Цей гріх на двох. Праведна невизначеність

Таких дівчат називають правильними. Таких жінок називають жінками. Вона слухняна донька, ввічлива пані, уважна господиня та помічниця своєї матері. Любить миле, пахне смачно, жартує і єдиним мінусом у суспільстві, котрим вона грішить, є надмірна балакучість, котра є поганий тон, та любов до їжі. Наскільки кривляться вельможі, бачачи “ненажерливість” красуні. Та це лише у їх фантазіях, вона ж, неначе янгол, відбирає найкраще, щоб поласувати і оцінити мистецтво кухарів.

 

Азірафаела, одна із дочок графа Фолінга, приїхала після навчання у жіночому пансіоні. Вона не каялась у цих її вищеназваних гріхах, привезла назад їх, як і свою м’якість та сяйво. Її присутність освітлює місце, де вона стоїть.

 

Кроулі ж лише робочий персонал – гувернантка молодших дітей сім’ї Фолінгів. Вона бачила Азірафаелу декілька разів, та дівчина лише кидала їй мізерно мало слів із ввічливості. Довгих розмов вони не мали, а Кроулі все більше усвідомлює, що напевно б змогла бути з нею подругою, знайти собі тут підтримку, бо слуги цього маєтку більше остерігаються гувернантки з поваги і страху до її зміїних, гострих очей, ніж хотіли розділити хоча б чай поза часом трапези.

 

Кроулі стоїть у кутку, дивлячись зовсім не за дітьми, котрих мала б стерегти, натомість її тягне до цього зефіру, що стоїть біля столу і весело розмовляє з батьком. Кроулі – жінка сувора, вона не любить солодке, завжди кидає тінь, зливається з нею і стає суцільною її частиною.

 

Коли містер Фолінг повертається до своєї дружини, турботлива сестра звертає увагу на своїх молодших сестру і брата, котрі байдикують біля гостей. Вони їй сміються і тягнуть то на вулицю, то гратися, але Азірафаела м’яко їм відмовляє, бо непристойно кидати гостей.

 

– Тоді пішли до міс Кроулі! – Оголошує рішення Ліат, вже тягнучи дівчину до жінки при стіні.

 

Азірафаела дивиться на гостей і хоче зачепити когось розмовою, здається, що до цієї жінки шлях їм пропускаються всі, наче хочуть цієї доленосної зустрічі. Ця жінка у тіні неймовірно погрозливого вигляду. Її волосся як змії, сплітаються у зовсім не охайно прибрану зачіску і падають на плечі та виглядають з-під її чорного капелюшка своїми вогняними головами. Її худе тіло, вилиці,- все наче виточене із гострого інструменту якогось невмілого майстра, котрий бачить красу у прірвах скель. З цієї скелі падає і Азірафаела з кожним кроком. Ця жінка небехпечна, вона знає собі ціну, знає як поставити на місце чоловіка, панів, слугів… З такими міс Фолінг краще не водитися.

 

– Здрастуйте, міс Кроулі,- ввічливо і тихо вітається Азірафаела, відчуваючи, що Ліат і Джен дратують гувернантку своїми криками, наївністю та наполегливістю.

 

– Здраствуйте, міс Фолінг. Всі раді Вашому приїзду, тепер діти будуть більш слухняні, бачачи приклад старшої сестри. – Голос міс Кроулі, наче батоги: вони обпікають шкіру.

 

Азірафаела зашарілась і подивилась на своїх брата та сестру. Вона їх любить і таке зауваження розслабило її відношення до гувернантки. Міс Фолінг не бачить сенсу звертатися до Ліата, котрий не чує її зараз, діймаючи Джен та міс Кроулі, котра стоїть непорушно і навіть не реагує, тому звертається до сестри: “Чи можна ми поговоримо з міс Кроулі наодинці? Я б хотіла дізнатися про ваші успіхи… Мати приховує від мене це, бо знає, що я не відчеплюсь від вас”

 

Її голос огортає оточення теплом. Їм не хочеться підкорятися такій м’якості, але з поваги до сестри та до погляду Кроулі… Джен відтягує Ліата кудись у натовп гостей.

 

Азірафаела повертається з усмішкою до Кроулі.

