Церемонія Розподілення

Діти рушили всередину, у великому фойє професор фон Бардульф раптом зупинився і обернувся до натовпу:

– Найважливіше, що ви маєте пам’ятати перед входом в Червону Залу – магія не терпить слабкості і лицемірства. Церемонія Розподілення відбувається закрито і без сторонніх очей. А тепер – за мною.

Чарівник тричі стукнув чарівною паличкою по величних дверях, як вони відчинилися і перед дітьми постала велична картина. Зала займала майже весь перший поверх та частинку другого, а всіх їх було тільки чотири. Бордові стіни прикрашали гобелени, дерев’яна різьба та затійлива ліпнина. Підлога устелена чорними килимами, в котрих, здавалося, могли загрузнути ноги. Зала була заповнена невеликими круглими столами, на кожному з яких горіла червона свічка в красивій підставці. Хоча в свічках потреби не було – освітлення зали було настільки сильним, що дехто аж замружився, притому, що не було видно ні свічок, ні ламп. Столики були оточені кріслами, оббитими якоюсь червоною тканиною. Ґеллерт запримітив, що за ними може вміститися 5-6 людей – не більше. Такі ж столики виднілися і вгорі – на другому поверсі Зали, куди вели гвинтові сходи і звідки мав би відкриватися прекрасний вигляд на це приміщення. З протилежного боку Зали виднівся дубовий підковоподібний стіл людей на 30, але зараз там сиділо тільки 2 персони.

-Директоре Уффельмане, дозвольте розпочати Церемонію Розподілення, – фон Бардульф підійшов до найбільшого столу та вклонився перед чоловіком років 40 з пишними темними вусами, одягнутого в розкішний чорний плащ.

-Дозволяю! Бйорне, принеси Колодязь Відділень, – гучний голос директора звернувся до ворона, котрий, слухняно каркнувши, полетів кудись вгору, а за кілька секунд пішов в піке з якоюсь округлою високою чашею в дзьобі.

Директор плеснув в долоні – і ось чаша вже стоїть та підлозі, утопаючи метровою ніжкою в м’якому килимі. Довкола чаші з’явилося якесь дивне зелене полум’я, яке відразу ж сформувало прямокутник. Дехто з дітей позадкував, а дехто і тихо зойкнув.

– Герри та фройляйн! Тепер кожен із вас підходить до Колодязю Відділень, кладе руку в Магічне Джерело і побачить у ньому номер свого відділення. Тоді ви підходите до будь-якого столика і сідаєте за нього. Колодязь зв’язаний з Альманахом Інституту і запис про ваше відділення з’явиться у ньому одразу ж. Завтра ви отримаєте мантії у нашої кастелянки фрау Клотильди, розклад з’явиться на ваших столиках після вечері. Також матимете час на ознайомлення з замком та територією. Післязавтра на кораблі прибудуть всі учні та учениці, з’являться викладачі і ви приступите до навчання. Все зрозуміло? – суворий голос фон Бардульфа змусив дітей кивнути. Кивнули і Ґеллерт з Едмундом.

Ворон Бйорн сів на краєчок чаші і доволі приязно каркнув. Діти зрозуміли, що це сигнал. Один за одним вони підходили до мерехтливого полум’я та занурювали руку в сріблясту рідину. Дехто не міг приховати свого переляку.

Надійшла черга Ґеллерта. Хлопчик метнувся крізь полум’я, швидко занурив руку…Минула секунда…Красива римська одиниця яскраво сяяла фіолетовим сяйвом. Ґеллерт задоволено попрямував до одного зі столиків, де вже сидів Едмунд, котрий потрапив у 2 відділення.

Коли з Розподіленням було закінчено, слово взяла молода жінка з каштановим волоссям та владним поглядом, котра сиділа по ліву ріку від директора:

-Вітаю вас, повноправні учні та учениці нашого Інституту! Мене звати фройляйн Елла-Зіґрід Хафнер. Я асистентка і відповідаю за порядок та дисципліну у Дурмстрензі. Прошу, візьміть ці Правила Учнів Інституту Дурмстренг, уважно прочитайте їх та закарбуйте в пам’яті – від них залежать ваші подальші успіхи та комфорт.

Вона махнула паличкою – і стосики шкіряних книжечок, котрі стояли перед нею, розлетілися по Залі і приземлилися прямо під рукою кожного новачка.

Ґеллерт відкрив книжечку і по білих сторінках забігали букви:

Я, Учень чи Учениця Дурмстрензького Інституту зобов’язуюся:

З гордістю носити почесне ім’я учня Дурмстренгу;

Навчатися та жити в стінах Інституту, пам’ятаючи про рівність всіх учнів, незалежно від статі, національності та матеріального стану;

Розвивати свої вміння та навчатися належно;

Зберігати таємницю розміщення Інституту;

Відмовитися від будь-якого насильства, котре не веде до вирішення питання;

Вимагати від себе більшого;

Слухати і слухатися своїх Наставників;

Щодня самовдосконалюватися в Магії.

На наступній сторінці містився перелік покарань та заохочень. На здивування Ґеллерта, учнів могли до крові побити самобійними різками, облити крижаним дощем з магічної хмарки, змусити стояти на колінах перед класом під дією заклинання часткового кам’яніння, на кілька днів позбавити голосу через «Сіленціо», змусити вимити дортуари без магії, застосувати сироватку правди та кинути в підвальний карцер. Заохочення, проте, були такими ж значними як і покарання. Відмінників та слухняних нагороджували магічними музичними шкатулками, бездонними сумками, бонбоньєрками з дорогими цукерками та рідкісними книгами. Наприкінці навчального року всі найкращі учні отримували красивий нагрудний знак з сріблястими стрічками, схожий на маглівський орден, але з гербом Дурмстренгу, увінчаним золотою короною, котра мінялася щохвилини на прізвище учня.

Директор Уффельман підійшов до трибуни, яка з’явилася перед ним за змахом палички:

– Першокласники та першокласниці! Інститут Дурмстренг дарує вам значні можливості. Не підведіть нас і будете достойно нагороджені. У протилежному випадку – що ж, ви самі все знаєте – наслідки можуть бути дуже поганими. Бажаю вам успіхів у навчанні та сміливості у підкоренні Магії.

Після цієї короткої промови в Залі явилося 13 вейл, котрі проспівали гімн Дурмстренгу. Тоді директор знову піднявся, махнув рукою – і в Зал зайшли ельфи-домовики зі сріблястими тацями, котрі парували та розповсюджували приємні аромати. Зголоднілі діти тут же накинулися на пишні страви.

Після ситної вечері фройляйн Хафнер відвела дітей до флігелів, в котрих були дортуари. На першому поверсі кожного флігелю містилися загальні вітальні та ванні кімнати. Як виявилося – кожна велика, добре освітлена спальня, була розрахована на 10 дітей, кожному з яких належало невелике ліжко і комодик з мініатюрним столиком для особистих речей, котрий був магічно збільшеним всередині і міг вмістити всі підручники, їжу та навіть чималий гардероб. Дортуар Ґеллерта знаходився на третьому поверсі одного із  флігелів, у ньому був камін з різьбленими полицями та красивий еркер з величезним вікном, до котрого хлопчик тут же підбіг, щоб помилуватися повним місяцем та горами, котрі відбивалися в озері.

Годинник на  найвищій вежі замку пробив десяту годину вечора і в спальні різко стало темно. Раз – і посередині кімнати вже стояла фройляйн Хафнер.

-Час сну, не забувайте, що завтра ранній підйом. У нас сувора дисципліна, – вона крутнулася на каблуках і вийшла з дортуару.