Основна частина тексту

Льов Цінґе опинився психологічно розчавленим, стоячи на колінах перед якимось невідомим чоловіком.

Цей пан перед ним вже погладжував каблучку на вказівному пальці правої руки. Одразу було зрозуміло, що це був сильний супротивник з неймовірною магічною зброєю, яка називалась Дзидянь – сімейна реліквія спілки Дзян. Хоча малюк Лю, як його останні дні називав Лво Бінхе (звісно, глузуючи з нього), досі не знав цієї інформації. Невідоме лякало ще більше, ніж відверта правда.

– Я, Дзян Чен, голова ордену Юньмен Дзян. І ця резиденція – Пристань Лотоса. Хоча шпигуну такі дані повинні бути відомі, інакше нікчемний з тебе розвідник. Які будуть останні слова перед смертю? – голос заклинача віддав зарозумілістю.

Бранець підняв очі, не усвідомлюючи, як потрапив у таку пригоду. Той факт, що йому останнім часом не щастить, можливо було виправдати затуманеним нероздільним коханням розумом, бо, скоріш за все, всі його невдачі – наслідок власної неуважності.

Але попадання в інший Світ явно не входило у цей перелік!

Колись Шень Цінцьов щось розповідав про свою таку саму долю, але, якщо чесно, Льов Цінґе погано слухав свого шисюна, бо вважав це дурницями, хоча і поважав другого лорда. Але тепер він дуже жалкував, що не звернув увагу на «ходячий посібник з виживання в іншому світі».

Однак, слушно підкреслити, Лю був впевнений в тому, що не помирав нещодавно (або у будь-який інший час) і, тим паче, остаточно. Тоді залишається тільки варіант, де він опинився тут разом зі своїм власним тілом, а не тільки душею. Але що саме сталося, він не пам’ятає. Хоча… Якісь болісні спогади намагались знову зайняти всю свідомість. А втім, частина розуму намагалась захистити хлопця від цієї «радості». Напевне, такий водоспад розчавить його ще сильніше, ніж усвідомлення власної нікчемності.

Серце шалено колотилось та вистрибувало з грудей, збиваючи темп дихання. Льов Цінґе не знав, що відповісти власнику цього маєтку. Чомусь дуже захотілось жити та знову зустріти Шень Цінцьов.

 

Однак.

 

Чи хоче Шень Цінцьов бачити цього шиді, який кожного дня, затамувавши подих, насолоджується кожним його рухом?

 

Льов Цінґе не знав, чи спроможний залишити надію на погляд в його бік. Цінцьов, звичайно, постійно дивився на нього у відповідь, але не так… Ці очі поглинали своєю теплотою та повагою як до шиді, а не до когось більшого. Лво Бінхе займав особливе місце у серці шисюна: там не було другої кімнати. Однак Лю зрадів би й місцю на коврику біля «хати» або хоча б можливості зазирнути у віконце.

– Я не чую відповіді. Чи мовчання – це все, чого тебе навчили? – молодий глава Дзян вже почав виходити з себе, бо не отримував ніякого зрозумілого відгуку на свою вельми поблажливу пропозицію.

– Я не з цього Світу, – в лоб відповів хлопець, не звиклий ухилятися від прямої відповіді.

Дзян Чен такого не очікував, тому хмуро та трохи ображено насупив брови. Цей нещасний ще намагається глузувати з нього? Треба спочатку його провчити, а потім вбити, щоб всі знали, як насміхатись з голови клану.

 

***

 

Льов Цінґе опинився в кімнаті Дзян Чена. Виглядала вона охайно, хоча було помітно, що жіноча рука не торкалась цього місця. Соромно це визнавати, але відсутність цих чудових осіб у цьому маленькому приміщенні дуже порадувала хлопця. Він їх уникав, тому що побоювався. Та і взагалі йому більше подобались чоловіки, а точніше, один і єдиний шисюн. Але, звичайно, він вважав жінок дуже сильними та гарними.

Дзян Чен на цей рахунок мав іншу ситуацію, бо самотність стала наслідком його завищених вимог до особи жіночої статі. Хоча ходили чутки, що він такий самий “обрізаний рукав”, як і його брат Вей Їн, проте підтвердити чи спростувати ці згадки без жодного досвіду або адекватного доказу було складно.

– Ну так що? Будеш починати говорити чи мені змусити тебе? – Дзян Чен нахилився до ув’язненого, взявши його за підборіддя.

