Хто піде з вечірки першим?

— Лорд намагається зробити з моєї онучки що?! — вперла руки в боки Ейлін Снейп.

— Горокракс, — навряд чи вона потребувала повторень, але мозок Реґулуса відмовлявся міркувати розумно.

Герміона лежала на своєму ліжку бліда й нежива, у сукні з мереживними квітами, наче потопельниця Офелія з картини. Вона навіть дихала ледве-ледве.

— Звідки ти знаєш? — Ґіневра все ще дивилася на Реґулуса так, наче хотіла потикати пальцем і перевірити його реальність.

— У Поттера ментальний зв’язок з Лордом, — пояснив він і повернувся до Северуса.

Той був майже такий само блідий, як Герміона.

— Ти можеш… якось… витягнути її ментальною магією? — з надією спитав Реґулус. Він і далі туго мислив.

Снейп подивився на нього, як на ідіота.

— Ні! — гаркнув він. — Він не у її голові, він випхав її з власного тіла, блять, як я її витягну?!

Здається, раніше Реґулус ніколи не чув, щоб Снейп кричав.

— Куди випхав? — у Ґіневри теж думки ворушилися повільно, судячи зі всього.

— У Безчасся якесь, не знаю, домовик це так назвав, — пробурмотів Северус.

— Потойбіччя це, домовики просто його по-своєму звуть, — відгукнулася Ейлін. — То може, ходімо й нападемо на Лорда? — запропонувала вона. — Нам уже втрачати нема чого. Принаймні мені.

Поки решта її сімейства зберігала розгублену мовчанку, Реґулус наблизився до Герміони і торкнувся її долоні кінчиками пальців. Він не знав, нащо це зробив. Долоня була крижана, але на його пальцях раптом з’явився іній, а шкірою Герміони перебіглися іскорки. І одразу виникло відчуття, наче його покликали. Він інтуїтивно озирнувся і побачив у темному вікні віддзеркалення величезного чорного пса, що сидів біля його ніг. У кімнаті звіра не було.

«Може, це я можу її витягнути?» — Реґулус знову поглянув на Ґрима. Той схилив голову набік, наче припрошуючи в Аїдове царство.

Двері несподівано розчахнулися. Всі дружно кинулися в другу кімнату з паличками напоготові.

— Нарцисо? — здивувався Реґулус.

— Добре, що я вас знайшла! — її очі округлилися, коли вона побачила у вікні пса. — Гм, бачу, тут щось відбувається. Якщо твоя пропозиція все ще в силі, я… ми готові. От.

За спиною в неї показався набурмосений Драко і Луціус з підозріло порожнім поглядом.

— Він що, під Імперіусом? — спитала Ґіневра.

Нарциса махнула рукою майже кокетливо.

— Він усе одно погано вміє приймати рішення, — життєрадісно повідомила вона.

— Ага, — простягнув Реґулус і провів долонею по потилиці.

Віддзеркалення пса підійшло до дверей у коридор і завмерло ніби в очікуванні.

— Я думаю, я можу спробувати щось зробити, — пробурмотів Реґулус радше до себе, а тоді витягнув дзеркальце, яке йому дав Сіріус для зв’язку. — Але якщо вийде, драпати нам доведеться швидко, тож…

Здається, настав час спонтанних рішень. Втім, відколи він з Орденом, він майже постійно діє як ґрифіндорець.

— Зараз Сіріус покричить на мене матом, — анонсував він, — а потім ви всі вирушите у місце, де вам знімуть Мітки. І якщо вже така гульня, то прихопіть ще Макнейра і Герміониних друзів чи хто вони їй. А ми з Герміоною долучимося пізніше, — подумки він додав «Якщо пощастить».

— Я почекаю вас тут, — сказав Снейп. — Мітки в мене й так вже нема.

Ейлін відкрила було рота, але він суворо додав:

— Ні, ти підеш з Ґіневрою.

Реґулус лише кивнув, щоб не марнувати час на суперечки.

— Підготуй лети-ключ, — нагадав він Снейпу.

З одного боку, Реґулус терпіти не міг грифіндорські методи ведення боротьби, але, з іншого, слід визнати, що небезпека приємно лоскотала нерви. А можливість знову обскакати Лорда — ще приємніше.

