Ця жінка

Цю жінку я кохав колись

Я наповнений був нею

Перед нею я вставав й моливсь

І на ніжну шию одягав камею

Вона ніколи мені не обіцяла

Що буде поруч віднині й назавждú

Вона вночі нічого не казала

І на гільйотину могла мовчки йти

Але її цілунки виривали

Із коренем мене й жгли

А ніжні очі надавали

Почуття, що це не реальність- це все сни.

Вона мене ніколи не любила

В її житті були лиш музика й книжки

Вона ніколи нікого не молила

І вперто гралася зимою у сніжки

Вона завжди була відверта

Відкрита, рідна і чужа

Лишаючи цілунки на конвертах

Вона до всього була байдужа

Але цей сміх її, який ламав всі ребра

Робив із мене її рáбa

Лиш погляд її мені й треба

Щоб звернути гори й водопади

Вона торкалася мене руками

І я вмирав, благаючи її

Не залишитися тут мене з думками

Які були її улюблені мелодії

Вона була як море, як вогонь

Нестримна, тиха , незвичайна

Я досі пам’ятаю тепло її долонь

Якими вона мені серце виривала

Вона пішла від мене зранку

Її аромат літá у спальні досі

Її сліди я бачив там на ґанку

Тоді була холодна осінь

Її волосся на плечах

Я досі бачу уві снах

Її я голос чую у містах

Але вона пішла із легкістю і сміхом

Вона ніколи нічим не дорожила

Самотність- то її велика втіха

Вона ніколи ніким іншим не жúла

І скільки б ще не йшло снігів

І скільки б не шукав я панецею

Цю жінку я кохав більше за всіх

І я спустошений був нею

.