Палець нестримано почав придавлювати шкіру каблучкою, залишаючи болючий червоний слід. Ця відмітина почала пульсувати, коли магічна зброя наповнилась струмом. Однак Льов Цінґе навіть не здригнувся, показавши всю міць духа.

Дзян Чен схвально гмикнув та відпустив підборіддя, вирішивши затриманому дати часу для відпочинку. Хоча його погляд чомусь нагадував самого себе: такий ж суворий та загублений одночасно.

– Я сказав все, що міг. Я справді не знаю, де знаходжусь. Тому всі наступні запитання залишаться без відповіді через брак знань, – безапеляційно заявив хлопець.

– Ім’я!  – гаркнув молодий голова, терпець якого вже обірвався.

– Льов Цінґе або Лю Цінґе. Мій меч – Ченлвань, – такі дані не були цілком таємними, тому Лю відважився їх повідомити.

Втім його погляд став ще більш сумним. Відверто кажучи, він, здається, все ж згадав, як опинився тут. Ні, він це пам’ятав з самого початку, але всіляко заперечував, вважаючи страшним сном. Його ніхто не вбивав, якщо не брати увагу самого себе.

 

Це було самогубство.

 

На жаль, навіть такого сильного чоловіка, як Лю Цінґе, зламало кохання без відповіді. Кожен день він відчував, як втрачає частинку себе, коли дивився на щасливого Лво Бінхе поряд з Шень Цінцьов.

Льов Цінґе намагався берегти свого шисюна: завжди бути уважним та допомогати у важкий для нього час. Натомість Шень Цінцьов цим користувався, але це було так вдячно, що дарувало його шиді крила. Чи можна бажати чогось більшого, ніж така щира усмішка?

Прикро, що вона частіше з’являлась на його вустах поряд з цією «невгамовною дитиною». Мабуть, Шень дозволяв йому все, по-перше, через почуття провини, а по-друге, бо справді закохався. Скільки б цей хлопець не вередував, його коханець все одно все пробачав. Лю здавалось, що Лво Бінхе не заслуговує такого чудового чоловіка. Він просто користувався його покірністю та добротою. Ця вседозволеність була і справді занадто неосяжною. Все повинно мати межу.

 

Я був би краще, ніж він.

 

Як часто Льов Цінґе промовляв це пошепки? Незліченну кількість разів… Але гордість не дозволяла втручатись у чужі стосунки. Це було просто неприпустимо.

І ось тепер він у іншому світі. Можливо, опинився назавжди у пастці. Як же буде радіти Лво Бінхе, коли зрозуміє, що його суперник зник…

Цікаво, що в перші хвилини свого прибуття до ордену Юньмен Дзян, Лю свято вірив, що повернеться та знову зможе зустрітись хоча б поглядом зі своїм омріяним шисюном, а потім подарувати йому нове віяло, впевнюючи, що це те саме, що і завжди.

 

Але.

 

Але він помер.

 

Помер у той пекельній прірві, куди колись полетів Бінхе від поштовху такого рідного вчителя.

 

Безодня відчаю.

 

Льов Цінґе не став демоном, але все ж отримав другий шанс у вигляді переродження навіть у власному тілі, хоча в іншому світі. Шисюн залишився далеко, ніби згадка про таке відчайдушне минула. Хоча, можливо, це кращий розвиток подій для тієї пари. Лю був зайвим у таких взаєминах.

 

***

 

Дзян Чен відчував якусь спільність з полоненим, тому не поспішав завдавати фізичного болю. Іноді куди страшніший психологічний тиск, а його з лишком вистачало, якщо цей хлопець справді потрапив сюди з іншого світу. Чомусь молодий голова клану навіть почав вірити у цю нісенітницю.

– Ти виглядаєш як одинокий одинак. Мертвий погляд, – констатував Дзян Чен, потягнувшись до мотузок, щоб на деякий час позбавити міцного тертя об шкіру.

Однак Льов Цінґе зухвало самостійно позбувся від стримуючих сил, з легкістю розірвавши слабкі пути. Він нарешті піднявся та подивився не знизу на свого карателя. Голос хлопця був сумний, але впевнений:

– А ти? Самотність – не гріх, а покарання. Якщо хочеш мене цим принизити, то це жалюгідне видовище.

Дзян Чен ображено цикнув та знову торкнувся каблучки: ось тепер стриматися було важко. Однак заради племінника він вирішив навчитись розмовляти ротом, а не одразу застосовувати силу. Цей гість виглядав небезпечно, але інтелігентно. Його одяг не походив ні на один з відомих кланів, тому доречно було припустити, що ця людина і справді з далеких країв.

