Циклічність

Фраза “Я кохатиму тебе всю весну” звучить правдивіше за всі клятви в любові навічно. І набагато реалістичніше. Чонгук знає.

Він зустрів Техьона на початку весни. Коли на деревах рожевий цвіт вишні поселився. Коли пташки перелітали туди-сюди, а вітер ніжний дув у лице.

Ледь не збив його. Техьон слухав музику в навушниках, і ніби нікого навколо не існувало. Лише він, і його думки під гучну класику.

Чонгук летів тоді на велосипеді, запізнювався кудись. Куди вже й не згадає. Тоді теж забув.

Смуглява шкіра, з персиковими щоками осіла в пам’яті. Ніби Те якір в голову Чона запустив.

Кім Техьон дивний. Надто. І ризиковий. Певно тому у першу ж їх зустріч запропонував зустрічатися з ним. Просто без зайвих слів і передумов випалив: “Будеш моїм хлопцем?”

Чон жартома погодився. Із смішинками дивився у серйозні очі навпроти. Ті лиш примружились, розглядаючи новопредставленого “хлопця”.

І лише після декількох зустрічей, Чонгук все ж допетрав, що Те ніколи не жартує. Одразу після слів “Я кохатиму тебе всю весну” .

Гук так і не зрозумів, коли дійсно закохався. Вони з головою поринали у ніжні відчуття першої любові, коли за вікном цикади співали, коли весна граючись посилала їм легіт у відкриті шибки. Коли руки від кожного теплого доторкання горіли, і легкі, ледь відчутні поцілунки у скроні й кутики губ.

Часи змінювалися.

Замість легкої й привітної весни кермо у свої руки взяло палке, ненаситне літо. Такою була тепер їх любов. Некерована, гаряча, наповнена вогнями з глибин їх душ.

Кожен день обпікав. Був приправлений спеціями ревнощів й розпути. Коли крики у вухах застрягали за кожен неправильно кинутий погляд, а очі ненавистю первинною спалахували, а потім жадані вуста на вустах, і тіла гарячі й голі у танці спліталися, підіймаючи позначки термоментів все вище й вище, до точки без вороття.

Техьон тоді був злий, такий нестерпний та грубий, як те сонце, що безжалісно палило зелень у місті. Але іноді й грів. Обпікав шкіру своїми губами й руками, жорстко волосся стискав, даруючи насолоду, вибиваючи з легень повітря, а з голови всі думки.

З приходом осені їх зустрічі були сповнені комфорту. Вечірні перегляди фільмів сидячи разом на дивані, теплі обійми, печиво, що було так цікаво пекти вдвох. Чонгук і не думав, що так можна. Так лагідно пальці переплітати, прогулюючись нічним парком, коли жовті листки шуршали  під ногами, освічувані м’яким світлом ліхтаря. Так ніжно в очі чужі зазирати і бачити в них зорі, обійми,… і такий незвичний холод.

Чим ближче була зима, тим морозніше  було.

Їх стосунки ставали схожі на свічку, яка вже догоряла останні свої хвилини. Ледь-ледь полум’я палахкотіло, боролося, не здавалося, на відміну від них. Вони віддалялися, все менше цікавилися один одним, все більше поринали у середину себе. Ніби в сплячку лягали, як ті дерева. Наче й не змінилося нічого, але той, хто треба, усе розумів.

Чонгук дізнався, що Техьон держить своє слово. Він кохав. Він дійсно кохав. Але весна закінчилися. Прийшли перші морози. Настала зима.

І лише зараз він зумів зрозуміти усю суть тієї фрази… Весна, у Техьоновому розумінні, не була лише однієї порою року, то надто просто для нього.

Бо Кім Техьон дивний. Надто. І настільки ж ризиковий.

Весна – як та квітка, проростає, набирається сил, цвіте, бджоли збирають пилок, роблять мед, і тільки тоді вона чахне. Багато хто й не згадає її. Хтось про неї й не знатиме. Але бджоли пам’ятатимуть, люди їстимуть мед. Квітка житиме у пам’яті. Як і весна.

З першими сніжинками, що впали на землю, а мороз оселився під шкірою, вони розлюбили. Стали надто знайомими незнайомцями. Розійшлися тихо, як два кораблі у морі. Весна закінчилася.

Все у світі циклічно. Годинникова стрілка рухається далі, втікаючи від цифр, але повертається назад до них, пори року змінюються, люди роблять ті самі помилки.

Можливо їх шляхи ще перетнуться, можливо ні.

Настане нова весна. І літо, і осінь і знову зима. Та вже з новими людьми.

А Техьон… Цей дивний Кім Техьон назавжди залишиться в пам’яті, бо в голові Чонгука навіки той день, коли вони зустрілися. Він ледь не збив його велосипедом, поки той блукав десь у своїх думках. Цикади співали своїх пісень.

Бо в голові у Чонгука завжди буде весна.