Він свиснув псові і рушив до дверей.

***

Герміона вибирала шлях навмання. Вона не знала, куди має йти, і чи є сенс шукати вихід взагалі. Може, вона просто не пам’ятає момент своєї загибелі, а це справжнє потойбіччя? Хоча мертвою вона себе не «відчувала». Від таких безглуздих думок по спині продер мороз. Вона озирнулася на порожній коридор — по-своєму порожнеча з примарним світлом була не менш страшною, ніж якби вона побачила щось моторошне. Герміона зупинилася, притулилася спиною до стіни й заплющила очі. Серце так і зайшлося у грудях. Їй було страшно. Де вона? Що це за місце? Чому тут нікого нема? Але варто їй було так подумати, і звідкись з-за рогу долинув тихий спів. Герміона різко розплющила очі і нашорошилася. Хтось ледь чутно співав, але слів вона розібрати не могла. Голос жіночий. Мить повагавшись, вона підкралася до повороту і боязко визирнула.

У коридорі розлилася справжнісінька примарна ріка! Напівпрозорі хвилі линули крізь одну стіну, хлюпали в коридорі об невидимі береги й щезали в іншій стіні. На березі спиною до Герміони сиділа жінка з довжелезним чорним волоссям. На ній був старовинний плащ. Жінка співала, плетучи руками сітку.

Герміона повільно наблизилася. Жінка — це ж доволі безпечно, еге ж?

— Перепрошую… Пані? — несміливо озвалася вона.

Та продовжувала співати незнайомою мовою.

— Пані, ви не знаєте, що це за місце?

Не обертаючись, жінка закинула сітку у примарні води. Герміона боязко торкнулася її плеча, очікуючи, що зараз побачить замість обличчя череп або ще щось гірше. Жінка обернулася, і в Герміони відлягло від серця: у неї було цілком людське лице з чорними очима, рисами дивовижно подібне на Ейлін. Вона цілком доброзичливо посміхнулася.

— Вітаю, дитино нашого роду.

Герміона заклякла. Яке, кгм, офіціозне звертання.

— Добрий… — вона запнулася, не знаючи, який же час доби у цьому засвітті. — Ви не знаєте, де ми?

Жінка схилила голову набік з таким виразом, наче вона сказала щось збіса смішне.

— Ловлю для тебе відповіді, дитино, щоб ти заспокоїлася.

— Хто ви? — спробувала підступитися з іншого боку Герміона.

— Охоронниця. Посидь зі мною, заки по тебе прийдуть, — жінка поплескала по підлозі поруч.

Герміона з недовірою поглянула на примарну річку.

— Хто по мене прийде? — сідати вона не збиралася. Може, доцільніше буде втікати.

Істота (що може означати «охоронниця»?) замріяно проспівала кілька рядків.

— Той, кого ти раз прикликала своєю силою. Твоє відображення.

Жінка заходилася витягати сітку з води.

— Маємо добрий улов, дитино.

За сітку чіплялися мерехтливі нитки, схожі на якусь магічну субстанцію. Поки жінка акуратно розплутувала їх, Герміона дивилася на її плащ. Пасма чорного волосся ковзнули в бік і стало видно вишитий на плащі герб Принців. Охоронниця…

Жінка підвелася.

— Ви банші? — припустила Герміона, дивлячись в її лице, таке схоже рисами на Ейлін.

— Так мене називають теж.

Поки Герміона спантеличено кліпала, банші взяла її долоню в свою і намотала на зап’ясток нитки світла.

— Загублене твоєю матір’ю.

Герміона витріщилася на свою руку. В глибині білих ниток сяйва ковзало сполохами щось схоже на мікроскопічні картинки з фільму.

— Це спогади? — оживилася вона.

— Розумне дитя, — вдоволено кивнула банші. — А тепер тікай.

Неприємний холодок розлився у животі. Герміона відступила, насторожено дивлячись то на потойбічну істоту, то на спогади на своєму зап’ястку. А тоді наприкінці коридору з’явився згусток темряви і поплив до них, набуваючи обрисів обличчя з вузькими щілинами замість носа. Герміона з жахом впізнала в ньому Лорда.

