Цунамі

Для кохання не існує вчора, кохання не думає про завтра. Воно жадібно тягнеться до нинішнього дня, але цей день потрібен йому весь: необмежений, незатьмарений.

   Наступного ранку я прокидаюся від набридливого трезвону. Ледве знаходжу телефон в кишені джинсів. Якому ідіоту не спиться в таку рань? Накриваю голову подушкою. Номер не відомий. Цікаво…

– Слухаю, – хриплю ледь чутно.

– Луі Уільям Томлінсон? – милий жіночий голос.

– Це я, – виструнчуюся, ніби перед королівським кортежем.

– Вас турбує менеджер компанії «Dream close». Ви ж працюєте у нас кур’єром? – досить дивно, як для дзвінка в різдвяні канікули.

– Щось не так? – голос зрадницьки хрипить.

– Ви подавали заявку на роботу у відділ розвитку.

– Так, але…- дивлюся на дисплей, ніби це може хоч щось прояснити.

– Ви прийняті.

– Це кепський жарт? – пирхаю.

   Я подавав заявку. Фірма розширюється і набирає кадри різних професій, вікових категорій та інтересів. Я мріяв про це, але подав заявку по приколу. Який же з мене менеджер, тим паче в дизайнерській фірмі? У мене немає ні каплі освіти, ні досвіду і навчаюсь я зовсім в іншому напрямку. Кому взагалі потрібен такий працівник? Мабуть, це розвідняк Зейна. Він дізнався, де я працюю, і вирішив прикрасити мій ранок ось таким дивним способом.

– Якщо ви зацікавлені в пропозиції, рекомендуємо прийти сьогодні на семінар о 09.30. До роботи можна приступати після Нового Року.

– Дя..дякую. Я буду, – гудки, я, як гальмо, ще 10 хвилин дивлюся на телефон.

   Охуїти! Хіба таке буває? І що робити з університетом? На годиннику восьма година, і мені потрібно бути на парах вже через годину. Або на роботі мрії через півтори.

– Доброго ранку, Лу. Швидко поснідаємо, і я тебе відвезу, – вітається моя головна біль найпрекраснішою посмішкою. Або згвалтувати Гаррі?????

– Ні, – викрикую, він хмуриться в нерозумінні, – я сам доберусь. Прогуляюся і куплю каву.

– Впевнений? Мені не важко, – знову ця батьківська опіка.

– Впевнений. І я пам’ятаю, у нас сьогодні йога.

  Увесь семінар я просидів з відкритим ротом. Захоплено ловив кожне слово дизайнерів та топ-менеджерів. Біля мене сиділа купа незнайомців, але я не помічав їх. Я дослухався до кожної рекомендації, що від нас вимагалося.

   Трясця. Хіба таке буває? Все, про що я тільки міг мріяти, було зібрано в наших обов’язках. По-перше, ми мали пропонувати нові креативні ідеї від реклами на білбордах до дизайнерських рішень. Кожного тижня виділявся день для відвідування магазинів і допомоги в продажах, щоб знати всю систему зсередини, виявленні недоліків і пропозицій щодо покращення роботи. Кожного місяця зібрання для прийнять спільних рішень.

   Ми могли ходити на покази та корпоративи. До того ж, якщо добре себе проявиш на випробувальному терміні, отримаєш гарну зарплатню і кар’єрний ріст. Будь-хто міг стати помічником дизайнера або начальником відділу. Все залежить від того, наскільки варить твоя макітра.

   Але було одне але… Офісний графік співпадав з годинами навчання. Я б міг перевестись на індивідуальне відвідування. Але боюся Стайлс ніколи в житті не погодиться. Більше всього мені подобалося, що я зможу відірватися від цицьки Гаррі і почати окреме самостійне життя, зняти квартиру та забезпечувати себе сам. А головне, що мені не прийдеться зранку до ночі бачити кучерявого, по дому не буде ходити його напівоголене тіло, а я не буду боятися повертатися додому, щоб не побачити його йобаря.