– Я не самотній, – Дзян Чен гмикнув та почав заварювати чай.

– Ну, багато людей – то є просто багато народу. А я кажу саме про людину, близьку серцю. Ти втратив багато рідних, – Льов Цінґе дивився у саму душу, тонко відчуваючи правду, сховану за холодним обличчям.

Дзян Чен похмурнів, але гойднув головою, наче погоджуючись. Останнє, що він бажав, так це аналізу від незнайомця, який міг бути найманим вбивцею.

– А ти чому пахнеш смертю та розбитим серцем? – голова усміхнувся та запропонував полоненому гарячий напій.

– А що, такий стан має свій аромат відчаю? – Льов Цінґе з підозрою подився на протягнуту чашку, але все ж прийняв її.

Дзян Чен нічого не відповів, але згадав Вей Їна, який був готовий перестати бути частиною ордена, тільки що б не завдавати болю брату та не соромити його статус. Тоді молодий пан знову побачив віддзеркалення власного суму. Втім він точно виглядав ще гірше, коли знесилений балансував на межі бажання вмерти та жити.

Яке життя без золотого ядра? Батьки померли… Світ втратив барви. І тільки Вей Вусянь зміг врятувати його майбутнє, хоча потім поплатився за це, отримуючи лише ненависть від брата.

Дзян Ваньїнь жалкував? Можливо. Але визнати це було куди важче. Їхні шляхи з братом розійшлись начебто на нейтральній ноті, але це не є чимось хорошим, хоча і цілком поганим теж не виступає.

Тепер було пізно щось змінювати або намагатися влаштувати спільне майбутнє. Пристань Лотоса стала острівком забуття, щоб лікувати рани на самоті.

– Не бійся, чай не отруєний, – Дзян зробив великий ковток.

– Бо життя може ліпше отруїти? – Льов Цінґе хитро посміхнувся та розслабленно сів на подушки за стіл.

Дзян Чен так само посміхнувся у відповідь та знову промовчав. Здається, у цій тиші вони були схожі.

 

Істина не у тиші, а в тих, хто її слухає.

 

– Є щось більше за градусом? – Льов Цінґе нахилився через стіл та почав тонути у погляді втомлених очей голови клану.

– Ти вважаєш, що цей принижений і самотній пан удостоївся уваги глави клану з іншого світу? – гоноровито зауважив Дзян Чен.

Мандрівник у відповідь навіть поперхнувся повітрям від такої наглості.

– Ох, ну добре-добре. Мені чомусь здалось, що ми сходимося енергетикою, – кинув хлопець, особливо не задумуючись.

На обличчі заклинача знову з’явилась тінь смутку та відлуння образи. Здається, Льов Цінґе зачепив ті струни душі, які не треба було.

– Якщо ти про Золоте Ядро, то це не до мене. Його власник – мій брат. Я не просив такого подарунку, але тепер частина нього назавжди залишиться в мені та буде стримувати полум’я болю та одночасно знову і знову розпалювати його.

Дзян Чен був готовий повірити, що його збираються пошити в дурні. Якщо цей хлопець намагається щось дізнатись алкогольним шляхом, бо увірватись до покоїв не вийшло, то це безглуздо.

Нарешті Дзидянь постала у своїй могутності, даруючи перший удар щиколоткам полоненого. Лю мав відмінну реакцію, але останні події значною мірою вплинули на його світосприйняття в плані реакції, тому жахливий біль вразив його ноги. Він надто розслабився, поки вони сиділи за столом.

Шкіра палала від електричної напруги та значного тиску. Наступний удар вже пройшовся по спині, бо Льов Цінґе намагався забрати свою зброю з дальнього кутка кімнати. Меч чомусь не хотів до нього повертатись, як це було у своєму світі, тому довелося буквально повзти до нього, сподіваючись на свої вміння у цьому двобої.

Сімейна реліквія, яка перетворилась на батіг, випускаючий фіолетові блискавки, мала здатність розділяти душу і тіло, якщо воно було захоплене злим духом. Але ніякої відповідної реакції Дзян Чен не побачив, що його дуже засмутило. Тобто він все ж має справу зі звичайною людиною?

– Не очікував, що ти вирішиш-такзавдати удару, – Льов Цінґе нарешті схватив Ченлвань, скориставшись чудовою можливістю не тільки захиститись, але й потягнути ворога на себе.

