Це не твоя вина

“Що ж, мої надії не справдилися, ця консерва така ж жахлива як і та”

Перше, що прозвучало з рації. Цей голос належав Робін. Він завжди був трохи хриплий, це була фішка її голосу, але не тепер. Хриплість стала болючою, наче говорить вона, а боляче від голосу тобі. тихий і слабкий, але на диво живий і схоже по тихому смішку після вона ще й примудрялася жартувати там.

“Тобто ти дійсно надіялась на щось хороше? Тут все на смак і на вигляд просто жахливе, ось виберемось, тоді щось краще поїмо”

–Ненсі… Вона жива.–Всі видихнули з полегшенням. Неважливо як, але Векна її не забрав. Вони там вдвох і зможуть дати собі раду поки ми не придумаємо як їх звідти витягнути.

“Тримай, Ненс, тут якраз тобі залишилося на два ковтка.”

“Це вся наша вода.”

“Ще є кола.”

–Якщо це всі їх запаси, то нам потрібен терміновий план, вони там на одній колі протягнуть максимум два дня.–Гопер не розумів як дівчата опинилися у вивороті і що взагалі в біса сталося за цей час, але на це схоже не було часу, витягнути дівчат це задача номер один, а далі вже і розпитати можна.

З рації не було чути голосів, лише якісь шорохи.

–Од, де вони?

–В якомусь будинку, Ненсі перебинтовує руку Робін.

–Щось серйозне?–Стів згадав попередній переказ битви з кажанами і знов почав переживати за рану подруги.

–Так. Рана майже від зап’ястка до ліктя.–Одинадцять стояла в метрах трьох від дівчат і поки що лише спостерігала і слухала.

“То як, є план дій далі?”

“Пропонуєш мені все таки поїхати і знайти гранати?”

Знов з рації почувся тихий сміх Віллер. Через хвилину Робін заговорила, але ще тихіше, наче сама не вірила в те, що говорить.

“Насправді є, але це не так план, як просто надія на чудо. Відсоток на його удачу майже нуль. Але одна людина колись сказала мені, що якщо мені потрібна буде допомога, то я завжди можу до неї звернутися. Я розумію, що це нереально, але хочу спробувати. Якщо не вийде, перейдемо до агресивних дій.”

“До яких дій?”

“Ти перестанеш ходити з пов’язкою на очах, і ми спробуємо перестріляти все, що тут є. В нас є автомат і два пістолети, а от якщо я ще й гранати все таки знайду…”

“Вези до того, до кого ти там хотіла, а цей план залишимо на самий останній”

–Схоже вони кудись планують їхати. Од, спробуй заговорити до них.

–Гаразд.

“Ненсі, Ненсі! Ти мене чуєш?”

Од спочатку говорила тихіше, тепер намагалася докричатися до дівчини. Зрозумівши, що її не чують дівчина спробувала підійти до них, але коли вона стала коло увімкненого ліхтарик він почав блимати.

“Роб, ліхтарик, Демогоргон десь близько, потрібно вшиватися з цього будинку.”

“Так, твоя правда”

Од лише встигла побачити як дівчина з каре схопила ліхтарик, кинула його в рюкзак і швидко закривши кинула Ненсі. Та ж впіймавши за секунду одягнула його і вже бігла в сторону дверей. Підхопивши велосипед, який лежав в декількох метрах від них вони швидко сіли на нього. Ненсі одягнула якусь пов’язку на очі, а Робін натисла на педалі. Видіння розвіялося, Од зняла окуляри і дивилася на присутніх, які як і вона не розуміли, що відбувається.

–Що це було, і чому вони тебе не чули?–Першим оговтався Майк.

–Я не знаю, раніше з виворотом було легше зв’язатися, тепер наче зв’язок намагаються заблокувати, тільки світло реагувало на мою присутність.

–Ненсі сказала щось про демогоргона, схоже той ліхтарик був в них як сигналізація чи щось типу того. Досить розумно і винахідливо.–Дастін прокручував кожне слово, яке почув з рації намагаючись зачепитися за щось.–Тобто тепер кажани це навіть не проблема, якщо за ними ще й демопси ганяються. Але Робін казала про чиюсь допомогу, можливо хтось зрозумів про кого вона?

Відповіді не було, ніхто навіть гадки не мав про що чи про кого говорила дівчина.

–Стів, може вона про когось із друзів казала, спробуй згадати.

–Да що тут згадувати, ми з нею про таке не говорили, а окрім тебе, мене, Еріки і Віккі в неї до тепер більше друзів не було.