   Вирішивши пропустити і тренування, я направився додому. Мені потрібно серйозно поговорити з ним, але якось згладити новину. Я ніколи не готував – буквально, був у цьому жахливий. Подумав, що дружня вечеря пом’якшить його настрій, забив в гугл «прості рецепти»: «Курка, фарширована моцарелою, завернута в пармську шинку і домашнє пюре – ідеальний варіант. Просто, і зі смаком.

*****************

– Не можу повірити, що ти готував, – його посмішкою можна гріти планету замість сонця. Веду за руку, саджаючи за стіл. – І кухня ціла.

– Я сповнений несподіванками, – розкладаю страву на тарілки і сідаю навпроти. Він пробує на кінчику вилки, широко та тепло посміхаючись.

– Чорт, смачно, – його здивованим поглядом можна освічувати зимові вулиці.

– Справді? – беру маленький шматочок, – Дійсно. Воно їстівне. Зовсім забув. – Дістаю його улюблене вино і відкупорюю, пропоную келих. – Прошу, мілорде, – він спостерігає  із захопленням та природною цікавістю. Наливаю собі. Дзвін скла. – За нас.

– Це що романтична вечеря?- його очі горять, мов зоряне небо.

– Якщо ти так хочеш.

  Прикриває ще більшу усмішку склянкою і не зводить пильного погляду.

– Насправді, я хотів поговорити.

– Про що? – в його голосі грайливі нотки, і ох.. він що фліртує? Облизує пухкі малинові губи, рухи як в хижака перед стрибком на невинну жертву.

– Я знайшов роботу.

Оченята розширяються і романтична атмосфера в мить тане.

– Ти серйозно. І що за робота? – я не можу не помітити розчарування.

– Відділ розвитку в одній великій компанії.

Він хмурить брівки, і його настрій помітно змінюється.

– Навіщо це? Я ж купую все необхідне. Скажи, що тобі потрібно – я дам гроші, – невдоволено буркоче – До того ж навчання. Як ти будеш поєднувати? – відчуваю напругу кожною клітинкою.

– Так, ти купуєш все необхідне. І дякую тобі за все. Але мені набридло бути обузою і сидіти на шиї, – злюся. Він завжди розумів мене. Але цей блядський універ, як скапка в дупі.

– Ти не обуза, – він вмить виправляє слова, але як це не назвати – зміст їх не зміниться – я тонний вантаж на спині.

– Знаю. Але я дорослий чоловік. В мене є свої потреби.

– Які? – отрута сочиться з губ-пелюсток.

– Я хочу з’їхати, – нарешті зривається з язика. Смарагди бігають в нерозумінні. Він швидко закурює та відходить до вікна. Довго мовчить. Допиває келих вина, хапає пляшку, починає хльобати з горла.

– Хаззе, – я тихо підходжу ззаду, обіймаючи за талію.

– Та пішов ти, Томлінсоне. Ти невдячне порося.

  Кухню заповнюють шматки скла, а сам Гаррі зривається та біжить в кімнату, як малолітня істеричка.

  Звичайно ж, я не чекав хорошої реакції, але щоб настільки! Я годину сиджу під дверями спальні на підлозі і слухаю гуркіт різних предметів. На кожну спробу заговорити в кімнаті щось розбивалося. Він ридав так, ніби вчора поховав мене. Від цього мені ставало все гірше. Я не хотів бути причиною його сліз.

– Гаррі, милий…

– Я ненавиджу тебе, Томлінсоне, – тільки що це ніби-то була ваза.

– Гаррі, послухай. Ти не повинен все життя тягнути мене на своєму горбу. Я хочу, щоб ти був щасливий. Ти і так зробив для мене забагато. Ти маєш бути вільний, жити для себе і будувати свою долю. Як тобі хочеться, без баласту за спиною. Манюня, будь ласка відчини, – кричу в зачинені двері.

  Він заридав ще гучніше. Мене це злило. Я бісився і не знав, що з ним робити. Чому він просто не може відпустити мене? В нього тепер нове кохання і окреме життя. Для чого тримати мене на повідку? В кімнаті знову твориться армагедон і мені стало за нього страшно.