 

– Я рада Вас бачити. Хоч… Ваші слова під час мого від’їзду, вчинили у мені бурю, котру я принесла зараз Вам сюди у слова, щоб Ви забрали її назад…

 

– Я не можу її забрати, якщо ви так її зберігали. Це було лише зауваження невихованої гувернантки, Вам, пані, не потрібно на нього зважати і носити. – Кроулі перериває Азірафаель і відповідає достатньо чітко, щоб міс Фолінг відчула себе брудом під її ногами. Манера говоріння цієї жінки вражає навіть через стільки років!

 

Азірафаела насуплюється, як вміє лише янгол: схиляючи до покаяння. Кроулі піднімає лише вище голову, щоб протистояти цій хвилі.

 

– Ви не змінились. Надіюсь, хоча б Ваш гріх, котрий є Вашою темною таємницею, Ви вилікували! – Азірафаела дізналась про орієнтацію Кроулі випадково і відтоді їй важко тримати це за зубами. Вона й не розуміє чому взагалі тримає це у таємниці. Їх розмова коливається з теми на тему, наче за ці кілька хвилин вони намагаються охопити все несказане. Азірафаела вирішує підняти цю тему не зволікаючи ще на роки. – Це гріх і на мені. Я мовчу про Ваше падіння, мовчу і дозволяю Вам далі думати про таке. Ви каєтесь?

 

– Ні.- Кроулі викликає повагу своєю стійкістю та насмішкою щодо своєї хитої позиції: – Не переймайтеся, я не чіпаю панночок Вашого польоту.

 

Азарафаела червоніє і обурено фиркає, дивлячись у її палаючі єхидством, впевненістю та ще чимось очі. “Ще щось” схоже на пристань, до котрого припливає втомлений від довгої подорожі корабель. Воно лякає міс Фолінг, змушує діяти рішуче і нестримно. Вона вже все зважила за своєї відсутності.

 

– Я більше мовчати не в силах! Я розповім батькові. Я винна перед сім’єю мовчанням…

 

Кроулі схвильовано набрала у легені повітря, щоб заперечити, але підійшов джентельмен, один із гостей і міс Фолінг перемкнула всю увагу на нього.

 

Його ім’я – Едвард Ноунс. Він не витонченої натури, харезматичний, та наповнений жовчі, заздрості та надмірного бажання принизити візаві. У цьому Азірафаела бачить його схожість з Кроулі. Хоч й так, але є у нього і достойне – на цьому міс Фолінг старається  акцентуватись, бо він часто залицявся до неї, надсилав листи та подарунки, подобався містеру та місіс Фолінг, а отже і Азірафаелі.

 

Едвард запрошує її до танцю, дивлячись на Кроулі до самої позиції танцю. Азірафаела проймається жалістю до себе, котру передає у погляді на чоловіка поруч, знаючи що це скрушення на її лиці він і ніхто інший не помітить.

 

– У Вас екстравагантна гувернантка,- зауважує джентельмен, бачачи проникливий погляд жінки.

 

– Справді. Навіть дуже… Вона не на довго ще затримається у нас. – Намагається попередити Азірафаела, звертаючи свій погляд вже на інші пари.

 

– Чому? – Ноунс навіть відвівши погляд від Кроулі майже не дивиться на Азірафаелу, постійно зосереджуючи погляд на її зачісці, а не на неї самій. Міс Фолінг, не дивлячись на свою любов до танців та майстерності у цьому, за це йому відтопчує кілька разів ноги. НІ, не тому що бажає помсту, а тому що партнер настільки байдужий до неї, що пропускає рух за рухом, змушуючи обох незграбно кружляти. 

 

– Тому, що вона погано впливає на дітей.

 

– Ох, міс Фолінг, мені здається Ви просто хочете взяти їх під свою опіку. Ви славитися своєю любов’ю до рідних, та напевно професіонали краще з цим справляться,- Ендрю не підбирає слів, майже фамільярнічає з міс Фолінг, але її, напевно, просто дратує вже цей бал.

 

– Краще, ніж їх старша сестра, котра одна із небагатьох освітчених жінок Англії? – Азірафаела впевнена у своїй позиції незалежності від обов’язку шлюбу. Її батько має авторитет і наполіг на законному успадкуванні дітей його майна, без зважань на стать. Таке рішення стало причиною впевненості Азірафаели у своїй гідності як людини. Однак Ендрю Ноунс на це лише розсміявся.