–Що за Віккі?

–Просто подруга з гурту, але даю тобі 1000% що це не вона, вони.. неважливо, короче, зараз потрібно знайти як до них потрапити, а далі просто знайдемо їх і витягнемо.

–І як ти це пропонуєш зробити–Джонатан слухав уважно розмову але з цього моменту вирішив втрутитися.–Всі ворота зачинилися, нам потрібно якось створити свій або відкрити якийсь з старих.

–Точно, еврика!–Дастін схоже знову придумав геніальний і коварний план.

–Ми знаємо ще два місця, де були портали, одне знищено, але саме перше ні.

–Якщо ти про лабораторію, то там все відчищено, а все обладнання давно вивезли.–Джим оглянув дітей, які б мали зараз грати в настолки, ходити в кіно або займатися якоюсь дурньою, а не це все. Він розумів, що ніхто з них не відмовиться від навіть най безрозсуднішого плану, ніхто з цих дітей не відступить. Він не може їх закрити чи заборонити щось, лише допомогти і слідкувати за їх хоча б якоюсь безпекою.–Але ми з Джойс і Мюррейом перевіримо на всяк випадок. Там коло будинку припаркована машина, можна взяти?

–Так, звісно–Стів передав ключі шефу.–А нам що робити?

–Ми поїдемо до бібліотеки, можливо книжки нам допоможуть.–Дастін накинув каптура на голову, щоб його не впізнали, але побачивши лице Стіва невдоволено зітхнув і продовжив.–Наука, вона нам допомогла вперше знайти портал, можливо допоможе і зараз.

–Гаразд, Гендерсоне, веди.–Стів, Арґайл і Вілл з Джонатаном пішли з ним.

–І знов ми тут будемо сидіти і чекати…

–Заспокійся Віллер, якщо тебе або мене або когось ще зловлять, то ми тим паче не допоможемо. Вони візьмуть що треба і приїдуть, так що ті книжкові черви скоро приїдуть назад.–Мансон похлопав хлопця по плечі.–Твоя сестра сильна, так ще й з нею Робін і схоже що автомат. З ними все буде нормально.

–Так, звісно. Просто згадав, наскільки вона інколи ще буває дурною, безвідповідальною і не має інстинкту самозбереження.

–Ти згадав як вона з Джонатаном хотіли зловити в медвежий капкан демогоргона і підсмажити?–Лукас також пам’ятав, як ті двоє втекли, і як їх мало не вбили.

Майк лише кивнув.

 

Поки вони їхали Робін наспівувала пісню так, щоб її чула Ненсі, проте досить тихо, щоб чула лише Ненсі. Віллер мугикає в такт, це заспокоює, да і Робін знає, що дівчина в порядку. Вони їхали вже майже годину.

–Тут зробимо перепочинок, бо я вже не можу.–Вони злізли з велика і знов не послухалися своїх же правил про сховок. Сил на це вже не вистачало. Закривши вікна жалюзями Робін сіла на крісло в двох метрах від подруги.

–Вибач мене.–Це речення застало Баклі зненацька, вона не розуміла за що вибачається подруга.

–Ти про що?

–Тоді, коли ми шукали щось про Віктора Кріла, ти намагалася якось знайти спільну мову, здружитися, а я поводила себе як казна хто.

–Ненс, ти що, то мені за це вибачитися потрібно, ти стільки всього в той день пережила. а тут ще я причепилася як будяк до штанів.

–Я про тебе майже нічого не знаю. Якось аж невдобно.

–Так, я теж не дуже багато знаю, тільки про твої подвиги, тому можемо зіграти в гру. Придумуємо якийсь аспект і відповідаємо по ньому. Тобі як така ідея?

–Досить цікава. Я почну. Улюблений колір. Мій це яскраво синій, як небо в самий ясний і сонячний день.

–Гаразд. Мій це колір морської хвилі такий одночасно і синій і зелений.–Дівчата посміхнулися.–Далі я. Улюблений виконавець. В мене його немає. Я не слухаю пісні, це дивно, оскільки я граю в гурті, але це правда. А от щодо до тебе, Ненсі Віллер, дозволь вгадати.–Робін зробила невеличку паузу.–Мадонна чи Бітлз?

–Мадонна, але як? ти ж казала, що не слухаєш пісні.–Ненсі трохи розгубилася, бо обидва виконавця їй дуже подобалися.

–Коли я була в тебе в кімнаті прочитала їх на касетах.–Робін посміхнулася побачивши здивований погляд подруги. Так. Вона їх запам’ятала.

