Фанфіки українською мовою

    “Змітаючи все перед собою, Спартак забіг в хол лікарні. Він відчуває тільки біль та спустошення. По телефону йому сказали, що швидку викликали пішоходи, побачивши на дорозі чоловіка стікаючого кров’ю.”

    ~~~

    Знесилено видихнувши, Женя знову тягнеться до свого телефону, щоб вимкнути вкотре запрацювавший будильник. Відкладати його ще раз не десять хвилин не вистачало часу, тому змружившись від сонячного світла, чоловік додав всі свої зусилля та підвівся з ліжка.

    В цілому ранок розпочався не погано.

    Ну як в цілому? В цілому, то все можна сказати – жахливо. Голова розколюється, тіло ломить, а блювотний рефлекс стає все важче ігнорувати. До цього всього, як вишенька на торті, додається почуття суму та усвідомлення всієї ситуації.

    Похитнувши головою, намагаючись прогнати не самі найкращі думки з ранку, Янович все ж не міг не згодитися зі своїм внутрішнім Я – він сам у всьому цьому винен.

    Ніхто ж силою не вливав в нього незрозумілу кількість алкоголю та ніхто не змушував робити його те, про що чоловік зараз дуже жаліє – руйнувати товариські стосунки, з важливою для нього людиною.

    Пробубнівши щось незрозуміле собі під ніс, Женя швидко покрокував до ванної кімнати. Холодна вода освіжала, та заспокоювала. Тому зайшовши на кухню, чоловік не полінився й зробив собі бутерброд, який без ентузіазму з’їв, попиваючи улюблену каву, яка хоча б на певний проміжок часу повертала енергію до стомленого організму.

    Завершивши справи на кухні, Янович повернувся до спальні та ігноруючи незастелене ліжко – просто одягнувся.

    Викликавши вже звичне таксі, чоловік вийшов на вулицю. Як виявилося синоптики збрехали, адже замість снігу на вулиці був ливень. Востаннє оглянувши подвір’я, Женю заповнило дивне неприємне почуття, яке він не міг пояснити.

    ~~~

    Зайшовши до квартири Спартака, – в якій вони сьогодні за іронією домовилися всією командою попрацювати – Женя вперше відчув себе тут дуже некомфортно.

    Знявши куртку чоловік привітався з Антоном та Колею, які сиділи за барною стійкою та щось активно обговорювали.

    За столом на кухні сидів Спартак, який як завжди щось писав у своєму блокноті. Суббота підняв погляд на чоловіка, що тільки що зайшов до кімнати та насупившись кинув сухе: «Привіт».

    В серці неприємно закололо і намагаючись зробити максимально серйозний вид, Женя сів навпроти чоловіка. Відкривши ноутбук, Янович намагався зосередитися на роботі та кожного разу думки поверталися лише до однієї теми.

    В горлі неначе застряг ком. Жені хотілось повернути час назад та вдарити «Жеку-діскатєку» (а точніше себе), який вирішив розповісти Спартаку те, про що той ніколи не повинен був дізнатися. Та змінити вже нічого не можна, Суббота вже ніколи до нього не буде ставитися так, як це робив до сьогодні.

    Чоловік вже не пам’ятає як опинився в клубі. Точніше чому він там опинився. Запросив його Антон, який вирішив всією компанією відсвяткувати щось важливе, про що Женя вже і не пам’ятає. Янович не довго зважував всі за та проти алкоголю, тому заливав в себе вже третій шот віскі.

    Їх команда напилася доволі швидко – не враховуючи Спартака, який взагалі не вживав алкоголю, а в цьому закладі опинився лише під впливом хорошого настрою і ніяк точно через бажання – випиваючи одну за одною стопку алкоголю.

    Після чергового нікому вже не потрібного тосту, Коля з Антоном вийшли на танцмайданчик, залишаючи випившого Женю та повністю тверезого Спартака, який вже подумки вирішував яке таксі краще замовити.

    Якби в той момент, знайшовся хтось розумний як його дзвіночок Суббота, який сказав «Закрий рота. Нічого хорошого з цього не вийде», – все було б зовсім по іншому. На жаль, нікого хто міг би прочитати думки, покачати головою та переконати чоловіка не виявилось, тому все сталося так як сталося.

    – Спартак, давай відійдемо – перекрикуючи музику Янович підвівся зі свого дивану та взяв товариша під лікоть – поговорити потрібно.

    – Ти хоч йти можеш? – На це актор лише фиркнув. Підколка від Субботи означала лише дві речі: чоловік очевидно не задоволений станом в якому зараз перебував Женя та те що він в хорошому настрої.

    Опинившись на вулиці, Янович глибоко вдихнув наповнюючи легені морозним повітрям. Саме в цей момент та не без впливу алкоголю він вирішив поговорити та зізнатися.

    Чомусь не залишилося ні страху, ні дебатів з самим собою, ні одвічного «Чи варто ризикувати?» Тільки впевненість, що далі так продовжуватися не може і прийшов час поставити все на кін.

    – Спартачок, – Женя вдивлявся в каламутний силует товариша, що стояв за метр від нього та мимоволі задивився на чаруючі риси його обличчя у світлі місяця, – я хотів сказати, що, ну, ти для мене не просто товариш.

    – Мм – Протягнув Суббота та поклав долоню на плече чоловіка. – Ти для мене також. Ми всі вже трохи ближчі створіння аніж товариші.