 

– Такі жінки, як міс Кроулі можуть дозволити собі залишатися “міс”, однак Вам краще скоріше стати “місіс”, якщо не хочете бути дурепою у суспільстві. Вона вимушена працювати, а Ви вимушені прийняти щасливе життя материнства… Якщо міс Кроулі у вас не затримується, то я запрошую її до себе на роботу. Чи відрекомендуєте Ви мене їй?

 

Азірафаела розглядає Ендрю, намагаючись розгледіти хоч крихту честі цього чоловіка, але даремно: кожне нове слово тарабанить у вуха, наче його вирок собі. Міс Фолінг подивилась на Кроулі, котра одразу подивилась у відповідь. Їх погляди розігрівають повітря. Гувернантка настільки пристально дивиться, що Азірафаелі здається, що вона чує їх діалог і співчуває їй та собі. Все ж вони двоє стали жертвами хамства Ноунса.

 

– У Вас немає дітей…- Зауважує Азірафаела, продовжуючи тримати зоровий контакт з кроулі, котра все ж здивовано вигибає брови і наче питає чи потрібна допомога. Вона не чує, але бачить це скривлене лице міс Фолінг, котра ладна ось-ось закінчити розмову з гостем.

 Ендрю посміхається, дивлячись теж на Кроулі.

 

– У мене знайдеться для неї робота. І незалежні хочуть теп…

 

Гучний ляпас вражає всіх присутніх. Кроулі здригається, не знаючи що відбулось у цю мить між ними: ще хвилину тому Азірафаела дивилась на неї, хмурячись і бажаючи знищити, а в іншу дає ляпаса містеру Ноунсу. 

 

– Божевільна. Ось що освіта робить з жінками!

 

– Ви хочете ще раз отримати від божевільної?

 

– Що відбулося? – Містер Фолінг підійшов пізно: Азірафаела поглядом дала зрозуміти, що глибоко ображена цим чоловіком і пішла геть.

 

Ця подія занепокоїла народ: всі почали обговорювати побачене. Хтось осуджував поведінку пані, а хтось жалів її та звинувачував чоловічу безтактність, котру, очевидно, проявив містер Ноунс, сказавши леді щось непристойне.

 

Кроулі теж спохватилась. Вона відійшла від стіни, котру досі підпирала, і не знає йти їй слідом, чи не втручатися, а краще знайти дітей. Поглядом вона знайшла дітей бвля місіс Фолінг, а отже не вдасться приховатися за відповідальність. 

 

“Можливо, піти до себе?” – думає Кроулі, йдучи стежкою двору.

 

Ніжно пастельна сукня видніється серед кущів, як яскрава квітка. Кроулі усміхається, відчуваючи як у грудях розливається тепло від аромату млинців та сиропу. Але вона бере себе у руки і перетворює усмішку на посмішку, сідаючи поруч з пані на лаву.

 

Зараз вечір. Вже темніє і холодний вітер пестить плечі, наче вкриваючи таким чином ковдрою турботи від спеки. У траві хтось цвірінькає, навіть чути вечірніх птиць.

 

Гувернантка та міс Фолінг мовчать. Доки Кроулі не чує тихі схлипи, котрі супроводжуються шмарканням. Кроулі ненавидить сльози, але цього разу вона відчуває щось більше, ніж роздратування – злість. Їй хочеться знищити Ноунса.

 

– Перепрошую, пані, але через що ви плачете? – Кроулі простягає їй носовичок.

 

Азірафаела стиснула цю тканину, але використовувати не наважиться: гладить її пальцями. Так соромно перед цією сильною жінкою, що вона не така ж. Не має стільки свободи і водночас має більше, ніж гувернантка.

 

– Ви праві, я даремно плачу. Просто тиша розчулила. – Азірафаела усміхається знов. Їй ніяково з гувернанткою. Вона її все одно не зрозуміє: створена з іншого тіста. Проблеми розбещеної пані не тягнуть на рівень проблем гувернантки з авторитетом злої демонеси.

 

Кроулі відводить погляд на руки Азірафаели і довго дивиться на ці пухкі пальці, що стискають її носовичок.