— Тікай, дитя! — банші випустила довгі гачкуваті кігті, схожі на пазурі хижого птаха, і з моторошним криком кинулась на згусток темряви.

Вони покотилися підлогою, темрява лещатами обхопила фейрі, але та запекло відбивалася, шматуючи істоту пазурами і впиваючись у неї зубами. Герміона підхопила довгу спідницю і побігла в інший бік. Вона мчала так швидко, як тільки могла у своїх туфельках, потім взагалі їх скинула. Позаду чулося виття і зміїне шипіння. Герміона озирнулася саме в той момент, коли хмара мороку, що розрослася в розмірах, вивернула з-за рогу, вдарившись у стіну і відколовши шматок. Банші летіла за нею у повітрі. Вона знову встромила кігті в темну матерію, і та розлилася підлогою, мов туман.

Герміона розчахнула найближчі двері, потім ще одні й ще — їй навіть здалося, ніби вона відірвалася від погоні, бо звуки боротьби притлумилися. А потім вона знову вибігла в залу і помчала через неї до дверей, що вели у протилежну частину замку. Коли ж Волдеморт відчепиться від неї?! Треба було дати драпака від Смертежерів одразу, як з’явився спосіб зняти Мітку, і плювати на всіх цих Блейзів з Пансі! Чому вона завжди думає про інших?! І коли за нею прийде хтось там, про якого говорила банші? Йому саме час з’явитися!

— Герміоно!

Вона різко зупинилася. Мабуть, здалося. Вона невпевнено обернулася, але справді побачила Реґулуса, який спускався сходами. Неможливо! Пес Ґрим слідував за ним по п’ятах, висолопивши язика так буденно, що можна було й справді сприйняти його за Сіріуса, а не грізного віщуна смерті.

На обличчі Блека розквітла радісна посмішка, що бувало рідко й стирало звичний трохи похмурий вираз. Рукави сорочки, як завше, закасані, комір розстібнутий — просто тобі хлопчисько прогулюється з величезною потойбічною звірюгою, в якої очі світяться червоним, нічого особливого.

Герміона кинулася йому назустріч і майже впала в його обійми, одночасно засміявшись і схлипнувши.

— То це ти прийшов по мене, — пробурмотіла вона в його сорочку. Треба буде потім краще обдумати слова банші.

— Еге, пробігали повз і вирішили зазирнути на бал, — Реґулус притулився щокою до її волосся, — але щось тут нудно, ходімо кудись в інше місце.

Двері злетіли з петель. Реґулус відтягнув Герміону вбік, і двері пролетіли за кілька сантиметрів від них. Чорна хмара зі злим шипінням увірвалася до зали, банші все ще переслідувала її, але вже не могла втримати. Герміона і Реґулус позадкували.

— Ого, бал з бійкою, — пробурмотів він.

Очевидно, якщо Блеку відрубати голову, він жартуватиме ще п’ять хвилин.

Хмара метнулася в їхній бік, пес Ґрим перегородив їй шлях і оглушливо загавкав. Від цього гавкоту затремтіли стіни, хмара завмерла, а потім почала стискатися, наче її затягувало в чорну діру.

— Ґриме, затримай його! — крикнув Реґулус.

Пес кинувся вперед і зубами вчепився в хмару, що стрімко зменшувалася. Банші теж увіп’ялася в неї і пазурами, й зубами, і вони дружно потягли її на себе з невидимої діри. Темрява шипіла і відчайдушно пручалася. Пес зручніше перехопив здобич зубами, люто загарчав і зло потріпав хмару.

— Нам сюди! — Реґулус потягнув Герміону на другий поверх. — Якщо пощастить, втечемо до того, як Лорд оговтається!

Вони злетіли сходами вгору, Реґулус розчахнув двері, Герміону засліпив білий спалах і обдало теплом.

Коли перед очима перестали танцювати кольорові іскри, Герміона побачила над собою білу стелю і майже голі срібні гілки на стінах, з яких опадало останнє листя — вони були в її кімнаті. Вона одразу перевірила, чи чарівна паличка при ній.

— Ми живі, — видихнула вона і потягнулася поцілувати Блека.