Хоча Ваньїнь гордливо тримався, але його супротивник теж виявився не слабким, тому чоловік полетів на нього. Він не дуже любив махатися мечем, але підключив до справи Саньду, щоб стикнутися залізом к залізу.

 

Залізо к залізу.

 

Чи тільки це про зброю, чи все ж про людей, які зустрілись в такий дивний час для себе?

 

– Якщо прийшов вбити мене, то навіщо так довго чекав? Слушний момент був ще на початку, коли я не знав про тебе. Але раз ти потрапив до рук моїх вартових, то не такий ти і гарний боєць, – Дзян Чен загарчав, випускаючи пару.

Запіклий бій міг тримати ще довго, якби тільки Льов Цінґе не здався, опинившись прижатим к підлозі.

– Мабуть, все ж цей принижений і самотній пан удостоївся уваги глави клану з іншого світу, тому готовий вмерти від рук вдалого та сильного супротивника. Краща смерть після стількох років блукань, – Льов Цінґе сумно усміхнувся та опустив свій меч, відкинувши його кудись в сторону.

– Самогубство, – коротко прошепотів Дзян Чен, який чомусь не очікував, що бранець може здатися. Таке дорівнювалось бажанню вбити себе.

Так, вони обидва виглядали як самотні та залишені пси десь на узбіччі дороги, але це не заважало боротися до кінця: до крові, до крику, до останнього подиху.

– А ти думав, як я сюди потрапив? Важко кохати шисюна, який вже має свого чоловіка… – Льов Цінґе закрив очі рукавом своїх одеж, відчуваючи, що програв.

 

Він програв не цю битву.

 

А битву за життя і кохання.

 

Молодий пан відчув цей відчай кожною клітиною свого тіла. Це був такий самий кінець, який очікував і його, якщо б він не був врятований Вей Їном. Однак, як би він не любив брата, той все одно також обрав улюбленого чоловіка. Здається, незалежно від Всесвіту, ці хлопці повторюють історію другорядних самотніх людей.

Несподівано Дзян Чен почав приречено сміятися:

– Що ти хочеш цим сказати? Після смерті ти… О ні, невже це знову переродження? Хах… Ха-ха-ха, це так схоже на Старійшину Їлін. Як добре, що ти не нова його версія. Але нічим не краще таке повернення.

– Кажуть, що ми всі лише персонажі якихось романів. Не думав, що ця реальність і справді кимось пишеться, – Льов згадав слова шисюна.

Шень Цінцьов мав рацію, коли розповідав про важку боротьбу із Системою. Хоча сам Льов Цінґе не чув ніякого чужого голосу в голові, окрім власного, який чомусь був теж занадто стороннім об’єктом.

– І читається, не забувай… – Дзян Чен теж не особливо бажав вірити в такий розвиток подій, хоча треба було визнати, що найімовірніше таке є правдою.

Однак цей хлопець не був його братом і людиною з цього світу поготів.

Льов Цінґе облизав свої пересохлі губи та вирішив впевнитися у своїх здогадках:

– Тоді що, по-твоєму, повинно зараз бути?

– Я повний нуль в історіях, хоча вони відбувались на моїх очах. Мені не прикро було катувати всіх, схожих на мого брата. Але ще більше я хотів знайти копію себе, щоб витрясти з неї все лайно. І ось випала така нагода, але мені чомусь хочеться допомогти, бо колись не зміг врятуватися сам, – Дзян Чен звів очі до стелі через комічність ситуації.

– Загублені не варті того. Не витрачай сили, – юнак приречено засміявся.

Дзян Чен з цим не погоджувався, бо якщо його полонений має рацію, то тоді і сам молодий пан не заслуговує на щасливе життя. Цікаво, що самостійно він постійно думав про це, але боявся зізнатися комусь (навіть самому собі).

– Якщо ми в романі, то чого б не написати новий сюжетний поворот? – твердо запропонував голова.

Льов Цінґе не очікував такого цікавого запрошення. Він не був тісно знайом з цим бійцем, але якщо б знав його добре, то зрозумів, що розгортається доволі цікавий сценарій.

Дзян Чен був дивний, а ось людина перед ним здавалась надто схожою на нього, тому хотілось не стільки вбити, а скільки пригорнути це витончене тіло до себе. Голова вирішив не стримуватись у побажаннях, бо завжди отримував те, що хотів.