– Відчини ці блядські двері, або я їх виб’ю! – зі всієї сили смикаю здоровенні двері, відриваючи ручку.

  Спальня, нарешті, відчиняється і переді мною з’явився абсолютно розгублений, заплаканий хлопчик з червоним носиком. Мені стало так жаль, що я заставив цього янгола плакати. Хотілося укрити від всього світу, щоб більше ніколи сльози не з’явилися на цих неймовірних очах.

– Не кидай мене, Луі, – він хапається за мене, як за останній острівок під час потопу, і скиглить в шию. – Будь ласка не кидай мене. Я все виправлю.

  Що він збирався виправляти – загадка. Але хіба у мене був хоч єдиний шанс відмовити йому? Коли його ручки вчепилися в мене, носик ткнувся в шию, а сльози випалювали рани на шкірі, я був готовий на все, про що б він не попросив. Хіба я міг допустити, щоб цей скарб страждав через мене? Якщо йому так краще, якщо необхідно – я залишусь для нього будь-де. Не залежно від того, що мені прийдеться помирати за стіною ванної в сльозах. Витерплю. Але для мене це рішення залишалося лише питанням часу. Я залишуся до того моменту, поки кохана людина зможе відпустити мене.

  Він потягнув моє тіло до ліжка, і ми впали, не розриваючи обіймів. Він вимальовував кола на спині під одягом, а я заспокоююче гладив його шовкове волосся. Наші ноги переплелися, і ми лежали нестерпно близько. Я зарився носом в його кучеряшки і, буквально, дихав ним. Як я буду жити без цього запаху? Він поцілував моє підборіддя і стиснув руку.

– Я все виправлю. Обіцяю.

  Я цілував його долоні години, а може дні, і ми заснули разом вперше за довгий час.

*******************

  Ми готувалися до вечірки року. Хлопці поселилися у нас. Ми були, як велика хлопчача сім’я. І всі проблеми якось відходили на другий план. Я вирішив не заморочуватися і відкласти всі важливі справи на потім. Нікуди вони не подінуться за тиждень вік-енду. До навчання чи до роботи (я так і не вирішив) приступлю після свят. Я дав собі відпустку. Вирішив, що кращі рішення приходять спонтанно, відключив мізки і просто плив за течією.

  Єдине, що мене дуже напрягало – можлива зустріч з коханим Стайлса. Я боявся навіть розмов про нього. Але, на диво, їх не було. Гаррі поводив себе спокійно, постійно веселився і приймав активну участь в приготуваннях. Він відклав всі зйомки і, за словами, «погрузився в атмосферу свята».

  В неї погрузився і увесь світ. Люди носилися по місту з величезними пакунками, повсюди горіли афіші, сповіщуючи про концерти, у вітринах красувалися ялинки і новорічні прикраси. На кожній вулиці можна було зустріти справжнього Санту, а повітря просякнуте безтурботністю і щастям.

  Зейн запросив увесь квартал на вечірку. Ми готувалися до чогось грандіозного. Носилися по супермаркетах, каталися в тележках і згрібали гори алкоголю. В кілометрових чергах намагалися не сумувати, граючи в ю-зе-фа на щовбана або на бажання. Але, в решті решт, кожен займався тим, чим умів найкраще – я красиво валявся на дивані і веселив хлопців дурними балачками та розносив закуски за вказівками кучерявого.

  Все вже було розкладено і кричало про те, що сьогодні тут буде повний хаос. Ми трохи випили і очікували гостей, дивлячись на плазмі новорічні приколи. Брешу, я дивився на Гаррі і посміхався, коли сміявся він. В той момент мені здавалося, що я ковтнув не шампанського, а крихту щастя. Через п’ять хвилин повалив натовп, а через годину будинок був настільки заповнений, що я не зміг знайти ні одного зі своїх пацанів.

