Це тільки початок.

Намагаючись відкрити очі, Женя змружився від яскравого світла, яке неначе намагалося осліпити. В носа вдарив терпкий запах медикаментів, а колючий біль в тілі сковував рухи.

Чоловік зрозумів, що він знаходиться в лікарні.

– Алло.

– Ви Спартак Суббота?

– Так.

– Яновича Євгена збила машина, він в лікарні…

Туман. Перед очима пливе. В середині неначе щось зламалося, розкололося на частини. Записавши адрес лікарні, чоловік наказав Антону сідати за руль, зараз він сам не в змозі водити.

Змітаючи все перед собою, Спартак забіг в хол лікарні. Він відчуває тільки біль та спустошення. Телефоном йому сказали, що швидку викликали пішоходи, побачивши на дорозі чоловіка що стікає кров’ю.

Спартак в момент вирішив, що він втратив Женю назавжди.

Чоловік не пам’ятав коли останній раз плакав та усвідомлюючи, що він може більше ніколи не побачити чарівних ямочок на щоках Яновича, його посміхи, красивого тембру голову, не зможе обняти, доторкнутися, поговорити, зізнатися – він не міг стриматися. Чоловіка хвилює зараз тільки Женя. Його Женя, якому він так і не зміг зізнатися. Женя, з яким він таки бридко повівся, ігнорував, ранив.

Спартак впевнений, що саме він змусив це сонце погаснути.

– В якій палаті Женя? – Вимовити його ім’я було нереально складно.

– Ви Спар…

– Так! Так! Так! – Не стримавшись, на нервах вигукнув чоловік.

– До нього зараз не можна. Він перебуває в палаті після операції.

– Мені байдуже!

– Спартак, спокійно, з Женькою все добре. – Намагався заспокоїти чоловіка Коля, хоча сам був дуже схвильований станом друга.

– Я хочу до нього!

– Молодий чоловік, заспокойтесь, до нього зараз не можна. Приходьте пізніше.

Спартак до болі в тілі стискає кулаки та заплющує очі.

– Спартак, поїхали додому, вранці знову приїдемо. – Намагався вговорити чоловіка Антон.

– Я залишусь. – Суббота не міг собі дозволити поїхати додому. Тільки не після того, як він жахливо повівся з Женею. Тільки не після того, як він його ледве не втратив.

Спартак повною мірою, тільки зараз усвідомив настільки в його житті важливий Женя. Його присутність. Сміх. Підтримка. Жарти. Обійми. Перегляд фільмів та ігри разом.

Спогади разом спливали в голові, від чого сльози одна за одною збігали по обличчю, залишаючи солоні доріжки.

Попрощавшись з Колею та Антоном, чоловік відправився на другий поверх, щоб сидіти під палатою його товариша коханої людини.

Трохи звикнувши до яскравого освітлення в кімнаті, Женя все ж відкрив очі. Білі стіни приміщення нервували, а бинт що тісно обмотував голову заважав. Перед собою чоловік побачив ногу в гіпсі, руку з катетером. «Невже, вчора мене… збила машина?».

Янович здригнувся від цієї думки, проте усвідомлення того, що він залишився живий заспокоювало.

Стомлено видихнувши, Женя побачив як двері в кімнату відкрилися. В палату зайшла молодого віку медсестра, з підносом з лікарськими бинтами та шприцами на ньому.

– Ох-х, ви отямилися! Як себе почуваєте? – Її голос був наповнений енергією та радістю за свого пацієнта.

– Більш менш – прохрипів Янович.

– Скоро буде краще! – Дівчина посміхнулася та поставивши підніс на сусіднє незайняте ліжко, взяла в руки бинт.

– Ледь не забула! Під вашою палатою цілу ніч сидів якийсь чоловік та навідріз відмовлявся покидати лікарню. Він напевно ваш друг? Ойй, вибачте, що я так багато говорю та і вам розмовляти багато не рекомендовано.

– Нічого. Ми не друзі, ми товариші – Женя ледь посміхнувся, проте ця фраза все ще відбивалася біллю в серці.

– Впустити його до вас?

Янович замислився. Він хоче побачити Спартака. Дуже хоче. Але він не знає чи готовий до цього зараз. А якщо взагалі це не Суббота?

– Можете описати його?

– Хмм, блондин, в чорному, з тунелями у вухах. Все що запам’ятала.

Це безперечно Спартак.

– Дякую. Так, впустіть його.

– Обов’язково, тільки тоді, коли закінчу всі медичні процедури. – Дівчина знову лагідно посміхнулася та приступила до роботи.

Напевно всі процедури зайняли п’ять хвилин, хоча Женя переконаний, що по відчуттях пройшло в десять разів більше.

Медсестра зібравши всі свої речі сказала, що зараз покличе товариша та вийшла.

Янович хвилювався. Йому зараз можна сказати, що заборонено це робити, але що ж тут вдіяти, бажання побачити Його сильніше навіть за заборону лікарів.

Повернувши голову, Женя помітив Спартака, який невпевнено заходив до кімнати. Під його очима були великі мішки, завжди вигладжений костюм був м’ятий, лице запухле, а руки тремтіли. Та його очі світилися. Надія, біль та очікування переросли в безмежне щастя.

– Женька… – промовив Суббота одними губами, неначе не вірячи в реальність моменту.

– Спартачок…

Чоловік ще декілька секунд вагався та вмить сльоза збігла по його обличчю і він швидко підійшов до ліжка Яновича падаючи на коліна, та беручи його руку у свою.

– Вибач мені… Вибач… Жень, чуєш, вибач…

Спартак тремтів. Він дивився на Женю, намагаючись знайти в його очах пробачення, підтримку та разом з цим боявся не побачити ті почуття які помічав протягом всього спілкування.

І він їх знаходить, не тільки в очах чоловіка, а й в його словах.

– Спартак, все добре, – йому важко було ще говорити, проте він продовжив – давай просто забудемо все що було.

Янович посміхнувся та ця посмішка була кривою, та не щирою.

– Ні. Не забудемо. Женька, сонечко моє.. я.. Я тебе кохаю, – тільки но це сонечко хотіло щось сказати, як чоловік ніжно приклав палець до його вуст, жестом вказуючи трохи помовчати – Тоді, в ту ніч я був не готовий до поцілунку, не очікував та був в шоці. Мені потрібен був час, вибач що не сказав це тобі, вирішивши просто ігнорувати. Жень, в мене справді до тебе є почуття і зараз я готовий зізнатися в цьому самому собі та тобі.

– Спартак…

– Можеш нічого не казати та не відповідати на це, я все розумію і… – Перебив Суббота.

– … Я тебе також кохаю.

Їхні погляди вкотре зустрілися, зараз, саме в цьому моменті, обидва чоловіки бачили в очах одне одного щирість, відкритість та ті самі почуття.

Спартак усміхнувся та піднявшись наблизився до вуст Жені, а через секунду ніжно доторкнувся до них губами, відчуваючи таку ж щасливу усмішку у відповідь.

~~~

Помітка від автора: напевно, я стала занадто чутлива, адже перший раз під час написання роботи плакала. Спартак і Женька прекрасні, я і ви! Обіймаю всіх! 🥰
Які у вас враження від прочитаного?