–Гаразд, тоді давай далі. Брати чи сестри? В мене є і сестра і брат.–На останньому слові Ненсі закотила очі.

Робін засміялася, так, Майк іноді дійсно був не подарком, хоча вона прекрасно знає як Ненсі за нього переживає.

–Єдина дитина в сім’ї.

–І як це? Ну, тобто коли батьки не розриваються між декількома дітьми.

–Нууу–Здавалося, що Робін намагається підібрати слова.–Не дуже, бо їм немає на кого переключитися, та і я не живу з ними. Ми вирішили, що якщо я буду жити сама, то швидше стану дорослішою і мені буде легше призвичаїтися до дорослого світу.–Вона сказала правду, але наполовину, і ще половину пропустила.

–Ого, а тобі не важко, це ж і навчання, і робота.–Раптом в голові дівчини щось блимнуло.

–Слухай, Робін, я чула про тебе ще давно від одної людини, просто це було давно і я якщо чесно до цього моменту не згадувала, але.–Робін дивилась на неї і чекала. Вона здогадувалась про кого Віллер, але не хотіла вірити в подальшу розмову.–Робін, ти знала Барбару Голанд?

–Типу того, ми дружили колись, коли ще були малими. Вона була моїм першим справжнім другом.–Вона сама того не розуміючи почала переноситися в спогади. як дві 9-річні дівчинки грають в квача, а потім в хованки, потім дівчинку з таким яскраво рижим волоссям і такою ж яскравою посмішкою кличуть додому, а далі.. Робін струснула головою намагаючись відбитися від таких болючих спогадів.–Ти знаєш де вона?

–Робін, вона померла, ти ж маєш це знати…–Так, вона знала, в той день вона не могла ні їсти ні спати, нею жахливо трусило і вивертало. Вона не вірила, це не так, занадто багато не співпадінь і взагалі щось занадто дивне почало відбуватися з містечком.

–Смерть від хімічних речовин, витік з лабораторії і її закриття…і все це чомусь тільки через рік і взагалі занадто багато не співпадінь. Це не то, так?–Ненсі лише кивнула. Її очі почали блищати від сліз. Вона сиділа обіймаючи коліна руками і здавалося, що якщо заговорить, то щось в ній зламається, щось, що і так ледь трималося і тримало Ненсі, не давало їй спокою і одночасно заспокоювало.

–Її немає.. її вбили…демогоргон він…вона не вибралася з вивороту–Так і сталося, перше. що зламалося це її голос, вона насилу вимовляла слова і вже почала ковтати сльози. Баклі ж мовчала. Краще б це були хімікати.

–Вибач, я мала сказати тобі зразу, я, це я її вбила, це була я–Тріску не було чути, але він відчувався, в середині Ненсі щось зламалося, і все, все що вона збирала в собі вирвалося.–Це моя вина, я вмовила піти її на ту дурну вечірку, а потім, коли вона порізалася, а мене кинули  в басейн.–Віллер насилу говорила, слова одночасно лилися з неї рікою і застрягали в горлі, цілісних речень майже не виходило сказати, лише уривки спогадів.– Вона пропонувала мені поїхати додому, казала, що я п’яна, і що я… я накою дурниць, а я просто сказала їхати їй додому. Але вона не поїхала, вона залишилася сидіти коло басейну, і він забрав її. Вона кричала, просила мене про допомогу, а я не чула, я розважалася зі Стівом. Це через мене вона померла в Басейні Гаррінґтонів у вивороті. Без могили, без тіла, нічого від неї не залишилося. І це все по моїй вині..–Робін більше не могла це слухати. Вона підійшла і обійняла подругу. Ненсі навіть не пручалася, просто далі плакала в плече подруги. Вона чекала, що Баклі накричить на неї, чи підтвердить її звинувачення, лишить її. Але Робін була тут, вона обіймала її, гладила рукою по спині і казала що все добре, що це не її вина, вона тут ні до чого. Це не її вина. Не вона вбила Барб, вона б цього не зробила.

Ненсі не бачила лиця подруги, і не чула нічого, окрім спокійних заспокоєнь. Але з очей Баклі струменіли беззвучні сльози. Вона вже давно навчилася беззвучно плакати, щоб про це ніхто не знав, щоб ніхто не помічав її страждань і болю, це спричинить лише їх зростанню. Барбару вбило одне з цих чудовиськ. Не Ненсі. Але для дівчини було зрозуміле таке каяття і звинувачення себе. Аж занадто зрозуміле.