  Я тусувався то на кухні, то у вітальні, то курив на подвір’ї, перекидуючись короткими фразами зі знайомими. Затягуючись черговою порцією нікотину, побачив, як на вулиці Стайлс говорив з якимсь хлопцем. Обличчя не побачив, але мій підвищений пульс не дав змоги сумніватися, хто це був.

   Ось так. Зараз все і закінчиться. Він підведе до мене гарненького хлопця і почне знайомити, називаючи «мій бойфренд». Ну нахуй. Я на це не  підписувався. Утікти – не бачити – не відчувати.

  Забрідаю в густоту натовпу і хапаю одну склянку за іншою. Я не витримаю тверезим. Хочу залитися так, щоб перед очами розпливалося настільки, щоб не впізнавати, хто переді мною. Через пів години я ледь рухаюся між тіл, знаходжу такого ж Малика і тягну наверх.

– Мені потрібен косяк, – мене носить від стіни до стіни, як швайку.

– Щось сталося? – він не тверезіший від мене.

– Розповім, якщо покуримо.

Ми лягаємо на долівку в такій знайомій кімнаті Зейна.

– Гаррі хоче познайомити мене з Ніком.

– З чого ти взяв? – він повертається до мене розмазаним поглядом.

– Я бачив їх в дворі, – я хочу, щоб це було неправдою, але я не чарівник і не можу зробити очевидне неочевидним, хіба що хєрова купа алкоголю може.

– Але я не запрошував Ніка. Гаррі не говорив, що він прийде, – Зейн спирається на лікоть, який підводить його і обличчя супермоделі падає на килим, здираючи красиву шкіру. Я навіть не регочу, як довбень, хоча мав би. Мої думки в подвір`ї, як би мені не хотілося затягнути їх в цю кімнату.

– А він приперся. Цей підар тут, і зараз вони обжимаються надворі, – якщо ви ніколи не бачили шматок ревності, подивіться на підлогу кімнати Зейна, де я смалю косяк.

– Блядь. Мені жаль, –  янтарні очі заплющуютться, я трясу їх за плечі. Мені потрібен друг-п`яниця.

– Давай накидаємося, щоб завтра не встати, – пропоную розмазаним язиком. Друг мене ніколи не підводив і не відмовляв. Особливо, коли справа доходить до алкоголю.

– Без питань. Тільки не відходь від мене далеко.

   Ми ставимо одне-одного на ноги, кілька разів падаючи. Але з рештою якось опиняємось на першому поверсі.

– Блядь, Зейне, я хотів поговорити, а не нажити собі няньку, –  хочу вирвати руку з чіпких пальців Малика. Він із заплющеними очима тримає мене за рукав.

– Але все одно будь поряд, – язик плететься, і я розумію – по-нормальному треба вкласти його спати.

– І сосаться будемо під куранти? – перевіряю рівень оп’яніння.

– Якщо тобі від того стане краще, – ох, він реально в борошно.

  Останню частину вечора я пам’ятаю яскравими плямами в пам’яті. Бухло, склянки, липкі тіла, дикі танці, божевільні конкурси, Зейн  тягає мене на собі, і поки він фліртував, я гупнувся на дупу. Іноді мій розмитий погляд чіплявся за знайому фігуру, він уважно дивився на мене через всю кімнату і щиро посміхався, не звертаючи увагу на співрозмовника і мій ганебний стан.

  Градус піднімався в крові, і я переміщався по будівлі за його очами. Я не бачив, хто поряд з ним, чи не хотів бачити. І не бачив, хто поряд зі мною. Здавалося, що все завмерло, і тільки його очі мали значення. Мене повсюди супроводжували аквамарини і кохана посмішка. В якийсь момент я навіть засумнівався, чи не здавалася вона мені. Відстань між нами ніби розчинялася, і я знову відчував цей момент, що сиджу наче прямо всередині нього, магніт силою тягнув моє тіло. Я наважився наблизитися до нього.

– Куранти. Новорічний поцілунок, – хтось викрикнув з натовпу.

  І я втратив його. Його нема. Блядь, мабуть він тискається зі своїм пацаном. Та й добре! Ну і пішло все нахуй! Буду цілуватися з коханою пляшкою. От вона завжди поряд, і не зрадить, і взаємно кохає. Цілий рік, не те що деякі.