Хоча м’які обійми навряд чи походили на акт насилля. Втім для Лю Цінґе це стало потужним ударом під дих. Він тихенько заплакав, не уявляючи, як міг дійти до такого приниження. Але сильні руки Дзян Ваньїна огортали душу, а не тіло. Хлопець намагався підвестись, але малоймовірно, що він зміг би триматися на ногах після минулих ударів Дзидянь та стресу.

 

Щиколотки продовжували горіти полум’ям: кров нібито закипала в них. Молодий пан допоміг гостю знову сісти на подушки. Прохолодні руки трохи знімали напругу та набряк: місце удару набуло синього коліру, а також місцями з’явились багряні, фіолетові та жовтні плями. Вкраплення були схожі на зорі, які сяють навіть у темряві ночі.

Дзян Чен зібрав вологу на обличчі язиком: сльози звільнення від болі були солоними.

– Це той роман, на який я заслуговую? – тихо спитав у самого себе хлопець, а потім відповів: – Хай так.

Дзян Чен потягнувся до губ, продовжуючи гладити травмовані ноги бранця. Лю не заперечував, тому відповів на поцілунок. Це було вогняне злиття двох осіб з різних світів, але зі схожою долею. Здається, життя підготувала для них такий приємний бонус, щоб закрити деякі сюжетні дірки.

 

Дзян Чен підхопив свого гостя на руки та відніс у свої покої. Тут було куди зручніше продовжити втамовувати спрагу за відчуттями. Можливо, це швидкоплинна пристрасть, але іноді така розрядка варта того, щоб витрачати на неї час.

Голова одразу почав пестити вразливу шию, подарувавши їй відверті поцілунки до несамовитого першого стогону коханця. Хлопець сам не очікував такої реакції, але нехитрі маніпуляції змусили звести очі до стелі від задоволення.

Все тіло горіло, відчуваючи подих на шкірі та гарячі губи, які то і діло прямували нижче до ключиці. Мандрівник трохи вигинався в чужих руках, але все ж рухався назустріч насолоді. Він вже тремтів від нетерпіння, тому повільно почав розв’язувати пояс, щоб позбутися одягу на партнері.

Дзян Чен не бажав поспішати, але погодився відповісти на квапливість Лю. В його очах палав вогонь бажання зайнятися коханням. Здається, для них обох це були нові почуття, але бажання тіла взяло гору, тому розум не сперечався з його активною позицією у цій грі.

Позбувшись від одягу, Льов Цінґе вхопив Дзян Чена ногами за талію та змінив їх позиції, сівши зверху. Хоча така новина трохи здивувала голову ордена, але він схвалив перехоплення ініціативи.

Хлопець надавив долонею на грудь, а потім зняв залишки одягу. Тепер пальці могли насолодитися оголеним чоловіком. Лю нахилився, взявши до рота червону намистину Дзян Чена. Чоловік навіть перестав дихати, побоюючись, що груді, здимаючись, змусять його відчути занадто багато тиску. Таке призводить до несподіваних стогонів.

Лю уловив ці зморшки хвилювання та сорому на обличчі голови клану, тому вирішив сам допомогти отримати задоволення. Язик вміло обвів трохи шорстку шкіру навколо соску. Почувши довгоочікуваний звук, хлопець продовжив вже посмоктувати по черзі намистини.

Дзян Чен мимоволі здригнувся, обійнявши Льов Цінґе та вжавши його обличчя в свою м’язисту грудь. Чесно кажучи, хлопець був готовий задихнутися в такому чудовому положенні, але коханець вирішив не катувати свого полоненого далі, тому відпустив, приймаючи сидяче положення.

Останній елемент одягу був знятий, тому тепер можна було влаштувати бій на інших мечах, які були менш небезпечними.

Дзян Чен охопив два члена руками, починаючи натирати їх олією для подальшого контакту.

Льов Цінґе накрив руки молодого пана своїми долонями, починаючи сильніше стискати їх члени разом та рухатися у помірному темпі, який згодом став більш швидким та впевненим.

Дзян Чен не заперечував, щоб його гість побув трохи активним. Головки нестримно зустрічались в танці пристрасті, іноді зупиняючись для відчуття більш близького єднання.

 

Невдовзі стало зрозуміло, що цього недостатньо. Молодий пан повалив Лю на шовковисті простирадла, які насправді не дуже підходили для еротичних втіх, бо могли натирати. Але хлопці були так збуджені, що ці моменти не дуже їх хвилювали. Льов був готовий накинутися на Дзян Чена, але опинився притиснутий до ліжка, хоча цей нюанс не завадив обійняти ногами поперек чоловіка.