 

– Я не проти, щоб Ви плакали, пані. Я просто не вважаю добрим плакати через те, що ви розізлились на мене чи через поведінку містера Ноунса. Краще вже дати відсіч. Хоч Ви з цим справились, – Кроулі посміхається, згадуючи ту чудову картину, коли Азірафаела довела всім, що створена не лише із м’якого пудингу, але й гострих спецій. У гувернантки на цей рахунок сумнівів не було й раніше. Можливо, лише на початку їх знайомства.

 

– Він просто вчинив…

 

– Несправедливо стосовно когось? – Кроулі подивилась на її профіль, котрий став болісним.

 

– Погано відізвався про жінок…- Азірафаела підкреслила у голові кожне слово: Кроулі надто добре її знає. Вони не так часто розмовляли до її від’їзду, щоб стільки знати. Вона нею цікавилась? Маніпулює? Чогось вимагає? – Мене столиця навчила, що це не правильно.

 

Азірафаела встає з лави і її голос набуває жорсткого тону:

 

– Я не Ви, міс Кроулі. Вас нічого не виправдає, навіть прогресивність столиці і Ваша уважність до мене сьогодні. Збирайте речі до завтра.

 

Кроулі залишається одна у легкій злості через виникненні обставини. Азірафаела вкотре залишає останнє слово за собою.

 

“Вчепилась так до цього, наче я її до чогось примушую!” – Кроулі зітхнула, дивлячись услід коротким крокам леді.

 

Але попри очікування Кроулі до неділі Азірафаела тримала мовчання. Вона спілкувалась з нею коротко, трохи відлучала дітей від її впливу, займаючись ними і піднімаючи тему з місіс Фолінг про важливість найняти ще одну гувернантку. Авжеж, це були лише натяки на заміну Кроулі, що дратувало її. Кроулі знає, що міс Фолінг розпоряджається її життям як хоче, що у її руках її доля, її спроможність завтра заробляти у чужому домі, або назавжди бути вигнаною у суспільстві.

 

У неділю, після Богослужіння, Кроулі запросила служниця за обідній стіл з панами. Гувернантка розгублено одягається і піднімається з кухні для прислуги до сім’ї Фолінгів, котрі насолоджуються сімейною розмовою. Кроулі неохоче сіла навпроти Азірафаели, котра розпливається в усмішці, наче давній подрузі. Пані ніколи не проявляла стільки лицемірства, скільки в останні дні. Або ж це зовсім не лицемірство, а план, про котрий бідна наймичка не здогадується. Так і було, бо наступні підведені розмовою слова, вразили кожного члена родини і гувернантку за столом:

 

– …і я, як міс Дріж, хочу поїхати у свій особняк, відданий тобою, тато, окремо. Це не дивне бажання, я вже давно про це думала і готова до самостійного господарювання у невеликому будинку. А з собою я візьму міс Кроулі. Вона чудово показала себе, як гувернантка для моїх сестри та брата, а ще як подруга. У мене немає сумнівів, що вона зможе якнайкраще мені допомогти у ведені господарства.

 

Місіс Фолінг довго дивиться на шоковану Кроулі, котра вже встигла відчути занепокоєння. Чи не хоче її позбутися Азірафаела дорогою? Вона зовсім не жорстока, не схильна до всього того, чим наділили її страхи Кроулі за останні дні, а все ж гувернантка відчуває себе безпомічною і загнанную у кут.

 

– А чому я з тобою не можу поїхати, люба Азі? – Обурено запитує місіс Фолінг, стараючись надати голосу більшої материнської турботи.

 

Азірафаела червоніє і хитає головою.

 

– Не мало моїх подруг живуть зі своїми найкращими подругами разом. У цьому нічого злого немає… Так я забезпечую себе не самотнім майбутнім, але вірними друзями, чи не так правильно?

 

Містер Фолінг слухав уважно і кожне наступне слово здається йому якимось кривим і неправильним, наче він йде на поводу чогось ганебного.

 

– Ти точно впевнена, люба? Це звучить… Доволі двохзначно. Ти наче заміняєш чоловіка жінкою…

 

Азірафаела встає з місця і схвильовано починаючи виправдовуватись. Її слова звучать переконливо, невинно, так наче слова батька не просто безпідставні звинувачення, а вирок її життя, з котрим вона нізащо не погодиться.