  10…9…8….7… Натовп кричить, і всі розбиваються по парам. Зейн поряд мене хапає блондиночку, і вони вибивають склянку з рук. Воу. Легше. Зніміть собі кімнату, Ісусе. Йду до столу за наступним келихом.

  10…9…8…7…Тверезію за 4 секунди. Мені не потрібно розплющувати очі, щоб розуміти, хто мене цілує. Реакція тіла говорить сама за себе. Я тану. В мені бушує радість, збудження, любов… Я знаю смак і легкість цих губ. Я знаю запах цього тіла, кожен його вигин. Я б ніколи ні з ким його не сплутав. Я притискаю його до себе зі всіх сил, і разом з відліком часу, божеволію від насолоди.

   Я відповідаю на поцілунок з такою жадібністю, пристрастю, біллю. Хочу, щоб він знав, наскільки потрібен мені. Наші язики сплітаються в одне ціле, і ми проникаємо одне в одного, як пазл. Я гвалтую його рот, я гвалтую його тіло через одяг, я гвалтую увесь світ навколо, бо він мій, бо він в моїх руках, бо я цілую його, я цілую його, як в найромантичніших сопливих мріях – під куранти, я гвалтую його бо…бо…

  На подвір’ї тріщать феєрверки, а я тріщу по швам від дотиків Гаррі. Всі кричать: «з Новим Роком», а я продовжую вигинатися в коханих руках. Мені не вистачає повітря, я задихаюся, але не хочу зупинятися. Відлипаю і утикаюся носом в шию, глибоко дихаючи. Боковим зором бачу Малика, який показує пальці вверх, і ще кілька здивованих осіб. Мені насрати на них. Мені насрати на увесь світ. Я не можу відірватися від нього, він бере обличчя в холодні долоньки і ніжно торкається губами моїх.

– З Новим Роком, Лу, – шепоче в губи.

– З новим Роком, коханий.

  Я продовжую липнути до нього, і нічого не в силах мене відідрати від нього. Окрім звичайно ж самого Гаррі. Він бере мою руку і тягне надвір.

– Поїхали додому. Ти в лайно, – сміється.

  І я не намагаюся йому заперечити. Піду за ним навіть під приціл. В таксі мовчу, уткнувшись носом в кучеряшки, а руками зариваюся під сорочку. Не можу вимовити ні слова. Здається, якщо заговорю, то прокинуся, і все виявиться просто приємним сном. Я не хочу прокидатися, я хочу жити в Гаррі. Якщо це реальність, то я не хочу щоб вона коли-небудь закінчувалася. Якщо це сон –  я ніколи більше не хочу прокидатися. Я буду жити в ньому. Хочу все життя прожити в цих обіймах, волоссі, губах, шкірі. Я хочу жити цим відчуттям, що накриває мене, як цунамі. Я не можу повірити в цю новорічну казку, занадто вона прекрасна.

  Ми завалюємося додому, не розриваючи поцілунків. Все відбувається так швидко, гаряче і жадібно. На шляху до ліжка ми стягуємо одне з одного одяг. І коли він падає на мене, то одразу проникає в боксери. Стогну і вигинаюся. Я хочу, щоб це було ніжно та довго, хочу запам’ятати кожну секунду і міліметр його тіла. Але мене розриває від бажання – не можу тримати себе в руках.

  Швидко знімаю з нас білизну. Він обціловує все тіло. Я ніколи не був таким збудженим. Я й не думав, що можна НАСТІЛЬКИ бути збудженим. Якщо я його не відчую прямо зараз, то вибухну і зійду з розуму. Він кусає мої стегна розпаленим залізом, я широко розставляю ноги і з силою тягну на себе. Він запускає язик в рота, я трусь об нього, мовчки благаючи зробити це.

– Як же три місяці, Луі? – ніжно сміється, треться носиком об щоки.