Вони так сиділи аж поки Ненсі не заспокоїлась. Її дихання стало рівнішим а плечі більше не тремтіли, вона вже не схлипувала. Але Робін все ще її обіймала. Можливо тому, що подруга потребує в ній зараз? А чи не навпаки?

–Ненс, все нормально.–Як не дивно, це було не запитання про те, як вона почувається.–Все нормально. Це називається дурне невезіння в ході якого ти викидаєш безліч похідних і головну проблему і просто починаєш винити себе. Це хріново, і це зазвичай мучає людей роками, якщо–Робін посунулась так, щоб її лице було навпроти лиця Віллер.–Якщо ти все триматимеш в собі. Ти хочеш звинуватити себе. Хочеш знайти винного, того, на кому ти зможеш відігратися за смерть подруги, оскільки справжнього вбивці вже немає, а біль втрати і бажання помсти досі є, але твій журналістський нюх не спрацював. Ти вибрала жертву і добиваєш її.–Робін дивилася їй прямо в очі. Вона спокійно промовляла кожне слово, наче готовила промову роками.

–Знаєш, я не буду казати щось типу: “Ну ти ж знаєш, це не ти її вбила, так що просто забуть”. Це тупо і лише дратує. Пам’ятай і ніколи не забувай того, хто її вбив. Не забувай чому він там був і по чиїй милості він почав попадати в наш світ і вбивати невинних людей. Не забувай Барбару, ніколи, бережи пам’ять про неї, так само як це буду робити я. Не прикидайся, що все добре. Все дуже хріново, не забувай, і не забувай про людину, яка саме більше переживала за Барбару, яка шукала її і в день і вночі, та, яка готова була заради неї на все. Не забувай про неї і не вини її.–Робін на мить стиснула руку подруги, потім обережно витерла рукавом сльози на її обличчі і встала з дивана.

–Давай Віллер, нам пора. Перед фінальною точкою зробимо ще одну зупинку, а зараз потрібно їхати.

Вони їхали далі. Пусту бляшанку з під коли викинули пів години тому. Тепер в них немає води взагалі. Тут неподалік є магазинчик, але потрібно буде збільшити маршрут і проїхати на кілометра 2 більше, але що вже поробиш. Через хвилин 40 Ненсі знов була проведена за руку до якоїсь кімнати. На цей раз пов’язку з її очей зняла Робін.

–Це щось типу складу. Потрібно його обшукати, я поки піду в інші кімнати. Якщо що, одразу клич.

Знов все те саме, нишпорення, пошуки їжі, води, хоча б чогось корисного. Ненсі думала про ту розмову. Робін живе сама, судячи з тону і побудованого нечіткого речення вона не в самих кращих стосунках з батьками і її дружба з Барб. В хід пішли журналістські навики дівчини і прийшли до майже сто відсоткового висновку, який вона ніколи нікому не розкаже. Занадто це небезпечно для її нової найкращої подруги.

Відкриваючи чергову коробку Віллер не повірила власним очам. 6 запакованих півтора літрових пляшок з водою. Джекпот. Витягнувши їх з коробки і поставивши посередині кімнати пошуки продовжилися. Були і такі пастки, як запакована висушена локшина, але відкривши її можна побачити саму лише цвіль. Після повного рекету здобич Ненсі була такою: вода, запаяна упаковка салямі і знову батончики, 3 до 1 зіпсовані, але все таки той один неможна виключати. Ненсі підійшла до дверей і постукала. Цей стук тепер належить їм. Код, який означає одразу все.

Через хвилину почулися кроки. Знов стук. Він знову заставляє Віллер усміхнутися. Робін заходить із тією сумкою в руках, тільки тепер там не зброя.

–Чорт, Ненсі, це.. да це цілий скарб!–Вони економлячи місце втиснули майже всі пляшки в сумку і одну в портфель.–Слухай, я тут знайшла червону ікру, начебто цілу. Пропоную залишити її, коли виліземо звідси можливо вона знов стане смачною.

–Прекрасна ідея, так і зробимо.–Все більше і більше вони почали говорити про те, що зроблять чи хочуть зробити повернувшись до дому. Це іноді насторожувало, але такі розмови повертали надію хоча б на пару хвилин.

Вони зібрали все, що знайшли і поїхали далі.

–І чого тут немає бензину? Знайшли б якийсь мопед і в мить доїхали б куди треба.–Їхати було вже нестерпно, ноги гуділи і майже не слухалися.