— Тікаймо! — гаркнув з другої кімнати голос Северуса.

Герміона з Реґулусом миттю скочили з ліжка.

— Тікаймо? — перепитав Блек. — Я думав, ми прямо звідси використаємо лети-ключ!

Туфлі Герміони так і лишилися потойбіч і вона вже взувала кросівки, які дуже вчасно замовила совиною поштою.

— Ні, це так званий дівочий флігель, тож звідси взагалі не вибратися ніякими засобами, — сказав Северус. — Треба перейти в іншу частину замку.

Зав’язуючи шнурки, Герміона побачила спогади на своєму зап’ястку. Мерехтлива субстанція потроху роз’їдала тканину рукавички.

— Чому ти, блять, не подумав про це раніше?! — люто шипів Реґулус. — Левітував би нас в якусь вітальню!

Герміона схопила зі стола парфуми, вилила їх з флакончика просто на підлогу й обережно чарівною паличкою запхала спогади всередину.

— Бо я був не в кондиції! Герміона була в потойбіччі і взагалі… — роздратовано й безладно говорив Северус.

—Я готова! — гукнула до них Герміона, щоб якось перервати суперечку. Загострювати увагу на тому, що Северус, виявляється, хвилювався за неї, вона не стала. Поки що.

Флакончик вона закинула у свою потайну кишеню і зняла рукавчику з правої руки, щоб надійніше перехопити паличку.

— Існують ситуації, до яких ти не готова? — захоплено спитав Блек, оцінивши поєднання вечірньої сукні з кросівками.

Герміона згадала переживання з приводу своєї неготовності до першого сексу.

— Ходімо, — замість відповіді поквапила вона.

В коридорі було порожньо. Вони вислизнули з кімнати.

— І де найближча точка, звідки ми зможемо втекти? — поцікавився Реґулус.

Северус різко розвернувся і відбив закляття, що летіло в нього. В коридорі, який щойно був порожнім, тепер стояло кілька Смертежерів. Герміона не встигла розгледіти, скільки, бо перетнулася поглядами з батьком Блейза і її голову пронизав біль настільки сильний, що зір затьмарили кольорові іскри.

Біль тривав кілька секунд чи кілька годин? Відчуття часу з неї вибило начисто. Отямилася вона під стіною. Сиділа, спершись на неї спиною. Певно, хтось її посунув. Зір не одразу сфокусувався. Навколо літали промені заклять. Герміона підтягнула ноги до грудей саме вчасно, бо один з променів поцілив туди, де щойно була її ліва п’ятка, і розколов підлогу. Герміона струснула головою. Крапля крові впала з носа на сукню. Вона стиснула чарівну паличку. Це добре, зброя при ній. І битва триває, отже, вона вирубилася ненадовго.

Герміона зробила зусилля, щоб зосередитися на бійці. Северус і Реґулус були дуже вправними дуелянтами. Та їх було двоє проти чотирьох і їхні супротивники теж трималися гарно, тільки старший Забіні валявся у відключці позаду своїх поплічників. Герміона звелася на ноги й перечекала хвилю запаморочення. Реґулус тримав другого супротивника на відстані суто тому, що лівою рукою через кожні кілька секунд запускав у його бік хвилі крижаної магії. Закляття другого чаклуна він тільки відбивав, бо перейти у наступ тут не випадало. Северус таки примудрявся час від часу задіти когось із супротивників і ті по черзі відступали підлататися, та всього на кілька секунд.

— Герміоно, тікай, — якось примудрився кинути їй Снейп.

Вона спробувала роззброїти одного з його противників. Наївно, звісно — той відмахнувся від її закляття, наче від надокучливої мухи.

— Тікай, — процідив Северус.

Герміона зробила ще кілька безуспішних випадів і ледве ухилилася від червоного променя, що потрощив позаду неї картини. Тоді вона запустила в чаклуна — здається, це був старший Кребб — кулю полум’я, сама здивувавшись, як акуратненько вийшло. Але той відстрибнув. Гаразд, тоді не так акуратненько. Вона швиргонула струмінь вогню у двері своєї кімнати. По скронях знову вдарив біль. Двері спалахнули, змушуючи одного з противників Реґулуса позадкувати, і стандартне аґваменті тут не зарадить.

