Це тільки початок твоїх дивацтв, Джуд.

Пітьма поглинала мене, знову і знову.

Непроглядна темрява навколо мене та вода, дуже багато води, в якій я захлинаюсь. Мої ноги обвиті тугими водоростями, від яких, пес би його побрав, не вивільнишся. Мої сльози змішуються з водою океану, їх не видно, і не видно моєї нікчемності та безрадності в цій ситуації. Серце шалено колотить, а з мене вириваються крики помилування.

Головним актором цієї вистави є моя мати, яка мене породила, але зараз це змішалось зі спогадами, коли я була заточена в кайданах того болота, в яке мене затягнув цей покидьок, на ймення Кардан, досі згадую те з огидою до нього, і першочергово до себе.

Мене лякає, що саме мати стала останнім часом моїм кошмаром, де кожного разу я бачу те світло в кінці свого шляху. Прокидаючись в холодному поту, серце так само нерівномірно б’ється, а в вухах ще досі відлуння своїх же криків.

“МАМО, ПРОШУ НЕ РОБИ ЦЬОГО!” – я кричала немов навіжена, з усієї сили та голосу, поки роздирали на шматки моє тіло. Та вода наче й не було її, ми двоє, наче, були в печері, від якої був чутний запах багатьох смертей. Я згадую, як вона торкалась долонями мого підборіддя, як міцно стискала його, так щоб мій погляд був прикутим завжди до неї, навіть під час страждань, які влаштовувала вона мені. Жінка кричала нерозбірливі речі, через власні крики я не розуміла нічого, чи можливо не пам’ятала, але це настільки реально виглядає, що мною теліпає від побачених картин перед очима.

Опісля, я жахаюсь кожного, хто підходить чи торкається мене. Тепер завжди кинджал у мене напоготові, ще гірше ніж було до того. Кожний лишній шум мені нагадує ці події. Так, я можу себе контролювати. Так, моєї перестороги ніхто не помічає, чи можливо вони звикли до того, що люди мають власні примхи.

“Але чому саме моя мати?” – я з цим питанням ходила вже тижнями, і не скажеш нікому, будуть гадати, що я здуріла. Та й в принципі немає кому, в цьому світі потрібно покладатись тільки на себе. Що люди, що фейрі жалюгідні, хоча другі сильніші за нас, що мене бісить. Бісить, що я не така, як вони, що не зможу ніколи стати схожою на них, що для них я ніхто. НІХТО. Це настільки жалюгідно, що мене верне від самої себе, і я нічого подіяти не можу з цим, тільки наполегливо старатись своїми людськими силами.