Цвяхи

Чи це був найважчий момент його життя? Не знати точно… Колись давно, у часи, коли жахливі відчуття затьмарювали розум, він би навіть мріяв про це, однак зараз, будучи безтілесним, примарним чимось, йому стало страшно. Ні, він абсолютно точно не був мертвим.  Янголи вже встигли сказати, що його час ще не прийшов. Він просто впав у кому.

Як це трапилось? Коли все почалося? Кого слід звинувачувати? Він мав достатньо часу, аби все обміркувати.

Кохана жінка, некохані родичі. Все було дуже просто. У їх сім’ї все завжди було досить складно. Та ніколи він не думав, що дійде до такого. Вони як завжди – просто сварилися. Він і батько, якого підтримувала вся родина. В нього знайшли лейкемію на останній стадії без шансу на лікування. Як часто таке і буває, навколо одразу з’явилися люди, яких він не бачив вже понад десять років. Всі люди ласі пообгризати чужі кістки.

• Досить!, – сказав він, ледь не вдаряючи кулаком по столу за родинною вечерею, коли черговий дядечко знову і з усією турботою згадав про заповіт. – Я чудово розумію, що ви всі вже мене похоронили, однак чи могли б ви перестати ділити моє майно хоча би в моїй присутності?

Дядько на це обурився і почервонів. Затинаючись на кожному слові, він, використовуючи усі свої ораторські здібності, почав сльозливу промову про родину, яка має триматися разом, про сімейні зв’язки і про любов рідних. Хворий не зміг стримати отруйної посмішки, почувши ці слова. Щоб говорити про любов, треба вміти любити, а не шукати можливостей для наживи.

Будучи ще школярем, він не міг визначитись із тим, чим хотів би займатись і поступив до університету пізніше ніж його однолітки. Як не дивно, родичі були цим невдоволені. Всі говорили стандартні речі про двірників і подібні речі, які зазвичай кажуть вчителі неслухняним учням. Як добре, що в ті часи ще не набула популярності культура відміни, інакше йому було б непереливки.

І ось сьогодні, сидячи в колі невдах, що вміють лише засуджувати, він – власник меблевої фірми, успішний бізнесмен, вірний чоловік і просто хороша людина. Жаль, що саме йому доведеться загинути.

З кожним днем ставало гірше. Його дружина робила все, аби його життя було легше. Інколи він відчував себе безпорадним від цієї опіки, але він знав, що вона старається заради нього і так їй легше, тому він не скаржився, а тільки дякував, гріючи у своїй душі непомірну ніжність.

Лікар сказав – дев’ять місяців. Саме стільки йому лишилося. З цей час йому треба встигнути зробити багато що. Його бідолашна дружина, що стала для нього єдиною опорою, могла залишитись ні з чим, тому він почав вчити її вести свій бізнес.

Хотів почати.

Її реакція була нищівною

• Не смій про це говорити! – зло видавлюючи із себе кожну літеру, прошипіла вона. – Не смій! Я не хочу цього! Я не можу! Ти не можеш!

Вона дивилася на нього з такою ненавистю, з часом почала кричати, про те, що він не може залишити її так! У них залишилось так мало часу, і він хоче витратити його на… це. Вона кричала, ридала, била своїми крихітними кулачками його в груди, а він цілував її щоки, стримуючи сльози. Він ніжно обіймав її плечі, що трусилися від кожного її тремтливого подиху, відчував, як сильно калатає її ніжне та сильне серденько. Він знав – вони впораються. Він мусив бути сильним заради неї. А вона – заради нього. І все це буде пізніше, та зараз вони мусять прожити цей біль, аби йти далі.

Він помер. Дивлячись на землю зверху, він бачив, як схудла його кохана, як посіріла її шкіра, якою чутливою вона стала. Оголений нерв. Він хотів би докричатись до неї, але йому не вдавалось.

• Я не вмер!

Бо він і не був мертвий. Всього лише кома. Та ображені родичі, котрих вигнали з маєтку і «забули» вписати у заповіт, зробили все, аби документально він був мертвий. Користуючись слабкістю його дружини, вони вирішили самі влаштувати проводи. Звісно, з її дозволу, який вона так наївно дала.

Тому, відчуваючи найбільший розпач у цьому житті, він не міг нічого, крім як дивитись. Ось – його тіло кладуть у труну. Долілиць. Бачить, як забивають цвяхи. Якщо він прокинеться, не буде жодного шансу вилізти. Якби він міг кричати, він би волав від жаху і розчарування. Не вірте людям, що говорять про любов. Тільки вони можуть зробити найболісніші вчинки, вдарити найвідчутніше. Він дивився, бачив, не міг відвести погляд. А його нещасна дружина навіть не підозрювала. Хай не знає. Хай не бачить! Такий біль надто сильний для її чистої душі. Тому, слухаючи бій молотків, він змирявся. Старався тримати себе міцно. Янгол сказав, що це ще не кінець. Найгірше попереду.

Дружина була страшенно зла, коли дізналася, що чоловіка похоронили без неї, та вже було пізно. Вона розірвала зв’язки з усіма його родичами. Повністю захопилася роботою, аби е було часу думати і горювати. Вона трималася стійко, з часом стаючи черствішою і байдужішою. Йому було сумно це бачити, та він пишався нею та її силою. Вона молодець. І, колись, вона відпустить його і буде щаслива.

Після похоронів пройшов місяць.

Він розплющив очі.