— Бум! — Герміона підпалила картини, штори і пустила струмінь вогню підлогою.

Голова тепер боліла доволі відчутно, певно, після чарів Забіні. Вона могла б підпалити й одяг Смертежерів, але важко наважитися на таку жорстокість.

— От тепер тікаймо разом, — сказала вона.

Вони заспішили по коридору, поки їхні супротивники намагалися подолати загорожу з вогню, однак попереду на стіні виросли нові тіні. Вони зупинилися.

— Сюди, — Реґулус закляттям прочинив найближчі двері. — Якщо ми вистрибнемо у вікно, ми ж більше не будемо у цьому вашому дівочому флігелі?

— У вікно?! — вигукнула Герміона.

— Напевно, — розгублено простягнув Северус.

З іншого кінця коридору показалися ще трійко Смертежерів, а позаду частина полум’я різко згасла.

— Прекрасна ідея! — крикнула Герміона, поки Реґулус вдягав фамільний перстень.

Герміона сховала чарівну паличку, схопила їх обох за руки і потягнула за собою. Це було найдурніше, що вона робила у своєму житті! Закляття Реґулуса винесло вікно. Лишалося сподіватися, що Рабастан ще не в курсі про цю втечу.

— Скористаймося моїм перснем! — крикнув Реґулус.

Всі троє з розгону вистрибнули. Герміона заплющила очі, міцно стискаючи руки Блека й Северуса. Кілька секунд жахливої невагомості, свисту чи то вітру, чи то заклять, а потім її затягнуло в темряву явлення.

Щойно вони приземлилися, ліву руку Герміони пронизав пекельний біль.

***

— Як ти там питав? Чому ти не подумав про це раніше? Чому ти не подумав про вікно одразу, Реґулусе? — голос Северуса звучав знущально.

— О, процитую видатних діячів: я був не в кондиції! — відказав Блек не менш жовчно.

Біль розривав ліву половину тіла, наче її шматували зуби Ґрима.

— Ідіть геть обоє, дістали вже! — малознайомий голос, можливо, пані Мелфой.

— З нею все буде гаразд? — Гаррі.

Потім Герміона знову поринула у ватяну тишу й темряву, тільки біль раз по раз клацав металевими іклами.

Прокинулася вона у незнайомій кімнаті. Світло ліхтаря протиснулося крізь нещільно запнуті штори й простягнулося крізь кімнату аж до дверей. Здається, це електричне світло, отже, вони в маґлівській місцині. Герміона повернула голову, шукаючи своєї палички, і ліву руку знову вшпигнув біль. Вона поморщилася. Все передпліччя було туго забинтоване. Ну, принаймні рука на місці, бо сила болю до непритомності викликала неприємні підозри.

Герміона згадала, де має бути паличка, і витягнула її з кишені разом з флаконом, що засяяв у напівтемряві. Поклала спогади на тумбочку біля ліжка. Хотілося пити. Вона кілька хвилин розглядала кімнату, збираючись з силами, щоб встати, і почала впізнавати стиль приміщення. Схоже на будинок на площі Ґримо. Отже, вона точно в безпеці.

У коридорі почалася метушня — було чути голоси та тупіт ніг сходами.

— Агов! — гукнула Герміона. Вона підняла голову і зрозуміла, що хтось турботливо повитягував усі шпильки з волосся.

Скрипнула дошка підлоги під дверима.

— Чув?

— Агов, принесіть води! — знову гукнула Герміона.

Двері прочинилися і Пансі запустила кулю світла всередину. Вони з Блейзом все ще були у своєму вечірньому вбранні, отже, Герміона спала не так і довго. Позаду них проплив стос подушок і промайнув вельми заклопотаний Крічер. Слизеринці радісно підбігли, плюхнулися на ліжко і Герміону ледь не поховало під шарами салатових спідниць Паркінсон.

— Ми знали, що якщо триматися за тебе, Герміонко, ти витягнеш нас з цієї дупи, — повідомила Пансі.

Герміона наморщила носа.

— Бо в цій гарненькій патлатій голові багато мізків, — своїм спеціальним чарівливим голосом додав Блейз.