    – Ні, ти не зрозумів, – гірко, проте ще з тим же ентузіазмом, Женя зробив маленький крок вперед – ти мені подобаєшся не як товариш.

    – А як хто?

    – Як людина, яка подобається не як товариш – Спартак або удавав що нічого не розуміє, або ж той насправді не розумів, та це починало трохи бісити Яновича.

    – Зрозуміліше не стало. – Нахмурився Суббота.

    – А так? – видихнув Женя та різко подався вперед не даючи собі шансу передумати та доторкнувся до м’яких та настільки бажаних губ.

    Такого шокованого обличчя чоловік ще ніколи не бачив, що вже не передбачало нічого хорошого. Спартак моментально відсторонився, відчувши доторк до своїх вуст та поспішно витирав рукавом пальта нижню частину обличчя.

    – Скажи, що це був жарт. – неначе льодяним тоном промовив Суббота, від чого по тілу Жені пройшов неприємний холодок – Просто скажи, що ти пожартував.

    Женя знав, що повинен був сказати що це розіграш, чи що алкоголь затьмарив його розум і все це не серйозно… Але не сказав.

    Приречено застогнавши та закриваючи лице руками, Спартак відійшов на декілька кроків назад, щось пробурчав, та навіть не дивлячись в сторону товариша пішов геть.

    Женя розумів, що ще може виправдати свій вчинок, а потім вони разом посміються, проте сил вистачило на те, щоб приречено опустити голову витираючи долонею гарячу краплину води, яка чомусь так швидко з’явилася на його обличчі. Чоловік розумів, що тільки що він все зруйнував.

    Похитавши головою, Женя не втримавшись, все ж підняв погляд та глянув на такого рідного Спартака, який досі удавав що був зайнятий, хоча було помітно що той просто водить ручкою по листку, думаючи про щось своє. Чоловік, вкотре, про себе вилаявся присягаючись більше ніколи не вживати алкоголь, тому що через те що він дав собі волю в цій темі, він зараз фактично втратив кохану людину і найкращого товариша.

    Янович розумів, що все ж якщо він збреше сказавши що це був жарт, це не допоможе повернути колишнє спілкування, повне довіри, розуміння та дружніх підколів.

    Видихнувши, Женя, додавши всі зусилля перевів погляд на екран ноутбука, занурюючись в роботу.

    ~~~

    З великою втомою Женя завершив працю над сценарієм для нового подкасту. Він не розуміє, як мають відбуватися зйомки, якщо між ним зі Спартаком немає ніякого конекту?

    «А що, якщо більше не буде Подкаст терапії?» Від чергової своєї думки чоловіку стало ментально ще гірше.

    «Невже все так закінчиться?» Янович агресивно закрив ноутбук та спіймавши на собі здивовані погляди Колі з Антоном попрощався, сказавши що йому потрібно вже йти й не очікуючи ніякої відповіді чоловік вийшов з кухні, направляючись до виходу з квартири.

    Було важко стримувати сльози. Боляче. Дуже боляче. Женя неначе фізично відчував як кожен спогад про Спартака та подкаст різав його з середини.

    Витерши лице руками та з силою закусивши губу, щоб не було чути ні одного схлипа, чоловік одягнув куртку і черевики, намагаючись довше не затримуватись в цій квартирі.

    Руки тремтіли, серце неначе намагалося вискочити з грудей. Чекати ліфт не хотілося, в цьому будинку Женя відчував себе неначе закритим.

    Пилина сліз на очах заважала бігти по сходах, а руки які тремтіли, кожен момент могли випустити ноутбук, хоча зараз це було не важливо. Зараз Яновичу все було неважливо.

    Він розумів, що це неправильно. Але що з цього? Зараз він піддався емоціям, відпустив себе, дозволив собі випустити все те, що місяцями тримав під замком.

    Вибігши з будинку, Женя не звертав уваги ні на збите дихання, ні на те що він вибіг на дорожню частину, ні на що.

    Вмить сигнал машини заповнив вуха, а світло фар осліпило, не встигнувши ніяк зреагувати чоловік відчув сильний удар. Слабкість заповнювала тіло, емоції відпускали, а перед очима з’явився силует усміхненого Спартака. Ледве посміхнувшись йому у відповідь, Женя віддався темноті «Невже це справді кінець?»

    ~~~

    Помітка від автора: ось так от.
    Спочатку хотіла написати милий та веселий фанфік… а вийшла ось ця робота.
    Випускати продовження чи завершити відкритий фінал?

     

    8 Коментарів

    1. Dec 17, '22 at 14:19

      АААААААААА, це ПРЕКРАСНО. Я навіть загубилася в часі під час читання(словник тавтології, знаю). Дякую, автору(ці).

       
      1. @МаринаDec 17, '22 at 16:33

        Дуже дякую!💕

         
    2. Dec 16, '22 at 13:48

      Сильно.
      Хотілось би продовження:)

       
      1. @mariiahorbovaDec 17, '22 at 12:55

        Дякую! Продовження вийшло 😊

         
    3. ВАУ, це дуже круто!
      буде неймовірно круто, якщо ви зробите продовження цієї роботи!!

       
      1. @агресивна лесбійкаDec 17, '22 at 12:55

        Дуже дякую! Продовження вже є 😊

         
    4. Dec 15, '22 at 22:53

      Авторееее, не розбивайте моє серце кінцево! Будь ласка, зробіть продовження, де всі щасливі😭😭😭😭

       
      1. @dude kamiDec 17, '22 at 12:54

        Є продовження 😊