Це кінець?

Це кінець?
Нарешті Керол вибралася з оточення, вона змогла. Вони продовжили боротьбу. Все так само валили ходячих і навіть продвинулися вперед. Тіл блукачів було купа, лежали гірки з них, проте вже ввечері було чисто. Люди як завжди
Після цієї події Керол із Дерілом не розмовляли день. Вони навіть боялися перетнутися на вулиці. Керол знала, що їм треба поговорити, але вона не хотіла і не була готова до цього. Деріл, власне, відчував щось схоже, але його ще й мучала цікавість. Тому, він наважився прийти до жінки.
Деріл постукав у двері до хати Пелетьє. Ніхто не відчиняв. Ніяких звуків в домі не було чутно. Він подумав, що Керол немає вдома, тому пішов. Насправді ж вона була там, вона все чула і бачила. Але вона не була готова розмовляти, тому не відчиняла двері. Вона намагалася уникати Деріла, вона не хотіла думати про те, що він відповість їй. Керол задумувалась піти з Олександрії, щоб ніколи більше не бачити Діксона.
Через день, Керол йшла до воріт, аби вийти назовні. Вона намагалася йти максимально непомітно, щоб її не побачив Деріл, але він все ж це зробив. Діксон побіг до Керол.
Деріл: нарешті! Привіт, давай поговоримо?
Жінка не зупинялася, а йшла далі і намагалася ігнорувати чоловіка.
Деріл: зупинись же, нам всеодно доведеться поговорити.
Керол: ні, я зараз піду, і ми більше ніколи не побачимо один одного
Деріл побачив на спині у Керол величезний рюкзак, вона все ж вирішила йти. Чоловік перегородив їй путь.
Деріл: давай поговоримо, а тоді ти вже будеш вирішувати чи йти тобі, чи ні?
Керол зупинилася, обмірковуючи цю пропозицію.
Деріл: ходімо до мене
Керол: добре вже, пішли
Зайшовши до Деріла у дім, жінка кинула рюкзак біля дверей і присіла на диван. У неї почали трястися руки від того, що надвигалася дуже неприємна розмова, яку вони так довго відкладали. Деріл присів поряд із Керол і почав розмову
Деріл: нам вже давно час поговорити. Ти ховалася від мене? Чи не так?
Керол: а ти? Ти ж теж довго не розмовляв
Деріл: я приходив до тебе додому, тебе там не було, а потім, я тебе ніде не бачив, бо ти… ховалася від мене?
Керол зам’ялася.
Керол: так! Я ховалася від тебе. Я не розумію, для чого нам ця розмова, вона ні до чого не приведе
Жінка встала з дивану і пішла за рюкзаком.
Деріл: чому ти не можеш мене вислухати??? Ти боїшся щось почути? Але ж ти знаєш, що ця розмова має відбутися.
Керол: та який у ній сенс, я вже знаю, що ти скажеш, і не хочу цього чути
Деріл: ні, тобі просто легше піти, втекти від своєї проблеми. Але тобі не стане від цього легше, повір
Керол зупинилася біля дверей, подумавши трохи, повернулася і сіла на диван. Зробивши глибокий вдих, вона сказала:
Керол: ну, я слухаю тебе.
Деріл подивився на Керол, у її очах читався страх, вона панікувала і боялася, що ж скаже Діксон
Деріл: коли ти доглядала за мною на фермі, ти почала наче загравати зі мною. Не знаю, як було насправді, але я це розумів так
Керол: так, воно було саме так
Деріл: я не хотів ніяких стосунків із тобою
У Керол почали стікати сльозинки, вона вже розуміла, який буле вирок.
Деріл: я не міг тобі нічого дати, тож не бачив жодного сенсу у цих стосунках. Але я дуже довго думав над цим і сумнівався, чи правильно я зробив, що відмовив, чи ні. Зараз я розумію, що так, на той момент це було правильне рішення