— То ви мені тут зізнаєтеся, як успішно мене використали?! — обурилася Герміона.

— Ні, що ти! — вжахнувся Блейз. — Це така слизеринська дружба, ми дружимо тільки з корисними людьми.

— Це не слизеринська дружба, а мудацька, — в дверях стояв Реґулус.

Герміона відчула, що на обличчі розквітає посмішка — певно, в неї саме той вираз, який кривляв Северус.

— А з Северусом усе гаразд? — про всяк випадок уточнила вона.

— Так, він десь нагорі.

Блек опустився навпочіпки біля ліжка.

— Дякую за порятунок, — сказала Герміона, на мить забувши про ще двох слизеринців поряд.

Вона була на площі Ґримо, без Мітки, з Блеком і от-от побачить друзів. Чудове завершення Смертежерських пригод.

— Буду влаштовувати майстер-класи для Орфеїв та інших невдах, —задер носа Реґулус.

І між ними знову виникла дивна пауза. Герміоні хотілося його поцілувати. Але чи доречно це? Вона не зовсім розуміла, які в них стосунки. Поки в її голові крутилися складні розрахунки, він раптом нахилився і коротко поцілував її. Хтось з дурнуватої парочки слизеринців млосно зітхнув на це.

— Ви що, разом?! — нетактовно гукнув від дверей Гаррі. За ним було видно Стеллу й Рона.

Молодша Блек відіпхнула Гаррі з дороги.

— У мене є план! — оголосила вона. — Я стану анімагом і перетворюватимуся на лютого дракона, який нікого до тебе не підпустить, поставить тебе на поличку і здуватиме порошинки!

— План-капкан, — іронічно прокоментував Гаррі.

— Анімаг не може бути фантастичним звіром, — уточнив Реґулус.

— Ти щось загубив, — Стелла вказала на підлогу. — Оця маленька блискітка, здається, то твоє почуття гумору.

— Не відволікайтесь від головного! — закликав Блейз. — Поттер спитав, чи ви разом?

Герміона побуряковіла і знову повернулася до фантазії підпалити Блейзу розкішну шевелюру. Її одноклашки дружно вишкірилися (крім Рональда), а головне, що Блек теж начепив хитреньку посмішку й запитально кліпав на неї очиськами. І що їй казати? Чому відповідати має вона?

— Я… — вона зрозуміла, що сказати «не знаю» у присутності Паркінсон із Забіні буде ганебно. — Так?

Хоча інтонація була запитальна, Стелла притиснула долоні до щік і запищала від захвату.

Дехто виглядав підозріло щасливим. Невже Реґулус Арктур Блек здатен сумніватися у своїй неперевершеності й абсолютній привабливості? Герміону це неабияк зворушило і вона подумала, що ще зовсім не знає його.

— А хто ти? Я так і не зрозуміла, — повернулася до нього Пансі.

— Ти вчишся у Гоґвортсі? — теж зацікавився Блейз.

Вони буквально сканували Реґулуса поглядами, але іншого слизеринця таким прийомом з рівноваги не виведеш.

— Вже закінчив, — спокійнісінько відповів він.

Гаррі обережно обійняв Герміону, а Рональд тим часом просто звалив. Що йому знову не подобається? Окей, насправді вона знала: Рону дуже припало б до смаку, якби вона ніколи ні з ким не зустрічалася. Він відвів їй роль свого запасного аеродрому.

— А, який гуртожиток? — не відставав Блейз від Блека.

— Рейвенклов, — невинно збрехав Реґулус.

— Ти чистокровний? — продовжував опитування безпардонний Забіні. — Хвилююсь за ваше щастя, бо тато Герміони ліпше відірве тобі…

— Оце так збіговисько! — а це вже була Ейлін. — Йдіть по своїх кімнатах і дайте моїй онучці відпочити!

— Тут бракує кімнат, тому я спатиму з Герміоною, пані Снейп, — оголосила Пансі.

— З нею спатиму я! — обурилася Стелла.

— У тебе є кімната в твоєму замку, ти можеш спати там, — миролюбно відказала Пансі.

Судячи з вигляду Реґулуса, він би теж запропонував свою кандидатуру на спання, якби не потреба прикидатися чемним перед Ейлін.