 

– Нізащо! Нізащо про таке навіть не кажи, я не йду на поводу гріха, я просто хочу жити окремо, але відчувати чиюсь присутність… І я довго підбирала кому я можу довіряти.

 

Місіс Фолінг повертається знов до стривоженої Кроулі, котра натомість змогла надати своєму вигляду притаманної їй різкості і насмішки. Вона відсторонюється від ситуації, спокійно смакуючи свій обід.

 

– Міс Кроулі, якщо для Вас це буде прийнятно, чи можемо ми покластися на Вас?

 

Кроулі здається, що у цій сім’ї всі здуріли. Азірафаела водить ними, як їй заманеться, і нею теж… Чого їй хочеться? Таким чином вона віддаляє її від своєї родини? Хоче вчинити милосердно по відношенню навіть до такої грішниці і грубіянки як вона? Кроулі слухала кожне слово, надіючись, що Азірафаела так підводить до теми звільнення, але ні слова про це не було.

 

Гувернантка знов дивиться на цього янгола з жалістю, що вона живе у цьому світі, де її дій ніколи не зрозуміють. Віддана сім’ї, принципам, своєму баченню справедливості та між тим йде за власним розумінням любові.

 

“Ніколи ще я не бачила чистішої християнської вірності та любові до ближніх. Попри бачення гріхів, вона залишається прихильною до людей, бо бачить у них основу спасіння. Яке ж дурне упередження у людей, що вважають її наївною! Вона бачить більше, ніж вони, вона чує більше, ніж пастор на сповіді і виголошує більше, ніж сповідник і проповідник!” – Кроулі скрушена своїми почуттями, виходить зі столової. Вона не знає, що буде далі і чи насправді побачить Азірафаелу колись після. Вона мусить тікати, чи не так?

 

Кроулі підходить до Азірафаели, котра дає накази покоївкам зібрати їх речі, і відчуває як рука сама простягається до цього світла, але невинний погляд Азірафаели руйнує всі сподівання та надії на, хоча б володарювання своїми снами. Навіть це Кроулі мусить забути, відпустити і втікти, доки ця свята вода не знищила її.

 

– Пані, що ви хочете? Що Ви задумали? Чи не простіше мене звільнити?

 

Азірафаела бігає очима по силуету жінки навпроти і не знає, котрі слова доречні тут. Вона, наче дурепа, стоїть тут і розуміє, що весь світ нагострив на неї списи. Кроулі теж її знищить, правда?

 

– Я хочу тебе врятувати…

 

– Ви не зможете мене змінити! Нізащо!

 

– Ти поїдеш зі мною і крапка, якщо хочеш врятувати своє положення. – Азірафаела чує як її серце б’ється, бачить як Кроулі втрачає самовладання і сльози котяться по її щоках. Чому у ній стільки довіри до тієї, що хоче її змінити? Чому немає огиди, ненависті у цих янтарних очах? Азірафаела з винною дивиться на ці муки і мотає головою, віддаючи носовичок, котрий належить Кроулі і був у міс Фолінг досі.

 

– Не варто плакати. Все буде добре…

 

– Я для Вас предмет, котрим можна керувати? Я й так повністю у Ваших руках, а Ви намагаєтесь знищити мене вщент! Я мушу відмовитися від Вашої пропозиції і поїхати сьогодні ж,- Кроулі суворо витирає сльози і дивиться на Азірафаелу, як на воду, що хоче загасити її вогонь.

 

Міс Фолінг знову розгублено дивиться на Кроулі і врешті промовляє з ледь відкритих губ: “Я не можу Вас тримати”,- і дерев’яно розвертається, щоб піти від сорому, котрий відчула у момент їх задовгої розмови. Кроулі знає цей погляд – Азірафаела збентежена. Гувернантка зітхає, знаючи, що хоч тисячу разів пожалкує, а піде за Азірафаелою все одно.

 

Містер і місіс Фолінг неохоче відпустили доньку спробувати себе у самостійності, проводжаючи її з любов’ю і підтримкою. Кроулі вже сиділа в екіпажі, дивлячись на те, як Ліат і Джен просяться до сестри у карету, але Азірафаела лише ніжно обійняла їх і поцілувала кожного у щоку та лоб, відпускаючи і залишаючи тут.