Дзян Чен потягнувся за олією, одразу виливаючи пристойну таку кількість на свої пальці. Здається, Лю все ще хвилювався, не дивлячись на шалене збудження, саме тому відтягував момент злиття двох тіл. Його обійми ставали все більш сильними та відчайдушними.

Дзян Ваньїнь зміг відчути тремтіння ніг та кінцівок рук, тому заспокійливе відповів на поцілунок, за яким з надією на порятунок потягнувся Льов Цінґе. Молодий голова легенько почав просуватися рукою до заповітної печери щастя. Пальці пройшлись вздовж жезла хлопця, опускаючись нижче.

Один з пальців почав масажувати та пестити вхід, тим самим допомагаючи розслабитися. Льов Цінґе послабив обійми та дозволив Дзян Чену вставити перший палець. Рухи були повільними та розважливими.

Уважний пан зручно розмістився вже між розставленими ногами. Білосніжна шкіра приваблювала своїм оксамитом. Дзян Чен витягнув перший палець та почув засмучене зітхання. Здається, Лю зрозумів, від чого раніше відмовлявся. Але молодому голові подобалось дражнити свого нового коханця, тому він зробив вигляд, що відволікається. Жалібний стогін знову привернув його увагу, але він не поспішав повертатися до гарячого входу. Стінки помітно пульсували, очікуючи більшого. Він непогано так роздратував їх. Розтягувати всіма пальцями не обов’язково, якщо гарно помацати кільце м’язів на вході: це краще допоможе розслабитися.

Але Льов Цінґе дуже хотів відчути себе заповненим, тому так тягнувся за новою порцією відчуттів. Дзян Чен натомість взяв свій ремінь та почав навмисно повільно прив’язувати руки хлопця до залізного узголів’я ліжка.

– Молодий пан, Ви так і будете мене катувати очікуванням? Я гадав, що ви простили мене за несподіване відвідування. Чи я досі підозрюваний, якого потрібно покарати? – хтиво прошепотів Льов Цінґе.

– Я не хотів застосовувати силу, але ти обурив мене такими зауваженнями, – Дзян Чен підло усміхнувся та несподівано вкусив хлопця за плече, почувши зойк у відповідь.

Такий несамовитий крик болю, якщо чесно, ще більше збудив пана, тому наступна зупинка зубів відбулась на станції внутрішньої сторони правого стегна.

Лю іноді зводив ноги, тим самим стискаючи голову Дзян Ваньїна, коли той вирішив нахилитись, щоб облизати голівку члена коханця. Здається, Льов Цінґе не дуже розбирався в близькості, тому так різко реагував на несподівані наміри Дзян Чена, розцінюючи це як атаку.

 

Добрих десять хвилин покусувань та вологих маніпуляцій язиком з голівкою члена увінчалися скигленнями полоненого, який відчайдушно бажав вже наступних кроків. Дзян Чен почав діяти, вирішивши, що отвір Льов Цінґе достатньо підготовлений до гостя. Він потягнувся за олією.

– Якщо хочеш скоріше, то повинен мені допомогти добренько намастити цього друга, щоб він швидко ковзав у тобі та не спричинив болю або не зробив тріщин, – чоловік повільно провів долонями по стегнами, роздивляючись чудову картину перед ним.

Льов Цінґе погодився та гойднув головою в сторону зв’язаних рук. Дзян Чен вирішив позбавити хлопця від тиску ременя. Лю відразу почав розминати кисті рук круговими рухами та змінив своє положення, вставши колінами на ліжко. Він взяв олію, виливаючи значну частину на член Дзян Чена та затискаючи його у своїх руках. Долоні почали повільно ковзати вздовж всієї довжини. Цей могутній стовп трохи лякав, бо хлопець не був впевнений, що здужає прийняття його повністю в себе. Але, здається, молодий пан не поспішав, тому давав Лю спочатку спробувати охопити його руками. Було приємно відчувати цю обережність та турботу, яка могла здатися не явною спочатку, але такою солодкою тепер.

– Здається, цього достатньо, – нібито запевнив сам себе Льов Цінґе.

– Можливо, ти хочеш перехопити ініціативу? Якщо тобі буде так більш спокійно та комфортно, то чому б ні? – Дзян Чен ніжно торкнувся талії хлопця, пригортаючи його до себе в обійми.