– Ти хочеш вбити мене? – шепочу, жадібно хапаючи ковтки повітря. – Трахни мене.

  Він проникає одним ривком. Боляче і солодко. Я хочу ще. І все… Все що існувало до цього не мало ніякого значення. Всі дівчата, відносини, поцілунки просто смішні. Увесь світ вимикається, в мене запускають рій метеликів, що рвуть живіт та груди. По венам тече чиста ейфорія, мене трясе, по тілу проходить струм. Тіло стає ефемерним.

  Я чув звуки наших тіл, але вони доходили через густий туман. Стогони  – мої і Гаррі заповнювали мозок. Руки Гаррі, губи Гаррі, шкіра Гаррі, тіло Гаррі. Гаррі…. «Тільки ти, Луі. Лише тебе».

  Я не зрозумів, коли все закінчилося. Світ замовкає.

*******************

 Прокидаюся заплутаним з кінечностями кучерявого. Голова болить, тіло ниє, зад горить. Випиваю шампанське з комоду. Втомлено тягнусь у ванну. Мене не покидає відчуття, що я забув щось надто важливе. Я дуже смутно пам’ятаю ніч. Стою під душем і намагаюсь скласти спогади в єдину історію. Бухло, травка, Зейн, погляд Гаррі, ревнощі до невідомого предмету, бухло, Зейн з блондинкою, Гаррі, куранти, поцілунок, таксі, секс. Чому мене не відпускає відчуття, що я упускаю величезний шматок? Витираюся, і мене збиває з ніг. Спальня – пусто, вітальня – нема, кухня – танцює в одних боксерках. Такий красивий. І мій…

– Ти сказав, що кохаєш мене, – розгублено і тихо. Страшно. Так страшно, що все виявиться неправдою.

– Було таке, – сміється, киваючи. Розвожу руки в сторону і піднімаю брови, мовляв «ну і…?». – І я люблю тебе, – коротко цілує, і з неперевершеним виглядом покидає кухню. ЩО? Я не вірю, що це насправді відбувається. Настигаю у вітальні і тисну до стіни. Злюсь, сам не розумію на що.

– Це правда? – хриплю, утикаючись в лоба. Він бере моє обличчя у теплі долоні, довго дивиться прямо у вічі. Прямо всередину мого світу. Я боюся відповіді. Боюся, що він пожартував. Боюся, але так сильно надіюсь. Відчуваю, як скручує шлунок, як пульс розриває виски.

– Так.

  Ось так просто. Упираюся лобом, мені важко дихати. Я не можу розмовляти. Розтискаю кулаки на  руках. І злість змінюється відчайдушною радістю. Але я все одно не можу повірити, що все зараз дійсно відбувається в моєму реальному житті. Прямо зараз. В нашій квартирі. З Гаррі блядським Стайлсом. З моєю клятою мрією.

– Але..

– Я люблю тебе, Луі. Без всяких але.

  Він цілує і піднімає за ноги. Чіпляюся за його футболку кулачками і відчуваю себе таким маленьким, таким залежним від нього. Мені хочеться сидіти, як в дитинстві, в нього на колінцях і плакати. Тільки не через подряпину, а від щастя, від того, як довго я цього чекав, як втратив останню надію, і навіть не дозволяв собі мріяти про це.

  А зараз він поряд. Тільки мій. Найкоханіший. З його шоколадними кучеряшками, зеленими очами та милими ямочками. Я можу цілувати його губи скільки завгодно. Ось воно моє улюблене тіло, вкладає на диван, з великими лагідними долонями, що так ніжно пестять і прибирають рушник, з цим ідеальним торсом, що притискається до  мене, з довгими ногами, що розсувають мої. Він мій. ВІН МІЙ. Хіба він міг коли-небудь належати комусь іншому? Він повністю належить мені. А я йому.

  Стайлс повільно входить в мене і плавно рухається. Ми цілуємось тягуче і солодко. Він ласкаво гладить стегна, я обвиваю його ногами. Розумію, що зараз все відбувається правильно. Я все життя чекав цього моменту. Кожна дрібничка важлива і на своїх місцях

– Я люблю тебе, Хаззе. Ти мій.