— Спи зі своєю бабцею! — не відступала Стелла.

— Я поважаю її, тож у неї має бути трохи приватності, — сказала Паркінсон.

Герміону вони почали дратувати.

— Дівчата, будь-хто з вас може спати зі мною, — велично дозволив Блейз.

— Де твої манери, Блейзе? — суворо мовила Ейлін. — Дівчата, давайте вирішувати це питання в іншій кімнаті.

Посмішка зникла з обличчя Забіні. Набурмосені дівчата поволоклися за Ейлін.

— Не думай, що ви з Герміоною вже подружки, бо пару разів говорили! — почулися слова ревнивої Блек, хоча сама вона таким робом і призначила Герміону подругою.

Гаррі з Реґулусом скористалися тим, що ніхто не виганяв їх особисто.

— Як ти? — Гаррі м’яко посміхнувся, вмощуючись на звільнене місце.

— Води! — зітхнула Герміона.

Реґулус віддав наказ і Крічер миттю подав чисту, аж рипучу склянку й карафку води. Гаррі з Реґулусом турботливо влаштували Герміоні кубло подушок, щоб вона могла зручно напівсидіти.

— Отже, як усе відбувалося? — спитала вона, коли вгамувала спрагу.

— У мене знову було видіння, — сказав Гаррі, на що Герміона поморщилася. — Рідл хотів зробити з тебе горокракс.

Герміона нервово посовалася.

— Таке можливо?

— З добровільної згоди самої людини, — відповів Реґулус. — Але Лорд спробував авторський підхід. Тому я перетворився на кота і рушив до Принц-менору, щоб попередити вас усіх. Паралельно Нарциса дозріла втікати, і було зрозуміло, що твою Мітку треба буде зняти чимшвидше, і ми вирішили, що якщо гуляти, так на повну — забрали ще й тих двох гавриків, і Макнейра. Всі склали обітниці Сіріусу, що не нашкодять Гаррі і не повернуться служити Лорду. Загалом Сіріус сприйняв задум скептично, але я пообіцяв розмістити всіх у себе. Бо Лорд точно захоче виколупати їх з мушельок їхніх маєтків.

— Ну а я познімав Мітки, — розвів руками Гаррі. — Нагадую собі майстра з видалення татуювань, які хтось зробив по дурості. Муді призначив різним людям різні місця зустрічі зі мною, мене там охороняли аврори, і от тепер усі без Міток і тут. Тобі я Мітку знімав уже екстрено і після того тебе ще зцілювала пані Мелфой. Завтра буде зцілювати ще.

— Драко теж тут? — спитала Герміона.

— І навіть його батя, — тут вони з Гаррі поморщилися дружно.

— А Луна як, з нею все норм? — уточнила Герміона.

— Так, ледь втекла недавно від… — обличчя Гаррі змінилося. — Оу, то ти була з тими Смертежерами?

Він просто цікавився, але Герміона відчула, як її накриває хвиля сорому. На тому боці було легко думати, що просто немає іншого вибору, як слухатися наказів, але чи поводився б так само Гаррі Поттер?

— Так, — хрипко сказала вона й покосилася на Реґулуса, мимоволі шукаючи підтримки.

— Від Луни Смертежерам лишилося тільки відлуння, — меланхолійно сказав він.

Гаррі хихикнув. Про участь у цій історії Драко Лавгуд, вочевидь, промовчала.

— Вам двом потрібні особливі запрошення, щоб дати їй відпочити? — у дверях знову стояла сувора Ейлін.

З-за її спини Герміоні невпевнено махнула Ґіневра і майже одразу зникла. Завдяки її поведінці Герміона скоро сприйматиме її як дивакувату старшу сестру. Гаррі з Реґулусом побажали на добраніч. Коли вони проходили повз, Ейлін якось оцінювально подивилася на Блека. Герміона зрозуміла, що та все чула, ще до того, як Ейлін кокетливо спитала:

— Разом значить?

Герміона спробувала виглядати суворо, але не вийшло і вона дурнувато заусміхалася. Ейлін здавалася цілком задоволеною.