Льов Цінґе ледве помітно тремтів, але тепле возз’єднання тіл додало впевненості в своїх силах. Хлопець хитнув головою та доволі власно повалив Дзян Ваньїна на м’які подушки. Він підвівся знову на коліна, перекидаючи одну ногу на протилежний бік стегна Дзян Чена.

Хлопець трохи розсунув сідниці, починаючи пробувати майбутні розміри для себе. Обравши для себе першим кроком лише голівку, він дуже зрадів своїй обачності, бо навіть ця частина була великою для нього. Але, на щастя, анальний отвір був вже розслабленим, а член гарно натертий олією, тому він зайшов м’яко. Почувся слабкий стон задоволення, коли справа пішла трохи швидше за допомогою Дзян Чена, який також контролював процес. Було важко триматися у такій позі, тому сильні руки пана на талії були доречними. Рівновага була відновлена, як і відчуття твердою поверхності під ногами, якщо можна так обмовитись про м’які простирадла на ліжку.

Половина члена вдало опинилась у полоні збуджений та пульсуючих стінок. Льов Цінґе вирішив трохи перепочити, намагаючись відновити дихання. Дзян Чен знову вирішив люб’язно не поспішати, але одночасно не гаяти часу, тому одна його рука зосередила увагу на стоячому члені Льов Цінґе.

Пальці зімкнулись кільцем на члені: повільні рухи вгору вниз змушували хлопця опуститись ще більше на член молодого пана. Дзян Чен повинен був зняти каблучку, щоб не завдати болю ніжній шкірі Лю, але він обрав шлях обережно подразнити його. Прохолодний метал постійно зачіпляв вуздечку та набряклі через збудження вени. Кожен такий швидкоплинний момент слугував гарним сигналом для подальшого просування у цій нелегкій справі.

Останньою краплею став легкий заряд струму, який лише полоскотав член, але цього вдосталь хватило, щоб Льов Цінґе голосно простогнав від несподіванки та повністю прийняв в себе молодого пана.

– Це було занадто неочікувано, не думаєте? – Льов Цінґе цикнув, хоча в його голосі неможливо було почути відрази, бо хлопець був задоволений таким підступним прийомом.

– Хочеш відчути більше? Не бійся, я тримаю тебе. Поклади одну руку собі на член, а другою можеш спиратися на ліжко, якщо так зручніше, – солодко прошепотів Дзян Чен.

Лю погодився з такою пропозицією і одразу відчув новий поштовх у собі, коли пан трохи підняв його за талію та знову опустив. Хлопець задоволено почав скиглити,  наче пес, та поклав долонь на свій член. Через декілька рухів його зненацька знову привітав новий викид струму, який був впевненіше минулого, але все ще безпечний. Така дивина змусила його прогнутися у спині та почати впевнено рухатися, щоб задовольнити потреби своїх пульсуючих стінок.

Все усередині горіло вогнем, а кожне входження супроводжувалося розпусним звуком з характерним хлюпанням.

Льов Цінґе, не витримавши нової для нього атмосфери, тихо засміявся, розуміючи, як не благородно виглядав. Цікаво, щоб про нього подумав зараз Шень Цінцьов? Мабуть, називав би його нікчемною людиною, яка прогнулась під обставинами.

– Чого смієшся… – трохи здивовано спитав Дзян Чен, а потім, помітивши сльози, заспокійливо перемістив руку з талії на щоку, – або плачеш.

– Просто уявив, як міг загубити власну гідність перед людиною, яку так любив. Він… Він поважав мене, але вважав лише другом. Гадаю, що його коханець б зараз кепкував з мене, – сумно промовив Льов Цінґе.

Така різка зміна настрою помітно засмутила молодого пана, але він тепер не міг би наважитися заперечувати чужим почуттям. Раніше його радикальність у вигляді заборони емоцій для себе та інших призвела до розриву теплих стосунків з братом. Лю має право відчувати себе зрадником та приниженим, хоча ця культура повинна вмерти. Секс – це не приниження, а втіха та згода обох партнерів на це. Спільне рішення, яке може стати одноразовою акцією або допомогою один одному у важкий для них час. Але чомусь зараз Дзян Чену здавалось, що він не готовий на короткочасне партнерство однією ночі.

Лю катував себе почуттям провини: було важко зраджувати своєму першому коханню. Для нього було найстрашніше зрозуміти, що йому подобалась ця помилка. Сильні руки дарували впевненість у завтрашньому дні. Серйозний погляд спочатку віддавав холодом, але невдовзі продемонстрував свої переваги у вигляді благонадійності його власника. Така людина може запропонувати своє плече, хоча в той самий час відмовиться від допомоги для нього самого. Гордий і владний. Але одночасно така особа намагається виправити помилки минулого шляхом будування майбутнього без зарозумілості та страху.