–Тоді б на шум від мотора пів вивороту пригналося б.–Ненсі розуміла подругу, але не могла допомогти, хіба що крутити педалі і слухати вказівки Робін куди повертати, але дівчина забракувала таку пропозицію.

–Ми до речі майже приїхали.

 

Дастін намагався безшумно проходити між полицями і брав книжки, тільки йому відомі. За ним йшов Стів з купою книжок в руках.

–Начеб то це всі.

–В нас також.–До них підійшли Баєрси із двома стопками книжок.

–Гаразд, тоді я в машину, а ви швидше беріть.–Дастін натягнув капюшон ледь не до носа і пішов з бібліотеки.

–Мда, через того придурка Джейсона на всіх членів пекельного полум’я зараз ведеться охота, особливо за Едді і за ним.–Стів дивився вслід Гендерсону. Він навіть не уявляв як пояснити людям непричетність його друзів до цього всього, але він точно буде робити все можливе для цього.

–Вже знайшли, що шукали, мій милий друже в бігах?–Арґайл сидів в вже прокуреній машині і дивився нечітким поглядом на Дастіна, який щойно відкрив двері і сидів зараз на задньому сидіння автомобіля.

–Так, тільки будь ласка, не кури хоча б в машині.

–Тобі потрібно заспокоїтися, скинути пар, ти занадто знервований і напружений, тобі би…

–Нічого йому не потрібно, посувайся, я поведу.–Джонатан поставив книжки на задньому сидінні, почекав, коли Стів також складе їх, закриє двері і завів двигун.

 

–То навіщо ми тут, Джиме? Від лабораторії тут залишилася лише будівля.

–Ми всеодно зараз не можемо нічого зробити, а те, що ми тут все обнишпоримо заспокоє тих дітей і не дасть їм почати ризикувати своїм життям прямо зараз.–Він відкрив двері. Всі ті ж пусті коридори і кімнати. Вони винесли все. Навіть самі звичайні меблі, як столи і стільці. Лише стіни і двері. Обійшовши лабораторію два рази і заходячи в кожну кімнату, як і очікувалося вони не знайшли анічогісінько.

–Якщо ти так переживаєш за тих спиногризів, то замани їх в кімнату якусь і закрий.–Мюррею вже набридло ходити і шукати вітру в полі.

–Так, звісно, думаю Майкл буде сидіти в тій кімнаті і спокійно чекати, поки його сестра сидить у вивороті і може померти кожної хвилини.

–І ще там поранена Робін, Стів з Дастіном її найкращі друзі, вони також спокійно не будуть сидіти, як і всі інші.–Джойс добре знала обох дівчат, за обох переживала і вже була готова обходити лабораторію втретє, тільки якщо це зможе їм допомогти.

–Ну то годі гаяти час, пішли і або допоможемо дітям з тими книжками і створенням воріт, або хай Одинадцять знайде їх місце знаходження і поїдемо туди.

Розчаровані вони поїхали назад. Було очевидно, що вони нічого не знайдуть, але надія все одно була, да і повідомляти всім про те, що нічого немає і всі ці години пошуків були намарно також не хотілося.

 

Зайшовши до будинку перед дорослими постала дуже цікава картина. Абсолютно в кожного була книга, листок і ручка.

–Добрий вечір–Дастін вигулькнув з-за якогось великого тому про квантові виміри.–Судячи з ваших лиць ви нічого не знайшли. Гаразд, тоді якщо хочете, в нас якраз є ще три книги. Потрібно находити там любий натяк про подорож між вимірами, або як вони зв’язані і записувати на листку номер тієї сторінки.

Джойс вже більше години вчитувалася в кожне слово і в кожне речення. На виданому їй листку, схоже, що вирваному з якогось блокнота було всього 7 чисел. Очі зрадницьки злипалися а мозок відмовлявся сприймати інформацію і тому одне речення доводилося перечитувати по разів 5.

–Джойс, Джоойс.–Джим легенько потрусив її за плече.–Лягай поспи, потім продовжимо, в такому стані ми тільки можемо щось важливе пропустити, продовжимо через пару годин.–Він показав їй кудись поглядом. Прослідкувавши вона побачила, що майже всі вже позасинали з книжками в руках. Дійсно, за вікном була ніч. Вона все таки піддалася втомі і сонливості і поринула в глибокий сон.

 

 

 

 

примітки:

1. Про улюблений колір я вигадала, і ба більше я спеціально зробила так, що колір очей Робін, це улюблений колір Ненсі і навпаки. Про Мадонну також не знаю, це все хедканон.