Суперечку дівчат вирішили чарами: ліжко Герміони розширили («Це зіпсує дорогі меблі!» — біснувався Крічер), вона вклалася збоку, щоб ніхто не зачепив її лівої руки, а ревнива Стелла облаштувалася посередині.

— Ти псих, Стелло Блек, — повідомила їй Пансі з дещо розгубленим смішком.

— Я не дозволю вам вести опівнічні дівчачі розмови по душах і хихикати без мене, — суворо відказала та.

Вони трохи помовчали у темряві.

— У мене є косяк, — голосом змія-спокусника прошепотіла Пансі.

— Це все змінює, я знову тебе люблю, — пожвавилася Стелла.

— Ви будете курити тут?! — обурилася Герміона.

Пансі полізла до кишені халату.

— По-перше, ти вже не староста, по-друге, твоя рука болітиме менше.

— Я не буду! Хай болить.

Уся правильна сутність Герміони повстала проти цього, але дівчат було не спинити, бо вони були нахабними дупами. Дуже швидко вони почали хихикати й жадати, щоб з ними вели «опівнічні дівчачі розмови». Солодкуватий дим неприємно лоскотав Герміоні ніздрі.

— То в тебе є бойфренд, Герміонко, — після чергового видихання диму констатувала Пансі. — І він, кажете, чистокровний?

— Ага, мій родич, — підтвердила Стелла.

— Троляча срака, ви будете жити довго й щасливо, — тяжко зітхнула Паркінсон. — У нього солоденька мармиза. Напевно, приємно на такій посидіти.

Герміона перегнулася через Стеллу і ляснула цю пройдисвітку по руці.

— Народите ідеальних спадкоємців великого роду, — співала далі Паркінсон, завбачливо посуваючись так, щоб Герміона більше не могла до неї дотягнутися.

Герміона здалася й впала назад на подушку. Потім подобрішала:

— У тебе є Блейз, не ний.

Пансі зі Стеллою чомусь зареготали. Може, то від трави? Їй ніколи не доводилося мати справу з накуреними.

— Ні, — пирхнула Пансі.

— Блейз нічийний, — мрійливо зітхнула Стелла.

— Він тобі наче подобався, — Герміона відчула, що темрява таки налаштовує на дівчачі одкровення.

Стелла пересмикнула плечима.

— Не люблю почуватись однією з.

У двері пошкрябалися. Герміона подумала було про Реґулуса, але на порозі стояв предмет обговорення.

— Куриш з іншими, отак, значить, — прошепотів Блейз фальшиво ображено й заперся до кімнати, не питаючись дозволу. Ще й завалився поперек ліжка в них у ногах.

— Що там Драко? — спитала його Стелла.

— Спить, як дитя.

— Треба йому нирки відбить, — похмуро заявила Стелла.

— Може, досить того, що ти його сьогодні зі сходів скинула? — сказала Пансі.

— Я не скидала! Він просто нестійко стояв, — запротестувала Стелла під вражене зітхання Герміони. — А ви двоє були в курсі, що Драко намагався в дружбу зі мною з метою отримання цінних відомостей з чаромеханіки?

— Нє, — похитав головою Блейз.

— Він потайний, взагалі-то, — додала Пансі. — Але він просто не знав, що робити.

Стелла промовчала.

— За мою втрачену колекцію настолок, — Пансі підняла самокрутку замість келиху, затягнулася й передала Блейзу. — Ну, зате нігті знову зможу відростити й цілими днями нічого не робити.

— Тобто не робити? Підеш бороти своїх батьків, — підказала Стелла.

— Що? — не зрозуміла Герміона.

— Я їх кинула і втекла тільки з бабусею, — безтурботно повідомила Пансі. — Вони щиро тащаться від Лорда, тож нам не по дорозі.

Герміона поглянула на неї поверх Стелли, але в напівтемряві не видно було виразу обличчя Паркінсон.

— А тітонька Ульріка шо? — повернулася вона до Блейза, бо судячи з того, що татко Забіні намагався вколошкати її з Северусом і Реґулусом, навряд він захотів позбутися Мітки.

— Зі мною. Всі Морров по один бік.

— Якщо закатрупити Беллу, я теж зможу сказати таке про свою родину, — мрійливо промовила Стелла.