 

Хоча побоювання завжди мають місце, але це повинно бути здорове занепокоєння, а не відчайдушна боязнь власної тіні.

 

Люди вчиняють помилки, тому що вони люди.

 

– Тобі зараз приємно? Ти відчуваєш себе трішечки щасливіше? Ти задоволений? Це насолода для тебе? – обережно запитав Дзян Чен.

Трохи замислившись, Льов Цінґе гойднув головою:

– Так, і це найстрашніше. Мені приємно навіть не через секс, а просто внаслідок отриманої уваги…

– Ох, здається, цей пан загубився десь на шляху вдосконалення. Розуміння та пробачення себе – теж важлива частина. Не відчувай сором за щастя. Якщо ти справді опинився у таких обставинах, то не вважай, що безсовісно користуєшся положенням. Ні. Ти просто вперше обрав себе, а не примарну надію. Але чому б не зробити це новою вірою у радість завтрашнього ранку? – Дзян Чен усміхнувся та притягнув Льов Цінґе заради гарячого поцілунку.

Лю почав знову рухатися після поцілунку. Він все ще плакав, але поступово сльози зійшли нанівець та висохли. Дзян Чен продовжив гладити обличчя парубка подушечками пальців, які мали трохи жорстку від постійних тренувань шкіру.

Льов Цінґе навчився знаходити найприємнішу точку, тому його темп став просто шаленим та хаотичним, як і їхня дивна зустріч.

– Ах… Дзян Чен… Я скоро… – хлопець голосно стогнав, розуміючи, що скоро дійде до логічної розв’язки.

Саме тому молодий пан скористався своєю долонею у достатній мірі, щоб член гостя запалав бажанням соковито закінчити. Льов Цінґе підгорнув пальці ніг, голосно закінчивши з неконтрольованими рефлексними здриганнями. Дзян Чен вирішив вийти, щоб дійти до кінця поза межами тіла Лю, але той наполегливо сів знову на його член. Стінки були зараз дуже розпалені та м’які, але це не завадило знову почати рухатися, коли він трохи посидів та відпочив від оргазму.

Дзян Чен рикнув від задоволення, коли зміг дійти до фіналу. Натомість Льов Цінґе також ще раз зміг відчути несамовиту насолоду вдруге.

Він не очікував, що займатися коханням так втомлює. Це було навіть важче, ніж тренування, бо забирало не тільки фізичні, але й емоційні сили. А втім, такий процес дарував розслаблення та нові почуття, які не можна купити.

– Цей молодий пан бажає, щоб його полонений залишався під наглядом і надалі. Голова Ордену обіцяє турбуватись про нього у ролі коханої людини, якщо той погодиться залишитися не силоміць, – Дзян Чен поцілував Льов Цінґе у шию, подарував йому табун мурах.

– Оу, а якщо я відмовлюсь? Сховаєш мене у своїй в’язниці? – Лю посміхнувся, трохи заграючи подивившись на Дзян Ваньїна.

– Тільки якщо у в’язниці мого серця. Але хто сказав, що звідти можна вибратись? – Дзян Чен владно провів по спині хлопця, натякаючи, що в нього немає вибору.

А Лю і не заперечував, розуміючи, що цей молодий пан любе грати роль володаря, але все ж він трохи ніжна натура, яка не зашкодить і не буде квапити. Льов Цінґе не вірив у кохання з першого погляду, але якась симпатія між ними промайнула. Це було помітно по відвертим поглядам, які дарували тепло на серці.

Льов Цінґе міг вважати себе зрадником своїх почуттів, бо більше не намагався повернутися та зустріти своє минуле кохання. Але чи варто чіплятися за шисюна, який і так щасливий? Можливо, це його шанс отримати власний білет у майбутнє.

– Тоді тобі прийдеться повірити в те, що цей загублений пан справді з іншого світу, який може відрізнятися від вашого, – Лю провів рукою по лобу Дзян Чена, прибираючи волосся.

Молодий пан погодився, взявши втомленого коханця на руки. Їх ще чекала гаряча діжка з водою, щоб гарно змити всі ці “красоти” з їх тіл.

 

Здається, треба буде пройти довгий час порозуміння, але ця зустріч, напевно, повинна була статися, щоб два одиноких пана знайшла свій спокій у серцях один одного.