  Цілими днями ми не вставали з ліжка. Замовили піццу, щоб не готувати. Ми гладили, цілували та насолоджувались одне одним без зупинки. Я не порахую скільки разів ми займалися коханням і ще більше раз доводили один одного до піку. Ми тонули і були щасливі. Я обцілував кожну крапочку його шкіри, вивчив кожну тріщинку, і мені хотілося залізти йому під м`язи, залишитися там назавжди. Я не міг насититись ним. Я цілував, а мені було маломаломало, стогнав під ним і хотів ближчеближчеближче.

  Я не соромився і віддався йому повністю, вивчав його та своє тіло. Я навіть цілував його ТАМ. Ми робили одне з одним все, що так довго хотіли, і про що мріяли стільки часу. Він відкривав в мені такі точки, про які я ніколи не здогадувався. Я дозволяв йому абсолютно все. Він руйнував мене повністю і збирав заново.

    Я вивчав всі його слабкі місця, пестив їх, цілував і кусав. Я так хотів його. Я хотів, щоб він відчував те ж саме. Я віддав йому не тільки тіло. В той день я подарував йому душу, і ніколи не пошкодую про це. Увесь світ лежав в його руках, я пірнув у цей світ, не задумуючись, чи зможу випливти. Я не думав, що мені прийдеться колись випливати. Я б все одно програв. Мене накрило хвилею, я не міг дихати, я тонув, я захлинався. Але я не збирався винирювати. Якщо я помру в цих почуттях, то й …. значить помру.

  Ми лежали на ліжку. Він зірочкою. А я цілував його ступні. На вулиці глупа ніч, і нам підсвічують лише ліхтарі з вулиці. Нас це не хвилювало. Нас нічого не хвилювало. У всесвіті існували лише ми удвох. Яка різниця, що відбувається за вікном. Значення мало лише те, що відбувається в наших серцях. Ранок, ніч, війна, ядерний вибух. Я б не помітив. Моє життя лежало переді мною, а я припадав губами до його ніг. І це все, що мало значення.

– Ти загадав новорічне бажання? – він мрійливо оглядав стелю.

– Чесно кажучи, не встиг. Дехто перебив мене, – тисну на носик, і він сексуально облизує палець. – Хазза, перестань. Я більше не можу.

Тягне за руку та вкладає на себе.

– Чому ти не запитуєш про моє бажання? – він треться носиком об мій, і це наймиліше, що могло бути в моєму житті.

– І що ви загадали, мілорде? – грайливо кусаю трояндові пелюстки.

– Тебе.

  Ці фрази були настільки банальними, сценарій був настільки банальними. Але почуття були не банальні. Я не уявляв, чи можна кохати сильніше. Мені хотілося плакати від близькості з ним. Я не вірив, що все це реально. Я не вірив, що можна бути настільки щасливим. Ці дні, ніби були злизані з кінця сопливої мелодрами.

  Ми належимо одне одному. Ми проведемо це життя разом. Одружимося. В суботу поведу Гаррі додому та скажу родині, що ми поберемося. А потім усиновимо дівчинку, з такими ж зеленими очима або шоколадними кучеряшками. А, може, знайти сурогатну матір? А в яких костюмах ми будемо? Я б хотів, щоб Гаррі був у білому. Ні, в кремовому. Йому так пасує цей колір. І хустка світла або зелена, та що я йому подарував.

– Луі?

-…Зачекай, – піднімаю голову догори, щоб не заплакати. – Дякую, Господи.

Він сміється і цілує мене, я з останніх сил стримую ридання.

– Так ти збудешся?

– Я зроблю все, що ти скажеш, коханий.

Може, я найнаївніша людина в цілій галактиці. Може, так думає кожен безнадійно закоханий романтик. Але в той вечір, я був впевнений, що за всі тисячоліття існування планети, ніхто і ніколи так сильно не кохав, як я кохав Гаррі Стайлса в ті дні.

Я знаю, що це була любов.