***

— Одного разу ти сказав що єдине, що рухає людиною, це страх. Хіба це так? Хіба нема любові в твоєму житті, Олександре?

Тоді, на балконі у захопленому того дня місті Вавилон, Гефестіон спитав його. Олександр відповів, проте запам’ятав це питання.

“Хіба немає любові у твоєму житті?”

Тоді, дивлячись на свого кращого друга з самого дитинства, коханця і соратника, що є поряд з ним зараз, що завжди бачив його справжнього, що завжди вірив йому і в нього, Олександр розуміє: є.

“моя любов все ще зі мною”

А коли лежить вночі у ліжку, пригортає Гефестіона до себе , прислухається до його дихання, він додає до цієї думки ще одну фразу:

“і я хочу щоб так було завжди”. 

Хоча всі бачать у ньому абсолютного мрійника, що здатен вірити в неможливе, Олександр, до чийого імені уже додали слово “Великий”, знає реальність, бачить реальність, усе розуміє. І в першу чергу, що немає нічого вічного. Гефестіон, його кохання… У ньому, в його почуттях він може бути впевненим, але його життя…

Навіть боги не владні над долею, над часом і над життям, що вже казати про простих (чи не дуже) смертних.

“але я знаю, що це бажання не може здійснитися” 

— додає він третій рядок у свій уявний лист Гефестіону, згадуючи ту розмову біля шатра з ним.

— Патрокл помер першим, — сказав йому тоді його Тіон, і в Олександра не знайшлося слів заперечити. Лише запевнити.

— Якби ти вмер, я би помстився і пішов вслід за тобою.

— Я вчинив би так само.

Коли Гефестіона тяжко ранили, і велика ймовірність того що він поліг на полі бою, Олександр знову згадує цю розмову.

“Я не можу жити без тебе, Тіон”

В тому бою поранили і його. Потім, коли вони уже нарешті зустрілися, Олександр відчув, як з його плечей нарешті впав невидимий тягар.

“Ти частина мене. Мені болить за тебе. Я справді не можу жити без тебе”

— Я люблю тебе, Олександре, — останнє, що він чує перед тим як його світ розсипається. Гефестіон з останніх сил промовляє ці слова а потім… Смерть його забрала Потім нема нічого. . Ні запитань, ні відповідей, ні мрій. Дикий біль і розпач, лють.

“Я хочу бути з тобою поряд”

— дописує він останній у свому житті лист. А тоді Олександр Великий відкриває пляшечку із трунком випиває все.

— Чекай на мене, Тіон.