Хто є хто?

В прокуреному закутку, де ледь чутно далеке гавкання собак, з неприємним шумом покотилася металева кришка перевернутого сміттєвого бака. Не звертаючи на нього увагу, Хьонджін продовжував бігти, поки не втрапив в стіну. Тупік, хай йому грець.

– Попався, – позаду пролунав задоволений голос юнака, – Тепер не втечеш.

– Комісаре, доброго вечора і вам, – усміхнувся Хван, смиренно піднявши руки, як тут їх заломили за спину і притиснули його до стіни, – Ого, це пістолет, чи ви дуже раді мене бачити?

– Я буду дуже радий тебе бачити в в’язничній камері, – прошипів Синмін на вухо затриманому, доторкаючись губами до червоних прядок волосся.

– Навіщо так довго чекати? – Хьонджін ніби не помічав в яку ситуацію він потрапив і насолоджувався нею, – Ми можемо провести обшук тут.

Визираючи із-за плеча, Хьонджін хитро споглядав на комісара і відверто терся об нього. Стиснувши зуби, Синмін намагався на це не реагувати, та тіло його думало інакше.

– Ворушись, – гаркнув комісар, смикнувши Хьонджіна за лікоть, – І без обшуку зрозуміло скількох ти вбив.

– Почекайте, комісаре, – пригальмував юнак, – Мені звісно казали що секс зі мною смертельно приємний, але від нього ще ніхто не вмирав.

– І знати не хочу, чим ти в своїй мафії займаєшся, – закотив очі Синмін, і підштовхнув Хьонджіна йти вперед, але той не двинувся.

– Мафія? – не зрозумів хлопець, – Яка мафія? Комісаре, ви щось наплутали.

– Тоді ж хто ти, як не мафія? – хмикнув Синмін.

– А ви подумайте мізками, комісар, – Хьонджін наблизився до розгубленого юнака і, не відводячи темних очей від його губ, прошепотів, – Я шльондра.

– Да я так і знав! – викрикнув Мінхо, кидаючи карту мирного мешканця на стіл.

– Як би ти не голосував проти нього кожний раз і доводив свою думку ще чимось, окрім: “Я голосую за нього, бо він Хван Хьонджін” ми б може і прислухались, – кепкував Чанбін.

– У мене гарна інтуїція.

– Яка так і не допомогла тобі дізнатися хто мафія.

– Да не може бути, що Чонін!

– А це що? – молодший з явною насолодою демонстрував усім свою карту, – До речі, Чан-і-хьон, дякую за постійний лікарський візит.

– Якого дідька, Чан?!.