепами, і, крім тарілки з біфштексами, нічого не помічав. Напевно, шматочок ненароком потрапив на Герміону, бо вона тут же з відразою прикрилася книгою. Утім, цими днями вона і без того ходила із не найлюб’язнішим виразом обличчя.
Ніхто із студентів не слухав, але Амбридж все говорила і говорила. Гаррі подивився у сторону учительського столу. Професорка МакҐоннаґал мала такий вигляд, ніби подумки читала трансфігураційні заклинання задом наперед. Професор Флітвік захоплено розглядав стелю. Професорка Амбридж, на диво, уже сіла і зверталася до колег, але не дивилася ні на кого зокрема. Професор Снейп, який сидів обабіч неї, мав чомусь карколомний вигляд. Ці двоє нагадали Гаррі ропуху, що маленькі маґелки якогось біса замастили рожевою помадою та обліпили бантиками, і облізлого ворона.
Професор Снейп відпив із своєї чашки, повільно поставив її на блюдце і раптом зробив швидкий порух руки над Амбриджевою чашкою із кошенятком. Із широкого чорного рукава на мить показалася жовта цівка, і – раз! Уже нічого немає. Гаррі одразу подумав про сечу, і тут Снейп зиркнув на нього. “Тупий дегенерат.”
Амбридж допила свій чай, вишкірилася і впала долілиць на стіл.
Хтось із професорок зойкнув. Професор Флітвік нарешті відірвав погляд від зачарованої стелі, роззирнувся і, побачивши Амбридж, теж зойкнув. Професори МакҐоннаґал і Снейп сиділи непорушно.
– Професор Амбрі-ідж, шо сі ста-ало? – Філч вискочив нізвідки і засіпав її за рукав. – Треба віднести її до лікарняного крила! Швидше! Допоможіть! Ну!
– Ви. Кому. Нукаєте. – відрізав Снейп.
– Це ви її отруїли!
– Майте совість! – схопилася професорка МакҐоннаґал. – Перед вами викладач!
– І куди це ви її зібралися тягнути? – поцікавився Снейп. Філч все ще тримав Амбридж за жакет. – Непритомну… – Снейп оглянув Амбридж згори вниз і здійняв брову. – Даму.
– Яке неподобство! – пропищав Флітвік. – Будете силоміць тягнути кудись непритомну даму? Який приклад ви подаєте молоді?
– Що ж накажете робити?
– Залишити її тут, – відповів Снейп. – Нічого з нею не станеться.
Хтось хотів оскаржити цю пропозицію, але професорка МакҐоннаґал аргументувала її своїм фірмовим суворим поглядом, тож викладачам і студентам нічого не залишилось, як доїсти сніданок і залишити Амбридж на місці.

***
За три дні, під час сніданку, професорка Амбридж несподівано підняла голову і очманіло подивилася довкола.
– Що?
– Даруйте? – професорка МакҐоннаґал високо здійняла брови.
– Що сталося?
– Ви розважали нас цікавою розмовою, а потім сказали “що”.
– Так? О. А про… що я говорила?
– Кажу ж. Розмова була цікава.